Ухвала

від 17.11.2015 по справі 826/12791/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 року м. Київ К/800/68361/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014

у справі № 826/12791/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЛК-Україна"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.10.2014 та прийнято нову, якою позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.14.2014 № 56226552207, № 56326552207 та № 56426552207.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, складено акт від 01.04.2014 № 287/26-55-22-07/37102293, в якому зафіксовано порушення позивачем: пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 137.16 ст.137, п. 138.1, п. 138.2, п.138.5, пп. 138.10.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 153.1.3, пп. 153.1.4 п. 153.1 ст. 153 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток на суму 2 737 656,00 грн. та податок на прибуток на суму 604 656,00 грн.; пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 199.1 ст. 199 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на суму 179 028,00 грн., а також завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів у розмірі 166 960,00 грн.

На підставі акта перевірки, 18.04.2014 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 56226552207, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 670 295,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 604 656,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 65 639,00 грн.; № 56326552207, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 223785,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 179 028,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 44 757,00 грн.; № 56426552207, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 166 960,00 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції - 41 740,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона) та витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки».

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (орендар) та ТОВ «Фосгейт» (орендодавець) був укладений договір оренди вагонів-цистерн від 03.06.2010 № 1/ОВ, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується надати орендарю за плату у тимчасове користування 10 одиниць залізничних вагонів-цистерн мод. 15-1547-03 для перевезення вантажів наливом, а орендар - прийняти та оплатити користування вказаними вагонами.

Відповідно до протоколу узгодженої ціни до договору від 03.06.2010 № 1/ОВ, плата за 10 цистерн за добу складає 3128,40 грн. (в тому числі ПДВ 521,40 грн.).

В подальшому, додатковими угодами від 26.12.2011 № 2 та від 01.10. 2012 № 2/1 плата за 10 цистерн за добу була збільшена спочатку до 4032,00 грн. (в тому числі ПДВ 672,00 грн.), а потім - до 4 435,20 грн. (в тому числі ПДВ 739,20 грн.).

Судами встановлено, що зазначені вагони-цистерни використовувались позивачем при транспортуванні товару (лаку напівфабрикатного) від ВАТ «Лакокраска» на виконання умов договору поставки, укладеного позивачем із зазначеним контрагентом.

Згодом, між постачальником та покупцем на кожну партію товару були укладені додаткові угоди до договору поставки, в яких зазначені умови постачання DAP BY станція Терехівка (Інкотермс-2010), а також зазначений вантажоотримувач кожної партії.

Позивачем були надані вантажно-митні декларації, в яких зазначається номер вагона-цистерни (графа 18 та графа 21 вантажно-митної декларації за формою МД-2), а також, в даному документі зазначається вид товару котрий транспортується в даних цистернах, а саме: графа 32 вантажно-митної декларації за формою МД-2, додаткові угоди до договору поставки №89/581 від 25.01.2011 та рахунки.

Згідно рахунків та вантажно-митної декларації, товар доставлявся в Україні як в вагонах- цистернах, орендованих позивачем у ТОВ «Фосгейт», так і в вагонах цистернах власності ВАТ «Лакокраска».

Як свідчать матеріали справи, ціна на лак напівфабрикатний алкідний ПФ-60, відвантажений в цистернах, орендованих позивачем, становила 8 722,00 грн. за тону, а ціна на лак напівфабрикатний алкідний ПФ-60, відвантажений в цистернах ВАТ «Лакокраска» (м. Ліда, Республіка Білорусь) становила вже 8 910,10 грн. за тону.

Товар, залитий в орендовані позивачем цистерни був нижчий по вартості ніж товар залитий в цистерни власності ВАТ «Лакокраска», а саме: товар, відвантажений в орендованих залізничних цистернах лак напівфабрикатний ПФ -60, був по вартості дешевший в порівнянні з вартістю товару відвантаженого в вагонах цистернах заводу ВАТ «Лакокраски», що в свою чергу збільшувало конкурентоздатність продукції на ринку України та приносило прибуток Позивачу.

Зазначене підтверджується додатковими угодами, в яких вказано різні ціни на поставки лаку напівфабрикатного ПФ -60 в вагонах цистернах ВАТ «Лакокраски» та орендованих вагонах позивачем.

Згідно з Наказом Міністерства фінансів України від 30.10.1999 N 291 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування» облік витрат з оренди залізничних вагонів цистерн здійснювався на рахунок 93 "Витрати на збут".

Витрати, понесені позивачем по оренді цистерн, в повному обсязі віднесені до складу витрат на збут.

Слід зазначити, що чинним законодавством не передбачено, що позивач повинен вести облік розподілу витрат по орендованим цистернам стосовно витрат власної господарської діяльності, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів.

Отже, факт здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фосгейт» і ВАТ «Лакокраски», а також, використання вагонів-цистерн у господарській діяльності позивача, повною мірою підтверджено матеріалами справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку на додану вартість, у зв'язку з орендою вагонів-цистерн.

Також, як вірно встановлено апеляційним судом, позивачем включення курсових різниць в декларацію з податку на прибуток здійснювалося на підставі пп. 153.1.3. пп. 153.1.4. п. 153.1. ст. 153, пп. 138.11 ст. 138 ПК України.

З розрахунку курсових різниць за період 2011 року вбачається, що сума курсових різниць за 2011 рік становила 834 997,65 грн. збитку від зміни валютного курсу.

Згідно даних з декларації з податку на прибуток позивача за 2011 рік, сума курсових різниць включена за 2011 рік становить - 744 943,00 грн.

Різниця між даними розрахунку за 2011 рік в сумі 90 054,00 грн. обумовлена тим, що товариство витримувало умовний показник «податкове навантаження».

Згідно з підрозділом 4 пункту 2 «Перехідних положень» ПК України, з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу, платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: другий квартал, другий і третій квартали та другий - четвертий квартали 2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, відповідно до законодавства, складено декларацію з податку на прибуток наростаючим підсумком і правомірно відображено дані доходів і витрат курсових різниць за період 2-3 квартал 2011 року та 2-4 квартал 2011 року, тому податковим органом невірно визначено суми завищених витрат, оскільки, вони враховують результати тільки операцій, які відбулися в 3-4 кварталі 2011 року .

З урахуванням наведеного, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень податкових повідомлень-рішень від 18.04.2014 № 56226552207, № 56326552207 та № 56426552207.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення апеляційного суду, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. Моторний Судді (підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль