Постанова

від 17.11.2015 по справі 914/159/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2015 р. Справа № 914/159/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Дубник О.П.

суддів Матущака О.І.

ОСОБА_1

при секретарі Довгополові А.О.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства В«Соловій-ТрансВ» б/н від 14.07.2015 р. (вх. ЛАГС № 01-05/3259/15 від 16.07.2015 р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.07.2015 р.

у справі № 914/159/15 (суддя Кидисюк Р.А.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) В«КиївторгфруктВ» , м. Дніпропетровськ

до відповідача: Приватного підприємства (далі - ПП) В«Соловій-ТрансВ» , м. Львів

про: стягнення 253110,19 грн. заборгованості за Договором-заявкою на автотранспортні послуги № 05/12/14 від 05.12.2014 року

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: ОСОБА_3, представник (довіреність в матеріалах справи).

Причини зміни членів колегії складу суду викладені у відповідних розпорядженнях голови Львівського апеляційного господарського суду від 20.07.2015р. та від 22.09.2015р.

Судом роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України).

Відводів складу суду в порядку ст. 20 ГПК України не заявлялось. Заяв про технічну фіксацію судового процесу від учасників судового процесу не надходило.

Причини відкладення розгляду справи викладені в ухвалах суду від 22.09.2015р. та від 21.10.2015р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.07.2015р. по даній справі позов ТОВ В«КиївторгфруктВ» до ПП В«Соловій-ТрансВ» задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 13080,63 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 11.12.2014р. становить 253 110,19 грн., а також 5062,20 грн. судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із положень ст. ст. 4, 5, 9, 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, ст. ст. 207, 509, 614, 627, 909, 924 ЦК України, та ст. ст. 174, 175, 180, 181 ГК України. Судом першої інстанції зроблено висновок, що з моменту прийняття вантажу до перевезення, перевізник несе відповідальність за повну або частково втрату вантажу або за його пошкодження, яке сталося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення та його здаванням, та за запізнення його доставки. Обов'язок доказування відсутності вини перевізника у втраті, пошкодженні, або доставці з запізненням вантажу, зазначив суд, покладається саме на перевізника, і, оскільки, ним відсутність цієї вини не доведено, ПП «Соловій-Транс» повинно відшкодувати вартість втраченого вантажу.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПП В«Соловій-ТрансВ» оскаржила його в апеляційному порядку. В обгрунтування підстав для скасування оскаржуваного рішення апелянт посилається на ст. 925 ЦК України, відповідно до якої позов до перевізника може бути заявлений відправником вантажу або його одержувачем, що на його думку, доводить безпідставність стягнення судом з відповідача заборгованості за втрачений товар.

У спірних правовідносинах, як зазначає апелянт, позивач не виступає ні вантажовідправником, ні його одержувачем, а позов заявлено про стягнення саме боргу на підставі ст. ст. 525, 526, 530, 549, 552, 624, 625 ЦК України, позивачем не доведено самого факту понесення збитків, оскільки інвойс виписаний на ім'я третьої особи. Не доведено, на думку, апелянта, і факту прийняття перевізником вантажу до перевезення, оскільки відсутній оригінал СМR, а наявна копія не заповнена, в тому числі графа 16 «реквізити перевізники», не вказано «номер шляхового листа, прізвища водія, штамп підприємства перевізника» (графа 23). На СМR відсутні відомості про замитнення товару, що слугує додатковим доказом відсутності факту передання товару перевізнику для перевезення.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Київторгфрукт» доводи апеляційної скарги заперечило, зокрема, позивач зазначає, що за умовами укладеного договору міжнародного транспортного перевезення від 30.11.2014р., відповідач добровільно взяв на себе відповідальність за збереження вантажу в дорозі, його своєчасну доставку в пункт призначення і видачу такого вантажоодержувачу, крім того, він несе обов'язок відшкодувати вартість втраченого або пошкодженого вантажу і, оскільки, саме ним належним чином не заповнено СМR щодо фактичного часу та дати прибуття під завантаження та вибуття з-під навантаження транспортного засобі, відповідач має нести відповідальність за втрату вантажу у даних правовідносинах.

Також позивач зазначає, що вартість вантажу визначена у розрахунку фактурі, який зазначений у СМR.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, керуючись нормами ст. 101 ГПК України щодо меж перегляду справи в апеляційній інстанції, вважає, що є можливим прийняти за наслідками розгляду апеляційної скарги постанову в даному судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, заслухавши в судовому засіданні думку представників сторін, оцінивши зібрані докази по справі, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду зробила висновок про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення, при цьому колегія суддів встановила наступні обставини та керувалася такими мотивами.

В матеріалах справи міститься контракт № 12/14-1 від 01.12.2014р., укладений між Нilfresh International B.V. (Нідерланди) (продавець) та ТОВ «Укрфрутлогістик» (Україна) (покупець) відповідно до якого продавець продає, а покупець купує товар, найменування якого буде вказане у інвойсах до кожної з партії товару, що є невід'ємною частиною цього контракту.

Продавець здійснює поставку товару на умовах FCA місце вивантаження а ЄС, або СРТ місце призначення в Україні, передбачених Правилами «Інкотермс-2010», якщо інше не зазначено в інвойсі.

Згідно Правил тлумачення міжнародних торгових термінів «Інкотермс-2010»: FCA - франкоперевізник - продавець повинен доставити товар минулий митне очищення зазначеному покупцем перевізнику до названого місця.

Згідно ч. 1, 3 ст. 929 ЦК України, ч. 1. ст. 316 ГК України та ч. 1 ст. 9 Закону України В«Про транспортно-експедиторську діяльністьВ» від 01.07.2004р. N 1955-IV за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

30 листопада 2014р. між ТОВ «Київторгфрукт» (позивачем) та Приватним підприємством «Соловій-Транс» (відповідачем) укладено Договір міжнародного перевезення вантажів, відповідно до п.1.1. якого перевізник (відповідач) зобов'язався за дорученням замовника (позивача) та за його рахунок організувати та надати транспортні послуги (а саме: послуги пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень вантажу відповідно до цього Договору).

Підтвердженням факту надання послуг є оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної встановленого зразка (СМR) з відмітками вантажовідправника, перевізника, одержувача вантажу, митних органів , а також наданих послуг, який підписується двома сторонами договру, податкова накладна, договір-заявка на автотранспортні послуги, СМR та інші документи передається замовнику разом з актом наданих послуг (п. 1.3. договору ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 с. 627 ЦК України).

Пунктом 2.2. договору визначено, що терміни подачі під завантаження автотранспортних засобів, строки доставки, адреси, а також обсяги і найменування вантажів, що підлягають перевезенню, встановлюються шляхом подачі письмової заявки за узгодженою формою (за допомогою факсимільного зв'язку, або по електронній пошті, з наявністю відбитків печаток та підписів Сторін), яка є невід'ємною частиною даного договору . Електронна та факсимільна копія заявки мають силу договору. Перевізник повинен протягом однієї години з часу відправлення Замовником заявки надати підтвердження про готовність у вказаний в заявці строк подати транспорт під завантаження, або надати письмову відмову в можливості виконання заявки.

Пунктом 2.5.2. договору також встановлено, що заявка вважається прийнятою до виконання, якщо протягом однієї години з моменту надання Перевізнику заявки Замовником не надійшла письмова відмова від Перевізника на адресу Замовника.

Місцеви господарським судом встановлено і в апеляційній скарзі не спростовано, що з долученої до матеріалів справи електронної переписки позивача та відповідача вбачається надіслання 04.12.2014р. на електронну адресу позивача з електронної адреси відповідача ( transsolo@mail.ru, яка розміщена на його офіційному сайті (http://www.soloviy-trans.com.ua/kontakty )) листа із сімома вкладеними файлами, які, при їх розкритті містили інформацію про водіїв та транспортні засоби, які були залучені відповідачем для здійснення прогнозованого на наступний день перевезення, а саме: електронна копія страхового сертифікату на транспортний засіб номер CJ06FIL, електронна копія посвідчення водія Ballerino Giuseppe, електронна копія страхового сертифікату на транспортний засіб номер CJ35FIL, електронна копія документів на транспортний засіб номер CJ06FIL, електронна копія документів на транспортний засіб CJ35FIL, електронна копія виписки з реєстру.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У матеріалах справи наявна копія електронного договору-заявки № 05/12/14 на автотранспортні послуги від 05.12.2014р. відповідно до якого ПП «Соловій-Транс» на замовлення ТОВ «Київторгфрукт» зобов'язалося власними силами своєчасно й у повному обсязі поставити за місцем призначення наданий йому вантажовідправником вантаж (персимони, вантажопідйомністю 22 т. об'ємом 86 куб.м.). Вантажоодержувачем товару згідно даної заявки є ТОВ «Укрфрутлогістик». Марка автомобіля, що здійснював перевезення: SCANIA Nr. CJ35FIL/CJ06FIL.

Датою завантаження вантажу 05.12.2014р. орієнтовна дата прибуття на митний термінал 09.12.2014р.

Дана заявка підписана і скріплена печатками ТОВ «Київторгфрукт» та Приватним підприємством «Соловій-Транс».

Власне укладенням цієї заявки конкретизовано порядок організації перевезення спірного вантажу, про відшкодування вартості якого позивач заявив позов.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Крім того, пунктом 2.2. договору про міжнародне перевезення вантажів від 30.11.2014р. сторони передбачили, що електронна та факсимільна копія заявки має силу договору і є його невід'ємною частиною.

Таким чином, надісланий відповідачем на електронну адресу позивача договір-заявка від 05.12.2014 року №05/12/14, як вірно встановив суд першої інстанції має силу договору та є обов'язковою до виконання його підписантами.

Апелянтом протилежного не доведено і в апеляційній скарзі він не заперечує ці обставини справи.

Відповідно до п.1.2. договору про міжнародне перевезення вантажів від 30.11.2014р. в своїй діяльності сторони керуються положеннями цього договору, Конвенцією про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КПДВ) і Протоколу до Конвенції КПДВ від 05.07.1978, Митною Конвенцією про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенції МДП), Цивільним кодексом України, Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», іншими Конвенціями, законами та нормативно-правовими актами України, що відносяться до міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Матеріали справи не містять договору позивача з покупцем ТОВ «Укрфрутлогістик», однак позивач долучив вимогу останнього від 05.01.2015р. № 01-05/01-15 про сплату 13080, 63 Євро 63 Євроценти в національній валюті за втрачену хурму «Персимона», вагою 18244 кг.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. N 2344-III в редакції від 23.02.2006р. (зі змінами) (далі Закон № 2344-III) міжнародні перевезення вантажів це перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень (абз.1 ст. 2 Закону № 2344-III).

Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону № 2344-III).

Відповідно до ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (підписана в Женеві 19.05.1956р.), до якої приєдналась Україна 01.08.2006р. (далі - Конвенція) є міжнародним документом, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом і підлягає застосуванню у даних правовідносинах.

Підписавши договір-заявку № 05/12/14 від 05.12.2014р. сторони тим самим внесли зміни у договір міжнародного перевезення вантажів від 30.11.2014р., надавши право ПП «Соловій-Транс» залучати до перевезення третіх осіб, і конкретизували відповідальність відповідача (п. 12), що він несе повну матеріальну відповідальність за вантаж переданий йому вантажовідправником.

Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Форма міжнародної товарно-транспортної накладної CMR затверджена Міжнародним союзом автомобільного транспорту та містить 24 графи.

Пункт 1 ст. 5 Конвенції визначає, що CMR складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Перелік відомостей, які повинна містити CMR зазначено у ст. 6 Конвенції, зокрема, a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; k) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

CMR є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником (ст. 9 Конвенції).

Презумпція вини перевізника закріплена в Конвенції, так, ст. 17 визначає, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

З належним чином засвідченим перекладом CMR № 389.868, зробленим на вимогу суду апеляційної інстанції позивачем, вбачається, що відповідач не є безпосереднім перевізником чи власником транспортного засобі, але він узяв на себе обов'язок (як кредитор) повної матеріальної відповідальності за переданий на перевезення товар, що випливає з умов договору-заявки та договору міжнародного перевезення вантажів від 30.11.2014р. (п. п. 4.2., 4.4., 2.5.6.)

Відповідно до рахунку Invoice nr. 389868 DD 05-12-14 вартість вантажу прийнятого до перевезення складає 13080, 63 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ на 11.12.2014р. становить 253 110, 19 грн..

В CMR № 389.868 в графі 5 є посилання на рахунок-фактуру 389868.

Умови поставки вантажу Франко-перевізник - Барендрехт.

Частиною 1 ст. 929 ЦК України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004р. № 1955-IV встановлює, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії (ч. 3 ст. 14).

Згідно із ч. 2 ст. 3 зазначеного Закону якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Пунктом 10 Договору-заявки№ 05/12/14 на автотранспортні послуги від 05.12.2014р. виконавець зобов'язаний інформувати замовника, шляхом відправлення смс повідомлень відповідного змісту контактній особі замовника на номер НОМЕР_1, про настання з вантажем наступних подій: прибуття автомобіля з вантажем на державний кордон України, перетин державного кордону України знаходження на відстані 100-120 км від митного терміналу, відомості про вилучення товару на митниці відразу після отримання таких даних, відповідність зазначеної в CMR та фактичної при завантаженні товару, а також наявності пломб після митного очищення.

Зі слів позивача, 08.12.2014р. такий вже не отримав жодної інформації про ситуацію з вантажем, 09.12.2014 р. авто SCANIA Nr. CJ35FIL/CJ06FIL, яке здійснювало перевезення вантажу, на митний термінал не прибуло. Після виявлення факту неприбуття вантажу позивач звернувся до відповідача з претензією про повідомлення причин неприбуття вантажу. Згідно тверджень позивача, відповідач повідомив йому, що вантаж було втрачено і на даний час вживаються заходи по виплаті страхового відшкодування відповідно до договору страхування вантажу.

Вантаж за невідомих обставин зник за межами України.

Згідно договору-заявки (п. 12) відповідач (виконавець) несе повну матеріальну відповідальність за вантаж, переданий йому вантажовідправником.

Таким чином, можна зробити висновок, що у даних правовідносинах на відповідачеві як експедиторові лежить повна матеріальна відповідальність за збереження вантажу до моменту його передачі одержувачу.

Однак, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки у ній відсутні докази про прийняття вантажу до перевезення. В CMR № 389.868 замість підпису та штампу перевізника, чим власне засвідчується укладення договору міжнародного транспортного автомобільного перевезення, проставлено двічі штампи та підписи вантажовідправника, відсутні відмітки митних органів, оскільки умови поставки Франко-перевізник - Барендрехт.

Обов'язковість надання оригіналу СМR з відмітками вантажовідправника, перевізника, одержувача вантажу, митних органів сторони визначили у договорі від 30.11.2014р. міжнародного перевезення вантажів.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи (п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України).

На підставі наведеного, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду, вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Соловій-Транс» підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню.

Відповідно до п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» коли приймається нове судове рішення апеляційної інстанції після скасування судового рішення місцевого господарського суду, або судом касаційної інстанції після скасування судових рішень судів нижчих інстанцій, то розподіл сум судового збору здійснюється постановою відповідно апеляційної або касаційної інстанції, який прийняв нове рішення.

Враховуючи положення ст. 49 ГПК України, витрати розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанціях слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 103, 104, 105 ГПК України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.07.2015р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення. В позові відмовити.

2. Стягнути з ТОВ «Київторгфрукт» (49064, м. Дніпропетровськ, вул. Коксохімічна, будинок 5; код ЄДРПОУ 37360474) на користь Приватного підприємства «Соловій-Транс» (79024, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 39052784) 2531, 10 грн. судового збору за перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.

Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-І ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 23.11.2015р.

Головуючий суддя Дубник О.П.

Судді Матущак О.І.

ОСОБА_1