Ухвала

від 12.11.2015 по справі 0670/1102/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року м. Київ К/800/42786/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Голубєвої Г.К.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника відповідача Курдиляса Ю.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.05.2013

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013

у справі № 0670/1102/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгаз»

до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирської області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансгаз» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Трансгаз») звернулось до суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирської області (далі по тексту - відповідач, Новоград-Волинська ОДПІ ГУ Міндоходів у Житомирської області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.02.2012 №0001062320, №0001052320.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.05.2013, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Трансгаз» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по господарських відносин з ТОВ «Приват Енерго» та ТОВ «Атіс Енерго» за період з 01.01.2009 по 30.09.2011, за результатами якої складено акт від 23.01.2012 №65/05-53/23-20/31881723.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР), п. 138.4 ст. 138 ПК України, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємства» (далі по тексту - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; Закон №334/94-ВР), у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами на поставку природного газу з ТОВ «Приват Енерго» та ТОВ «Атіс Енерго», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаних правочинів.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 09.02.2012: №0001052320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2911746,00 грн., із них основний платіж - 2290801,00, штрафні санкції - 620945,00 грн.; №0001062320, яким позивачу збільшено грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2327164,00 грн., із них основний платіж - 1639013,00 грн., штрафні санкції - 688151,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, платіжними дорученнями, актами приймання-передачі природного газу, актами здачі-прийому виконаних послуг, банківськими виписками, записами контрольно-вимірювального приладу тощо.

В подальшому, ТОВ «Трансгаз» на підставі отриманих від своїх контрагентів податкових накладних включило до складу валових витрат та податкового кредиту суми ПДВ, у відповідності до зазначених договорів поставок.

Крім того, судами вірно зазначено, що первинні бухгалтерські документи, копії яких надані позивачем до перевірки в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також дають змогу стверджувати, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки, містять в собі всі необхідні реквізити (назви підприємств від імені яких складений документ, назви документів та дати їх складання, зміст господарської операції та її вимірники, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів).

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирської області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.05.2013 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)Г.К. Голубєва (підпис)М.О. Федоров