Ухвала

від 25.11.2015 по справі 813/1445/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 876/7186/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Бруновської Н.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від відповідача - Квасниця Н.Б.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2015р. в адміністративній справі за позовом Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській обл. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість,-

В С Т А Н О В И Л А:

23.03.2015р. позивач Державне підприємство /ДП/ «Львівський бронетанковий завод» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у Сихівському районі м.Львова Головного управління /ГУ/ ДФС у Львівській обл. податкові повідомлення-рішення № 0000212201 від 20.02.2015р., № 0000192201 від 20.02.2015р. та № 00000202201 від 20.02.2015р.; покласти на відповідача понесені судові витрати (Т.1, а.с.4-5).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2015р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській обл. № 0000212201 від 20.02.2015р., № 0000192201 від 20.02.2015р. та № 00000202201 від 20.02.2015р.; вирішено питання про розподіл судових витрат (Т.3, а.с.225-227).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (Т.3, а.с.233-240).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно отриманої податкової інформації контрагенти позивача (ЗАТ ВО «Машинобудівний завод», ПП Фірма «Промімпекс», ТзОВ «Елат») не мали економічних засобів для забезпечення поставки товарно-матеріальних цінностей, не знаходяться за місцями своєї державної реєстрації. Під час проведення перевірки позивачем не представлено товарно-транспортних накладних, наказів про відрядження працівників для отримання матеріалів та запасних частин від вищеперерахованих підприємств-постачальників.

Таким чином, проведеною перевіркою встановлено безтоварність господарських операцій з придбання позивачем у ЗАТ ВО «Машинобудівний завод» за лютий-квітень, липень, жовтень 2012 року, ПП Фірма «Промімпекс» за листопад 2012 року, квітень 2013 року, ТзОВ «Елат» за квітень, вересень-листопад 2013 року матеріалів та запасних частин для ремонту бронетанкової техніки, їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту з податку на додану вартість /ПДВ/ по цих контрагентах, на підставі первинних документів, що містять юридичну дефектність.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, упродовж 30.12.2014р.-23.01.2015р. відповідачем ДПІ у Сихівському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській обл. проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП «Львівський бронетанковий завод» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати в бюджет податку на прибуток і ПДВ при здійсненні взаєморозрахунків з ЗАТ ВО «Машинобудівельний завод» за лютий, березень, квітень, липень, жовтень 2012 року, ПП Фірма «Промімпекс» за листопад 2012 року, квітень 2013 року, ПП «Технопром» за весь період взаєморозрахунків, ТзОВ «Елат» за квітень, вересень, жовтень, листопад 2013 року, ТзОВ «Модус-Інструмент» за період з 01.12.2012р. по 28.02.2013р., ПП «Мацько Трак Сервіс» за січень 2014 року», за результатами якої складено Акт перевірки № 57/13-50-22-01-17/07985602 від 02.02.2015р. (Т.1, а.с.11-34).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

пп.138.1.1 п.138.1, п.п.138.2, 138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу /ПК/ України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток за період з 01.01.2012р. по 31.12.2013р. на загальну суму 2008357 грн.;

п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.200.3, 200.4 ст.200 ПК України, по причині чого позивачем завищено залишок від'ємного значення (рядок 24) на загальну суму 1281010 грн. та занижено суму ПДВ у загальному розмірі 672791 грн.

На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

№ 0000202201 від 20.02.2015р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 1009187 грн., з яких 672791 грн. за основним платежем та 336396 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.10);

№ 0000192201 від 20.02.2015р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 3012536 грн., з яких 2008357 грн. за основним платежем та 1004179 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.9);

№ 0000212201 від 20.02.2015р. щодо зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ за квітень та листопад 2012 року, січень 2013 року на 1281010 грн. (Т.1, а.с.8).

Підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу про те, що згідно отриманої податкової інформації контрагенти позивача (ЗАТ ВО «Машинобудівний завод», ПП Фірма «Промімпекс», ТзОВ «Елат») не мали економічних засобів для забезпечення поставки товарно-матеріальних цінностей, не знаходяться за місцями своєї державної реєстрації. Під час проведення перевірки позивачем не представлено товарно-транспортних накладних, наказів про відрядження працівників для отримання матеріалів та запасних частин від вищеперерахованих підприємств-постачальників.

Таким чином, проведеною перевіркою встановлено безтоварність господарських операцій з придбання позивачем у ЗАТ ВО «Машинобудівний завод» за лютий-квітень, липень, жовтень 2012 року, ПП Фірма «Промімпекс» за листопад 2012 року, квітень 2013 року, ТзОВ «Елат» за квітень, вересень-листопад 2013 року матеріалів та запасних частин для ремонту бронетанкової техніки, їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту з ПДВ по цих контрагентах, на підставі первинних документів, що містять юридичну дефектність.

В обгрунтування наведених висновків податковим органом покладено інформацію, яка міститься в Акті Васильківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській обл. № 47/10-07-22-03-12/32610534 від 17.04.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ЗАТ ВО «Машинобудівний завод» з питань правомірності проведених господарських відносин з ТзОВ «Континентмаш»; Акті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві № 651/26-55-22-07/30217169 від 03.03.2014р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП Фірма «Промімпекс» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період квітень, листопад 2012 року»; Акті перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській обл. № 459/365/13-07-22-01-10/22348212 від 22.10.2014р. «Про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Елат» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ДП «ЛТБЗ», ТзОВ «Продмаркет 2012», ТзОВ «Конгломерат-СТР», ТзОВ «БудпакПлюс» за період з 01.03.2011р. по 01.09.2014р.», якими встановлено неможливість здійснення господарських операцій контрагентів з третіми особами.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факти реального виконання господарських операцій з контрагентами ЗАТ ВО «Машинобудівний завод», ПП Фірма «Промімпекс», ТзОВ «Елат» підтверджуються належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій.

При цьому покликання податкового органу на акти про неможливість проведення зустрічної звірки та акт про проведення позапланової виїзної перевірки, якими встановлено неможливість здійснення господарських операцій контрагентами позивача, не прийняті до уваги, оскільки позивач не може нести відповідальність за дії інших платників податків; також акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть свідчити про нереальність здійснених господарських операцій.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та робіт реальний характер, яким чином придбавалися товари і виконувалися роботи, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між позивачем (покупець) та ПП «Промімпекс» (постачальник) укладено договір поставки № 374 від 29.10.2012р., відповідно до якого постачальник зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність покупця товар (запчастини) для використання в господарській діяльності, а покупець зобов'язується приймати цей товар та оплачувати його загальну вартість на умовах цього договору; номенклатура, назва, асортимент, загальна кількість товару, розмір партій, ціна за одиницю, сумарна вартість партії передбачаються у специфікаціях або рахунках фактурах, що є невід'ємними частинами цього договору (Т.1, а.с.35-37).

Місце поставки товару - склад покупця; вартість кожної партії визначається сторонами у специфікаціях.

Також між сторонами укладено договір № 118 від 22.03.2011р. про поставку товарів за державні кошти. Умови договору є аналогічними до договору поставки № 374 від 29.10.2012р.; загальна сума договору № 118 від 22.03.2011р. становить 1147700 грн., в т.ч. ПДВ (Т.3, а.с.217-221).

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивач надав специфікації, податкові та видаткові накладні, картки складського обліку матеріалів, з яких вбачається отримання товару від контрагента ПП «Промімпекс», платіжні доручення (Т.1, а.с.37-70).

Між позивачем (покупець) та ЗАТ «Виробниче об'єднання «Машинобудівельний завод» (постачальник) укладено договір поставки № 120 від 09.06.2009р., згідно умов якого постачальник зобов'язується систематично постачати та передавати у власність покупця вироби - запчастини до БТ техніки для використання в господарській діяльності, а покупець зобов'язується приймати цей товар та оплачувати його загальну вартість на умовах цього договору (Т.2, а.с.125-126, 128).

Товар поставляється партіями на умовах самовивозу зі складу постачальника; вартість кожної партії визначається сторонами у специфікаціях.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надані специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки, платіжні доручення, картки складського обліку матеріалів (Т.2, а.с.127, 129-188).

На підтвердження умов транспортування товару, придбаного за цим договором позивач надав подорожні листи (Т.3, а.с.168-173).

Між позивачем (замовник) та ТзОВ «Елат» (виконавець) був укладений договір № 79 від 25.02.2013р., згідно умов якого виконавець зобов'язується виконати роботи по обслуговуванню дисків катка, а замовник зобов'язується оплатити за виконані роботи на умовах цього договору; загальна кількість товару, розмір партій, ціна за одиницю, сумарна вартість партій передбачається у специфікаціях або рахунках фактурах, що є невід'ємними частинами цього договору; вартість обслуговування дисків катка визначається у специфікаціях; загальна сума договору складається із сум всіх специфікацій, які є невід'ємною частиною договору (Т.3, а.с.155-156).

Окрім того, між позивачем (замовник) та ТзОВ «Елат» (виконавець) укладено договір № 229 від 25.11.2013р., згідно умов якого виконавець зобов'язується виконати роботи з діагностики технічного стану виробів (надалі - роботи), зазначених у специфікації (додаток № 1 до договору), до першої категорії якісного стану у відповідності до наданої замовником технічної документації, а замовник зобов'язується здійснити оплату за виконані роботи на умовах цього договору (Т.3, а.с.159-160).

Також сторони уклали договір поставки № 400 від 30.11.2012р., згідно якого ТОВ «Елат» (постачальник) зобов'язується систематично поставляти та передавати у власність позивача (покупець) вироби - запчастини та комплектуючі для використання у господарській діяльності, а покупець зобов'язується приймати цей товар та оплачувати його загальну вартість на умовах цього договору. Загальна кількість товару, розмір партій, ціна за одиницю, сумарна вартість партій передбачається у специфікаціях або рахунках фактурах, що є невід'ємними частинами цього договору.

На підтвердження виконання умов договорів, укладених з ТзОВ «Елат», позивач надав специфікації, податкові та видаткові накладні, додаткові угоди, акти приймання-передачі виконаних робіт (Т.2, а.с.189-231, Т.3, а.с.157-158, 203-216).

Відповідно до вимог п.138.4 ст.138 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного слідує, що вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкової ознаки господарської операції кореспондується з нормами ПК України. Для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Договори, податкові, видаткові накладні, платіжні доручення є підставою для податкового та бухгалтерського обліку, якщо вони засвідчують факт вчинення господарської операції. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є подальше використання таких товарів (робіт) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції мали реальний характер. Досліджені первинні документи містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затв. наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або його контрагентів на укладення правочинів без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про фіктивний характер проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Отже, між позивачем та його контрагентами в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися лише в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Також надана відповідачем податкова інформація не містить жодних висновків у розрізі відносин позивача з названими контрагентами; не вказує, яким саме чином висвітлені у цій інформації обставини перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, обставини відсутності матеріальних та фізичних ресурсів не перешкоджають контрагентам позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод.

У вказаній податковій інформації питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковим органом не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу, оскільки чинне законодавство не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи відповідача щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях. Відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єктів підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом фіктивності таких підприємств.

Окрім цього, по операціях придбання позивачем у його контрагентів товарів (робіт) не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, слід вважати безпідставним.

Під час судового розгляду не виявлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичних осіб ЗАТ ВО «Машинобудівний завод», ПП Фірма «Промімпекс», ТзОВ «Елат», також відсутні обвинувальні вироки суду, якими були б засуджені винні особи за створення фіктивних підприємств чи видачу податкових накладних від цих підприємств, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в самого позивача.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних, податкових і видаткових накладних тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та валові витрати за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата цих послуг, містять інформацію щодо змісту поставок товарів та виконаних робіт у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагенти мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Також фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ДП «Львівський бронетанковий завод» - права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податків позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності ЗАТ ВО «Машинобудівний завод», ПП Фірма «Промімпекс», ТзОВ «Елат», зокрема, щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Даючи правову оцінку наданій відповідачем податковій інформації, колегія суддів враховує, що зустрічні звірки проводяться податковими органами відповідно до п.73.5 ст.73 ПК України з метою отримання податкової інформації. При цьому, зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження господарських виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку визначеному КМ України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до п.1 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затв. постановою КМ України № 1232 від 27.12.2010р., зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З аналізу вказаних норм вбачається, що зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому ПК України.

Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналіз господарських операцій платника податків і висновків про нереальність проведених господарських операцій.

Окрім цього, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платника податків за юридичною адресою не може слугувати достатньою підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірного заповнення всіх інших реквізитів первинних документів.

Оцінюючи в сукупності дані обставини, судом першої інстанції правомірно надано перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням представників сторін, а також підставно враховано те, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентами свідчить той факт, що товари, які отримані від зазначених контрагентів, були реально обліковані підприємством та використані у власній господарській діяльності, що не ставиться під сумнів податковим органом.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам податкового законодавства, діючого на момент виникнення спірних відносин.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2015р. в адміністративній справі № 813/1445/15 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

Н.В.Бруновська