Рішення

від 18.11.2015 по справі 907/560/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.11.2015 Справа № 907/560/15

Колегія суддів у складі:

головуючого судді - Ващиліної Н.М., суддів - Івашкович І.В., Пригари Л.І.,

розглянувши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банкВ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_1, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Таурус пропертіВ» , м. Київ

про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 14.11.2014р. між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банкВ» та ТОВ „Таурус пропертіВ» , посвідченого ОСОБА_2, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3980; визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банкВ» та ТОВ „Таурус пропертіВ» , посвідченого ОСОБА_2, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3980; визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0024га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:001:0050, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою за ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банкВ» ,

Представники:

від позивача - ОСОБА_3, представник по довіреності №294 від 22.04.2015;

від відповідача - ОСОБА_4, представник по довіреності від 04.06.15.

СУТЬ СПОРУ: Публічним акціонерним товариством „Всеукраїнський акціонерний банкВ» м. Київ заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „Проект ФортунаВ» , м. Київ про визнання нікчемними договору купівлі-продажу, акту прийому-передачі та визнання права власності.

За клопотанням позивача та згідно ухвали господарського суду Закарпатської області від 18.09.2015 по справі №907/560/15 судове засідання проведено в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 18.11.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

До початку розгляду справи по суті представник позивача заявив клопотання про призначення судово-оціночної земельної експертизи, яка судом залишена без задоволення. Позивач мотивує клопотання необхідністю усунення суперечливості доказів, що виникла у зв'язку з поданням відповідачем рецензій на звіти про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки, на які посилаються сторони.

Відповідач заперечує проти проведення зазначеної експертизи, посилаючись на те, що в матеріалах справи достатньо належних доказів на обгрунтування обставин справи.

За приписами ст. 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Суд, вирішуючи клопотання позивача, приймає до уваги, що матеріали справи містять належні докази вартості спірної земельної ділянки, визначеної суб'єктами оціночної діяльності у порядку встановленому Законом України В«Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в УкраїніВ» , у зв'язку з чим проведення у справі судової оціночно-земельної експертизи не є необхідним. За таких обставин суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про призначення судової оціночно-земельної експертизи у даній справі.

Представник позивача просить задоволити позов з мотивів, викладених у позовній заяві та додатково поданих поясненнях. Зокрема, вказує на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки пл. 0,0024 га від 14.11.2014, посвідчений ОСОБА_2, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3980 є нікчемним, оскільки вартість відчуження земельної ділянки є значно нижчою від її ринкової вартості, в результаті чого банк поніс збитки. Підрахував, що середня вартість придбаної земельної ділянки становила 5352,94грн., що за офіційним курсом НБУ станом на 25.12.2012р. (7,993 грн. за 1 долар США) становить 669,70 дол. США, а відповідно до п. 2.1. договору купівлі-продажу від 14.11.2014 ціна продажу ділянки відповідачеві станом на 14.11.2014 (15,4 грн. за 1 дол. США) становить 275,97 дол. США. Крім того, вказана земельна ділянка є одним з елементів комплексу в який входили об'єкти: комплекс приміщень, будинок оператора з торговою точкою, об'єкт незавершеного будівництва-нижня станція канатно-крісельної дороги, обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги. Відтак її продаж знижує вартість як самої земельної ділянки так і комплексу вцілому. Позивачем з метою перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав та в порядку ст.38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» та встановлення факту продажу земельної ділянки за заниженою вартістю здійснено замовлення на експертне дослідження визначення грошової оцінки спірної земельної ділянки, за результатами якого встановлено заниження вартості спірної земельної ділянки від її реальної вартості на момент продажу. У зв'язку з цим, позивач просить визнати нікчемним як договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р., так і акт приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки, а також визнати право власності на спірну земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:001:0050, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою.

Відповідач відзивом на позовну заяву, а також поданими додатковими поясненнями заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, вказує на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки пл. 0,0024га від 14.11.14 відповідає всім вимогам чинного законодавства, зокрема ч.ч.1,2 ст.132 ЗК України, а тому не може бути визнаний нікчемним ні договір купівлі-продажу земельної ділянки, ні акт приймання-передачі земельної ділянки до вказаного договору; при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.14 між банком та відповідачем досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, ч.ч.2,3 180 ГК України. Відповідачем заперечується твердження позивача щодо заниженої вартості відчуженої земельної ділянки, оскільки сторонами з метою визначення вартості земельної ділянки було замовлено послугу оцінювача з визначення ринкової вартості земельної ділянки, згідно висновку якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.14 становила суму 3964,56 грн. (а.с. 111), натомість нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки станом на 29.10.14 становила 1377,12 грн., згідно витягу Відділу Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області; вказана в договорі купівлі-продажу від 14.11.14 ціна земельної ділянки (4250грн.) була визначена та погоджена обома сторонами, що зафіксовано у п.п.2.1,2.4, 4.2, 4.3 договору. Відповідач вважає вимоги позивача щодо визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р., акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на спірну земельну ділянку безпідставними, оскільки сторонами повністю виконано всі умови договору, а права власника земельної ділянки визначені діючим законодавством України.

Крім того, відповідач надав суду здійснені на його замовлення рецензії на звіти про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки, на які посилаються сторони. За висновками рецензента звіт, виконаний ЗАТ В«КонсалтингюрсервісВ» та ТОВ В«Консалтингова фірма В«ЄвротераВ» не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний, в той час як звіт виконаний ТОВ В«ОСОБА_2 експертВ» спільно з ПП В«ТВІВ» - в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, має незначні недоліки, які, однак, не вплинули на достовірність оцінки.

Позивач також на вимогу суду не подав необхідних доказів та не навів обґрунтованих припущень для застосування заходів забезпечення позову в порядку ст. ст. 66-67 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі Постанови Правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства " Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 по 20.02.2015 року включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128 від 24.11.2014 Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_1

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35 від 17.02.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк " по 20.03.15 включно та повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" ОСОБА_1

Рішенням виконавчої дирекції Фонду №63 від 20.03.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банкВ» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку ОСОБА_1 строком на один рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

Під час проведення Уповноваженою особою Фонду перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) ПАТ В«ВіЕйБі БанкВ» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, з підстав визначених ч.3 ст.38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» , позивачем було виявлено укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0024га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:001:0050, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою від 14.11.2014р. (надалі за текстом - В«ДоговірВ» ), посвідченого ОСОБА_2, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № №3980.

Відповідно до п.1.1. Договору продавець (Позивач) передає у власність (продає), а покупець (Відповідач) приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:001:0050, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою (надалі за текстом - „Земельна ділянкаВ» ).

Одночасно з цим Договором посвідчується договір купівлі-продажу обладнання канатно-крісельного пристрою, опори якого розташовані на вищевказаній Земельній ділянці.

14 листопада 2014 року між Позивачем та Відповідачем було укладено ОСОБА_2 приймання-передачі до Договору.

Право власності Позивача на Земельну ділянку посвідчується Свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області 26.12.2012 року за реєстровим №1633.

Відповідно до п.2.1. Договору за погодженням сторін, ціна продажу Земельної ділянки за Договором від 14.11.2014р. становить 4250 грн. (без ПДВ).

