Ухвала

від 24.11.2015 по справі 825/22/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року м. Київ К/800/7301/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної фінансової інспекції в Чернігівській області до Відділу Держземагенства у Варвинському районі Чернігівської області про зобов'язання вчинити певні дії, що переглядається за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Чернігівській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Державна фінансова інспекція в Чернігівській області (далі - позивач) звернувся в Чернігівський окружний адміністративний суд з позовом до Відділу Держземагенства у Варвинському районі Чернігівської області (далі - відповідач), в якому просив суд зобов'язати відповідача виконати п.2 вимог про усунення виявлених порушень від 2 серпня 2013 року №25-07-18-14/5456.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що 2 серпня 2013 року ним було направлено відповідачу вимоги про усунення виявлених ревізією порушень №25-07-18-14/5456.

Пунктом 2 вищевказаних вимог було зобов'язано відповідача відшкодувати до Державного бюджету України кошти в сумі 64894 грн. 64 коп., як недоотримані внаслідок зниження орендної плати.

Оскільки пункт 2 вимоги відповідачем не виконаний, вимушений звернутися до суду з позовом.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Зобов'язано Відділ Держземагенства у Варвинському районі Чернігівської області виконати п. 2 вимог про усунення виявлених порушень Державної фінансової інспекції в Чернігівській області від 2 серпня 2013 року №25-07-18-14/5456.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року апеляційна скарга Відділу Держземагенства у Варвинському районі Чернігівської області задоволена.

Постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року скасована та нова постанова, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем проведено позапланову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 1 січня 2004 по 31 грудня 2012 року.

За результатами ревізії позивачем складено акт від 30 липня 2013 року №07-21/09.

Ревізією встановлено факти заниження орендної плати, що є порушенням вимог пунктів 3-5 Методики нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року №535, зі змінами пунктів 3-6 Порядку, затвердженого наказом Держкомзему України №66/19/148/86/76/88 розділу 2 Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213, зі змінами, пунктів 2.4 Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженого наказом Держкомзему України від 27 листопада 1995 року №76/230/325/150.

За період 2004-2012 років недоотримана орендна плата на загальну суму 64 894 грн. 33 грн., в тому числі селищним бюджетом в сумі 42 159 грн. 28 грн., районним бюджетом в сумі 8 525 грн. 64 грн. та обласним бюджетом в сумі 14 209 грн. 41 грн.

Позивачем 2 серпня 2013 року було відповідачу вимоги про усунення виявлених ревізією порушень №25-07-18-14/5456.

Пунктом 2 вищевказаних вимог зобов'язано відповідача відшкодувати до Державного бюджету України кошти в сумі 64 894 грн. 64 коп., як недоотримані внаслідок заниження орендної плати.

Оскільки вищевказаний пункт вимог відповідачем не виконано, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року №2939-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 визначено, що Державна фінансова інспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно із пунктом 7 Положення №499/2011, Державна фінансова інспекція здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах або міжрайонні, об'єднані в районах та містах територіальні органи, головних інспекторів у районах та містах.

Пункт 6 Положення № 499/2011 зазначає, що Державна фінансова інспекція має право в установленому порядку, зокрема: пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Так, Положенням визначено, що Державна фінансова інспекція, відповідно до покладених на неї завдань, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб і, у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, має право звернутися до суду в інтересах держави.

Вищевказані норми узгоджуються з приписами статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», якою визначено права органу державного фінансового контролю.

Пунктом 7 передбачено право Державної фінансової інспекції пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до пункту 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Згідно із частиною другою статті 15 вищевказаного Закону, законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

З аналізу вищенаведених норм слідує висновок, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

При цьому, в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 2 серпня 2013 року позивачем було направлено відповідачу вимоги про усунення виявлених ревізією порушень, пунктом 2 яких зобов'язано відповідача відшкодувати до Державного бюджету України кошти в сумі 64 894 грн. 64 коп., як недоотримані внаслідок заниження орендної плати.

У даній справі Державна фінансова інспекція в Чернігівській області пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

З огляду на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№21-40а14, 21-63а14), 13 травня 2014 року (справа №21-89а14,) 20 травня 2014 року (справа №21-93а14) та від 28 жовтня 2014 року (справа №21-462а14).

З урахуванням викладено, Вищий адміністративний суд вважає, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: