Постанова

від 25.11.2015 по справі 902/1416/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 902/1416/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А., суддіКондратової І.Д. (доповідач), суддіСтратієнко Л.В., за участю представників: від позивачаБегар М.П., від відповідачаОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року у справі№ 902/1416/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 простягнення 19 236,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд" (надалі - ТОВ "Тренд-Трейд", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" (надалі - ТОВ "ВВ Імекс", відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (надалі - ФОП ОСОБА_6, відповідач 2) про стягнення з відповідачів солідарно здійсненої за платіжним дорученням № 84 від 17.07.2014 року передоплати в сумі 22333,00 грн, у зв'язку з невиконанням ТОВ "ВВ Імекс" перевезення вантажу відповідно до заявки від 16.07.2014 року.

До прийняття рішення у справі позивач зменшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість в сумі 19236,00 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач 1 посилався на відсутність підстав для повернення суми передоплати, оскільки перевезення не здійснилося з вини позивача, який завантажив 27,9 тон вантажу замість 22 тон, що призвело до перевищення дозволеної пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року N 1306, фактичної маси транспортного засобу та його составу. ТОВ "ВВ Імекс" стверджує, що відповідно до заявки від 16.07.2014 року ним було надано послуг на суму 19465,10 грн (здійснено перевезення по Україні по маршруту Київ-ст.Разіно-Вінниця-ст. Разіно-Київ (806 км) на суму 13935,79 грн з ПДВ, а також був нарахований штраф за понаднормативний простій автомобіля (3 доби) в розмірі 5709,31 грн з ПДВ), і різницю між 22333,00 грн та 19465,10 грн, що становить 2687,90 грн, за домовленістю сторін в телефонному режимі він врахує при наступному перевезенні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 року (суддя Зеленіна Н.І.) позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "ВВ Імекс" на користь ТОВ "Тренд-Трейд" 19 236,00 грн заборгованості. У задоволенні позовних вимог до ФОП ОСОБА_6, як до поручителя, відмовлено у зв'язку з припиненням поруки внаслідок закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року (судді: Дикунська С.Я. (доповідач), Алданова С.О. та Коршун Н.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення 10838,74 грн заборгованості скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Резолютивну частину рішення викладено в такій редакції: "Позов задовольнити частково. Стягнути з ТОВ "ВВ Імекс" на користь ТОВ "Тренд-Трейд" 8397,26 грн заборгованості та 797,56 грн судового збору за подання позовної заяви".

Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2015 року (судді: Гончарук П.А., Кондратова І.Д. (доповідач), Стратієнко Л.В.) постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року у справі № 902/1416/14 в частині перегляду рішення місцевого господарського суду про стягнення з ТОВ "ВВ Імекс" заборгованості в сумі 19236,00 грн скасовано; справу в цій частині передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року у справі № 902/1416/14 (судді: Федорчук Р.В. (доповідач), Лобань О.І., Майданевич А.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ "ВВ Імекс" просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду та залишити позов без розгляду, посилаючись на порушення судами норм ст. 315 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), оскільки не враховано, що по пред'явлення позову у цій справі позивачем не пред'являлись жодні претензії, а також - норм ст.ст. 916, 1009 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки не було встановлено з чиєї вини сталося перевантаження транспортного засобу та чому позивач відмовився від проходження митного оформлення вантажу, не надана правова оцінка односторонній відмови від виконання зобов'язання та не обґрунтовано, чому відповідач 1 повинен повернути 19236,00 грн, а не 2687,90 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно із ст.ст. 111 5 , 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 16.07.2014 року сторони підписали заяву на перевезення ТОВ "ВВ Імекс " вантажу (дрова колоті паливні вагою 22 т об'ємом 35,52 м 3 ) за маршрутом: ст. Разіно Житомирська обл. (адреса завантаження) - Вінниця (адреса замитнення ) -Дрезден (місце розмитнення) -Лейпциг (адреса розвантаження), строк доставки - 2 дні з дня замитнення . Відповідно до цієї заявки сума фрахту та винагороди становить 1400 Євро.

17.07.2014 року перевізник виставив позивачу рахунок № 85 на суму 22 330,00 грн для оплати послуг перевезення вантажу. В цей же день позивач оплатив рахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 84, копія якого долучена до матеріалів справи.

17.07.2014 року згідно з товарно-транспортною накладною № 020699 вантаж об'ємом 35,52 м 3 на піддонах був прийнятий перевізником до перевезення у пункті навантаження - ст. Разіно . Перевезення вантажу до місця призначення, визначеного у заявці, - Лейпциг виконано не було. 19.07.2014 року цей вантаж був зданий (повернутий) вантажовідправнику.

Позивач, вважаючи, що перевізник надав послуги лише на суму 3094,00 грн (280 км (відстань між ст. Разіно-Вінниця-ст.Разіно) * 11,05 грн (вартість 1 км станом на 17.07.2014 року, визначеного на підставі експертного висновку № В-271 від 10.11.2014 року), просив стягнути з відповідача 19236,00 грн у зв'язку з ненаданням ним послуг з перевезення вантажу до місця призначення - Лейпциг. Одночасно, у заявах про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог позивач погодився, що вартість 1 км перевезення вантажу становить 17,29 грн з ПДВ.

Відповідач вважає, що перевезення не здійснилося з вини замовника (позивача), оскільки фактична маса вантажу перевищувала масу вантажу, що була обумовлена в заявці на перевезення. Відповідно до акту наданих послуг від 19.07.2014 року, який підписаний лише перевізником, останній нарахував позивачу вартість наданих послуг на суму 19465,10 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 612, 909, 920 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі сплаченої перевізнику плати за перевезення вантажів в сумі 19236,00 грн є обґрунтованими, підтвердженими наявними матеріалами справи доказами та не спростованими належним чином та в установленому законом порядку відповідачем, оскільки перевізник не виконав повністю перевезення відповідно до заявки (замовлення) щодо доставки вантажу до місця призначення - Лейпциг.

Доводи відповідача (перевізника) про те, що перевезення не здійснилося з вини замовника (позивача), суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, відхилив, оскільки стороною не було надано жодних доказів на підтвердження дійсної ваги прийнятого до перевезення вантажу та відомостей щодо визначення маси вантажівки при проходженні митних процедур, а наданими доказами не підтверджується факт перевищення позивачем при навантаженні вантажу його маси, погодженій сторонами у заявці.

Наданий ТОВ "ВВ Імекс " розрахунок вартості наданих послуг на суму 19465,10 грн , що включає вартість перевезення по Україні по маршруту Київ-ст.Разіно-Вінниця-ст.Разіно-Київ (806 км) на суму 13935,79 грн з ПДВ (806*17,29 грн ), а також штраф в розмірі 5709,31 грн з ПДВ за понаднормативний простій автомобіля (3 доби), суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки цей розрахунок не стосується перевезення за маршрутом по укладеній між сторонами заявці, яке відповідачем 1 здійснено не було, і відшкодування штрафної санкції за понаднормативний простій не передбачено умовами заявки від 16.07.2014 року.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Загальними вимогами процесуального права, передбаченими статтями 32 - 34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, оцінки всіх доказів, зазначення в рішенні суду мотивів застосування законів та інших нормативно-правових актів, а також обґрунтування розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Недостатньо лише цитувати законодавчі положення, а потім приймати рішення. Суддя повинен послідовно поєднувати закон з фактами у справі і наводити чіткі аргументи, яким чином було вирішено справу у конкретному випадку. Якщо цього не робити, це буде очевидним порушенням права на справедливий суд, яке гарантує ст. 6 Європейської конвенції з прав людини (П. 38 Спільного висновку Венеціанської комісії і Директорату з питань правосуддя та людської гідності Генерального директорату з прав людини та правових питань Ради Європи щодо проекту Закону України "Про внесення змін до Закону "Про судоустрій і статус суддів" від 18 жовтня 2011 року).

Таким чином, даючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам, суд робить висновок про те, як врегульовані відповідні правовідносини, які порушення і ким були допущені та до яких наслідків це призводить і обґрунтовує вибір способу захисту у справі, якщо вимоги належить задовольнити.

У справі, що розглядається, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, обмежилися лише цитуванням загальних норм матеріального права (ст.ст. 509, 525, 526, 530, 909, 920 ЦК України ст.ст. 180, 181, 193 ГК України). Водночас, суди не надали юридичну кваліфікацію встановленим обставинам та стягуючи з відповідача 19465,10 грн , як заборгованість , чітко не вказали, яка правова норма визначає обов'язок перевізника сплатити на користь замовника різницю між фактично сплаченою платою за перевезення вантажу та платою за перевезення у розмірі вартості фактичного пробігу автомобіля. Суд чітко не визначив правової природи заявленої до стягнення суми (предмет і підстави позову), хоча це має істотне значення для визначення правової норми, що підлягає застосуванню до цих правовідносин, і правильного вирішення спору.

Крім того, рішення суду першої інстанції взагалі не містять висновків щодо обґрунтованості, правильності розрахунку грошових вимог, що заявлені до стягнення. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи рішення місцевого господарського суду, також чітко не навів своїх розрахунків щодо зазначеного питання, лише зазначив, що перевізник надав послуги на суму 3094,00 грн (280 км (відстань між ст.Разіно-Вінниця-ст.Разіно)* 11,05 грн (вартість 1 км станом на 17.07.2014 року, визначеного на підставі експертного висновку № В-271 від 10.11.2014 року), тому у зв'язку з ненаданням відповідачем послуг з перевезення вантажу до місця призначення - Лейпциг позивач заявив до стягнення 19236,00 грн. При цьому, апеляційний господарський суд вказав, що "судом встановлено, що у заяві про зміну предмету позову та зменшення позовних вимог позивач погоджується з тим, що вартість 1 км перевезення вантажу становить 17,29 грн з ПДВ". З постанови суду не зрозуміло, чому обставини щодо вартості 1 км перевезення вантажу в сумі 17,29 грн , які визнаються позивачем, не приймаються судом, і тому розмір заборгованості визначається з вартості 11,05 грн.

Також, місцевим та апеляційним господарськими судами було допущено порушення порядку розподілу між сторонами тягаря доказування обставин справи.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в ч. 1 ст. 32 ГПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, законодавчими актами тягар доказування певних обставин може бути покладено на одну зі сторін матеріальних правовідносин.

Спірні правовідносини сторін у справі виникли при перевезення вантажу автомобільним транспортом. Права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників, визначаються Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року N 363, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за N 128/2568 (далі - Правила).

Правила приймання вантажів для перевезення наведено в главі 10 Правил. Зокрема, згідно з п. 10.13 встановлено, що тарні та штучні вантажі приймаються перевізником із зазначенням в товарно-транспортній накладній маси вантажу та кількості вантажних місць. Маса тарних і штучних вантажів визначається замовником перед поданням їх перевізнику та зазначається на вантажних місцях. Порядок визначення маси вантажів наведений у розділі 6 Правил.

Визначення маси вантажу провадиться технічними засобами замовника. При перевезенні вантажів у критих автомобілях і причепах, окремих секціях автомобілів, контейнерах і цистернах, опломбованих замовником, визначення маси вантажу виконується замовником. Запис у товарно-транспортній накладній маси вантажу та способу її визначення виконується замовником. (п.п . 6.2, 6.3 Правил).

Відповідно до п. 10.4 цих Правил вантаж, який був поданий замовником у стані, що не відповідає правилам перевезень, і не був приведений у відповідний стан у строк, що забезпечує своєчасне відправлення, вважається неподаним, а перевезення таким, що не здійснилося з вини замовника.

Отже, Правила передбачають, що масу вантажу визначає та вказує в товарно-транспортній накладній замовник (вантажовідправник), який відповідає за усі наслідки неправильності, неточності або неповноти зазначених у ній відомостей, а також за подання вантажу у стані, який не відповідає правилам перевезень. В таких випадках вина замовника у нездійсненні перевезення презумується . Тому, для звільнення себе від відповідальності та у випадку пред'явлення до перевізника майнових претензій (позову), у зв'язку з невиконанням прийнятого до виконання разового замовлення, саме замовник повинен довести, що товарно-транспортна накладна була ним оформлена відповідно до вимог п. 11.1 Правил, а вантаж - поданий у стані, що відповідає правилам перевезень. Тобто, тягар доказування цих обставин покладено на позивача.

На обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилався на те, що перевезення не здійснилося з вини замовника, який передав до перевезення вантаж, маса якого перевищувала обмеження, що встановлені Правилами дорожнього руху України.

Суд, спростовуючи ці доводи відповідача зазначив, що останнім не підтверджено факту перевищення ваги вантажу, погодженої сторонами у заявці, і не надано доказів на підтвердження дійсної ваги прийнятого до перевезення вантажу.

Надана судом першої інстанції оцінка запереченням відповідача зроблена з порушенням вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, оскільки тягар доказування обставин щодо маси вантажу, який був зданий вантажовідправником до перевезення, суд поклав на відповідача, а не на позивача. При цьому, суд не дослідив товарно-транспортну накладну, копія якої міститься в матеріалах справи, та не з'ясував, чи є в ній запис про масу вантажу, чи відповідала ця маса встановленим законодавчим вимогам.

Статтею 920 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 73 та абз.5 ст. 104 Статуту автомобільного транспорту, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 року N 401, при неможливості здати вантаж вантажоодержувачу при міжміських перевезеннях з причин, не залежних від автотранспортного підприємства або організації, вантажовідправник зобов'язаний дати автотранспортному підприємству або організації вказівку про новий пункт призначення вантажу в порядку, встановленому Правилами. При неодержанні вказаного розпорядження, а також при неможливості доставити вантаж до місця нового призначення автотранспортне підприємство або організація, після попереднього повідомлення, повертає вантаж вантажовідправнику. Витрати, зв'язані з переадресуванням, поверненням або реалізацією вантажу (прогін, простій рухомого складу, зберігання вантажу і т. п.), оплачуються вантажовідправником. Якщо автотранспортне підприємство (організація) не приступило протягом трьох днів до виконання замовлення, одержана при його оформленні провізна плата повинна бути повернута вантажовідправнику (вантажоодержувачу) в строки, встановлені Правилами.

Суди попередніх інстанцій взагалі не встановили причини повернення вантаж вантажовідправнику, хоча від належного з'ясування цих обставин залежить вирішення питання про можливість покладення на нього обов'язку повернути провізну плати у зв'язку з не перевезенням вантажу.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони з підстав, передбачених ч. 1 ст. 111 10 ГПК України, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, чітко визначити правову природу заявленої до стягнення суми, перевірити розрахунок заявленої до стягнення суми, дослідити товарно-транспортну накладну, копія якої міститься в матеріалах справи, встановити причини нездійснення перевезення за погодженим у заявці маршрутом та повернення вантажу вантажовідправнику, і в залежності від установлених обставин вирішити спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 49, 111 5 , 111 7 , п. 3 ст. 111 9 , ст.ст. 111 10 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року у справі № 902/1416/14.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Гончарук П.А. Суддя Кондратова І.Д. Суддя Стратієнко Л.В.