Рішення

від 16.11.2015 по справі 310/322/15-ц

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/322/15-ц

2/310/1097/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2015 рокум. Бердянськ

Бердянський міжрайонний прокурор звернувся з позовом в інтересах Головного управління Держземагенства у Запорізькій області до Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта, зобов'язання здійснити дії, вказуючи, що розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації № 522 від 25.09.2009 року «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки на території Новопетрівської сільської ради» затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0254 га, розташовану на території Новопетрівської сільської ради Бердянського району для індивідуального дачного будівництва. На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №070474, кадастровий номер 2320684500:02:007:0120.

Проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_1 погоджено та затверджено з порушенням водного та земельного законодавства.

На підставі постанови прокурора від 08.12.2014 року, винесеної в межах кримінального провадження № 12014080130005963 приватним підприємством «Азовгеопроект» проведено геодезичне дослідження розташування спірної земельної ділянки відносно урізу води Азовського моря. Результати вказаного дослідження оформлено у вигляді ситуаційної схеми, відповідно до якої виділена ОСОБА_1 розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації №522 від 25.09.2009 року земельна ділянка знаходиться на території Новопетрівської сільської ради Бердянського району (за межами населеного пункту) в межах визначеної ст. 88 ВК України двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а саме на відстані 302 м від урізу води Азовського моря.

Відповідно до листів Управління Держземагенства у Бердянському районі від 31.12.2014 року та Новопетрівської сільської ради від 02.12.2014 року проект встановлення прибережної захисної смуги розроблений та затверджений лише на території с. Куликівське Новопетрівської сільської ради. За межами населених пунктів на території Новопетрівської сільської ради проект становлення прибережної захисної смуги не розроблений та не затверджений.

Спірна земельна ділянка була передана у приватну власність в порушення ст.ст. 85, 90 ВК України та ст. 59 ЗК України.

У затвердженому оскаржуваним розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації № 522 від 25.09.2009 року проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки в силу ст. 88 ВК України та п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 5 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2004 року.

Прокурор зазначає, що Бердянською райдержадміністрацією при прийнятті розпорядження № 522 від 25.09.2009 року порушено вимоги земельного та водного законодавства, що вказує на протиправність дій Бердянської райдержадміністрації.

Посилаючись на зазначені обставини прокурор просив суд визнати незаконними та скасувати розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 522 від 25.09.2009 року «Про передачу гр. ОСОБА_1 у власність земельної ділянки на території Новопетрівської сільської ради»; визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯЖ № 070474 на земельну ділянку площею 0,1 га, виданий на ім'я ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва на території Новопетрівської сільської ради Бердянського району. На підставі ст. 1212 ЦК України зобов'язати ОСОБА_1 повернути зазначену вище земельну ділянку Головному управлінню Держземагенства у Запорізькій області.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити. Пояснив суду, що позов пред'явлено до суду в межах строку позовної давності, оскільки Бердянська міжрайонна прокуратура не знала і не могла знати про прийняття спірного розпорядження 25.09.2009 року.

Представник Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області в судове засідання не з'явився без поважних причин, направив до суду письмове заперечення в якому просив у задоволенні позову відмовити, оскільки ОСОБА_1 отримала земельну ділянку на законних підставах із земель сільськогосподарського призначення, яка була переведена в землі рекреаційного призначення, а не із земель водного фонду. Крім того, проект землеустрою щодо виділення прибережних смуг та переведення земель сільськогосподарського призначення до земель водного фонду на території Новопетрівської сільської ради не розроблений до теперішнього часу, тому не має підстав стверджувати, що під час видання розпорядження від 05.03.2010 року районна державна адміністрація порушила вимоги чинного законодавства України. Посилання прокурора в позові на постанову Верховного Суду України по справі № 6-57цс 13 не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки розпорядження від 05.03.2010 року № 139 «Про передачу громадянам у власність земельних ділянок на території Новопетрівської сільської ради» як акт індивідуальної дії є дійсним, його не визнано незаконним або протиправним у судовому порядку. Крім того, відповідно до ст. 257 ЦК України, ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», яким внесено зміни до п. 4 ст. 268 ЦК України, позивачем може бути пропущений строк позовної давності, який просив застосувати в разі пропуску строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась без поважних причин.