Позивач стверджує, що вартість, за яку відчужено земельну ділянку є значно нижчою від її ринкової вартості, в результаті чого Банк поніс прямі збитки. Також просить взяти до уваги те, що на праві власності Банку належить земельна ділянка площею 1,0000 га, яка розташована в селі Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області, урочище В«Шипіт-ЛазокВ» , комерційного призначення - обслуговування туристичного комплексу та належить на праві приватної власності приміщення нежитлової будівлі; земельні ділянки, загальною площею 0,540 га; комплекс приміщень (спальний корпус, загальною площею 796,76 кв.м., їдальня, загальною площею 169,65кв.м., будинок оператора з торговою точкою, загальною площею 92,42кв.м.); об'єкт незавершеного будівництва - нижня станція канатно-крісельної дороги, загальною площею 298,44 кв.м., що знаходяться за адресою село Пилипець, Міжгірського району, Закарпатської області та обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги В« SteurerВ» в складі провідна та натягуючи станції і бугельний підйомник В« DoppelmayrВ» , довжиною 1000м.

Позивач вважає, що Земельна ділянка в сукупності з вищезазначеним майном становила комплекс, вартість Земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж Земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої Земельної ділянки, так і комплексу в цілому.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Частиною 1 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 ст. 38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з такої підстави, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; Згідно ч.ч. 4, 5 ст.38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» Фонд: протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами , зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Отже, уповноважена особа Фонду у разі виявлення правочину, в т.ч. спірного договору, що є, на її думку, нікчемним з підстав визначених частиною третьою ст. 38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» , повинна була повідомити сторону за договором, тобто відповідача, про нікчемність вищевказаного договору від 14.11.2014 та вчинити дії щодо застосування наслідків нікчемності договору, проте цього уповноваженою особою Фонду зроблено не було.

Крім того, суд констатує неналежність формулювання позивачем вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору та акту приймання-передачі земельної ділянки. У відповідності до ст.ст. 16, 215 ЦК України сторона, права якої та інтереси порушено, може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину, у тому числі і нікчемного, недійсним, а не визнання правочину нікчемним.

Проте, враховуючи, що у відповідності до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а також принципи верховенства права, доступу до правосуддя суд розглядає справу по суті позовних вимог, тобто про нікчемність спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.ст. 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами другою, третьою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою стороною.

Як на підставу нікчемності договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі до нього позивач посилається на частину 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в якій зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття В«звичайна цінаВ» визначена в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Умовами оспорюваного договору купівлі-продажу визначено та погоджено сторонами, що ціна продажу земельної ділянки за даним договором становить 4250 гривень 00 коп. без ПДВ; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

Позивачем не обґрунтовано та не надано належних доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість.

Згідно витягу №251 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої Відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області 29 жовтня 2014 року, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1377,12 грн.

В матеріалах справи наявний звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності, наданий оцінювачем - ТОВ В«ОСОБА_2 експертВ» (сертифікат №14334/13 від 13.02.2013) спільно з ПП В«ТВІВ» , згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становить 3964,56 грн. Метою оцінки, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності, за результатами якої складений звіт та висновок - визначення ринкової вартості об'єкта оцінки; функція оцінки-для укладення цивільно-правових угод.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

Тобто, визначена за результатами оцінки вартість земельної ділянки є меншою, аніж вартість, за якою вказану земельну ділянку було відчужено на користь відповідача за спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.14, що спростовує доводи позивача, наведені у позовній заяві. Крім того, сторонами в договорі відображена вартість земельної ділянки, визначена саме вказаним суб'єктом оціночної діяльності, що відображено у п.1.7 договору купівлі-продажу та свідчить про те, що сторонами вказані результати оцінки вартості земельної ділянки погоджені, схвалені та не заперечуються.

На підтвердження доводів, щодо заниженої вартості земельної ділянки, викладених в позовній заяві, позивачем було надано до суду та приєднано до матеріалів справи звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок та обладнання, що знаходяться у власності відповідача, який виконаний ЗАТ В«КонсалтингюрсервісВ» та ТОВ В«Консалтингова фірма В«ЄвротерраВ» , яким було визначено ринкову вартість спірних земельних ділянок станом на 14.11.14; згідно вказаного висновку ринкова вартість спірної земельний ділянки визначена в розмірі 5798 грн. (а.с. 161).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Частина 1 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Стаття 4 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що: професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна (ч. 1); оціночна діяльність може здійснюватися серед іншого, й у формі практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна та у формі рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна (ч. 2); практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону (ч. 3).

За змістом ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Водночас ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Так, у відповідності до ст. ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" відповідачем здійснено письмовий запит на проведення рецензування звіту, який виконаний ЗАТ В«КонсалтингюрсервісВ» та ТОВ В«Консалтингова фірма В«ЄвротерраВ» згідно якого було визначено ринкову вартість спірної земельної ділянки станом на 14.11.14. в розмірі 5798грн.

18.09.15 відповідачем до суду подано рецензію від 11.09.15 на вказаний звіт, яка виконана оцінювачем ОСОБА_6 (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00143 від 04.03.2006 року, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ №10579 від 03.09.13; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років) за результатами якого виявлено численні порушення Національного Стандарту №1 В«Загальні засади оцінки майна та майнових правВ» , а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.

Також, відповідачем, у підтвердження своїх доводів щодо належної оцінки вартості спірної земельної ділянки, яку відчужено на підставі договору купівлі-продажу надано рецензію від 11.09.15 на звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ В«ОСОБА_2 експертВ» спільно з ПП В«ТВІВ» , згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становила 3964,56 грн. Вказана рецензія, яка виконана оцінювачем ОСОБА_6 підтверджує те, що вищеприведений звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.

Зазначені вище обставини спростовують доводи позивача щодо того, що вартість відчужуваної за договором купівлі-продажу земельної ділянки є значно заниженою та водночас відрізняється від вартості, визначеній сторонами в спірному договорі.

Як вбачається з матеріалів справи позивач придбав спірну земельну ділянку на прилюдних торгах.

Згідно протоколу №1-6/210/12 від 21.12.2012р. проведення прилюдних торгів та ОСОБА_2 державного виконавця про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 25.12.2012р., було проведено реалізацію належного на праві власності ПП „ЗатишокВ» майна, а саме, 17 земельних ділянок площею 0,0024га кожна та визначено їх ринкову вартість на день проведення торгів у розмірі 28097,25грн. за наслідками проведеної експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель".

В свою чергу, позивач внаслідок наявності конкурсних пропозицій інших учасників придбав дане майно за ціною 91000грн. Однак, дана ціна не являється ринковою та не відноситься до визначення звичайної ціни з огляду на таке.

Згідно ст.62 Закону України "Про виконавче провадження" реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах. З зазначеного положення законодавства вбачається, що основною метою державного виконавця та відповідно спеціалізованої організації, на яку останнім покладено завдання з організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, є організація та проведення комплексу дій з реалізації на конкурсних засадах арештованого майна за якомога вищою ціною з метою повного задоволення майнових вимог стягувача, та з урахуванням матеріально-правового інтересу боржника щодо погашення за рахунок отриманих від реалізації його майна коштів якомога більшої частини заборгованості перед стягувачем.

Разом з тим, пунктом 14.1.71. Податкового кодексу України передбачено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Зазначені вище обставини спростовують доводи позивача щодо того, що вартість відчуженої земельної ділянки за договором купівлі-продажу є значно заниженою.

Посилання позивача на значне заниження вартості спірної земельної ділянки з часу її придбання банком за результатами прилюдних торгів за ціною 5352,94 грн. (свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів посвідчене 26.12.12 приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_5 за реєстровим № 1633), що за офіційним курсом НБУ станом на 25.12.12 становила 669,70 дол. США, та станом на 14.11.14 - час відчуження за спірним договором - 4250,00 грн., що за офіційним курсом НБУ на цю дату становила 275,57 дол. США, суд не приймає через те, що визначення вартості майна у спосіб запропонований позивачем не грунтується законі.

За правилами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги вищенаведені обставини колегія суддів розглянула клопотання про призначення судової оціночно-земельної експертизи, в якому позивач на вирішення експерта просив поставити питання: яка звичайна ціна спірної земельної ділянки станом на 14.11.14. та дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

В матеріалах справи наявні належні докази щодо вартості земельної ділянки, яка є предметом спірного договору у вигляді звіту про оцінку, що виконаний та рецензований у порядку встановленому Законом України В«Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в УкраїніВ» . Також, матеріали справи містять документи на підтвердження повноважень суб'єктів оціночної діяльності на здійснення такої діяльності.

Відтак у задоволенні клопотання позивача та призначення у справі судової оціночно-земельної експертизи відмовлено повністю.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши зміст спірного договору як правочину, судова колегія констатує, що його умови не суперечать положенням чинного законодавства, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що даний договір купівлі-продажу, а відтак і акт приймання-передачі до нього є нікчемними.

Доводи позивача про те, що земельна ділянка в сукупності з іншим майном становила комплекс, вартість Земельної ділянки як одного з елементів комплексу значно перевищує її вартість, визначену поза комплексом, тому продаж Земельної ділянки окремо від інших елементів комплексу знижує вартість як самої Земельної ділянки, так і комплексу в цілому не можуть бути взяті судом до уваги. Так, як свідчать матеріали справи, відповідне нерухоме майно - земельна ділянка площею 0,0024га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:001:0050, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою не є складовою частиною комплексу і була придбана самим позивачем такими ж частинами, як і в подальшому продана відповідачу у справі. Окрім того, матеріали справи не містять в собі відомостей про реєстрацію спірного майна в складі комплексу.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору нікчемним, як і акту приймання-передачі.

Що стосується вимоги про визнання права власності на земельну ділянку пл. 0,0024га, то колегія суддів констатує наступне.

Згідно ст. 15 ЦКУ кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписами ст. 16 ЦКУ встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 216 ЦКУ встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку обґрунтовується ним з посиланням на приписи ст. 216 ЦКУ, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

Вимога про визнання права власності може пред'являтися за змістом ст. 392 ЦКУ, власником майна у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Застосування такого способу захисту можливе лише за умови, коли сторони спірних відносин не перебувають у зобов'язальних відносинах.

З огляду на наведені приписи законодавства та фактичні обставини справи у задоволенні вимоги позивача про визнання власності на спірну земельну ділянку належить відмовити, оскільки позивач не довів наявності права, за захистом якого звертається до суду.

Позивачем до поданої позовної заяви також додано заяву про забезпечення позову, яка вмотивована тим, що позовними вимогами у даному спорі є визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.14, згідно якого відчужено спірну ділянку відповідачу, тому відповідач є зацікавленим в неповерненні позивачу земельної ділянки та є підстави вважати, що позивач в подальшому може відчужити майно на користь третіх осіб, у зв'язку з чим невжиття заходів до забезпечення позову в порядку ст.ст.66-67 ГПК України шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку може утруднити и зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідач, в свою чергу, проти задоволення вказаної зави про забезпечення позову заперечує, вказує, що позивачем не надано жодних доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходів до забезпечення позову; у відповідача відсутні наміри здійснювати будь-які дії щодо відчуження спірної земельної ділянки.

Розглянувши вказану заяву, враховуючи вищенаведені висновки по суті спору, судова колегія констатує, що позивачем не доведено та не обґрунтовано, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, у відповідності до положень ст.66 Господарського процесуального кодексу.

За наявних обставин справи, у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову слід відмовити відмовити повністю.

Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду. Оскільки на момент подачі позову позивач був звільнений від сплати судового збору за подання позову, судовий збір з позивача стягненню не підлягає (п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України „Про судовий збірВ» ).

Керуючись ст. ст. 1, 4-6, 15, 32, 33, 34, 35, 43, 66, 67, 77, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

1. У позові відмовити повністю.

2. У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.11.2015.

Головуючий суддя Ващиліна Н.М.

Суддя Івашкович І.В.

Суддя Пригара Л.І.