Ухвала

від 10.11.2015 по справі 826/14010/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"10" листопада 2015 р. №К/800/22061/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Голубєвої Г.К., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірнього підприємства «Ті Джей Рітейл» на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 у справі №826/14010/14 за позовомДочірнього підприємства «Ті Джей Рітейл» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2014 позов Дочірнього підприємства «Ті Джей Рітейл» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, від 26.08.2014 №118126552209, №118226552209

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 у даній справі скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2014 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 14.04.2014 по 15.05.2014 відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка ДП «Ті Джей Рітейл» з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складений акт від 29.05.2014 №465/26-55-22-09/31812733 про порушення позивачем п.п. 138.2,138.4 ст. 138, ст. 185, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року на загальну суму 151828,00 грн. та заниження податку додану вартість за жовтень-грудень 2011 року та за жовтень-листопад 2012 року на загальну суму 290379,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що ДП «Ті Джей Рітейл» при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток неправомірно врахував у податковому обліку витрати на придбання товарів у контрагента-постачальника ТОВ «-В.І.К.-», який не мав реальних можливостей для здійснення поставок товарів та під час вжиття Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області заходів по проведенню зустрічної звірки цього підприємства за період діяльності з 01.09.2011 по 31.03.2012 та документально не підтвердив господарські відносини з певними контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями. При цьому, перевіряючими були враховані висновки та обставини, викладені в акті Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 22.05.2014 №44/224/32694059 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «-В.І.К.-».

Як наслідок податковий орган дійшов висновку про відсутність у ДП «Ті Джей Рітейл» правових підстав для формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок нереальних правочинів з постачальником товарів ТОВ «-В.І.К.-».

Також, перевіркою встановлено, що ДП «Ті Джей Рітейл» неправомірно включило до складу податкового кредиту за звітні періоди листопад-грудень 2011 року та жовтень і листопад 2012 року суму податку на додану вартість у розмірі 158355,00 грн. за наслідками господарських операцій з контрагентами-постачальниками, які відповідні суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість не задекларували, а саме: ТОВ «Компанія Прототип», ТОВ «-В.І.К.-», ТОВ «ТЕХ-ПРОМ-ТОРГ», ТОВ «Меблевий світ».

26.08.2014 відповідач на підставі вказаного акту перевірки прийняв податкові повідомлення-рішення (форми «Р») №118226552209, яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 151828,00 грн. та №118126552209, яким визначено до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 362974,00 грн., в тому числі 290379,00 грн. за основним платежем та 72 595,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку, з чим не погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «-В.І.К.-» та ТОВ «ТЕХ-ПРОМ-ТОРГ» за аналогічними по змісту договорами поставки від 25.01.2011 №П01/11 та від 12.03.2011 №12/03, з ТОВ «Компанія Прототип» за договором про надання поліграфічних послуг від 14.04.2014 №25, з ТОВ «Меблевий світ» за договором купівлі-продажу від 09.10.2012 №31/12, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: специфікаціями до договорів, видатковими і податковими накладними, рахунками-фактурами, рахунками на оплату, журналом реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, виписками банку, зокрема, зразком поліграфічної продукції - візитівки.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, недійсними в судовому порядку не визнавались.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

Судом першої інстанції були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів. А також встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит та склад витрат на підставі податкових накладних, виданих контрагентами, які на час здійснення господарських операцій були зареєстровані у встановленому законодавством порядку.

Водночас, суд першої інстанції, надаючи оцінку обставинам справи, правомірно дослідив подальше використання придбаних позивачем товарів у відповідному податковому періоді та використання їх у власній господарській діяльності, а також зробив аналіз усіх первинних документів, пов'язаних з виконанням спірних договорів в сукупності з іншими доказами, що стосуються предмету доказування, таких як: договори оренди нежитлових приміщень та договори на перевезення вантажів автомобільним транспортом/транспортно-експедиційне обслуговування з первинними документами до них; товарно-транспортні накладні; торгові патенти на право здійснення торговельної діяльності; звіти про використання РРО та КОРО (РО); накладні на передачу товарів на філії та окремі магазини підприємства; наказ про замовлення візитівок; акти списання товарів (в т.ч. візитівок); акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, та дійшов обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірних контрагентів товарів та послуг позивачем, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності.

Між тим, наведені апеляційним судом обставини, з огляду на правила формування податкового кредиту та складу витрат, регламентовані положеннями Податкового кодексу України не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів або інших доказів, які спростовують такі доводи.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Поруч з цим, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на актах перевірки контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Отже, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є його висновок, що право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит та склад витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьої особи.

Окрім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що відсутність у контрагента виробничих і складських приміщень, а також трудових ресурсів для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість здійснити поставку товару або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів та послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для провадження господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів та послуг в господарській діяльності, відтак місцевий суд дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій зі спірними контрагентами.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Ті Джей Рітейл» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2015 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2014.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді О.А.Веденяпін Г.К.Голубєва