Ухвала

від 05.11.2015 по справі 826/3095/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 року м. Київ К/800/32823/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Моторного О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014

у справі 826/3095/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКМ»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТКМ» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2014 позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів відповідачем проведено проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТКМ» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «ІПБК «НТ» за період з 01.05.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт №612/26-583-22-01-21/31901917 від 30.08.2013.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено пп.7.4.1 та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого: занижено податок на додану вартість, в періоді, що перевірявся, на суму 473 331,00 грн., у тому числі за травень 2010 року в сумі 36 015,00 грн., за червень 2010 року в сумі 195 854,00 грн., за вересень 2010 року в суму 241 462,00 грн.; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 32 555,00 грн., у тому числі за листопад 2010 року в сумі 20 241,00 грн., за грудень 2010 року в сумі 12 314,00 грн.; п.5.1, пп.5.2.1. п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 632 358,00 грн., у тому числі: за півріччя 2010 року в розмірі 289 836,00 грн., за три квартали 2010 року в сумі 591 664,00 грн., за 2010 року в сумі 632 358,00 грн.; пп.1.2 п.1, пп.2.1, пп.2.4, пп.2.16 п.2 та пп.3.2 п.3 Положення №88.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення - №0005102220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 790 447,50 грн. (із яких за основним платежем - 632 358,00 грн. та за штрафними санкціями - 158 089,50 грн.; №0005092220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 301 827,50 грн.; №0005152220 яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 32 555,00 грн.

Приймаючи спірні рішення фіскальний орган виходив з того, що фінансово-господарські операції між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТКМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІПБК «НТ» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість, валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту, з урахуванням розміру якого визначається сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість, із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що первинні бухгалтерські документи були складені ТОВ «ІПБК «НТ», яке на момент виконання господарських операцій було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість, не містять дефектів форми або змісту, які відповідно до норм чинного законодавства, спричинили б втрату юридичного статусу первинних документів.

Крім іншого, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ТОВ «ІПБК «НТ» мало ліцензію, видану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 22.01.2010, відповідно до якої ТОВ «ІПБК «НТ» має право проводити будівельні та монтажні роботи, зведення несучих та огороджувальних конструкцій будівель та споруд, роботи з опорядження конструкцій та устаткування, улаштування покрівель, монтаж внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання та інші види робіт.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, доказів наявності вироків суду, постановлених у кримінальних справах, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем або ж ТОВ «ІПБК «НТ», податковим органом надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 у справі 826/3095/14 слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 у справі 826/3095/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді О.А. Моторний О.І. Степашко