Ухвала

від 18.11.2015 по справі 826/18541/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2015 року м. Київ К/800/24275/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Шемяткін О.О.

відповідача Морозов П.В., Руцька А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року

у справі № 826/18541/13-а

за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією "Сантрейд" (надалі - позивач) звернулось в суд з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 03 вересня 2013 року № 0000083710.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2014 року в задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2014 року скасовано. Адміністративний позов позивача задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 лютого 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2013 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 19 серпня 2013 року № 980/40-50/37-20/25394566.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 3 112 657,00 грн.; п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень 2013 року на 245436,67, за травень 2013 року на 1012095,00 грн. та заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту на 1855125,64 грн.; пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на суму 3112657,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 року № 0000083710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 3112657,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1556328,50 грн.

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій, здійснених позивачем з контрагентами.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори поставки з ТОВ «Судносервіс», ПП «МК-ПАК», ФГ «Південна Зірка».

На підтвердження виконання умов вищезгаданих договорів позивачем надано: податкові накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, заявки на товар, рахунки на оплату, реєстри автомобілів, яким доставлявся товар, товарно-транспортні накладні, оборотно-сальдові відомості, вагові журнали, складські квитанції.

Для зберігання придбаного у контрагентів товару позивачем з ТОВ «Гринтур-Экс» укладено договори про надання послуг на портовому зерновому терміналі № 15/08-1-2011 від 15 серпня 2011 року та №10/07-1-2012 від 10 липня 2012 року.

Придбаний у контрагентів товар в подальшому реалізовано позивачем компанії Bunge SA (Швейцарія) на підставі контрактів № 31052012 від 31 травня 2012 року, № 107257/1103202 від 27 лютого 2013 року.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на недоліки в товарно-транспортних накладних, а також відсутність актів прийому-передачі товару.

Колегія суддів до уваги вказані доводи не бере, оскільки формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів. Натомість оцінка здійсненим господарським операціям повинна даватись на підставі комплексного всебічного аналізу матеріалів справи та фактичних обставин, що і було належним чином здійснено судом апеляційної інстанції.

Крім того, передача придбаного у контрагентів товару здійснювалась на підставі видаткових накладних, а тому, вбачається очевидною відсутність актів прийому-передачі товару. Водночас, податкове законодавство не визначає акт прийому-передачі товару єдиним і безумовним доказом фактичного отримання товару.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2014 року у справі № 826/18541/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна