Постанова

від 17.11.2015 по справі 907/568/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р. Справа № 907/568/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк", м. Київ в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ, вих. №11/2-34772 від 12.10.2015 року, вх. №01-05/4712/15 від 21.10.2015 року,

на рішення господарського суду Закарпатської області від 23.09.2015 року

у справі № 907/568/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк", м. Київ в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ

до відповідача: ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Таурус Проперті", м. Київ

про: визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р. нікчемним, визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на майно

За участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_4- представник на підставі довіреності №03/2/294 від 22.04.2015 року;

від відповідача : ОСОБА_5- представник на підставі довіреності № б/н від 04.06.2015 року;

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.09.2015 року у справі №907/568/15 (головуючий суддя Васьковський О.В., судді Карпинець В.І., Пригара Л.І. ) у позовних вимогах Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк", в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю „Таурус Проперті", про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р. нікчемним, визнання нікчемним акту приймання-передачі від 14.11.2014р. до договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на майно - відмовлено повністю .

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.09.2015 року у справі № 907/568/15, позивач - Публічне акціонерне товариство „Всеукраїнський акціонерний банк", м. Київ в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2 - подав апеляційну скаргу.

Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що земельну ділянку, яка є предметом оскаржуваного договору, було відчужено Банком за ціною значно нижчою від тієї, за яку Банк її придбав та відповідно обліковував на балансі. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочини (в тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк здійснив відчуження чи передав користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору. Таким чином, положеннями п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено необхідність визначення та порівняння ціни відчуження майна зі звичайною ціною на таке майно. Звичайна ціна повинна була визначатися станом на дату відчуження земельної ділянки за оскаржуваним договором, тобто станом на 14.11.2014 р.. Це ж підтверджується ч. 5 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до положень якої, кредитор у разі не можливості повернути майно в натурі зобов'язаний відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, шо існували на момент вчинення правочину. Разом з тим, при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд на зазначені обставини уваги на звернув та не з'ясував рівень звичайної ціни на земельну ділянку станом на дату її відчуження. Також, місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні не було встановлено чи мало місце наявність прямих збитків у Банку внаслідок укладеного оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки. Звітом, виконаним ТОВ «Актив Експерт» спільно з ПП «ТВІ» ринкова вартість земельної ділянки була визначена не станом на дату її відчуження відповідачу (14.11.2014 року), а станом на 03.11.2014 року, що в свою чергу не може вважатися звичайною ціною земельної ділянки у відповідності до вимог ПК України, та правових висновків Верховного Суду України.

Пленум Вищого господарського суду України в постанові «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 року № 4, роз'яснив господарським судам, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви. З метою визначення та підтвердження належними доказами звичайної ціни земельної ділянки, відчуженої за Договором купівлі-продажу від 14.11.2014 року, скаржник звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про призначення по справі судової оціночно-земельної експертизи. Надаючи оцінку доказам місцевий господарський суд прийшов до безпідставного висновку стосовно того, що висновки, які містяться в Звіті від 14.11.2014 року, виконаного ЗАТ «Консалтингюрсервіс» спільно з ТОВ «Консалтингова фірма «Євротерра», не є належним доказом, оскільки станом на дату розгляду справи строк використання звіту закінчився. Не відповідає обставинам справи і висновок місцевого господарського суду стосовно неналежності формулювання Позивачем вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору. Так, відповідно до абз. 2 п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 23.09.2015 р. у справі № 907/568/15 та задоволити позов в повному обсязі та призначити по справі судову оціночно-земельну експертизу.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2015р. справу № 907/568/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_6 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б..

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 р. поновлено строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 10.11.2015 р..

Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 року, у зв'язку із перебуванням судді Желіка М.Б. у відпустці, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 907/568/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Гнатюк Г.М..

Ухвалою суду від 10.11.2015 року клопотання Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк" про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції задоволено та відкладено розгляд справи на 17.11.2015 року.

Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 року, у зв'язку із зайнятістю судді Гнатюк Г.М. у складі іншої судової колегії, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 907/568/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Желік М.Б..

Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 17.11.2015 року яке відбувалось в режимі відео конференції у господарський суд Київської області з'явився представник апелянта, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору, а також щодо заявленого клопотання про призначення по справі оціночно-земельної експертизи. Апелянт зазначив що наявні у справі докази є взаємно суперечливими, визначення звичайної ціни земельної ділянки, станом на дату її відчуження має суттєве значення для повного та всебічного з'ясування обставин справи, а отже є необхідність призначення по справі судової оціночно-земельної експертизи. Розглянувши дане клопотання, заслухавши пояснення сторін щодо нього, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні оскільки самі по собі сумніви скаржника щодо правильності визначення ціни договору не є достатньою підставою для призначення експертизи, а клопотання про її призначення на підставі існування двох звітів оцінювачів, один з яких не відповідає встановленим вимогам, носить ознаки зловживання процесуальними правами.

Представник відповідача проти апеляційної скарги та клопотання про призначення вищезазначеної експертизи заперечив з підстав, наведених у поданому відзиві на апеляційну скаргу (вих. № 09-11/1 від 09.11.2015 року, вх. № 01-04/7068/15 від 10.11.2015 року) та запереченні на заяву про призначення експертизи (вих. №09-11/3 від 09.11.2015 року та вх. №01-04/7069 від 10.11.15 року).

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін в судових засіданнях, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановив суд першої інстанції, між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 р., нотаріально посвідчений ОСОБА_7, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3976, відповідно до умов пункту 1.1. якого позивач (продавець) передає у власність (продає), а відповідач (покупець) приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька, кадастровий номер 2122485200:02:001:0048, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою; одночасно з цим договором посвідчується договір купівлі-продажу обладнання канатно-крісельного пристрою, опори якого розташовані на вищевказаній земельній ділянці. Пунктом 1.6 договору купівлі-продажу визначено, що згідно витягу №257 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої Відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області 29.10.2014 року, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1377,12 грн..

Відповідно до Висновку наданого оцінювачем - ТОВ В«ОСОБА_7 експертВ» (сертифікат №14334/13 від 13.02.2013) спільно з ПП В«ТВІВ» , ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 року становить 3964,56 коп. (п.1.7договору). Покликаючись на те, що висновок був наданий оцінювачем станом на дату, що на кілька днів передувала укладенню цього договору, скаржник не надав доказів існування обставин, в світлі яких станом на 14.11.2014 р. вартість земельної ділянки могла змінитись. Відтак, таке покликання носить формальний характер.

Пунктами 2.1, 2.2, 2.4 договору купівлі-продажу сторонами встановлено, що за погодженням сторін, ціна продажу земельної ділянки за даним договором становить 4500 грн. без ПДВ; за домовленістю сторін, оплата за цим договором проводиться покупцем у безготівковій формі, в розмірі зазначеному в п.2.1 даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця номер 361048002, відкритий в ПАТ В«ВіЕйБі БанкВ» , код банку 380537, ідентифікаційний код юридичної особи (код ЄДРПОУ) 19017842, індивідуальний податковий номер 190178426653, в день підписання цього договору; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

У пунктах 3.1 та 3.2 договору купівлі-продажу вказано, що цей договір вважаться укладеним з моменту його нотаріального посвідчення; право власності на відчужувану земельну ділянку у покупця підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до ст.ст.182, 210 та 657 Цивільного кодексу України та ст.132 Земельного кодексу України, та виникає з моменту такої державної реєстрації у відповідності до ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, ст.ст.182, 334 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 4 Закону України В«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяженьВ» .

Згідно п.5.1 договору купівлі-продажу продавець зобов'язався передати у власність земельну ділянку відповідно до умов цього договору, а покупець, відповідно до п.5.2 договору купівлі-продажу, зобов'язується прийняти земельну ділянку відповідно до умов цього договору.

Згідно з актом приймання-передачі до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.14р. продавець передав, а покупець прийняв продану 14.11.14 земельну ділянку площею 0,0024 (нуль цілих двадцять чотири десятитисячних) га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька, кадастровий номер 2122485200:02:001:0048, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою. Передача земельної ділянки проводилась згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р., нотаріально посвідченого ОСОБА_7, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3976. Підписанням вказаного акту сторонами підтверджено, що ними здійснено остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р., нотаріально посвідченого ОСОБА_7, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3976. Претензій майнового характеру сторони на момент підписання вказаного акту не мали.

На підставі Постанови Правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 року прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 року по 20.02.2015 року включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128 від 24.11.2014 року Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_2 Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35 від 17.02.2015 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.15 року включно та повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" ОСОБА_2.

Скаржник покликається на те, що під час проведення Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ст.38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014р., в силу частини 3 статті 38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» є нікчемним, оскільки у даному випадку було здійснено відчуження майна за цінами нижчими від звичайних, сталось погіршення фінансового стану позивача, шляхом незаконного відчуження активів банку, внаслідок чого виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим та заниження вартості майна, що залишилось на балансі банку.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Частиною 1 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно ч. 5 ст.34 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Частиною 2 ст. 38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з такої підстави (п.3), коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору. Згідно ч.ч. 4, 5 ст.38 ст. 38 Закону України В«Про систему гарантування вкладів фізичних осібВ» Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до ст.ст. 655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами другою, третьою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частин першої-третьої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як на підставу нікчемності договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі до нього позивач посилається на пункт 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в якій зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття В«звичайна цінаВ» визначена в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Умовами оспорюваного договору купівлі-продажу визначено та погоджено сторонами, що ціна продажу земельної ділянки за даним договором становить 4500 грн. без ПДВ; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця. Скаржником не обґрунтовано та не надано жодних доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість. При цьому, згідно витягу №257 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої Відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області 29 жовтня 2014 року, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1377,12 грн.. Зазначена ціна є нижчою від тої, яка була встановлена суб'єктом оціночної діяльності, оцінювачем - ТОВ В«ОСОБА_7 експертВ» (сертифікат №14334/13 від 13.02.2013) спільно з ПП В«ТВІВ» та ціни договору.

На підтвердження доводів, щодо заниженої вартості земельної ділянки, викладених в позовній заяві, скаржником було надано до суду та приєднано до матеріалів справи звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок та обладнання, що знаходяться у власності відповідача, який виконаний ЗАТ В«КонсалтингюрсервісВ» та ТОВ В«Консалтингова фірма В«ЄвротерраВ» , яким було визначено ринкову вартість спірних земельних ділянок станом на 14.11.14 року. Згідно вказаного висновку ринкова вартість спірної земельний ділянки визначена в розмірі 5798 грн.. Суд першої інстанції підставно не прийняв його до уваги, оскільки відповідно до рецензії від 11.09.15 року на вказаний звіт, яка виконана оцінювачем ОСОБА_8 (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00143 від 04.03.2006 року, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ №10579 від 03.09.13; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років) виявлено численні порушення Національного Стандарту №1 В«Загальні засади оцінки майна та майнових правВ» , а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний. Водночас, рецензією від 11.09.15 року на звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ В«ОСОБА_7 експертВ» спільно з ПП В«ТВІВ» , згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 року становила 3964,56 грн., підтверджується, що цей звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки. Відтак, суд першої інстанції здійснив правильну оцінку доказів в їх сукупності.

За змістом ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Водночас ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Зазначені вище обставини спростовують доводи скаржника щодо того, що вартість відчужуваної за договором купівлі-продажу земельної ділянки є значно заниженою та водночас відрізняється від вартості визначеної сторонами в спірному договорі.

Зазначені обставини підтверджують обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для призначення судової оціночно-земельної експертизи для вирішенн питання яка звичайна ціна спірної земельної ділянки станом на 14.11.14 року.

Той факт, що вартість земельної ділянки на момент придбання банком за результатами прилюдних торгів, що посвідчується свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого ОСОБА_9, приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області 26.12.2012 року за реєстрових №1633, становила 5352,94 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на 25.12.2012 року становила 669,70 дол. США, а на момент відчуження за спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 року - 4250 грн., що становила 275,57 дол. США, не заслуговує на увагу, оскільки визначення вартості майна у спосіб запропонований скаржником не грунтується на нормах діючого законодавства.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки умови договору не суперечать положенням чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов підставного висновку про недоведеність нікчемності цього договору та акту приймання-передачі до нього.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положенням статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції підставно звернув увагу на помилковість обрання позивачем способу захисту. У відповідності до ст.ст.16, 215 ЦУ України, сторона якої права та інтереси порушення може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину, у тому числі і нікчемного недійсним, а не визнання правочину нікчемним. Зазначене не унеможливлює звернення до суду з приводу оскарження нікчемного правочину у випадку спору, але із вимогою про його недійсність.

Таким чином, судова колегія констатує, що позивач звернувся до суду за захистом права яке не є порушеним та в спосіб, що не відповідає змісту права. Відтак, у позові було підставно відмовлено.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Закарпатської області від 23.09.2015 р. у справі № 907/568/15 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Закарпатської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський акціонерний банк", м. Київ в особі Уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації ОСОБА_2, м. Київ, вих. №11/2-34772 від 12.10.2015 року, вх. №01-05/4712/15 від 21.10.2015 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 23.09.2015 р. у справі № 9074/568/15 без змін.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Закарпатської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 23.11.2015 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Марко Р.І.

Суддя Желік М.Б.