Ухвала

від 19.11.2015 по справі 826/10711/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10711/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

19 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «ДВД-Транс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «ДВД Транс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «ФК «Інвест Кредит Груп» за період з 01.12.13 р. по 31.12.13 р.,ТОВ «Проф Гарант», за період з 01.03.14 р. по 30.04.14 р., про що складено Акт №1/1-22-06-34935088 від 13.01.15 р.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення Приватним підприємством «ДВД Транс» п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.187.1 ст. 187, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на 415675 грн.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві складено податкове повідомлення-рішення від 30.01.15 р. №0001312206, яким за порушення п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.187.1 ст. 187, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України Приватному підприємству «ДВД Транс» донараховано податку на додану вартість в розмірі 415 675 грн., а також застосовано фінансові санкції в розмірі 103919 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями та діями податкового органу, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просив суд визнати такі дії протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не було надано суду будь-яких належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом. Натомість, судом встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, а отже донарахування позивачу сум податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням є протиправним.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З сукупного аналізу підпунктів 14.1.18, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), вбачається, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 11.12.13 р. між Приватним підприємством «ДВД Транс» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Інвест Кредит Груп» (продавець) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, згідно умов якого позивачем придбано автомобіль Mersedes-Benz, д.н.з. АА4840АВ договірною вартістю 675 000 грн., в т.ч. ПДВ 112 500 грн.

На виконання договору оформлено податкову накладну від 11.12.13 р. №40 на суму 675 000 грн., в т.ч. ПДВ 112 500 грн., та акт приймання-передачі автомобілю. Розрахунки за договором підтверджено банківськими виписками.

Крім того, 18.11.13 р. між Приватним підприємством «ДВД Транс» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проф Гарант» (постачальник) укладено договір, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати покупцю товар, асортимент, кількість та ціна якого визначені сторонами у прайс-листах постачальника.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивачем надано суду наступні документи: товарно-транспортні накладні, довіреності, що передбачають перехід права власності на товар; до перевірки надано податкові накладні, видаткові накладні; банківські виписки.

Судова колегія наголошує, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку; не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, податковий кредит позивачем сформований вірно, на підставі п.198.2, п. 198.6 ПК України, положення яких надавало позивачу право формувати кредит з дати списання коштів з банківського рахунку або дати отримання ним товарів та послуг, при підтверджені здійснення господарських операцій відповідними податковими накладними, іншими наявними документами, передбаченими п. 201.11 ПК України.

Позивач, відповідно до ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», проводив належний фінансовий облік господарських операцій, з подачею відповідної звітності, а його первинні документи відповідають вимогам, передбачених ст. 9 зазначеного вище Закону, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за № 88.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції мали реальний характер, а у позивача наявні всі належні первинні документі, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України, і які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку, також господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Таким чином, доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо вирішення питання про судові витрати, колегія суддів зазначає наступне.

Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-VIII (далі - Закон).

Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір справляється з апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З огляду на те, що предметом позову є стягнення господарських санкцій та пені в розмірі 519594 грн., позовні вимоги є вимогами майнового характеру, оскільки таке рішення змінює майновий стан особи. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання майнового позову до суду становила 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Враховуючи те, що сума судового збору не може бути більшою за 4 мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви позивач повинен був сплатити 4872 грн. (1218 * 4= 4872 грн.).

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги становить 5359,2 грн. (4872 грн. * 110%).

Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.215 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2015 року - без змін .

Стягнути з Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління державної фіскальної служби у місті Києві до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 5359 грн. (п'ять тисяч триста п'ятдесят дев'ять гривень) 20 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.