Представник відповідача ОСОБА_1 у письмових поясненнях та в судовому засіданні позовні вимоги не визнала і пояснила суду, що прокурором не доведено встановлення меж водоохоронної смуги вздовж Азовського моря на відстані більше ніж 300 метрів від урізу води, а відстань від урізу води до спірної земельної ділянки складає 302 метра. На час прийняття спірного рішення Земельний кодекс України не містив нормативного розміру встановлення прибережної захисної смуги та будь-яких обмежень при здійсненні забудови на відстані двокілометрової зони від урізу води, а за існуючою забудовою населеного пункту с. Новопетрівка - земельна ділянка ОСОБА_1 розміщена в селітебній зоні с. Новопетрівка та в зоні житлової забудови селища. Згідно п. 14 висновку Державної екологічної інспекції Азовського моря від 29.01.2008 року №051049 земельна ділянка ОСОБА_1 розташована за межами 100 метрової водоохоронної зони Азовського моря. Правова позиція Верховного Суду України щодо скасування рішень з приводу надання земельних ділянок у власність та витребування земельних ділянок з незаконного володіння за наслідками розгляду цивільних справ за І півріччя 2014 року зазначає, що при вирішення цих питань необхідним є урахування містобудівної документації населеного пункту, урахування конкретних умов, що склалися, урахування конкретної ситуації. Враховуючи містобудівну документацію (генеральний план, висновок Державної екологічної інспекції Азовського моря від 29.01.2008 № 051049) можна прийти до висновку, що спірна земельна ділянка не відводилася з земель водного фонду та знаходить поза межами берегозахисної смуги Азовського моря. Позивач не надав суду рішення про віднесення спірної земельної ділянки до земель категорії водного фонду, що відповідно до ст. 20 ЗК України є єдиною умовою для віднесення земель до тієї чи іншої категорії. Прокурором не доведено існування двокілометрової прибережної захисної смуги від урізу води Азовського моря та не ставиться питання про порушення порядку встановлення цільового призначення землі, незаконність визначення категорії спірної земельної ділянки під час розробки проекту землеустрою, тому твердження про незаконність прийняття рішення про надання земельної ділянки є передчасним. Вимога прокурора про зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку є способом захисту, який не відповідає вимогам закону. Держава не є власником земель в межах населеного пункту та прокурор не має законних підстав витребувати майно у добросовісного набувача, якщо таке майно не належить державі. Головне управління Держземагенства в Запорізькій області, яке є розпорядником земель, не звернулося самостійно з позовом, тобто не є особою права якої порушено, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права та як наслідок, права на звернення до суду з такими вимогами. Прокурор у позовній заяві не зазначив у чому полягає порушення інтересів держави та не обґрунтував захист таких інтересів. Позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки позовна заява надійшла до суду 15.01.2015 року, а Бердянській міжрайонній прокуратурі стало відомо про порушене право, як мінімум у травні 2010 року. Просила в задоволенні позову відмовити.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 50, 51, 52 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва.

Набуття права на землю громадянами України здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель держаної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання її у користування.

Положеннями ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає після державної реєстрації цього права і посвідчується державним актом.

Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав громадян; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Бердянської районної державної адміністрації № 522 від 25.09.2009 року затверджено «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Новопетрівсьої сільської ради Бердянського району» та передано безоплатно у власність громадянці ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва земельну ділянку площею 0,0254 га, у тому числі угідь: забудовані землі, які використовуються для відпочинку - 0,0254 га за рахунок земель рекреаційного призначення державної власності на території Новопетрівської сільської ради. Також зазначеним вище розпорядженням земельну ділянку (землі запасу) площею 0,0254 га, в тому числі: рілля - 0,0254 га, із земель сільськогосподарського призначення переведено в землі рекреаційного призначення державної власності (а.с. 10).

На підставі зазначеного вище розпорядження ОСОБА_1 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 070474 площею 0,0254 га, для індивідуального дачного будівництва, що розташована на території Новопетрівська сільська рада (а.с. 9).

Рішенням виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради Бердянського району Запорізької області №38 від 17.06.2010 року було присвоєно поштову адресу: вул. Піонерська,5в, с. Новопетрівка (а.с.59).

Згідно ситуаційної схеми земельної ділянки станом на 25.12.2014 року відстань земельної ділянки до урізу води Азовського моря складає 302 м (а.с.11).

Згідно ст. 88 ВК України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Частиною 1 ст. 90 ВК України визначено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Однак, у порушення п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України 5 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2004 року, при відведенні спірної земельної ділянки не враховано наявність прибережної захисної смуги, хоча вказаним порядком передбачено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок, нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Відсутність у проекті землеустрою урахування відповідно до ст. 60 ЗК України розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки

Згідно ст. 51 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема і проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, всупереч ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», та ч. 9 ст. 118 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації при виділенні земельної ділянки у власність ОСОБА_1 проведена не була, чим грубо порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

Відповідно до листа Новопетрівської сільської ради від 02.12.2014 року проект встановлення прибережної захисної смуги розроблений та затверджений лише на території с. Куликівське Новопетрівської сільської ради. На даний час розроблено проект землеустрою зі встановлення водоохоронної зони і прибережної захисної смуги Азовського моря на території с. Новопетрівка, який знаходиться на стадії погодження (а.с. 15).

Згідно листа Новопетрівської сільської ради від 04.03.2015 року проект встановлення прибережної захисної смуги на території Новопетрівської сільської ради за межами населених пунктів не розроблявся (а.с. 60).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 .

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-16цс14, від 24.12.2014р. у справі №6-206цс14.

За таких обставин у проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря відповідно до ст. 60 ЗК України не могли бути враховані, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 144 Конституції України рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 522 від 25.09.2009 року ОСОБА_1 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (землі запасу), а передано у власність земельну ділянку за рахунок земель рекреаційного призначення державної власності (а.с. 10), що суперечить діючому законодавству.

З урахуванням вищезазначеного, передача у власність ОСОБА_1 земельної ділянки на підставі розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації № 522 від 25.09.2009 року відбулася з порушенням норм закону, а отже воно є незаконним, а державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, що видано ОСОБА_1 без належної правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана його повернути.

Спірна земельна ділянка розташована на території Новопетрівської сільської ради Бердянського району.

Згідно п. 1 Наказу Державного агентства земельних ресурсів України № 72 від 28.02.2013 року право розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності мають право головні управління Держземагенства в областях.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року з 1 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. При цьому згідно ч. 3, 4 прикінцевих і перехідних положень зазначеного вище закону у державній власності залишаються усі землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності.

Таким чином, є підстави для повернення земельної ділянки Головному управлінню Держземагенства у Запорізькій області.

У постанові від 16 вересня 2015 року по справі №6-68цс15 Верховним Судом України висловлена правова позиція про те, що положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Зазначена постанова на підставі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування всіма судами України.

У судовому засіданні встановлено, що Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі головного управління Держземагенства в Запорізькій області до Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта, зобов'язання зробити дії 14.01.2015 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статті 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У порядку ст. 267 ЦК України представники ОСОБА_1 та Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області заявили про застосування позовної давності.

Стаття 268 ЦК України до 15.01.2012 року в частині 1, пункті 4 містила норму про те, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, але згідно підпункту 2 пункту 2 розділу І ЗУ від 20.12.2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15.01.2012 року, цей пункт виключено з ч. 1 ст. 268 ЦК України.

Відповідно до п. 5 розділу ІІ прикінцевих та перехідних положень ЗУ від 20.12.2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

У частині 1 та 3 ст. 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, суд вважає, що до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність.

Судом встановлено, що спірне розпорядження було прийнято 25.09.2009 року.

Згідно ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження) на органи прокуратури покладено обов'язок здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів.

Так, ст. 19 зазначеного закону передбачала, що предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Статтею 20 ЗУ «Про прокуратуру», яка діяла на момент прийняття оспорюваного розпорядження, передбачалось, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення.

У судовому засіданні встановлено, що розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації №522 від 25.09.2009 року прийнято з порушенням норм закону, тому у прокурора був достатній привід з власної ініціативи прийняти заходи реагування, що передбачені главою І розділу ІІІ ЗУ «Про прокуратуру», в тому числі і шляхом звернення з позовом до суду з вимогою про визнання спірного розпорядження незаконним та його скасуванням.

Виходячи з прав та обов'язків Бердянського міжрайонного прокурора, що передбачені ст. 19, 20 ЗУ «Про прокуратуру» та наказу Генерального прокурора України N 3гн від 19.09.2005 року «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів» прокурор міг довідатись про порушення закону, тому за ст. ст. 253, 261 ЦК України перебіг строку позовної давності за даним спором починається 26.09.2009 року. Але судом встановлено, що в порушення ст. 257 ЦК України прокурор звернувся з позовом до суду тільки 14.01.2015 року, чим пропустив строк позовної давності.

При вирішенні питання про пропуск прокурором строку позовної давності, суд виходить із засад розумності і справедливості та враховує, що несвоєчасне реагування на незаконність прийнятого Бердянською районною державною адміністрацією 25.09.2009 року розпорядження №522 призвело до того, що спірній земельній ділянці 17.06.2010 року було присвоєно поштову адресу с. Новопетрівка, вул. Піонерська,5в (а.с.59) і за цією адресою ОСОБА_1 побудувала дачний будинок, здала його в експлуатацію та отримала свідоцтво про право власності на це нерухоме майно (а. с. 61, 62).

Враховуючи викладене, суду вважає, що у задоволенні позову Бердянського міжрайонного прокурора слід відмовити в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 209, 212 - 215 ЦПК України, ст. ст. 85, 88, 90 Водного Кодексу України, ст. ст. 12, 22, 50-51, 58-60, 116, 118, 123, 125, 126 ЗК України, ст. 14, 19, 144 Конституції України, ст. ст. 5, 253, 256, 257, 261, 267, 268, 328, 1212 ЦК України, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», ЗУ «Про прокуратуру», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя