Ухвала від 17.11.2015 по справі 826/10293/14

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 року м. Київ К/800/4001/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря : Іванова Д.О.

представників:

позивача: Сича Є.Ю.

відповідача : Перепелюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2014 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року

у справі № 826/10293/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІКС-Маркет»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІКС-Маркет» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ІКС-Маркет») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2014 року змінено в частині. В решті залишено без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «ІКС-Маркет», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

В судовому засіданні, відповідач заявив клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості заявленого клопотання та наявності підстав для його задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ІКС-Маркет» з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ «ТОП-Рітейл» за період з 01.07.2012 року по 30.11.2012 року, за результатами якої складений акт від 19.06.2014 року № 3215/26-56-22-03-09/37038364.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 22.1 статті 22, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) щодо заниження податку на прибуток в сумі 1 875 499,00 грн.; пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 193.1 статті 193, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 198.6 статті 198 ПК України з підстав заниження податку на додану вартість в сумі 1 786 190,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 08.07.2014 року № 0005022203, яким ТОВ «ІКС-Маркет» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1 786 190,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 446 547,00 грн., № 0005032203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1 875 499,00 грн., за штрафними санкціями в розмірі 468 875,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки контролюючого органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ІКС-Маркет» (покупець) та ТОВ «ТОП-Рітейл» (продавець) укладено договори від 01.02.2011 року № ТОП-07/02.; від 05.04.2011 року № ТОП-05/04; від 15.04.2011 року № ТОП-15/04.; від 27.07.2011 року № ТОП-27/07; від 01.08.2011 року № ТОП-01/08; від 05.09.2011 року № ТОП-05/09; від 11.01.2012 року № ТОП-11/01; від 13.01.2012 року № ТОП-13/01; від 26.01.2012 року № ТОП-26/01, за умовами яких продавець зобов'язується передати у власність покупця товар (електронне обладнання). Поставка товару здійснюється на умовах поставки - EXW відповідно до правил «Інкотермс 2000» на склад постачальника за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33.

Транспортування придбаного обладнання здійснювалось на підставі договорів оренди (найму) транспортних засобів від 01.11.2011 року № 1, № 2, укладених ТОВ «ІКС-Маркет» з ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ПІК «ААЗ Трейдінг Ко» на підставі угоди від 16.09.2010 року № 3571, а також власним траспортом.

Також, між позивачем (замовник) та ТОВ «ТОП-Рітейл» (виконавець) були укладені договори на проведення маркетингових досліджень, відповідно до яких виконавець зобов'язується надати замовнику маркетингові послуги, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її.

Крім того, позивач (замовник) здійснював господарські операції з ТОВ «ТОП-Рітейл» (виконавець) на підставі договору від 24.01.2012 року № ТОП-24/01, згідно із яким виконавець зобов'язується надати послуги з розробки та супроводження програмного забезпечення, а замовник зобов'язується прийняти результати послуг й сплатити їх вартість.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, накладними, актами здавання-приймання виконаних послуг, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаного товару та послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та його контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ТОП-Рітейл» на час спірних відносин було зареєстровано як платник податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Таким чином, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного на час спірних правовідносин законодавства.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2014 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на Державну податкову інспекцію у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.10.2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун