Рішення

від 29.10.2015 по справі 910/22492/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2015Справа №910/22492/15

За позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації До Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен" Простягнення 100 692 086,66 грн. Суддя Мандриченко О.В.

Представники:

Від позивача:Дешко В.О., представник, довіреність № 5 від 02.09.2015 р.; Від відповідача: Рябенко В.П., представник, довіреність № б/н від 27.07.2015 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен" заборгованості з повернення кредиту за кредитним договором від 23.10.2014 № 05.1-239ю/2014/2-1, процентів за користуванням кредитом, інфляційних втрат, 3 % річних, а також штрафних санкцій.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 № 910/22492/15, розгляд якої було призначено на 29.09.2015.

Ухвалою від 29.09.2015 розгляд справи було відкладено на 20.10.2015 у зв'язку з неявкою в засідання представника відповідача.

20.10.2015 за клопотанням представника позивача судом було продовжено строк вирішення спору у справі відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи зважаючи на повторну неявку в засідання представника відповідача.

У судове засідання, призначене на 29.10.2015, з'явилися представники сторін.

Представник позивача заявив клопотання про залучення до участі у справі Національного банку України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Розглянувши клопотання позивача, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки позивачем не наведено та не вмотивовано яким саме чином рішення у даній справі вплине на права та обов'язки Національного банку України по відношенню до Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит". При цьому, сам лише факт віднесення Національним банком України Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до категорії проблемним і, у подальшому, неплатоспроможних, не є достатньою правовою підставою для залучення його до участі у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором в якості третьої особи. Також, суд зауважує, що позивач не є господарською організацією, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, а Національний банк України не є органом державної влади, що здійснює управління його корпоративними правами.

У подальшому, в ході розгляду спору по суті, представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача прострочену заборгованість, адже строк оплати за кредитним договором настав 06.01.2015.

Представник відповідача підтримав відзив на позовну заяву, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен" не заперечує факт отримання кредитних коштів за спірним договором, проте вважає припиненими грошові зобов'язання за ним з 01.11.2014, коли між сторонами було укладено договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014 № 30-10/14 та договір про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2014.

Заперечуючи правові підстави, за яких відповідач вважає позовні вимоги неправомірними, позивач вказував на нікчемність договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 № 30-10/14 та договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2014 відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", припускаючи, при цьому, що такі правочини були укладені не у 2014 році, а у 2015, оскільки у 2015 році відбулося погодження таких правочинів органами банку.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" в якості позикодавця (по тексту договору - кредитор та/або банк) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен" в якості позичальника 23.10.2014 уклали договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-239ю/2014/2-1, відповідно до якого позивач зобов'язався надати у тимчасове користування грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання позичальникові зі сплатою 13,8 % річних (з можливістю перегляду розміру процентної ставки) для поповнення оборотних коштів, здійснення статутної діяльності в межах максимального ліміту заборгованості до 51 000 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення до 22.10.2015, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти, комісії, можливі штрафні санкції та виконувати інші зобов'язання, передбачені договором.

З аналізу укладеного сторонами письмового правочину слідує, що між ними виникли правовідносини з договору кредиту.

Пунктом 2.5 кредитного договору сторони погодили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом на повній основі.

Відповідно до п. 2.7 кредитного договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щоквартально до п'ятого числа місяця, наступного кварталом, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

До обов'язків позичальника кредитним договором було віднесено, серед іншого, обов'язок повернення кредиту в установлений строк, обов'язок забезпечення сплати процентів, обов'язок сплати можливих неустойок, обов'язок достроково повернути наявну заборгованість за кредитом та сплатити нараховані проценти, комісії, можливі штрафні санкції у випадках, визначених п.п. 2.13.3, 3.2.5, 4.4, 5.4 цього договору (п.п. 3.3.5, 3.3.6, 3.3.7).

У п. 4.4 кредитного договору сторони погодили, що у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених у п.п. 3.3.2 -3.3.17 цього договору протягом більше 15-ти днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та, відповідно, позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється.

Обставини належного виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором з надання коштів у користування підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками та не заперечується відповідачем.

За твердженнями позивача, відповідач не сплатив проценти за користування кредитом за період з 23.10.2014 по 31.12.2014, які повинен був перерахувати у строк до 05.01.2015, а з 06.01.2015 взагалі припинив виконання грошових зобов'язань за договором, а тому термін надання кредиту є таким, що сплив 21.01.2015 як це передбачено у п.п 4.4 кредитного договору.

Виходячи з розрахунку, поданого позивачем, станом на 20.08.2015 заборгованість відповідача складає 100 692 086,66 грн., з них 50 958 418,50 грн. - борг по кредиту та 5 870 404,09 грн. - борг зі сплати процентів за період з 23.10.2014 по 19.08.2015.

У зв'язку з простроченням сплати кредиту та процентів, позивачем було нараховано відповідачеві

- 13 768 545,84 грн. пені на суму заборгованості по кредиту за період з 21.01.2015 по 21.07.2015;

- 722 910,39 грн. пені на суму заборгованості по процентам за період з 21.10.2015 по 21.07.2015;

- 946 570,08 грн. 3 % річних на суму заборгованості по кредиту за період з 06.01.2015 по 19.08.2015;

- 51 452,47 грн. 3 % річних на суму заборгованості по кредиту процентам за період з за період з 06.01.2015 по 19.08.2015;

- 17 450 159,29 грн. інфляційних нарахувань за час прострочення сплати борг за період з 21.01.2015 по 19.08.2015;

- 723 626,01 грн. інфляційних нарахувань за час прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 06.01.2015 по 19.08.2015;

- 2 550 000,00 грн. штрафу відповідно до п. 4.3 договору, нарахованого за порушення обов'язку з повернення кредиту;

- 7 650 000,00 грн. штрафу відповідно до п. 4.3 договору, нарахованого за порушення обов'язку зі сплати процентів за користування кредитом.

Відповідач проти позову заперечує, вказуючи, що його грошові зобов'язання перед позивачем за кредитним договором припинилися 01.11.2014 внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог за відповідною письмовою угодою з банком.

За твердженнями відповідача, зустрічні грошові зобов'язання у позивача перед ним виникли з договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 № 30-10/14, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен" передало Публічному акціонерному товариству "Банк Національний кредит" право вимоги за 8-а кредитним и договорами, переліченими у додатку № 1 до договору про відступлення.

Суд не погоджується з запереченнями відповідача, зважаючи на наступне.

До відзиву на позовну заяву відповідачем приєднано договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014 № 30-10/14, підписаний представником Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен".

У п. 2.1 договору про відступлення вказується, що первісний кредитор (відповідач) зобов'язується відступити новому кредитору (позивачу) прав вимоги за кредитними договорами, визначеними у додатку № 1 до цього договору в повному обсязі або ж частково, а новий кредитор зобов'язується прийняти права вимоги та сплатити первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

У п. 1.7 договору про відступлення зазначено, що права вимоги були набуті первісним кредитором на підставі договору про відступлення права вимоги № 22-1014 від 22.10.2014 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дельта Плюс", яке в свою чергу, набуло права вимоги до боржників на підставі договору про відступлення права вимоги № 05.1-270ю/2013/2-1 від 27.12.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Банк Національний кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дельта Плюс".

У п. 1.5 договору про відступлення визначено, що під ціною договору сторони розуміють певну суму грошових коштів , що передається новим кредитором первісному кредитору як оплата за набуття права вимоги за цим договором, розмір якої визначається сторонами в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

У приєднаному до відзиву на позовну заяву додатку № 1 до договору про відступлення наведено перелік з 8-ми кредитних договорів, вказано загальну суму боргу на ними в розмірі 41 398 365,11 грн., ціну відступлення - 48 980 140,82 грн.

В якості додатку № 2 до договору про відступлення суду подано акт приймання-передачі, датований 30.10.2014, про прийняття позивачем від відповідача шести кредитних справ.

Поданий суду договір про відступлення містить розділ про порядок розрахунків, де вказано наступне:

- за домовленістю сторін загальна суму права вимоги, що відступається первісним кредитором новому кредитора становить 48 980 140,82 грн., яка сплачується новим кредитором у термін по 31.10.2014 (п. 3.1);

- сторони дійшли згоди, що за відстрочення терміну сплати вартості права вимоги новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора винагороду у розмірі 2 019 859,18 грн. (п. 3.2);

- ціна договору сплачується новим кредитором на банківський рахунок первісного кредитора, визначений у договорі (п. 3.3);

- сторони мають право здійснювати розрахунки шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (п. 3.4).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Проаналізувавши поданий договір про відступлення, суд дійшов висновку, що він не містить такої істотної умови, як ціна та строк виконання обов'язку зі оплати, тобто не визначає належним чином порядку проведення розрахунків. Так, у п. 3.1 вказується, що у строк до 31.10.2014 новий кредитор сплачує первісному кредитору суму права вимоги, що відступається, що не відповідає визначенню "ціна договору", наведеному у п. 1.5, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави вважати, що за таким договором відбулася заміна кредитора.

Також, суд критично ставиться до приєднаної до відзиву на позовну заяву угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2014.

У п. 1 даної угоди зазначено, що сторона-2 (Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит") є боржником, а сторона-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен") є кредитором при виконанні грошового зобов'язання за договором відступлення права вимоги № 30-10/14 від 30.10.2014 в сумі 51 000 000,00 грн.

У п. 2 даної угоди вказується, що сторона-2 є кредитором, а сторона-1 є боржником при виконанні грошового зобов'язання за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-239ю/2014/2-1 від 23.10.2014 в сумі 51 000 000,00 грн.

У п. 3 даної угоди зазначено, що сторони домовилися про зарахування однорідних зобов'язань (грошових вимог) за договорами, зазначеними в п. 1 та п. 2 цієї угоди у розмірі, вказаному в п. 4 даної угоди (51 000 000,00 грн.).

У п. 5 даної угоди вказується, що з моменту її підписання взаємні зустрічні зобов'язання сторін одна перед одною на суму 51 000 000,00 грн. припиняються.

Статтею 601 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Тобто, угода про зарахування була укладена з метою припинення взаємних зобов'язань сторін в розмірі 51 000 000,00 грн., тоді як належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у банку прострочених грошових зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен" на суму 51 000 000,00 грн. суду подано не було, адже за договором про відступлення перехід прав та обов'язків кредитора не відбувся. Крім того, на момент підписання такої угоди строк виконання грошових зобов'язань відповідача за кредитним договором перед позивачем не настав, що виключає підстави для припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

05.06.2015 постановою Правління Національного банку України № 358 Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" було віднесено до категорії неплатоспроможних.

05.06.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 144 про запровадження з 08.06.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит".

У зв'язку з віднесенням позивача у справ до категорії неплатоспроможних, необхідними для застосування до спірних правовідносин сторін є, поряд з нормами Цивільного та Господарського кодексів України спеціальний нормативний акт - Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

У ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Як вказувалося вище, у договорі про відступлення права вимоги не було визначено його ціну та порядок проведення розрахунків, а тому такий договір слід вважати нікчемним, так як ним передбачалося здійснення переходу права вимоги і заміна кредитора фактично безоплатно.

У ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

23.07.2015 позивач направив відповідачу повідомлення № 04-08/1089 про встановлення факту нікчемності правочинів (договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 № 30-10/14 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2014) з підстав, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 3838 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Даним повідомленням уповноважена особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вказувала відповідачу на те, що зобов'язання за кредитним договором не можуть вважатися припиненими та просила протягом трьох днів з моменту отримання повідомлення погасити наявну заборгованість за договором.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Доказів оскарження в установленому порядку рішення уповноваженої особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" про встановлення факту нікчемності правочинів (договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 № 30-10/14 та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.11.2014) суду подано не було.

А тому, зважаючи на описані вище фактичні обставини справи, якими підтверджується нікчемність правочинів, на які посилався відповідач, заперечуючи проти позову, суд дійшов висновку про те, що грошові зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен" перед позивачем за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 23.10.2014 № 05.1-239ю/2014/2-1 не припинилися та є простроченими.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Аналогічні положення містяться і у ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Зважаючи на встановлені судом факти, які спростовують твердження відповідача про припинення його грошових зобов'язань перед банком, позовні вимоги про стягнення сум заборгованості з кредиту і процентів визнаються судом обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України вказується, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст.ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 4.2 кредитного договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених цим договором та тарифами, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених у п.п. 1.1.1, п. 2.4, п.п 2.13.3, 3.2.5, п. 4.4, 5.4 цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 1 % в національній валюті України від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період невиконання зобов'язань.

Пунктом 4.3 сторони кредитного договору встановили, що у разі порушення позичальником вимог п.п 3.3.2 - 3.3.17 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5 % від суми максимального ліміту кредиту, визначеного п. 1.1.1 цього договору за кожний випадок.

Зважаючи на встановлені судом обставини порушення відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем за кредитним договором, позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій та 3 % річних та інфляційної складової боргу є обґрунтованими і такими, що відповідають приписам чинного законодавства та підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний. Так, судом враховано, що розрахунок пені було проведено в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період прострочення відповідача та її нарахування не перевищувало строку, вказаного у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а розрахунок штрафу за прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідає встановленому в кредитному договорі порядку сплати процентів (щоквартально).

На підставі викладеного, позовні вимоги задовольняються судом повністю, а судові витрати підлягають покладенню на відповідача згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, яка діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом)_від сплати судового збору звільняється, в тому числі, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Оскільки у даному випадку саме уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулась до господарського суду з зустрічним позовом від імені Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит", то вона звільнена від сплати судового збору, а тому, судовий збір за подання даного позову до суду підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 32-38, 45, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен" (04074, м. Київ, вул. Бережанська, 9, ідентифікаційний код 38911434) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58, ідентифікаційний код 20057663) 56 828 822 (п'ятдесят вісім мільйонів вісімсот двадцять вісім тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 59 коп. боргу, 998 022 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч двадцять дві) грн. 55 коп. 3 % річних, 18 173 785 (вісімнадцять мільйонів сто сімдесят три тисячі сімсот вісімдесят п'ять) грн. 30 коп. інфляційної складової боргу, 14 491 456 (чотирнадцять мільйонів чотириста дев'яносто одну тисячу чотириста п'ятдесят шість) грн. 23 коп. пені, 10 200 000 (десять мільйонів двісті тисяч) грн. штрафу. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт Солюшен" (04074, м. Київ, вул. Бережанська, 9, ідентифікаційний код 38911434) в доход Державного бюджету України 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя О.В. Мандриченко Дата складання рішення 24.11.2015 р.