Рішення

від 17.11.2015 по справі 182/5324/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/5324/13-ц 22-ц/774/1997/К/15

Справа № 182/5324/13-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1997/К/15 суддя: Шестакова З.С.

Категорія - 23 (ІV) Суддя-доповідач - Чорнобук В.І.

РІШЕННЯ

Іменем України

17 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Чорнобук В.І.,

суддів - Братіщевої Л.А., Грищенко Н.М.,

при секретарі - Петренко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Скорук М.А.» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2015 року по справі за позовом Приватного підприємства «Таврія» до ОСОБА_4, Фермерського господарства «Скорук М.А.», Управління Держземагенства у Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та зобов'язання вчинити певні дії щодо укладення додаткової угоди, -

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник позивача Приватного підприємства «Таврія» - Ярошенко Наталя Григорівна,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року Приватне підприємство «Таврія» (далі - ПП «Таврія») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, Фермерського господарства «Скорук М.А.» (далі - ФГ «Скорук М.А.»), Управління Держземагенства у Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування його державної реєстрації, визнання поновленим договору оренди землі та зобов'язання вчинити певні дії щодо укладення додаткової угоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24 квітня 2007 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва між ПП «Таврія» та ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,5144 га, терміном на п'ять років, починаючи з моменту його державної реєстрації. Даний договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у Нікопольському відділі ДРФ центу ДЗК 20 вересня 2007 року за № 040712500606.

Згідно з п. 2.5. договору оренди земельної ділянки від 23 березня 2007 року по закінченню терміну дії договору орендар ПП «Таврія» має переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки, яка є предметом цього договору, на новий термін. 10 лютого 2012 року ПП «Таврія» повідомило ОСОБА_4 про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк та надіслало проект додаткової угоди.

Крім того, по закінченню строку дії договору оренди, а саме, 20 вересня 2012 року, відповідач ОСОБА_4 не з'явився до позивача для підписання акту прийому-передачі земельної ділянки, не вчинив будь-яких інших дій, які б свідчили про його намір повернути вищевказану земельну ділянку, та на протязі одного місяця після закінчення строку договору не висловлював будь-яких заперечень у поновленні договору оренди, тому позивач вважає, що договір оренди від 24 квітня 2007 року відповідно до вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі» вважається продовженим.

Однак, всупереч передбаченого законом переважного права позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки, 01 жовтня 2012 року ОСОБА_4 уклав договір оренди земельної ділянки із ФГ «Скорук М.А.».

Позивач вважає, що договір оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2012 року порушує його права та не відповідає вимогам діючого законодавства, а саме, ч. 3 ст. 125 ЗК України, оскільки був укладений без виділення в натурі земельної ділянки, яка належить ОСОБА_4, та встановлення її меж в натурі (на місцевості).

За таких обставин, уточнивши позовні вимоги в останній інстанція від 24 червня 2015 року, ПП «Таврія» просило суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ФГ «Скорук М.А.» та скасувати його державну адміністрацію, визнати договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_4 та ПП «Таврія» поновленим та зобов'язати ОСОБА_4 вчинити дії щодо укладення додаткової угоди з ПП «Таврія», а також стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2015 рокупозовні вимоги ПП «Таврія» задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 7,5144 га, укладений 01 жовтня 2012 року між ФГ «Скорук М.А.» та ОСОБА_4

Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного 01 жовтня 2012 року між ФГ «Скорук М.А.» та ОСОБА_4, яка проведена 26 жовтня 2012 року за № 122290004007427.

Визнано договір оренди земельної ділянки площею 7.5144 га, укладений 24 квітня 2007 року між ПП «Таврія» та ОСОБА_4 поновленим.

Зобов'язано ОСОБА_4 вчинити дії щодо укладення з ПП «Таврія» додаткової угоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ФГ «Скорук М.А.», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Так, суд вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки право щодо поновлення договору оренди земельних ділянок належить органам державної влади. Також, суд не наділений правом зобов'язувати власника землі укладати додаткову угоду до договору оренди. На думку представника відповідача, суд першої інстанції не взяв до уваги того факту, що договір оренди з позивачем закінчився, на новий строк не переукладався і додаткова угода також не укладена. Наявність переважного права на поновлення договору оренди у колишнього орендаря та відсутність невід'ємних частини договору оренди не є підставами для визнання договору оренди недійсним. Крім того, на практиці виконати рішення суду першої інстанції неможливо.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ПП «Таврія» зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ПП «Таврія» - Ярошенко Н.Г., яка заперечувала проти апеляційної скарги і просила її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим НОМЕР_1, загальною площею 7,5144 га (пай НОМЕР_2), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Новософіївської сільської ради Нікопольського району, на підставі розпорядження голови Нікопольської районної державної адміністрації від 02.02.2005 № 85-р-05 передана у власність ОСОБА_4, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 03.03.2006 (том 1, а.с.48,49).

24 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ПП «Таврія» було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 5 років, який набув чинності з дня його державної реєстрації, а саме з 20 вересня 2007 року (том 1, а.с.4).

При цьому, дану земельну ділянку підприємство орендувало у загальному масиві (полем) згідно схеми поділу, разом з ділянками інших власників, без встановлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками. Зазначені обставини не заперечувалися учасниками процесу.

ПП «Таврія» належним чином виконувало умови договору оренди від 24 квітня 2007 та сплачувало ОСОБА_4 орендну плату, що підтверджуються довідками та копіями відомостей, з яких вбачається, що ОСОБА_5 в період з 2007-2012 років отримував орендну плату (том 1, а.с.122-149).

10 лютого 2012 року ПП «Таврія» листом-повідомленням за № 77 повідомило ОСОБА_5 про намір скористатися їх переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк та надіслало проект додаткової угоди (том 1, а.с.5, том 2, а.с.47). Дані обставини підтверджуються, наданим представником позивача, списком громадян, яким відправлено листи-повідомлення замовленою поштою від ПП «Таврія». У вказаному списку у п. 8 зазначено прізвище відповідача ОСОБА_5 Згідно поштовому штемпелю листи-повідомлення були прийняті поштою 13 лютого 2012 року (том 1, а.с.12).

Однак, 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ФГ «Скорук М.А.» було укладено договір оренди належної ОСОБА_4 земельної ділянки строком на 5 років з дати його реєстрації. Державна реєстрація даного договору оренди була проведена 26 жовтня 2012 року за № 122290004007427 (том 1, а.с.38-41).

До договору оренди землі від 01 жовтня 2012 року було додано акт відновлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 12 березня 2013 року, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка використовується для ведення товарного сільськогосподарського виробництва єдиним масивом ФГ «Скорук М.А.», за бажанням власника землі ОСОБА_4 межові знаки не встановлювались. (том 1, а.с.42)

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання поновленим договору оренди землі та зобов'язання вчинити певні дії щодо укладення додаткової угоди, суд першої інстанції зазначив, що так як після закінчення строку дії договору земельна ділянка, яка без визначення межі перебувала у загальному масиві, що орендувалася ПП „Таврія", а ОСОБА_5 протягом одного місяця після закінчення строку дії договору не звернувся до позивача з листом-повідомленням про заперечення у його поновленні, договір оренди земельної ділянки від 24 квітня 2007 року, укладений між сторонами, відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» слід вважати поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі має здійснюватись із власником земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав ;і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України «Про оренду землі» визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Таким чином, об'єктом оренди є земельна ділянка.

За змістом статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з нормою статті 79-1 ЗК України земельна ділянка набуває ознак об'єкта цивільних прав з моменту її сформування, тобто з моменту присвоєнням їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Разом із тим, положення статті 79-1 ЗК України, статті 3 Закону України «Про оренду землі», щодо визначення об'єкта оренди поширюється на відносини щодо оренди земельної частки (паю) з урахуванням певних особливостей.

Так, розділом IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» закріплено право громадян власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавством передбачено право оренди земельних часток (паїв) єдиним масивом (полем згідно зі схемою поділу земель), без установлення меж кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками.

Як установлено судом, саме із цих підстав укладено договір оренди землі від 10 лютого 2007 року між ПП «Таврія» і ОСОБА_4

Пунктом 2.5 цього договору передбачалося, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Так, у частинах першій п'ятій статті 33 Закону України «Про оренди землі» передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, при поновленні договору оренди землі згідно із частинами першою п'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити наступні юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачена інша підстава поновлення договору оренди: у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частинами восьмою, дев'ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, а відмова або наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року справа № 6-219цс14 та від 18 березня 2015 року справа №6-3цс15, і відповідно до ст.214, 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 протягом місяця з 20 вересня 2012 року до 20 жовтня 2012 року на адресу орендаря ПП «Таврія» від орендодавця ОСОБА_4 не надходило будь-яких листів-повідомлень щодо заперечення у поновленні договору оренди земельної ділянки, тобто відповідачем не були дотримані вимоги встановлені ст.33 Закону України «Про оренду землі» щодо письмового повідомлення орендаря про відмову у поновленні договору оренди.

Виходячи з положень ст. 11 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких права і обов'язки сторін виникають з актів цивільного законодавства та укладеного договору, і частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» слід дійти висновку про те, що направлення заяви ОСОБА_5, в якій він просив після збору врожаю 2011 року не займати його земельну ділянку, та яка була отримана ПП «Таврія» 15 серпня 2011 року за вхідним № 55, (том 1, а.с.76) не можна вважати належним повідомленням про намір не продовжувати дію договору оренди, оскільки вона не відповідає вимогам ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та не створює будь-яких прав і обов'язків для сторін.

Разом з тим, ПП «Таврія» листом-повідомленням за № 77 повідомило ОСОБА_5 про намір скористатися їх переважним правом на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк та надіслало додаткову угоду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ПП «Таврія», як попередній орендар земельної ділянки, належним чином виконувало умови договору оренди від 24 квітня 2007 та сплачувало ОСОБА_4 орендну плату, що підтверджуються довідками та копіями відомостей, з яких вбачається, що ОСОБА_5 в період з 2007-2012 років отримав орендну плату (том 1, а.с.122-149, том 2, а.с.46) Крім того, ОСОБА_5 у свої заяві з проханням не займати його земельну ділянку, що була отримана позивачем 15 серпня 2011 року за вхідним №55, жодних зауважень щодо невиконання ПП «Таврія» умов договору не зазначив.

З матеріалів справи також вбачається, що ПП «Таврія» продовжувало користуватися земельною ділянкою орендодавця ОСОБА_5 після закінчення строку договору оренди від 24 квітня 2007 року (том 2, а.с.49,50).

Таким чином, колегія суддів вважає, що встановивши під час розгляду справи: факт належного виконання ПП «Таврія» умов договору оренди; дотримання ним строків і процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк; не направлення орендодавцем у встановлений законом строк відмови в поновленні договору на новий строк; укладення орендодавцем договору оренди з іншим орендодавцем на таких самих умовах, які запропоновані ПП «Таврія»; суд першої інстанції на підставі статті 33 Закону України «Про оренду землі» дійшов обґрунтованого висновку про наявність у ПП «Таврія» переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк і порушення цього права у зв'язку з укладенням орендодавцем договору оренди від 01 жовтня 2012 року з іншим орендарем ФГ «Скорук М.А.»

Доводи апеляційної скарги про не врахуванням суд першої інстанції того факту, що договір оренди з позивачем закінчився, на новий строк не переукладався і додаткова угода також не укладена, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки за наявності вищевказаних юридичних фактів передбачених ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» договір укладений між ПП «Таврія» та ОСОБА_4 вважається поновленим на той же строк і на тих самих умовах, а сам факт не укладення між сторонами додаткової угоди в наслідок ігнорування відповідачем умов договору та вказаних положень закону, не впливають на наявність у позивача переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк.

Також, враховуючи, що згідно ч.6 ст.33 Закону України «Про оренду землі» укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності), а положеннями ч. 8,9 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку, а відмова або наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних щодо зобов'язання ОСОБА_4 вчинити дії щодо укладення з ПП «Таврія» додаткової угоди.

Посилання відповідача ФГ «Скорук М.А.» на ту обставину, що суд не наділений правом зобов'язувати власника землі укладати додаткову угоду до договору оренди, відхиляються колегією суддів, так як судом першої інстанції було зобов'язано відповідача вчинити дії щодо укладення додаткової угоди, що можуть полягати у проведенні перемовин, узгодженні розміру орендної плати та інших істотних умов договору та за наявності на це волі сторін, укласти додаткову угоду, що відповідає п.2.5 договору оренди землі від 24.04.2007 року та положенням чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що в договорі оренди від 01 жовтня 2012 року на момент його укладення була відсутня його невід'ємна частина, а саме акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Так як місце розташування земельної ділянки є істотною умовою договору, і зважаючи на те, що цей договір порушує права позивача та наявні підстави передбачені ст.15 ЗУ «Про оренди землі», суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказаний договір оренди землі може бути визнаний недійсним.

Відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно виходив із того, що відповідач ОСОБА_5 та ФГ «Скорук М.А.», укладаючи 01 жовтня 2012 року договір оренди земельної ділянки, порушили інтереси ПП «Таврія» як орендаря суміжних земельних ділянок (том 2, а.с.48,51-76), оскільки позивач зацікавлений в тому, щоб межі земельної ділянки ОСОБА_5 в натурі (на місцевості), місце її розташування, були встановлені вірно та закріплені межовими знаками в встановленому законом порядку.

Оскільки, договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачем ОСОБА_5 та ФГ «Скорук М.А.» від 01 жовтня 2012 року, юридично закріплює право останнього на використання земельної ділянки першої у межах, як незаконно та невірно визначені актом про відновлення між земельної ділянки, тому цей договір порушує права ПП «Таврія» як орендаря суміжних з нею земельних ділянок.

Як вбачається з матеріалів справи, на час укладання договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_5 та ФГ «Скорук М.А.», ТОВ «Дніпропетровська обласна земельна агенція» не здійснювала встановлення меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості), а лише обмежилася складанням акту про відновлення її меж від 12 березня 2012 року, який був долучений до договору як невід'ємна його частина (том 1, а.с.70).

Порядок встановлення (відновлення) меж земельної ділянки визначається Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів за № 376 від 18 травня 2010 року.

Відповідно до п. 4.1. даної Інструкції відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодження, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками суміжних земельних ділянок.

Пунктом 4.3. цієї Інструкції передбачено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст. 186 ЗК України документів із землеустрою.

ПП «Таврія» орендувало земельну ділянку ОСОБА_5 у загальному масиві, разом з ділянками інших власників, без встановлення меж для кожної окремої ділянки та закріплення їх межовими знаками (том 2, а.с.77-83).

Відповідно до абзацу 1 ч. 1, ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); невід'ємною частиною договору оренди є акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У зв'язку з тим, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до підписання договору оренди між ФГ «Скорук М.А.» та ОСОБА_5 не здійснювалося, тому на момент укладання та реєстрації даного договору була відсутня невід'ємна його частина, а саме, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Отже місце розташування земельної ділянки, яка є істотною умовою договору, не була встановлена.

Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації та визнання договору оренди недійсним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що встановивши факт укладення договору оренди від 01 жовтня 2012 року з порушенням прав ПП «Таврія», а також вимог статей 15, 33 Закону України «Про оренду землі», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про його недійсність. Тому, колегія суддів не може взяти до уваги, доводи апеляційної скарги про те, що наявність переважного права на поновлення договору оренди у колишнього орендаря та відсутність невід'ємних частини договору оренди не є підставами для визнання договору оренди недійсним, оскільки вони є безпідставними, не ґрунтуються на законі та спростовуються зазначеними висновками суду.

Разом з тим, скасовуючи державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, суд дійшов висновку, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою скасування попередньої реєстрації та суд має повноваження повноважень таких дій.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до п.60,61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації договору земельної ділянки, укладеного 01 жовтня 2012 року між ОСОБА_4 та ФГ «Скорук М.А.», задоволенню не підлягають, оскільки дані вимоги перебувають за межами повноважень суду.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_4 про скасування державної реєстраціїдоговору оренди земельної ділянки має бути скасовано, відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Скорук М.А.»задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 липня 2015 року в частині позовних вимог Приватного підприємства «Таврія» до ОСОБА_4, Фермерського господарства «Скорук М.А.», Управління Держземагенства у Нікопольському районі Дніпропетровської області про скасування державної реєстраціїдоговору оренди земельної ділянкискасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Таврія» до ОСОБА_4, Фермерського господарства «Скорук М.А.», Управління Держземагенства у Нікопольському районі Дніпропетровської області про скасування державної реєстраціїдоговору оренди земельної ділянки- відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: