Постанова

від 19.11.2015 по справі 904/323/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2015 року Справа № 904/323/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В., суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 у справі№ 904/323/15 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомФермерського господарства "СІМ ВІТРІВ" доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_30, ОСОБА_122, ОСОБА_123

про визнання договору суборенди земельних ділянок недійсним

за участю представників сторін від:

позивача : Алексєєв О.Є. (дов. від 04.12.2014),

відповідача : Зарубіна В.М. (дов. від 23.02.2015),

третіх осіб : не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Сім вітрів" звернулося з позовом до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон" про визнання недійсним договору суборенди земельних ділянок від 03.10.2014, укладеного між сторонами. Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказував на обставини відсутності згоди орендодавців - фізичних осіб, які є власниками 147 земельних ділянок на передачу цих земельних ділянок в суборенду відповідачу. Зазначав позивач і про те, що строк суборенди деяких земельних ділянок перевищує строк оренди земельних ділянок. При цьому, позивач посилався на приписи статей 203, 215, 774 Цивільного кодексу України, статей 93, 116 Земельного кодексу України, статті 8 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2015, ухваленим суддею Новіковою Р.Г., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, суд виходив з обставин відсутності належних і допустимих доказів дотримання сторонами спірного договору процедури узгодження з орендодавцями передачі земельних ділянок в суборенду. При цьому, суд керувався приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 8, 27 Закону України "Про оренду землі".

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Кузнецової І.Л. - головуючого, Герасименко І.М., Антоніка С.Г., постановою від 27.05.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Сільськогосподарське товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник вказує на неврахування судами того, що передача земельних ділянок в суборенду відповідачу, здійснювалась позивачем, який виступає суб'єктом оскарження договору. З огляду на що, на думку скаржника, саме позивач несе тягар правомірності своїх дій з передачі земельних ділянок в суборенду. Водночас, зазначає скаржник і про недоведеність порушеного права позивача оспорюваним договором суборенди, що виключає підстави для задоволення позову. При цьому, скаржник посилається на порушення судами приписів статей 15, 16, 774 Цивільного кодексу України, статті 8 Закону України "Про оренду землі".

На адресу Вищого господарського суду України від Фермерського господарства "Сім вітрів" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.10.2008, 02.03.2009, 01.02.2010, 01.03.2013 та 01.04.2014 між фізичними особами - орендодавці (треті особи у справі) та Фермерським господарством "Сім вітрів" - орендар укладені договори оренди земельних ділянок, згідно з якими орендодавці зобов'язалися надати, а орендар - прийняти у строкове платне користування земельні ділянки, розташовані на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області. На підставі актів про передачу та прийом земельних ділянок, підписаних сторонами, орендодавці передали в натурі на умовах оренди, а орендар прийняв вказані земельні ділянки у користування. Також судами установлено, що 03.10.2014 між Фермерським господарством "Сім вітрів" (орендар) та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Оріон" (суборендар) укладено договір суборенди земельних ділянок, за умовами якого орендар зобов'язався передати суборендарю земельні ділянки у кількості 147, загальною площею 1091,3 га, які знаходяться на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області у строкове платне володіння і користування без зміни цільового призначення, а суборендар - прийняти і використовувати земельні ділянки згідно з умовами договору та вимогами чинного законодавства. В пункті 1.2. договору зазначені кадастрові номери земельних ділянок, які передаються в суборенду, їх власники, якими є фізичні особи (треті особи у справі), договори оренди, укладені цими особами з орендарем та строки дії прав оренди. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Фермерського господарства "Сім вітрів" до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріон" про визнання недійсним договору суборенди земельних ділянок від 03.10.2014. Підставою позову визначено обставини відсутності узгодження з орендодавцями передачі земельних ділянок в суборенду. Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Реалізуючи передбачене Конституцією України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсними договір суборенди земельних ділянок, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси. Отже, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, а відповідно до статті 33 Господарського кодексу України обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Водночас, припущення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача (котрий не є власником земельних ділянок), не є підставою для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Між тим, судами попередніх інстанцій наведених норм не враховано, в процесі розгляду спору порушення прав позивача, як орендаря за оспорюваним правочином не установлено, що призвело до прийняття помилкового рішення про задоволення позову. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом. Відповідно до приписів частини 1 статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин, рішення та постанова у справі не відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відтак, доводи касаційної скарги про те, що умови спірної угоди не порушують прав позивача, знайшли своє підтвердження.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ОРІОН" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 у справі №904/323/15 Господарського суду Дніпропетровської області і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2015 скасувати.

Прийняти нове рішення про відмову у позові.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець