Постанова

від 13.11.2015 по справі 910/2304/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2015 року Справа № 910/2304/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А. Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Компанії "Ідельберг ресурсес інк" (Idelberg resources inc.) на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 у справі№ 910/2304/13 Господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до 1. Публічного акціонерного товариства "Світловодський маслосиркомбінат", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська молочна компанія", 3. Державної реєстраційної служби України, 4. Світловодського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Комунальне підприємство "Світловодське комунальне міжміське бюро технічної інвентаризації" провизнання права власності, витребування майнового комплексу та зобов'язання вчинити певні дії

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаКозирь Т.О., Казаєва О.О. - - відповідача-1не з'явився - - відповідача-2Ларіонова О.О. - - відповідача-3не з'явився - - відповідача-4не з'явився - - касатораКасперчик З.В.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Світловодський маслосирокомбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська молочна компанія", Державної реєстраційної служби України, Світловодського міськрайонного управління юстиції Кіровоградської області, в якій просило суд визнати право власності та витребувати від Публічного акціонерного товариства "Світловодський маслосиркомбінат" на свою користь публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" - єдиний майновий комплекс підприємства, який складається з усіх видів майна, включаючи: будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також право на торговельну марку та інші права відповідно до переліку; зобов'язати Державну реєстраційну службу України, Світловодське міськрайонне управління юстиції Кіровоградської області зареєструвати право власності публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на майно згідно переліку.

Рішенням Господарського суду мста Києва від 09.07.2014 (головуючий Любченко М.О., судді: Ломака В.С., Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 (головуючий Остапенко О.М., судді: Копитова О.С., Шипко В.В.) у даній справі позов задоволено частково. Визнано за позивачем право власності та витребувано від Публічного акціонерного товариства "Світловодський маслосиркомбінат" єдиний майновий комплекс підприємства, який складається з усіх видів майна, включаючи: будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також право на торговельну марку та інші права відповідно до переліку. В решті позову відмовлено через необґрунтованість вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів, іноземний суб'єкт господарювання - Компанія "Ідельберг ресурсес інк" (Idelberg resources inc.) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування касаційної скарги касатор посилається на те, що він є найбільшим кредитором банкрута - Публічного акціонерного товариства "Світловодський маслосиркомбінат" із загальною сумою визнаних судом вимог до боржника в розмірі 202 194 130, 94 грн., однак тривалий час не може реалізувати своє право щодо стягнення заборгованості в межах справи про банкрутство, оскільки ця справа триває з 2009 року. На думку касатора, задоволення майнових вимог окремих кредиторів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, в обхід процедур, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом" порушує права інших кредиторів, в т.ч. касатора, оскільки впливає на розмір майна боржника за рахунок якого можуть бути задоволені їх вимоги.

У відзиві на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У відзиві на касаційну скаргу Світловодське міськрайонне управління юстиції Кіровоградської області просить залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та розглядати справу за відсутності його представника.

Публічне акціонерне товариство "Світловодський маслосиркомбінат", Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська молочна компанія", Державна реєстраційна служба України, Комунальне підприємство "Світловодське комунальне міжміське бюро технічної інвентаризації" не скористались правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Державна реєстраційна служба України та Комунальне підприємство "Світловодське комунальне міжміське бюро технічної інвентаризації" не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Клопотання ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Світловодський маслосиркомбінат" Гуцал Т.М. про відкладення розгляду справи, яке надійшло на адресу суду 12.11.2015, колегією суддів залишено без задоволення, оскільки статтею 77 ГПК України встановлено, що господарський суд розглядає справу в межах строків, встановлених статтями 69, 111 8 ГПК України, і розгляд справи може бути відкладено, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Проте, заявником не доведено наявність підстав для відкладення розгляду справи, а його доводи та заперечення викладені у наявних в матеріалах справи документах. До того ж, заявнику було відомо про розгляд справи касаційною інстанцією і в нього було достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав. В судовому засіданні 11.11.2015 оголошувалась перерва до 13.11.2015, про що усі учасники процесу були повідомлені, в т.ч. заявник.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю Банком "Фінанси та Кредит" (Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит"; банком; позивачем у справі) та Відкритим акціонерним товариством "Світловодський маслосирокомбінат" (Публічним акціонерним товариством Світловодський маслосирокомбінат"; позичальником; відповідачем-1 у справі) було укладено договір про мультивалютну кредитну лінію № 1154М-01-07 (з наступними змінами та доповненнями), за умовами якого Банк надає позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання, в межах поновлювальної мультивалютної кредитної лінії з лімітом максимальної заборгованості 100 000 000 грн. та з урахуванням його зменшення згідно графіку зниження ліміту, зі сплатою за користування кредитними коштами процентів.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань, 18.05.2007 між позивачем, як іпотекодержателем, та позичальником, як іпотекодавцем, укладено договір № 1205ЦИК/0507 іпотеки єдиного майнового комплексу з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту - договір іпотеки).

Пунктом 1 договору іпотеки (в редакції договору від 28.11.2007 про внесення змін) передбачено, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне майно: єдиний майновий комплекс підприємства - іпотекодавця, який складається з усіх видів майна, призначених для його діяльності, включаючи: будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також право на торгівельну марку та інші права, які належать іпотекодавцю.

Відповідно до меморіальних ордерів Банком на банківські реквізити кількома траншами перераховано позичальнику (іпотекодавцю) грошові кошти в національній валюті на загальну суму 83 549 000 грн.

Крім того, 23.10.2008 банк та позичальник підписали додаткову угоду до договору № 1154М-01-07 від 01.03.2007, якою сторони узгодили те, що позичальник приймає на себе зобов'язання сплатити банку в строк до 12.02.2009 (включно) проценти за користування кредитними коштами за договором, які будуть нараховані за період з 26.10.2008 по 25.01.2009. У разі несплати процентів у встановлений термін позичальник несе відповідальність перед банком відповідно до умов договору.

На підставі виписок по особовим рахункам відповідача, що відображають рух коштів за період з 16.09.2005 по 01.07.2009 суди попередніх інстанцій встановили неналежне виконання позичальником (ПАТ "Світловодський маслосиркомбінат") своїх обов'язків щодо сплати тіла кредиту та процентів за користування кредитом .

Також судами встановлено, що позичальник вимогу позивача щодо дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом всупереч положень договору № 1154М-01-07 від 01.03.2007 виконано не було.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позичальник не виконав умови кредитного договору, своєчасно не погасив заборгованість по тілу кредиту та процентам за користування кредитом, в зв'язку з чим на підставі пунктів 8.4, 8.4.3, 8.4.8 договору іпотеки та відповідно до вимог частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" позивач набув право власності на цілісний майновий комплекс. Вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та реєстрації права власності суди визнали безпідставними, оскільки спірне майно Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпровська молочна компанія" не передавалось, а позивач не звертався до реєстраційної служби щодо реєстрації цього майна, тому позов в цій частині є передчасним.

Розглянувши справу колегія вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з неправильним застосуванням до встановлених правових відносин норм матеріального та процесуального права, що є підставою для їх скасування.

Так, вирішуючи спір суди не звернули уваги на те, що відповідно до умов пункту 10 договору іпотеки сторонами встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на власний розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

Таким чином, одночасно застосування позивачем іпотекодержателем двох або більше способів звернення стягнення на майно договором іпотеки не передбачено.

Крім того, пунктом 11 цього договору передбачено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один з наведених нижче способів стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:

11.1 За рішенням суду.

11.2 У безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса

11.3 Згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що містяться в пункті 11.3.1 та 11.3.2 цього пункту договору:

11.3.1 Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання за основним зобов'язанням у порядку, встановленому діючим законодавством.

або

11.3.2 Продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-який особі на підставі договору купівлі продажу, у порядку, встановленому законодавством (т.1 а.с.45-48).

Системний зміст зазначених умов договору іпотеки свідчить про те, що договір передбачає надання іпотекодержателю права на свій розсуд обрати тільки один спосіб звернення стягнення на заставлене майно.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 03.07.2009 порушено провадження у справі № 11/60 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства "Світловодський маслосиркомбінат" за заявою останнього в порядку норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 11 п.п. 4 -6 ст. 12 цього Закону. Також, з метою забезпечення грошових вимог кредиторів на підставі ст. 67 ГПК України заборонено ВАТ "Світловодський маслосиркомбінат" відчужувати у будь - який спосіб належні йому на праві власності та на праві господарського відання основні засоби (фонди).

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 03.10.2011 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника. Зокрема, визнано вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на суму 31 708 074 грн. - перша черга, а також 110 487 386, 32 грн. - четверта черга. 10 703 439.44 грн. - шоста черга та вимоги інших кредиторів забезпечених заставою (т.7, а.с. 127-129).

Зазначені судові ухвали набрали законної сили.

Таким чином, подавши заяву в справі про банкрутство іпотекодавця (т.7, а.с.123-126), у тому числі з вимогами забезпеченими заставою, позивач на власний розсуд обрав та реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки "За рішенням суду", яке передбачене пунктом 11.1 договору іпотеки. При цьому, процедура звернення стягнення на заставлене майно в межах справи про банкрутство, на час звернення позивача, передбачена статтями 30, 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у вигляді продажу майна на відкритих торгах та погашення боргу за його рахунок. Цей спосіб звернення стягнення на заставлене майно є відміннім від передачі права власності іпотекодавця іпотекодержателю.

Оскільки іпотечний договір не передбачає право заставодержателя на обрання одночасно двох або більше способів звернення стягнення на предмет іпотеки, обрання додаткового способу звернення стягнення на заставлене майно не відповідає умовам укладеного сторонами договору та діючому законодавству.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Враховуючі зазначені обставини та вимоги діючого законодавства, колегія вважає, що позов щодо визнання права власності на єдиний майновий комплекс не можна визнати обґрунтованим.

Крім того, слід зазначити, що судами попередніх інстанцій до правових відносин, що виникли у 2007 році помилково була застосована стаття 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, яка на той час не була чинною.

Так, відповідно до частини першої статті 37 зазначеного Закону (в редакції, яка діяла на час укладання договору іпотеки) Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Таким чином, набуття права власності на предмет іпотеки могло відбуватися тільки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у такий спосіб.

Зміни в частину першу статті 37 Закону, якими законодавець передбачив, що підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, були внесені Законом України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25 грудня 2008 року № 800-VI, тобто після укладання сторонами договору іпотеки у 2007 році (т.1 а.с. 45-48)

Суди не звернули увагу на те, що умови договору іпотеки визначались на підставі законодавства, яке діяло на момент його укладання, а матеріали справи не містять ніяких даних про те, що після внесення змін до статті 37 Закону "Про іпотеку" сторони внесли відповідні зміни в договір іпотеки.

В пункті 11.3.1 договору іпотеки сторони передбачили, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється в порядку, що встановлено діючим на той час законодавством. Такий порядок визначався серед іншого статтею 37 Закону "Про іпотеку", яка в редакції на час укладання договору передбачала необхідність укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя у такий спосіб.

В даному випадку, в договорі іпотеки зазначено про можливість вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього в позасудовому порядку. В той же час, окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя зі всіма умовами переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя матеріали справи не містять. Проте, відповідно до діючого на той час законодавства, укладання такого окремого договору є обов'язковим для перереєстрації права власності на предмет іпотеки.

В пункті 1 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, викладеному у Додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно , затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, в редакції чинній на час укладення договору іпотеки, зазначено, що договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності є, серед іншого, договори про задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, на час укладання договору іпотеки для реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна були передбачені лише договори про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зміни у вказаний перелік, якими передбачено, що підставою для реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна є договір іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, були внесені Наказом Міністерства юстиції України від 28 липня 2010 року № 1692/5 "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно", який набрав чинності з 01.10.2010, тобто після укладання сторонами договору іпотеки у 2007 році.

У зв'язку із вищезазначеними вимогами законодавства, судами адміністративної юрисдикції було відмовлено позивачу (іпотекодержателю) у задоволенні його позову про зобов'язання провести державну реєстрацію права власності на майно, що є предметом іпотеки (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2010 у справі № 2-а-12025/09 та постанова окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.2010, які набрали законної сили; т.2., а.с. 24-28).

При вирішенні даного судового спору суди не врахували, що сам по собі зміст поняття позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки передбачає, що за наявності порушених умов договору, сторони за взаємною згодою добровільно можуть вирішити та визначити можливий порядок такого позасудового врегулювання. В даному випадку, укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає перехід права власності є підставою для реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, враховуючи вимоги діючого на той час законодавства.

В своїй постанові суд апеляційної інстанції послався на статті 36, 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (редакції закону, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) (т.7, а.с.263), яких цей Закон взагалі не містить.

Висновок суду апеляційної інстанцій про інстанцій про те, що порушення справи про банкрутство іпотекодавця в 2014 році є недоречним, тобто не впливає на процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя, колегія вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають ані вимогам діючого законодавства, ані матеріалам справи.

З цього приводу колегія звертає увагу на те, що справу про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Світловодський маслосирокомбінат" було порушено Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 03.07.2009 (справа № 11/60 ), а не у 2014 році, як про це зазначив суд апеляційної інстанції.

Процедура переходу права власності від боржника (іпотекодавця) до кредитора (іпотекодержателя) передбачає декілька етапів. А саме, укладання договору про звернення стягнення на предмет іпотеки, направлення вимоги із встановленням строку для її виконання, оцінка предмету власності та реєстрація права власності, після проведення якої право власності одної особи припиняється, а у іншої особи - виникає (ст. 334 Цивільного кодексу України).

В даному випадку, реєстрація права власності на майно за позивачем не відбулась. У порядку, визначено статтею 37 Закону України "Про іпотеку "(в редакції, яка була чинною на час укладання договору іпотеки) сторони не уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на предмет іпотеки.

Після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, відповідач, у зв'язку із зміною його статусу на підставі Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не міг укласти договір про передачу права власності на предмет іпотеки.

В пунктах 13, 43 своєї постанови № 15 від 18.12.2009 "Про судову практику в справах про банкрутство" Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що кредиторські вимоги, які забезпечено заставою майна боржника задовольняються в межах порушеної справи про банкрутство. Дія мораторію поширюється виключно на вимоги виконавчих документів, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру на всі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника, зокрема зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене майно.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 у справі № 916/2019/13.

Таким чином, аналіз зазначених норм права свідчить про те, що боржник після порушення справи про банкрутство та введення мораторію був позбавлений можливості самостійно укласти договір про передачу права власності на іпотечне майно.

Вирішуючи процесуальне питання щодо розгляду цього спору поза межами справи про банкрутство, колегія враховує висновки Верховного Суду України, які викладені у його постанові від 06.07.2015 у справі № 6-166цс15, відповідно до яких вимоги позивача щодо стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором можуть бути задоволені в порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", однак це не перешкоджає задоволенню вимог іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, справа підлягає розгляду по суті, оскільки заявлений позов є необґрунтованим, в його задоволенні слід відмовити.

Обґрунтовуючи свої заперечення позивач посилався на те, що касатор не є стороною кредитних та іпотечних правовідносин, у зв'язку з чим у нього відсутнє право на касаційне оскарження судових рішень у даній справі. Ці заперечення колегія не приймає до уваги з наступних підстав.

Статтею 107 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема, на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

В пункті 6 3 постанови № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" від 24.10.2011 (із змінами і доповненнями) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що у розгляді касаційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи господарським судом нижчої інстанції і яка вважала, що таким господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, касаційна інстанція, прийнявши касаційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягає поверненню з передбачених Господарським процесуальним кодексом України підстав), повинна з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі. Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи судовими рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів не порушено та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі попередніми судовими інстанціями не вирішувалися, то суд касаційної інстанції своєю ухвалою припиняє касаційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт касаційного оскарження.

В даному випадку, правовий зв'язок між скаржником, сторонами у справі та майном підтверджується ухвалою суду про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Світловодський маслосиркомбінат" від 03.07.2009 у справі № 11/60.

Слід також врахувати, що касатор як визнаний кредитор банкрута тривалий час не може реалізувати своє право щодо стягнення заборгованості в межах справи про банкрутство, оскільки ця справа триває з 2009 року, а касатор є найбільшим кредитором Публічного акціонерного товариства "Світловодський маслосиркомбінат" із загальною сумою визнаних судом вимог до боржника в розмірі 202 194 130, 94 грн.

Задоволення майнових вимог окремих кредиторів в обхід процедур, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом" порушує права інших кредиторів, в т.ч. касатора, оскільки впливає на розмір майна боржника за рахунок якого можуть бути задоволені їх вимоги.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до частини третьої статті 129 Конституції України однією з основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі по тексту - Закону) суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною третьою статті 7 Закону встановлено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (частина перша статті 8 Закону).

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

За пунктом 1 статті 6 Конвенції "кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру".

Відповідно до усталеної практики Суду гарантії, закріплені в статті 6, є застосовними до провадження у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (див. рішення у справі "Мельник проти України", № 23436/03, пп. 22 - 23, від 28.03.2006).

Таким чином, в даному випадку касатор має право на касаційне оскарження рішення суду у даній справі.

В своїй постанові № 11 від 24.10.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII 1 Господарського процесуального кодексу України" (із змінами і доповненнями) пленум Вищого господарського суду роз'яснив, що у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (пункт 2 статті 111 9 ГПК).

Суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Колегією встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, а тому суд касаційної інстанції приймає нове рішення про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням вимог статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 49, 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2014 та рішення Господарського суду мста Києва від 09.07.2014 у справі № 910/2304/13 скасувати.

Прийняти нове рішення. В позові Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь Компанії "Ідельберг ресурсес інк" (Idelberg resources inc.) 83 960, 40 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова