Ухвала

від 02.11.2015 по справі 812/2300/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 року м. Київ К/800/48030/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2013

у справі № 812/2300/13-а

за позовом Приватного підприємства «Адона»

до Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Адона» звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області від 10.12.2008 № 0001412301/0 та № 0001402301/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15.05.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2013 скасовано постанову суду першої інстанції, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Охтирської ОДПІ Сумської області від 14.072011 № 0000032351.

ДПІ в м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ в м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку за період з 01.01.2006 по 31.12.2007, за результатами якої складено акт від 28.11.2008 № 88/23-32359113 про порушення положень:

- п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 10.12.2008 № 0001412301/ 0 податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 228873,5 грн., в т.ч.: 152249 грн. основного платежу та 76624,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що слугувало підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 10.12.2008 № 0001402301/ 0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 183898,5 грн., в т.ч.: 122599 грн. основного платежу та 61299,5 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Податковий орган вважає, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрати та податок на додану вартість відповідно за господарськими операціями з придбання послуг з відвантаження товару у:

- ПП «Онік КМ» на підставі договору від 01.06.2006 № 25/06/06;

- ПП «Ефа Груп» на підставі договору від 01.07.2007 № 01/07/07.

В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що правочини позивача з вказаними контрагентами в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Реальність вказаних господарських операцій поставлена відповідачем під сумнів з оглядку на те, що керівники ПП «Онік КМ» та ПП «Ефа Груп» не мають відношення до створення та здійснення фінансово-господарської діяльності вказаних юридичних осіб та складання первинних документів, про що свідчать встановлені постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 10.02.2009 у кримінальній справі № 1-24/2009 обставини.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки формуванню платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94 ВР та п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР відповідно, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податку господарських операцій з поставки товару (послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище вимог законів при формуванні валових витрат та податкового кредиту, останній не може бути позбавлений такого права.

У результаті дослідження питання щодо фактичного вчинення позивачем господарських операцій з придбання у ПП «Онік КМ» та ПП «Ефа Груп» послуг з відвантаження товару судом апеляційної інстанції встановлено, що господарські операції позивача підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку. Ці докази оцінені судом апеляційної інстанції як такі, що відповідають дійсності. Зокрема, суд апеляційної інстанції безпосередньо дослідив договори, податкові накладні, платіжні доручення, витяг з журналу реєстру довіреностей на отримання вугілля, рахунки-фактури тощо.

Висновки щодо нереальності операцій позивача з ПП «Онік КМ» та ПП «Ефа Груп» суд першої інстанції обґрунтовував відсутністю первинних документів, які б підтверджували фактичне транспортування товару, зокрема, товарно-транспортних накладних, договорів купівлі-продажу залізничних вагонів.

Судом першої інстанції не враховано, що товарно-транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, а є первинним документом, що підтверджує операції учасників транспортних перевезень (вантажовідправника, вантажоотримувача, перевізника), тому її відсутність під час проведення перевірки за наявності належних первинних документів на поставку товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій з поставки товару чи про непідтвердження поставки відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Тому, питання реального вчинення господарських операцій має з'ясовуватися на підставі оцінки усіх таких доказів в їх сукупності.

Судом апеляційної інстанції досліджено посилання відповідача на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 10.02.2009 у кримінальній справі № 1-24/2009, якою звільнено ОСОБА_2 (керівник ПП «Ефа Груп») та ОСОБА_3 (керівник ПП «Онік КМ») від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст. 27, ч. 3 ст. 205, ч. 2 ст. 358 Кримінального кодексу України, у зв'язку із застосуванням до нього п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 від 12.12.2008 № 660-VI. При цьому жодних обставин щодо господарських операцій з позивачем чи щодо відсутності реального вчинення таких господарських операцій, в тому числі з метою безпідставного отримання певних податкових вигод, постановою не встановлено.

Платник податків (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, не має повноважень і обов'язків здійснювати контроль за дотриманням контрагентами, які на час вчинення операцій були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, перебували на обліку в податкових органах як платники податків, вимог законодавства щодо створення підприємств, здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за порушення правил ведення фінансово-господарської діяльності. У разі, коли вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Відповідачем при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з постачальником договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями постачальника при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

Л.В. Ланченко