Рішення

від 28.02.2012 по справі 2-4390/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-4390/11 Провадження № 22-ц/0290/345/2012Головуючий в суді першої інстанції:ОСОБА_1 Категорія: 24 Доповідач: Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2012 року місто Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Іващука В.А., Міхасішина І.В.,

при секретарі Яблонській І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою представника позивача -адвоката ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг»про стягнення боргу за агентським договором від 10 серпня 2001 року та за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг»до ОСОБА_3 про визнання агентського договору від 10 серпня 2001 року недійсним, -

встановила:

В грудні 2007 року ОСОБА_3 звернувся в Ленінський районний суд м. Вінниці з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг»про стягнення 5000000 (п'яти мільйонів) гривень.

В обґрунтування позову посилався на те, що відповідно до п. 1.1 агентського договору від 10 серпня 2001 року, укладеного між позивачем та відповідачем, позивач зобов'язався виконати роботи з оформлення права власності за ТОВ «Теркхолдинг»на будівлі, розташовані по вул. Ватутіна, 14 в м. Вінниці: головний корпус з прибудовами, скляний корпус та складовий корпус.

31 жовтня 2003 року позивач завершив виконання робіт, передбачених договором, і ним було отримано документи, які посвідчують право власності відповідача на будівлі. Відповідно до п.п. 2.2 та 2.6 агентського договору, відповідач зобов'язався сплатити позивачеві 5000000 грн. за надані послуги після підписання акту виконаних робіт.

16 червня 2004 року сторони підписали акт виконаних робіт, за яким позивач ОСОБА_3 здав, а відповідач ТОВ «Теркхолдинг»прийняв агентські послуги на вищевказану суму і мав сплатити її відповідно до п. 2.5 договору протягом 6 місяців після підписання акту виконаних робіт, тобто до 16 грудня 2004 року.

Оскільки ТОВ «Теркхолдинг»не розрахувалося за договором з позивачем, останній посилаючись ст. 525, 526, 529 ЦК України та умови договору, укладеного між сторонами, просив стягнути з відповідача на користь позивача 5000000 грн.

У вересні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг»звернулося в Ленінський районний суд м. Вінниці з позовом до ОСОБА_3 про визнання вищевказаного договору недійсним.

Позов обґрунтований тим, що існуючий між сторонами агентський договір від 10 серпня 2001 року має бути визнаний судом недійсним, оскільки чинним на момент укладення договору законодавством не було передбачено такого виду договорів, як агентські договори, за своєю правовою природою укладений договір фактично був договором доручення, що передбачений ст. 386 ЦК УРСР, а тому щодо нього, як щодо удаваної угоди мають бути застосовані правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Крім того, оскільки ТОВ «Теркхолдинг»не видавало довіреностей позивачу для виконання будь-яких юридичних дій від імені товариства, вказаний договір є мнимою угодою, тобто укладеним лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.

Згідно з вимогами ст. 387 ЦК УРСР громадяни не можуть одержувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків, прямо зазначених у законі, а тому встановлення спірним агентським договором винагороди за виконання доручення суперечить закону, що відповідно до ст. 48 ЦК УРСР також є підставою для визнання даного договору недійсним.

Як на поважну причину пропуску строку позовної давності для звернення до суду з відповідною вимогою, ТОВ «Теркхолдинг»посилалося на ту обставину, що з позовом про визнання недійсним агентського договору від 10 серпня 2011 року раніше звертався один з його засновників -АТЗТ «Пента»і відповідна справа протягом 2008-2011 років розглядалася судами Автономної Республіки Крим.

З підстав передбачених статтями 48, 58, 59 ЦК УРСР Товариство з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг»просило поновити пропущений з поважних причин строк на подання позову і визнати недійсним агентський договір від 10 серпня 2011 року, укладений між ним та ОСОБА_3.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2011 року зазначені позовні заяви об'єднано в одне провадження.

В заяві від 19 жовтня 2011 року ТОВ «Теркхолдинг»доповнило підстави для визнання агентського договору недійсним статтею 50 ЦК УРСР -вважає договір таким, що суперечить статуту ТОВ «Теркхолдинг»та вимогам Закону України «Про господарські товариства».

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 грудня 2011 року позов ТОВ «Теркхолдинг»до ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним агентський договір від 10 серпня 2001 року, укладений між ТОВ «Теркхолдинг» та ОСОБА_3

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Теркхолдинг»про стягнення боргу за агентським договором, укладеним між ТОВ «Теркхолдинг»та ОСОБА_3 10 серпня 2001 року -відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Теркхолдинг»судовий збір в розмірі 17 грн. та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Не погодившись із зазначеним рішенням, представник позивача -адвокат ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, недоведеність обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, які суд вважав встановленими, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ТОВ «Теркхолдинг»до ОСОБА_3 про визнання агентського договору від 10 серпня 2011 року -відмовити, а позов ОСОБА_3 до ТОВ «Теркхолдинг»про стягнення боргу - задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник позивача -адвокат ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав і просив задовольнити на умовах, викладених у ній. Представник відповідача, повідомленого в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання у справі, до суду не з'явився, а повідомлену ним причину неявки суд визнав неповажною, що відповідно до ст. 305 ЦПК України не є перешкодою для апеляційного розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, та обговоривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції прийшов до висновку, що агентський договір від 10 серпня 2001 року є удаваним правочином, який сторони вчинили з метою приховання іншої угоди -договору доручення. Водночас оскільки умови договору суперечать положенням закону про договори доручення, зокрема, в частині встановлення плати за виконання громадянином доручення, суд на підставі ст. 4, 48, 50, 58, 59, 387 ЦК УРСР, Закону України «Про господарські товариства»визнав недійсним договір, а відтак -відмовив у стягненні заборгованості за ним.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, так як він не відповідає дійсним обставинами справи, а суд допустив порушення й неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 10 серпня 2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг»в особі генерального директора ОСОБА_4, що діяв на підставу Статуту (далі -Товариство), з одного боку, і громадянином ОСОБА_3 (далі -Агент), з другого боку було укладено агентський договір (т. 1, а.с. 4).

Відповідно до п. 1.1 договору Товариство замовляє, а Агент виконує агентську роботу (здійснює агентування), а саме оформляє документи на право власності ТОВ «Теркхолдинг»на приміщення по вул. Ватутіна/Чехова, 14/2, які складаються з наступних приміщень: головний корпус з прибудовами, скляний корпус і складовий корпус, що належать Товариству за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна/Чехова, 14/2.

Пунктами 2.2-2.3 договору вартість агентування визначена сторонами як 5000000 (п'ять мільйонів) гривень, а його строк -з 1 вересня 2001 року до 31 грудня 2003 року.

Пунктами 2.5-2.6 договору встановлено, що вартість агентування сплачується в повному обсязі Агенту впродовж шести місяців після підписання акта виконаних робіт, який одночасно є підставою для виплати вартості (а.с. 5).

16 червня 2004 року сторонами підписано акт прийняття-передачі виконаних робіт до агентського договору від 10 серпня 2001 року, згідно з яким ТОВ «Теркхолдинг»прийняло від ОСОБА_3 агентські послуги, що підтверджується переданими документами про право власності товариства на будівлі по вул. Ватутіна/Чехова, 14/2: головний корпус з прибудовами, скляний корпус, складовий корпус, а саме, оригіналами: рішення Вінницького міського виконавчого комітету від 14.10.2003 року №1652, свідоцтвом №131 про право власності на будівлі від 21.10.2003 року; в) реєстраційним свідоцтвом на об'єкти нерухомого майна від 31.10.2003 року.

Всього виконано і здано послуг на суму 5000000 грн., причому ТОВ «Теркхолдинг»підтвердило отримання послуг в повному обсязі та відсутність будь-яких претензій щодо якості наданих послуг (т. 1, а.с. 5).

Цивільний кодекс Української РСР (1963 року), який діяв на момент укладення договору, дійсно не передбачав такого виду договорів, як договір агентування.

Разом з тим, згідно з ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Чинне на момент укладення договору законодавство не передбачало заборони на укладення такого виду договорів, а зміст договору не суперечить закону.

Статтями 151, 153 ЦК УРСР встановлено, що в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

В агентському договорі від 10 серпня 2001 року сторонами визначено його предмет -виконання Агентом робіт на користь Товариства (оформлення документів на право власності), ціну договору (вартість агентування), що складає 5000000 грн., встановлено строк виконання робіт (агентування), та інші умови, зокрема підставу, строк і порядок оплати вартості агентування.

Таким чином, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, тобто укладено договір, який є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків сторін.

Як вбачається зі Статуту підприємства, він не містить обмежень щодо укладення директором угод на певну суму.

Згідно з ст. 62 Закону України від 19.09.1991 року «Про господарські товариства»у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю є установчий договір і статут.

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до ст. 41, 59 Закону України «Про господарські товариства»дійсно належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг»(т. 3, а.с. 27-34) передбачає в п. 6.13, що керівництво поточною діяльністю підприємства здійснює директор (генеральний директор), який призначається зборами учасників. Директор (генеральний директор) в тому числі укладає від імені підприємства договори, що стосуються діяльності підприємства.

Повноваження зборів учасників як вищого органу управління підприємства визначені в п. 6.3 та не містять вказівки на суму договорів (угод), укладення яких вимагає затвердження зборами.

Протокол №16-1 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг»(т. 3, а.с. 39), яким затверджено правила розподілу повноважень між учасниками та директором товариства по укладенню договорів з фізичними особами, підприємствами, установами і організаціями, та встановлено, що договори та інші угоди, вартість яких перевищує 1000000 (один мільйон) гривень, підписуються директором тільки після їх розгляду і схвалення учасниками товариства, датований 18 листопада 2002 року, тобто відповідне рішення прийняте вже після укладення ОСОБА_4, як директором ТОВ «Теркхолдинг»в межах своїх повноважень агентського договору від 10 серпня 2001 року.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визнав безпідставними посилання ТОВ «Теркхолдинг»на перевищення директором своїх повноважень під час укладення даного договору і його невідповідність Статуту підприємства.

Договір, як двостороння угода, може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом (ст. 45-59 ЦК УРСР).

Статтею 60 ЦК УРСР встановлено, що недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Зокрема, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі (ч. 2 ст. 58 ЦК України).

Висновок суду першої інстанції про те, що агентський договір від 10 серпня 2001 року є удаваним правочином, ґрунтується на тому, що матеріали інвентарної справи не містять документів, які свідчать про його виконання саме ОСОБА_3

Разом з тим, згідно з п. 1.1, 2.6 агентського договору, фактичною підставою для оплати вартості агентування є передання Агентом Товариству його результатів -документів на право власності на об'єкти нерухомості, а юридичною підставою - акт виконаних робіт, підписаний обома сторонами.

Відсутність в матеріалах інвентарної справи документів, що подані саме ОСОБА_3, навпаки свідчить про відсутність між сторонами договору доручення.

Так, згідно з ст. 386 ЦК УРСР за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

З метою виконання договору доручення для представництва перед третіми особами довірителем видається письмове уповноваження поручителю -довіреність, на підставі якої поручитель діє від імені та в інтересах довірителя, чого в даному випадку зроблено не було.

За своєю правовою природою укладений між сторонами агентський договір не тотожний з договором доручення, так як передбачає передання Товариству конкретного результату діяльності Агента, а саме: документів на право власності ТОВ «Теркхолдинг»на відповідні приміщення.

Отже застосування до агентського договору від 10 серпня 2001 року правил про договори доручення, зокрема ст. 387 ЦК УРСР, згідно з якою громадяни не можуть одержувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків, прямо зазначених у законі, є безпідставним.

Крім того, пославшись на те, що положенням ст. 387 ЦК УРСР суперечать лише окремі умови договору від 10 серпня 2001 року, а саме його п.п. 2.2, 2.5, 2.6, суд на підставі ст. 48 і всупереч ст. 60 ЦК УРСР визнав договір недійсним повністю.

Висновок суду першої інстанції про поважність причин пропуску ТОВ «Теркхолдинг»строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання агентського договору від 10 серпня 2001 року недійсним суперечить нормам матеріального права.

Суд першої інстанції виходив з того, що про наявність агентського договору ТОВ «Теркхолдинг»дізналося в грудні 2007 року -після пред'явлення ОСОБА_3 позовної заяви про стягнення заборгованості за ним. Оскільки з січня 2008 року по квітень 2011 року тривав розгляд справи за позовними вимогами, заявленими учасниками ТОВ «Теркхолдинг»про визнання агентського договору від 10 серпня 2001 року недійсним, а у вересні 2011 року з відповідним позовом звернулося саме ТОВ «Теркхолдинг», суд поновив строк позовної давності.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, правої якої порушено (позовна давність) встановлений ст. 71 ЦКУРСР України в три роки.

Перебіг строку позовної давності відповідно до ст. 76 ЦК УРСР починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Орган управління і посадова особа ТОВ «Теркхолдинг»- генеральний директор товариства ОСОБА_4 підписав оспорюваний договір 10 серпня 2001 року, а тому саме з цієї дати розпочав свій перебіг строк позовної давності, який закінчився 10 серпня 2004 року.

Згідно з п. 1, 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, даний Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року, а його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

ОСОБА_1 факт звернення одного з учасників ТОВ Теркхолдинг»- АТЗТ «Пента»21 січня 2008 року з позовом до Київського районного суду м. Сімферополя з позовом до ТОВ «Теркхолдинг»та ОСОБА_3 про визнання агентського договору від 10 серпня 2008 року недійсним, не може бути підставою для поновлення строку для пред'явлення зазначеного позову, так як згідно з ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представник позивача ОСОБА_3 подав письмову заяву про застосування позовної давності до вимог про визнання агентського договору недійсним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Отже колегія суддів приходить до висновку про те, що 10 серпня 2001 року між ТОВ «Теркхолдинг»та громадянином ОСОБА_3 укладено агентський договір, передбачених законом підстав для визнання якого недійсним немає, він є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків сторін.

Статтею 161, 162 ЦК УРСР встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строку відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок -відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

ОСОБА_3 виконав свої зобов'язання за договором -передав ТОВ «Теркхолдинг»агентські послуги, що як вказано в акті прийняття-передачі виконаних робіт до агентського договору від 16 червня 2004 року підтверджується переданими документами про право власності ТОВ «Теркхолдинг»на будівлі по вул. Ватутіна/Чехова, 14/2 в м. Вінниці, копії яких є в матеріалах справи (а.с. 7-9).

Водночас ТОВ «Теркхолдинг»не виконало передбаченого договором обов'язку оплатити вартість агентування в сумі 5000000 грн. у визначений ним строк - впродовж шести місяців після підписання акта виконаних робіт, тобто до 16 грудня 2004 року.

Згідно з п. 10 ЦК Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

В агентському договорі від 10 серпня 2001 року (п. 3.2) встановлено, що у випадку, коли Товариство несвоєчасно сплачує вартість агентування, то воно зобов'язане виплатити Агенту пеню, проте не встановлено розмір пені та порядок її визначення.

Таким чином, до спірних правовідносин мають бути застосовані правила ЦК України про відповідальність за порушення договору.

Згідно з ст. 526, 599, 610, 611 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про невиконання ТОВ «Теркхолдинг»свого зобов'язання за договором та необхідність захисту порушеного права позивача ОСОБА_3 у спосіб, про який він просить -шляхом стягнення боргу за договором в судовому порядку, що є підставою для задоволення його позову.

Вищевказані порушення й неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи відповідно до п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.

У зв'язку з ухваленням нового рішення, суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України змінює розподіл судових витрат -стягує з відповідача на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати: судовий збір в розмірі 3111,50 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 30 (тридцять) гривень.

Враховуючи викладене вище, на підставі ст. 11, 16, 526, 610, 611, 625 ЦК України, керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу представника позивача -адвоката ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 22 грудня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг», код ЄДРПОУ 30532601 на користь ОСОБА_3 заборгованість за агентським договором від 10 серпня 2001 року в розмірі 5000000 (п'ять мільйонів) гривень.

Стягнути з ТОВ «Теркхолдинг»на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі: судовий збір в розмірі 3111 (три тисячі сто одинадцять) гривень 50 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 30 (тридцять) гривень.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Теркхолдинг»до ОСОБА_3 про визнання агентського договору від 10 серпня 2001 року недійсним -відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Підпис ОСОБА_5 Судді: Підпис ОСОБА_6 Підпис ОСОБА_7 «З оригіналом вірно»

Суддя апеляційного суду Стадник І.М.