Постанова

від 19.11.2015 по справі 804/2180/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2015 р. м. Київ К/800/44842/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2015

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015

у справі №804/2180/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Надія») звернулося до суду з адміністративним позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Лівобережна ОДПІ м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.11.2014 №0006352205.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2015, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки від 26.09.2014 №3396/22-5/13425/445 встановлено порушення позивачем п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України), п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого ТОВ «Надія» завищено податковий кредит, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 756486,41 грн., оскільки перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування та не встановлено факту надання послуг ТОВ «Надія» по ланцюгу постачання: ТОВ «Інтер-Технологія», ТОВ «Блокбудсіті», ТОВ «Ерідан 2 плюс», ТОВ «ТДТП», ПП «Алкіона», ТОВ ВО «Дніпротехніка».

Висновки відповідача мотивовані тим, що позивачем задекларовано податковий кредит на підставі удаваних правочинів, оскільки провести зустрічні перевірки одних контрагентів не має можливості, а аналіз податкової звітності таких контрагентів свідчить на користь того, що останні не мають матеріально-технічні, трудові ресурси для здійснення відповідної господарської діяльності, а результати проведених перевірок інших контрагентів - про безтоварність господарських операцій у ланцюгу постачання цих контрагентів.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.11.2014 №0006352205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - 756486,41 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 378243,22 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, дійшли висновку про те, що господарські операції, вчинені між позивачем та його контрагентами у спірний період часу, не мають реального характеру.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 93 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, між ТОВ «Надія» (замовник) та ТОВ «Інтер-Технологія» (підрядник) укладено договір №17-07/7 від 17.07.2013 предметом якого є: замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання будівельно-монтажних робіт, проектних, ремонтно-наладочних, научно-пошукових робіт, а також робіт по еколого-технологічним випробуванням котельного обладнання підприємств Дніпропетровського регіону. Виконання договору підтверджується: актами приймання-передачі виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, податковими накладними, банківськими виписками.

Також, між ПП «Алкіона» (постачальник) та ТОВ «Надія» (покупець) укладено договір від 04.02.2013 №04.02/13-2, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно до накладної. На виконання зазначеного договору постачальником на адресу позивача у лютому-березні 2013 року було поставлено обладнання, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками.

Відповідно до договору №11/02/2013-7 від 11.02.2013 укладеного між ТОВ «Надія» (замовник) та ТОВ ВО «Дніпротехніка» (виконавець) предметом якого є: замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання будівельно-монтажних, проектних, ремонтно-наладочних, науково-пошукових робіт, а також робіт з еколого-технологічним випробуванням котельного обладнання. Виконання договору підтверджується: актами приймання-передачі виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, податковими накладними, банківськими виписками.

Згідно договору №07.02/127 від 07.02.2013 укладеного між ТОВ «Надія» (замовник) та ТОВ «Блокбудсіті» (підрядник) предметом якого є: підрядник зобов'язується за завданням змовника надати роботи (послуги), в порядку та на умовах визначених цим договором. Виконання договору підтверджується: актами приймання-передачі виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, податковими накладними, банківськими виписками.

Відповідно до договору №20.08/13-7 від 20.08.2013 укладеного між ТОВ «Надія» (замовник) та ТОВ «Ерідан 2 плюс» (підрядник) предметом якого є: замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання: будівельно-монтажних, проектних, ремонтно-налагоджувальних, науково-пошукових робіт, а також робіт по еколого-теплотехнічним випробуванням котельного обладнання підприємств Дніпропетровського регіону. Виконання договору підтверджується: актами приймання-передачі виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, податковими накладними, банківськими виписками.

Згідно договору №Р-08/13-7 від 07.08.2013 укладеного між ТОВ «Надія» (замовник) та ТОВ «ТДТП» (підрядник) предметом якого є: підрядник зобов'язується за завданням замовника надати роботи (послуги), в порядку та на умовах, визначених договором. Виконання договору підтверджується: актами приймання-передачі виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, податковими накладними, банківськими виписками.

Суди попередніх інстанцій відмовляючи в задоволенні позову виходили, зокрема, з того, що у наданих позивачем актах прийому виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в) та довідках про вартість виконаних будівельних робіт (ф.КБ-3) встановлено відсутність необхідних реквізитів, які необхідні бути на первинному документі, а саме відсутні дати та місце складання даних документів.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що факт наявності помилок у оформлених первинних документах сам по собі не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається та іншими доказами підтверджується, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що, відмовляючи у задоволенні позову з підстав ненадання позивачем суду достатніх, беззаперечних доказів на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового обліку, суди попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального закону не здійснили дослідження та аналіз вже наданих позивачем доказів, зокрема, наявних в матеріалах справи первинних бухгалтерських документів позивача. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що факт відсутності окремого первинного документа сам по собі не може бути єдиною підставою для зменшення розміру податкового кредиту платника податку, а виключно в сукупності з дослідженими обставинами справи та встановленими судом фактами, що підтверджують відсутність реальності відповідної господарської операції.

Крім того, судами попередніх інстанцій не взято до уваги наявність судових рішень, якими визнано протиправність дій податкових органів щодо проведення перевірок, звірок та коригування на їх основі податкової звітності контрагентів позивача.

При цьому, неможливість підтвердити відображення контрагентами сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань згідно даних актів перевірок інших суб'єктів господарювання, не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, в матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами-постачальниками, які складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44, ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Крім того, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Виходячи з вищевикладеного, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2015 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.11.2014 №0006352205.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров