Ухвала

від 09.11.2015 по справі 825/491/15-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2015 р. м. Київ К/800/18502/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Творець»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015 року

у справі № 825/491/15-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Творець»

до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Творець» звернулось до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 13.01.2015 року № 000001200.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги касаційної скарги та просив їх задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Творець» з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Сімплікс», здійснених протягом вересня 2014 року, відповідачем складено акт від 26.12.2014 року № 154/22-14241902, яким встановлено порушення ст. 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за вересень місяць 2014 року, в загальному розмірі 119 756, 67 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.2015 року № 0000012200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 119 756, 67 грн. - за основним платежем та 29 939, 17 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій між позивачем та контрагентом ПП «Сімплікс».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо протиправного прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість з відповідних господарських правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують виконання спірних господарських операцій.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в періоді, що перевірявся, на виконання умов договору підряду з ПАТ «УКРАГРО НПК» між ТОВ «Творець», як генпідрядником та ПП «Сімплікс», як субпідрядником було укладено договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт.

Судом першої інстанції встановлено, що виконання підрядних робіт ПП «Сімплікс» підтверджується договором, податковими накладними, актом приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, відомістю ресурсів до локального кошторису, договірною ціною, локальним кошторисом на будівельні роботи, підсумковою відомістю ресурсів, платіжними дорученнями та випискою по рахунку.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надана позивачем первинна документація складена з порушенням вимог закону.

З даного приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Виходячи з зазначеного вище, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Творець» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2015 року у справі № 825/491/15-а скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2015 року у справі № 825/491/15-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук