Постанова

від 17.11.2015 по справі 904/6004/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015 року Справа № 904/6004/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Крицькій Я.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник Кропова А.В., довіреність №б/н від 23.07.2014 року,

від відповідача: представник Шуліка А.В., довіреність №б/н від 21.09.2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 року у справі № 904/6004/15

за позовом Дочірнього підприємства "Регіональний стабілізаційний фонд", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про стягнення 798 000, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Регіональний стабілізаційний фонд" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" про стягнення з останнього на свою користь заборгованості у сумі 798 000, 00 грн., з яких: основна заборгованість - 230 000, 00 грн., штраф - 568 000, 00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 року у справі № 904/6004/15 (суддя Дубінін І.Ю.) позов задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" на користь Дочірнього підприємства "Регіональний стабілізаційний фонд" 230 000, 00 грн. основного боргу, 568 000, 00 грн. штрафу, 15 960, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за укладеним між позивачем та відповідачем договором про надання зворотної фінансової допомоги № 28/10 від 28.10.2013 року щодо своєчасного та у повному обсязі повернення отриманої від позивача фінансової допомоги у встановлений договором строк, наявності боргу відповідача у сумі 230 000, 00 грн., а також з наявності підстав для застосування передбаченої умовами договору відповідальності за прострочення повернення фінансової допомоги більш ніж на 14 календарних днів у вигляді штрафу у розмірі 10% від суми отриманої фінансової допомоги.

Не погодившись із зазначеним рішенням господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, відповідач просить скасувати це судове рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що між сторонами у справі укладено договір № 28/10 від 28.10.2013 року, умовами якого передбачено надання зворотної фінансової допомоги у сумі до 4 900 000, 00 грн., однак у оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд, пославшись на додаткову угоду до договору, дійшов помилкового висновку про погодження сторонами розміру фінансової допомоги у сумі 7 000 000, 00 грн., оскільки відповідач не укладав жодної додаткової угоди до договору, а на поданій позивачем додатковій угоді відсутній підпис і печатка з боку відповідача. Наведене, на думку відповідача, свідчить про неукладеність цієї додаткової угоди та відсутність договірних відносин сторін, які були б оформлені у письмовій формі, як того вимагає законодавство, про зміну обумовленого договором розміру фінансової допомоги у сторону його збільшення. Відповідач також зазначає, що на дату звернення позивача з позовом зобов'язання, що виникли зі спірного договору, ним виконані, зворотна фінансова допомога у розмірі 4 900 000, 00 грн., тобто у розмірі, передбаченому договором, в повному обсязі повернута позивачу, відповідно, зобов'язання за договором є припиненими у зв'язку з їх виконанням, проведеним належним чином. За доводами відповідача, є помилковим висновок місцевого господарського суду і про те, що дії відповідача по перерахуванню (поверненню) коштів позивачу у сумі 5 450 000, 00 грн. свідчать про схвалення відповідачем додаткової угоди про збільшення розміру фінансової допомоги, оскільки у письмовій формі додаткова угода між сторонами не була укладена, не була погоджена сторонами у справі. Щодо заявленого позивачем до стягнення штрафу відповідач зазначає, що за вказаною вимогою 30.04.2015 року сплив спеціальний строк позовної давності, який місцевим господарським судом не був застосований. У апеляційній скарзі відповідач навів клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення штрафу. Також, відповідач посилається на ті обставини, що місцевим господарським судом при вирішенні спору не було застосовано приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України та не було зменшено заявлений до стягнення розмір штрафу, тоді як у спірних відносинах, на думку відповідача, ця правова норма підлягала застосуванню, а заявлена до стягнення неустойка - зменшенню в силу тих обставин, що розмір штрафу (568 000, 00 грн.) значно перевищує суму основного боргу (230 000, 00 грн.).

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що 28.10.2013 року між сторонами по справі укладено договір про надання зворотної фінансової допомоги № 28/10, за умовами якого в діючій редакції позивач зобов'язався надати відповідачу фінансову допомогу у сумі до 7 000 000, 00 грн., а відповідач - повернути отриману фінансову допомогу до 30.04.2014 року. На виконання умов вказаного договору позивачем на користь відповідача було перераховано загалом 5 680 000, 00 грн., однак відповідач повернув позивачу лише 5 450 000, 00 грн., заборгованість відповідача на дату звернення позивача з позовом у даній справі становить 230 000, 00 грн. Позивач не погоджується з твердженням відповідача про повернення останнім отриманої від позивача на підставі спірного договору фінансової допомоги у повному обсязі, оскільки за умовами договору з урахуванням додаткової угоди до нього № 1 від 28.11.2013 року сума фінансової допомоги надається у розмірі до 7 000 000, 00 грн., а фактично надана сума фінансової допомоги може бути менша зазначеного ліміту та породжує права і обов'язки сторін у межах фактично наданої суми. Позивач посилається на ті обставини, що додаткова угода № 1 від 28.11.2013 року щодо збільшення суми надання фінансової допомоги за договором була надіслана ним на адресу відповідача, актом звірки розрахунків, складеним станом на 11.06.2015 року та підписаним сторонами, підтверджується заборгованість відповідача за договором, у тому числі і з урахуванням додаткової угоди, у сумі 2 480 000, 00 грн. Відповідач, зі свого боку, частково повернув кошти, отримані з урахуванням збільшеного ліміту фінансової допомоги, вказуючи у платіжних дорученнях призначення платежу - повернення зворотної фінансової допомоги за спірним договором. Наведені дії відповідача, на думку позивача, свідчать про його згоду на збільшення суми ліміту, в межах якої надавалась фінансова допомога, зобов'язання відповідача з повернення отриманої допомоги не є виконаними. В силу тих обставин, що відповідач не повернув у встановлений договором строк отриману ним фінансову допомогу, позивач вважає правомірними заявлені ним вимоги про стягнення з відповідача на свою користь штрафу, який за умовами договору становить 10% від суми отриманої фінансової допомоги, доводи відповідача щодо безпідставного нарахування штрафу, на думку позивача, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Також, позивач вважає, що з вимогами про стягнення штрафу він звернувся у межах скороченого строку позовної давності, та не вбачає підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу, а саме не вбачає підстав для застосування у спірних відносинах положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки вимоги поданої ним позовної заяви не є вимогами про стягнення з відповідача збитків, а зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду.

У письмових поясненнях, що надійшли до апеляційного господарського суду 09.11.2015 року та 16.11.2015 року, відповідач додатково зазначив, що позивачем в підтвердження перерахування відповідачу на підставі спірного договору коштів у сумі 2 500 000, 00 грн. надано до суду звіт по рахунку за 30.10.2013 року, який не засвідчений належним чином як доказ по справі ні банківською установою, ні позивачем, отже, позивачем не доведено належними доказами факту перерахування відповідачу коштів у зазначеній сумі, що не було враховано місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі. Відповідач вважає безпідставним прийняття судом першої інстанції в якості доказу по справі і акту звірки № 2 від 11.06.2015 року, оскільки цей акт не містить даних про те, за яким договором здійснена звірка розрахунків; акт звірки складено за період з 01.01.2013 року по 11.06.2015 року, тоді як зобов'язання по спірному договору виникли з 28.10.2013 року (дати підписання договору). Також, відповідач вважає, що місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки, за доводами відповідача, спірний договір укладено на суму 4 900 000, 00 грн., які відповідач у повному обсязі повернув позивачу, відповідно, у повному обсязі виконав свої зобов'язання у спірних відносинах, а сума, перерахована позивачу поза 4 900 000, 00 грн., не може розглядатися судом як сума коштів, перерахована у межах договору, тому стягнення 230 000, 00 грн. та штрафних санкцій є не у межах вказаного спірного договору. Відповідач вважає, що спір у даній справі має розглядатися судом лише у межах правовідносин сторін, що виникли зі спірного договору без урахування додаткової угоди до нього, факт встановлення правовідносин за якою позивачем не доведено (не надано доказів її направлення чи ознайомлення відповідача з нею, відсутній підпис відповідача).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Кузнецова В.О., Чередка А.Є.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 року розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 10.11.2015 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

У судовому засіданні 10.11.2015 року оголошено перерву на 17.11.2015 року.

У судовому засіданні 17.11.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 28.10.2013 року Дочірнє підприємство "Регіональний стабілізаційний фонд" (кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" (позичальник) уклали договір про надання зворотної фінансової допомоги № 28/10 (далі - Договір) (а.с. 11-13, т. 1), за умовами якого (п. 1.1.) кредитор зобов'язується надати позичальнику зворотну фінансову допомогу, а останній зобов'язується використати її на власний розсуд в процесі здійснення господарської діяльності і повернути на умовах та у визначений даним Договором строк. Зворотна фінансова допомога надається на виконання робіт по капітальному ремонту об'єкту: "Капітальний ремонт магістрального трубопроводу МТ Миколаївської зрошувальної системи Новомосковського району Дніпропетровської області" та передається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 30.04.2014 року, а відносно зобов'язань позичальника по поверненню суми отриманої фінансової допомоги - до повного виконання ним своїх обов'язків (п. 5.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. Договору фінансова допомога надається кредитором без мети отримання прибутку та є безвідсотковою.

Сума фінансової допомоги, що надається на підставі даного Договору, встановлюється у розмірі до 4 900 000, 00 грн. (п. 2.1. Договору).

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що фінансова допомога надається у повній сумі або частинами. Фактична надана сума фінансової допомоги може бути менша ліміту, передбаченого п. 2.1. Договору, та породжує права і обов'язки сторін у межах фактично наданої фінансової допомоги.

Відповідно до п. 4.1. Договору фінансова допомога повертається у безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок кредитора в термін до 30.04.2014 року.

Умови п. 4.2. Договору надають право позичальнику повертати суму наданої допомоги частинами протягом строку дії Договору, визначеного п. 5.1.

Відповідно до п. 4.6. Договору моментом виконання позичальником своїх зобов'язань стосовно повернення кредитору будь-якої частини або всієї суми фінансової допомоги, зазначеної у п. 2.1. Договору, є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову (матеріально-правовою вимогою позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення у даній справі) є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 230 000, 00 грн. та штрафу у сумі 568 000, 00 грн.

Підставами заявленого позову (обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу) є те, що відповідачем порушено умови договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/10 від 28.10.2013 року в частині дотримання строку виконання зобов'язання по поверненню отриманої фінансової допомоги, що призвело до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення сумі та має правовим наслідком застосування до відповідача передбаченої умовами договору відповідальності у вигляді штрафу.

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України не містять визначення поворотної фінансової допомоги.

За визначенням, наданим у пункті 14.1.257. статті 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Поворотна фінансова допомога в Цивільному кодексі України відповідає договору позики, особливості укладення та виконання якого повинні відповідати умовам ст.ст. 1046 - 1053 ЦК України.

Згідно з п. 6. ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Відповідно до частини першої ст. 5 цього Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (ч. 4 ст. 5 зазначеного Закону).

Пунктом 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006 року № 5555 "Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.04.2006 року за № 477/12351, встановлено, що юридичні особи - суб'єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Таким чином, надати кошти в позику під відсотки вправі лише фінансові установи.

У спірних відносинах має місце позика, яка не передбачає нарахування процентів за користування коштами чи іншої винагороди, отже, кредитор не повинен обов'язково мати статус фінансової установи.

За приписами статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до платіжних доручень № 1575 від 08.11.2013 року на суму 2 400 000, 00 грн., № 1596 від 29.11.2013 року на суму 280 000, 00 грн., № 1616 від 20.12.2013 року на суму 250 000, 00 грн., № 1696 від 12.03.2014 року на суму 200 000, 00 грн., № 1716 від 11.04.2014 року на суму 50 000, 00 грн. (а.с. 15-19, т. 1) позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у загальній сумі 3 180 000, 00 грн.

В зазначених вище платіжних дорученнях наведене наступне призначення платежу: надається поворотна фінансова допомога згідно договору № 28/10 від 28.10.2013 року, без ПДВ.

З посиланням на таке ж призначення платежу 30.10.2013 року позивачем відповідачу були перераховані кошти у сумі 2 500 000, 00 грн., що підтверджується звітом по рахунку позивача за вказану дату (а.с. 14, т. 1).

Тобто, загальна сума перерахованих позивачем на користь відповідача коштів становить 5 680 000, 00 грн., що підтверджується також актом звірки № 2 від 11.06.2015 року, підписаним як позивачем, так і відповідачем (а.с. 22, т. 1).

За положеннями статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до платіжних доручень № 84 від 30.12.2013 року на суму 1 200 000, 00 грн., № 82 від 30.12.2013 року на суму 1 000 000, 00 грн., № 81 від 30.12.2013 року на суму 1 000 000, 00 грн., № 376 від 01.07.2015 року на суму 562 500, 00 грн., № 377 від 01.07.2015 року на суму 562 500, 00 грн., № 378 від 01.07.2015 року на суму 562 500, 00 грн., № 379 від 01.07.2015 року на суму 562 500, 00 грн. (а.с. 53-59, т. 1) відповідач повернув позивачу шляхом перерахування на банківський рахунок позивача грошові кошти у загальній сумі 5 450 000, 00 грн.

Обставини повернення відповідачем позивачу грошових коштів у наведеній вище сумі підтверджуються також виписками по банківському рахунку позивача (а.с. 20-21, т. 1).

Отже, відповідно до матеріалів справи спірним Договором про надання зворотної фінансової допомоги № 28/10 від 28.10.2013 року передбачалося надання позивачем відповідачу зворотної фінансової допомоги у сумі до 4 900 000, 00 грн., фактично позивач виконав зобов'язання за Договором щодо надання фінансової допомоги у сумі 4 900 000, 00 грн., яка, враховуючи вище перелічені платіжні доручення про повернення фінансової допомоги, була повернута відповідачем позивачу у повному обсязі: у сумі 3 200 000, 00 грн. - 30.12.2013 року, у решті суми (1 700 000, 00 грн.) - 01.07.2015 року, тобто з порушенням строку повернення фінансової допомоги, передбаченого умовами Договору.

Щодо решти перерахованих позивачем на користь відповідача грошових коштів відповідно до платіжних доручень № 1596 від 29.11.2013 року, № 1616 від 20.12.2013 року, № 1696 від 12.03.2014 року, № 1716 від 11.04.2014 року у загальній сумі 780 000, 00 грн., апеляційний господарський суд зазначає наступне.

В матеріалах справи наявна додаткова угода № 1 від 28.11.2013 року до договору про надання зворотної фінансової допомоги (а.с. 44, т. 1), яка підписана лише позивачем, з боку відповідача ця додаткова угода не підписана.

Доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією щодо укладення/підписання вказаної додаткової угоди матеріали справи не місять, такі докази не надані позивачем і на вимогу ухвали апеляційного господарського суду від 27.10.2015 року.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду 10.11.2015 року представник позивача пояснив, що вказана додаткова угода була направлена відповідачу засобами електронного зв'язку, однак відповідні докази також не були надані до суду.

Відповідно до змісту додаткової угоди вона передбачає внесення змін до п. 2.1. розділу 2 Договору шляхом його викладення в наступній редакції: "Сума фінансової допомоги, що надається на підставі даного Договору, встановлюється у розмірі до 7 000 000, 00 грн."

Порядок зміни господарських договорів визначає ст. 188 Господарського кодексу України.

Згідно наведеної правової норми зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями п. 7.2. Договору усі зміни та доповнення до Договору мають юридичну силу лише за наявності взаємної згоди сторін та з обов'язковим складанням письмового документу.

Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частин першої та другої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Частиною першою статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України (в редакції станом на 28.11.2013 року) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч. 8 ст. 181 ГК України).

Як встановлено вище, додаткова угода № 1 від 28.11.2013 року до спірного Договору відповідачем не підписана, доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією щодо укладення вказаної додаткової угоди матеріали справи не місять.

За вказаних обставин апеляційний господарський суд не вбачає підстав дійти висновку щодо укладення вказаної додаткової угоди між сторонами та внесення на її підставі відповідних змін до Договору.

Окрім грошових коштів у сумі 4 900 000, 00 грн., перерахованих позивачем відповідачу на підставі спірного Договору в якості зворотної фінансової допомоги, відповідно до платіжних доручень № 1596 від 29.11.2013 року, № 1616 від 20.12.2013 року, № 1696 від 12.03.2014 року, № 1716 від 11.04.2014 року позивач також перерахував на користь відповідача грошові кошти у сумі 780 000, 00 грн., пославшись у призначенні платежу, що надається зворотна фінансова допомога згідно договору № 28/10 від 28.10.2013 року. 01.07.2015 року відповідач частково повернув ці кошти, а саме у сумі 550 000, 00 грн., вказавши у призначенні платежу про повернення фінансової допомоги по договору № 28/10 від 28.10.2013 року.

Проте, враховуючи недосягнення сторонами згоди щодо внесення змін до Договору, відсутні підстави вважати, що перераховані позивачем відповідачу грошові кошти у сумі 780 000, 00 грн., тобто у сумі, що перевищує ліміт обумовленої Договором суми фінансової допомоги, є фінансовою допомогою, наданою позивачем та отриманою відповідачем на підставі Договору № 28/10 від 28.10.2013 року та саме на умовах, визначених цим Договором, зокрема, щодо строку повернення допомоги, відповідальності за порушення умов Договору.

Посилання у призначенні платежу на дату та номер спірного Договору як при перерахуванні грошових коштів позивачем відповідачу, так і при їх поверненні відповідачем позивачу, не спростовує того, що позивач та відповідач у належній формі не досягли згоди щодо збільшення розміру ліміту фінансової допомоги, розповсюдження решти умов спірного Договору на збільшений розмір цієї допомоги.

З огляду на зазначене вище, апеляційний господарський суд не погоджується з висновком місцевого господарського суду, наведеним в оскаржуваному рішенні, щодо внесення змін до спірного Договору шляхом укладення додаткової угоди до нього, досягнення сторонами згоди на збільшення суми ліміту фінансової допомоги в межах вказаного Договору.

Відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Платіжні доручення № 1596 від 29.11.2013 року, № 1616 від 20.12.2013 року, № 1696 від 12.03.2014 року, № 1716 від 11.04.2014 року про перерахування коштів на загальну суму 780 000, 00 грн., у яких зазначено призначення платежу як поворотна фінансова допомога, є підтвердженням як самого факту отримання відповідачем грошових коштів, так і погодження ним договору позики, оскільки кошти не були повернуті відповідачем як безпідставно отримані.

Вказане узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду, викладеною у постановах від 27.08.2014 року по справі № 923/525/14, від 05.07.2011 року по справі № 16/2226.

Отже, перераховані позивачем відповідачу кошти у більшому розмірі, ніж передбачено спірним Договором, не є такими, що отримані відповідачем на умовах вказаного Договору, однак їх перерахування та надходження на рахунок відповідача з відповідним призначенням платежу засвідчує укладення між позивачем та відповідачем договору позики з огляду на характер фактичних правовідносин, які склалися між сторонами, проте іншого, ніж спірний Договір.

Згідно з частиною першою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Сторонами по справі не встановлено строку повернення позики у сумі 780 000, 00 грн.

В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача з вимогою про повернення коштів у сумі 780 000, 00 грн. або у меншій не поверненій сумі позики. У судовому засіданні 10.11.2015 року представник позивача зазначив, що з вимогою про повернення позики позивач не звертався до відповідача.

Зважаючи на наведене, строк повернення позики у заявленій до стягнення сумі - 230 000, 00 грн. (різниця між наданою позикою у сумі 780 000, 00 грн. та повернутою сумою позики - 550 000, 00 грн.) не настав, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині у місцевого господарського суду були відсутні.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу у сумі 230 000, 00 грн., позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача на свою користь штрафу у сумі 568 000, 00 грн.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ч. 4 ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Згідно з пунктом 6.3. Договору у випадку порушення позичальником граничного строку (п. 4.1. цього Договору) повернення фінансової допомоги, зазначеної у розділі 2 Договору, більше ніж на 14 календарних днів вважається, що позичальник необґрунтовано використовує грошові кошти кредитора та зобов'язаний сплатити на користь кредитора, крім установленої п. 6.2. Договору пені, штраф за ухилення від повернення фінансової допомоги у розмірі 10% від суми отриманої від кредитора фінансової допомоги.

За умовами Договору (п. 4.1.) фінансова допомога у сумі 4 900 000, 00 грн. мала бути повернута позивачу до 30.04.2014 року.

Однак, у повному обсязі вказана сума була повернута відповідачем лише 01.07.2015 року.

Отже, враховуючи наявність прострочення відповідача з повернення отриманої поворотної фінансової допомоги, позивач правомірно нарахував та заявив до стягнення штраф на підставі п. 6.3. Договору у сумі 490 000, 00 грн. (4 900 000, 00 грн. х 10%).

Щодо решти нарахованого позивачем штрафу, розрахованого від суми 5 680 000, 00 грн., апеляційний господарський суд не вбачає підстав для його стягнення, оскільки, як зазначено вище, не вважає грошові кошти у сумі 780 000, 00 грн. такими, що отримані відповідачем на підставі Договору № 28/10 від 28.10.2013 року.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведена правова норма підлягає застосуванню у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріальною, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При розгляді справи у суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу. У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначив, що судом першої інстанції не було застосовано до вимог позивача положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та не було зменшено розміру штрафу, вважав, що зазначена правова норма підлягає застосуванню до спірних відносин, оскільки розмір штрафу значно перевищує суму основного боргу.

Однак, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зменшення розміру заявленого позивачем до стягнення штрафу.

Враховуючи положення статті 83 ГПК України, реалізація господарським судом права зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) допускається лише у виняткових випадках.

Згідно пункту 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з подальшими змінами, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В обґрунтування підстав для зменшення розміру заявленого штрафу відповідач посилається на перевищення розміру заявленого до стягненню штрафу суми заборгованості.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідач самостійно уклав спірний Договір, погодився з умовами повернення поворотної фінансової допомоги, які вказані в ньому, та обсягом відповідальності у випадку порушення цих умов.

Ті обставини, що розмір штрафу, передбачений умовами Договору, є занадто великим, що відповідач у повному обсязі повернув поворотну фінансову допомогу у сумі 4 900 000, 00 грн., не свідчать про винятковість випадку в розумінні закону.

Як встановлено вище, отриману від позивача на підставі Договору фінансову допомогу відповідач у повному обсязі повернув лише 01.07.2015 року, за декілька днів до звернення позивача з позовом до суду, прострочення повернення грошових коштів у сумі 1 700 000, 00 грн. (частина від суми отриманої позики), яка є значною для будь-якого суб'єкта господарювання, з боку відповідача становить більше року, що, відповідно, значною мірою порушує інтереси позивача, причин невиконання свого обов'язку належним чином протягом тривалого часу відповідач не зазначає, як і не вказує про вжиття ним заходів щодо повернення коштів у повному обсязі у встановлений Договором строк.

Статтею 1 ЦК України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідач не надав жодного доказу свого тяжкого майнового стану, непомірності заявленого до стягнення штрафу у зв'язку зі своїм фінансовим становищем.

Окрім того, визначений сторонами Договору штраф підлягає стягненню за сам факт допущення порушення умов Договору - порушення позичальником граничного строку повернення фінансової допомоги більше ніж на 14 календарних днів, незалежно від того, чи завдано позивачу у зв'язку з цим збитки.

Щодо доводів відповідача про незастосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення позовної давності до вимоги про стягнення штрафу, яка, на думку відповідача, спливла до звернення позивача з позовом до суду, наведеного відповідачем у апеляційній скарзі клопотання про застосування позовної давності до зазначеної вимоги, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, однак з відповідною заявою відповідач, який брав участь при розгляді справи у суді першої інстанції, до суду не звертався.

Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача щодо відсутності належних доказів отримання ним коштів від позивача у сумі 2 500 000, 00 грн., оскільки наданий позивачем звіт по рахунку за 30.10.2013 року не завірений належним чином. Як вбачається з матеріалів справи, вказаний документ засвідчений представником позивача; надати інші докази в підтвердження перерахування зазначених коштів чи засвідчення звіту по рахунку банківською установою позивач не має можливості, оскільки банк, у якому відкрито рахунок позивача, з якого здійснювалося перерахування коштів, знаходиться у процедурі ліквідації (а.с. 103-104, т. 1). Факт перерахування позивачем відповідачу 30.10.2013 року грошових коштів у сумі 2 500 000, 00 грн. в якості поворотної фінансової допомоги позивач та відповідач підтвердили складеним та підписаним ними актом звірки розрахунків № 2 від 11.06.2015 року за період з 01.01.2013 року по 11.06.2015 року. Також, колегія суддів враховує, що щодо наведеного пояснення відповідача є суперечливими. Відповідач не заперечує, що отримав від позивача фінансову допомогу у сумі 4 900 000, 00 грн., однак зазначає, що повністю її повернув. Не погоджується апеляційний господарський суд і з доводами відповідача про неможливість врахування акту звірки розрахунків у спірних відносинах з підстав відсутності в цьому акті посилання на спірний Договір, оскільки доказів наявності інших договірних відносин між сторонами відповідач не надав.

Враховуючи доводи відповідача про те, що зобов'язання за Договором є припиненими, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що припинення зобов'язання його виконанням не звільняє особу, яка допустила прострочення виконання зобов'язання, від передбаченої умовами Договору відповідальності.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи позивача щодо надання відповідачем згоди на збільшення ліміту фінансової допомоги за спірним Договором та щодо наявності боргу відповідача за цим Договором у сумі 230 000, 00 грн.

Отже, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з прийняттям нового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у сумі 490 000, 00 грн. та про відмову в решті заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог за апеляційною скаргою.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 року у справі № 904/6004/15 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2015 року у справі № 904/6004/15 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" (50011, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дм. Донського, буд. 25-А; ідентифікаційний код 33416308) на користь Дочірнього підприємства "Регіональний стабілізаційний фонд" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Половицька, буд. 5, к. 10-А; ідентифікаційний код 38199231) штраф у сумі 490 000 (чотириста дев'яносто тисяч) грн. 00 коп., витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 9 800 (дев'ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Регіональний стабілізаційний фонд" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Половицька, буд. 5, к. 10-А; ідентифікаційний код 38199231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплогазстрой" (50011, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дм. Донського, буд. 25-А; ідентифікаційний код 33416308) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 6 776 (шість тисяч сімсот сімдесят шість) грн. 00 коп.

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Повна постанова складена 23.11.2015 року.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко