Ухвала

від 24.11.2015 по справі 902/1329/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

"24" листопада 2015 р. Справа № 902/1329/15

Господарський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Білоуса В.В.,

при секретарі судового засідання Нестерові Д.О. ,

розглянувши в приміщенні суду справу

за позовом :Барської міської ради (23000, Вінницька обл., м.Бар, вул.Героїв Майдану, 6)

до :ОСОБА_1 (23000, АДРЕСА_1) за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - КП "Бар - Благоустрій" (м.Бар, вул.Пролетарська, 18), Державна інспекція сільського господарства у Вінницькій області (21050 м. Вінниця, вул. Келецька, 53), Регіональне відділення фонду державного майна у Вінницькій області (21100, м.Вінниця, вул. Гоголя, 10), ОСОБА_2 (АДРЕСА_2), Приватне підприємство "Альфа - V" (21050, Вінницька обл., м.Вінниця, вул.Червонохрестівська, буд.6, кв.1)

про визнання договору недійсним

за участю представників :

позивача : Логінова Л.Г.- згідно довіреності;

відповідача: не з'явився;

КП "Бар - Благоустрій": Василик О.Д. - в.о. начальника;

Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області: Дідур І.І.- згідно довіреності;

Регіонального відділення фонду державного майна у Вінницькій області: Юрченко Т.П.- згідно довіреності;

Регіонального відділення фонду державного майна у Вінницькій області: Брацлавець Я.Ю.- згідно довіреності;

ОСОБА_2- паспорт громадянина України;

Приватного підприємства "Альфа - V": не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Барською міською радою подано в господарський суд Вінницької області позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі - продажу групи нежитлових приміщень НОМЕР_1, вбудованих на першому поверсі 5-ти поверхового житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_3, укладений між Барською міською радою та гр. ОСОБА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Барського районного нотаріального округу Мельником О.М., зареєстрований в реєстрі за № 1145.

24.11.2015р. 09 год. 52 хв. через канцелярію суду позивачем в листі № 1353 від 19.11.2015р. подано заяву про відмову від позову і припинення провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Вказана заява позивача мотивована тим, що Барська міська рада та відповідач досягли згоди в позасудовий спосіб вирішити спір, шляхом розірвання договору купівлі-продажу від 25.03.2006р. та на те, що відповідач взяла на себе зобов'язання подати заяву про відмову від права власності та будь-якого іншого речового права на нерухоме майно, що було об'єктом продажу 25.03.2006 р..

В цій заяві позивач зазначив, що обізнаний з наслідками відмови від позову.

Відповідач у копії заяви від 17.11.2015р. зазначив, що між нею і позивачем відсутній спір, що на думку відповідача дає можливість дійти згоди між ними в позасудовий спосіб. Також відповідач у даній заяві покликаючись на вказане зазначив, що не заперечує проти позасудового способу вирішення вказаного спору, в тому числі і шляхом розірвання договору купівлі-продажу від 25.03.2006р. (при виконанні усіх досягнутих домовленостей між сторонами ).

Також відповідач через канцелярію суду 24.11.2015р. о 9 год. 54 хв. подала заяву про розгляд справи без її участі.

Представник позивача, третіх осіб № 1, № 2, № 3 і третя особа № 4 проти клопотання відповідача про розгляд справи без її участі не заперечили.

Суд прийшов до висновку, що нез'явлення відповідача чи його представника у судове засідання не перешкоджає розгляду справи. Тому клопотання відповідача про розгляд справи у її відсутність підлягає задоволенню.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заяву про відмову в позові з підстав, вказаних в названій заяві.

Представники третіх осіб № 1, № 2, № 3 та третя особа № 4 не заперечили проти заяви позивача про відмову від позову і припинення провадження у справі. При цьому третя особа 4 покликалась на те, що за відсутності права на нерухоме майно, яке є предметом оскаржуваного договору належним чином не зареєстроване, оскільки на реєстраційному посвідченні виданому органом БТІ відсутня печатка. Тому вважає, що відповідач не набув права власності на вказане нерухоме майно і не був його власником.

Розглянувши заяву про відмову позивача від позову, суд прийшов до висновку про те, що з підстав і мотивів вказаних в ній, вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Предметом позову у даній справі є визнання договору недійсним з підстав суперечності його закону на момент укладення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно ч. 3 ст. 78 ГПК України мирова угода може стосуватися тільки прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Відповідно до ч. 6 ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Зміст вказаних норм законодавства стверджує те, що виключно тільки до компетенції суду відноситься визнання недійсним договору з підстав суперечності його закону на момент укладення . Якщо предметом позовних вимог є визнання договору недійсним з підстав суперечності його закону, то такий спір в силу приписів ч. 3 ст. 215 ЦК України, ч. 3 ст. 78 ГПК України, ч. 6 ст. 22 ГПК України не може врегульовуватися сторонами позасудовим, мирним шляхом , або шляхом укладення договору про розірвання договору , який позивач просить суд визнати недійсним з підстав суперечності його закону.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність чи відсутність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Така правова позиція висловлена Вищим господарським судом України п. 2.1. Постанови Пленуму від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними». Згідно ст. 216 і ст. 653 ЦК України закон передбачає абсолютно різні правові наслідки при визнанні договору недійсним з підстав суперечності його закону і при розірванні договору. Вказані норми законодавства дають підстави для висновку про те, що визнання недійсним договору з підстав його суперечності закону на момент укладення з підстав вказаних в ст. 203, 215 ЦК України і розірвання договору з підстав вказаних в ст. 651, 652 ЦК України є взаємовиключаючими способами захисту прав і охоронюваних законом інтересів . Не може бути розірваний договір сторонами, якщо предметом позову у справі є визнання недійсним з підстав суперечності закону на момент укладення, без з'ясування і встановлення судом фактичних обставин щодо відповідності чи суперечності оспорюваного договору вимогам закону, оскільки не можна розривати договір, якщо він суперечить закону в силу приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України, згідно якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно ст. 33, ч. 2 ст. 34 ГПК України, кожна сторона має довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх доводів чи заперечень.

Згідно приписів ч. 6 ст. 22 ГПК України відмова позивача від позову не є беззаперечним процесуальним правом позивача, а підлягає перевірці судом на предмет відповідності чи суперечності закону такої відмови від позову і порушення чи не порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних інтересів.

Всупереч вимогам ст. 33 ГПК України позивач мотивуючи заяву про відмову від позову тим, що відповідач взяла на себе зобов'язання надати заяву про відмову від права власності на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору та тим, що позивач і відповідач прийшли до згоди врегулювати спір в позасудовий спосіб , не надав доказів, які б стверджували ці обставини.

Відповідач в заяві від 17.11.2015р. не безпосередньо, а під умову надала згоду на позасудовий спосіб врегулювання вирішення спору, в тому числі і шляхом розірвання договору купівлі-продажу від 25.03.2006р., а саме тільки за умови виконання усіх досягнутих домовленостей між сторонами.

Доказів, про те, які це домовленості, який їх зміст суду не надано. Окрім того, мотив позивача в заяві про відмову від позову, який полягає в посиланні на взяття відповідачем зобов'язання подати заяву про відмову від права власності і будь-якого речового права на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору, суперечить позиції самого позивача в позовній заяві (т.1 а.с. 10), в якій він зазначає, що право власності за відповідачем не зареєстроване, позиції третьої особи №4 (ОСОБА_2), яка висловлена в усних поясненнях в судовому засіданні і яка полягає в тому, що на думку вказаної третьої особи відповідач не набув права власності на вказане нерухоме майно.

З огляду на все вище вказане, заява позивача про відмову від позову з мотивів взяття відповідачем зобов'язання подати в майбутньому заяву про відмову від права власності та будь-якого речового права на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору і позасудового врегулювання спору, судом не приймається, як така, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 215, ч. 1 ст. 216, 651, 652 ЦК України, ч. 6 ст. 22, ст. 33, ч. 3 ст. 78 ГПК України.

Разом з тим, суд вважає за необхідне прийняти відмову позивача від позову з інших підстав і мотивів , як ті, що позивач вказав у своїй заяві про відмову від позову.

Так позовна заява мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу на момент його укладення суперечить законодавству про приватизацію державного і комунального майна, що договір оренди з правом викупу приміщення з відповідачем не укладався, що за протестом прокурора Барського району Барська міська рада рішенням 4 сесії 5 скликання від 30.05.2006р. скасувала рішення 31 сесії Барської міської ради 4 скликання від 23.03.2006р. про надання дозволу на відчуження нерухомого майна шляхом викупу громадянці ОСОБА_1., на неприйняття Барською міською радою рішення про включення вказаного нерухомого майна до перепису об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, і неопублікування інформації про це, на те, що відбір суб'єкта оціночної діяльності не здійснювався на конкурентних засадах у порядку встановленому Фондом державного майна, на нереєстрацію за відповідачем права власності на об'єкт нерухомого майна , на те, що рішенням Барського районного суду вказане нерухоме майно, як безхазяйне передане у комунальну власність позивача.

Доводи позивача про неукладення з відповідачем договору оренди вказаного приміщення спростовуються матеріалами справи - договором оренди нежитлового приміщення з правом викупу укладеного між Будинкоуправлінням Барської міської ради на підставі рішення Барської міської ради № 65 від 30.01.2006 р. і громадянкою ОСОБА_1 (т.2 а.с.14, 24). Доводи позивача про те, що за відповідачем не зареєстровано право власності на нерухоме майно, що є предметом оспорюваного договору спростовуються матеріалами інвентарної справи Барського БТІ № 2920 на групу приміщень АДРЕСА_3 а саме реєстраційним посвідченням (а.с. інвентарної справи) виданого Комунальним підприємством «Барське районне БТІ» 28.03.2006 р. згідно якого вказане нерухоме майно на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу посвідченого приватним нотаріусом 25.03.2006 р. № 1145 та записано в реєстрову книгу № 2 за реєстровим № 79/78 .

Господарський суд не бере до уваги доводи позивача про те, що рішення 31 сесії Барської міської ради 4 скликання від 23.03.2006 р. про надання дозволу на відчуження нерухомого, орендованого майна шляхом викупу гр.ОСОБА_1. було скасовано рішенням 4 сесії Барської міської ради 5 скликання від 30.05.2006 р. з мотивів його незаконності .

Згідно правової позиції висловленої в рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 р. в справі № 1-9/2009 (7 - рп/2009), в постанові Верховного суду України від 04.08.2013 р. в адміністративній справі № 21-64а13 органи місцевого самоврядування (до яких відноситься позивач у справі № 902/1329/15 - Барська міська рада) не можуть скасовувати свої попередні рішення , вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Рішення 31 сесії Барської міської ради 4 скликання від 23.03.2006 р. (т.2 а.с.16) про надання дозволу відчуження гр.ОСОБА_1. орендованого нею нерухомого майна шляхом викупу є актом індивідуальної дії. На підставі цього акта був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу від 25.03.2006 р. (т. 2 .а.с.22).

Цей договір був внесений до Державного реєстру правочинів, що стверджується копією Витягу із цього реєстру № 2213384 від 25.03.2006 р. (а.с.8 інвентарної справи № 2920). Позивач не надав суду доказів згоди відповідача на скасування рішення 31 сесії Барської міської ради 4 скликання від 23.03.2006 р..

Згідно ч.2 ст.4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Беручи до уваги вказане, рішення 4 сесії Барської міської ради 5 скликання від 30.05.2006 р. про скасування попереднього рішення - а саме рішення 31 сесії Барської міської ради 4 скликання від 23.03.2006 р. суперечить ст.3, 19 Конституції України, ч.10 ст.59, ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і відповідно до вимог ч.2 ст.4 ГПК України господарським судом не застосовується.

Рішенням 58 (позачергової) сесії 6 скликання Барської міської ради від 23.01.2015 р. (т.1 а.с.184) включено до переліку нерухомого майна, що підлягає приватизації в 2015 р. серед іншого нерухомого, також група приміщень НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_3

Згідно ч.7 ст.7, ч.1 ст.11 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р. № 2163-ХІІ (зі змінами), ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.07.1997 р. (зі змінами) № 280/97-В, ч.1 ст.658 ЦК України орган місцевого самоврядування, яким є позивач, мав право приймати рішення про включення до переліку нерухомого майна, що підлягає приватизації, тільки того нерухомого майна, яке на момент прийняття рішення про це вже було в комунальній власності Барської міської ради .

Рішення Барського районного суду в справі № 125/240/15-ц (т.1 а.с.19) про передачу у комунальну власність територіальної громади м.Бар в особі Барської міської ради як безхазяйного нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору, тільки 05.02.2015 р. .

Таким чином рішення 58 (позачергової) сесії 6 скликання Барської міської ради від 23.01.2015 р. про включення до переліку нерухомого майна, що підлягає приватизації в 2015 р. щодо нерухомого майна, яке є предметом оспорюваного договору, прийняте Барською міською радою не будучи власником цього майна .

Тому вказане рішення суперечить ч.7 ст.7, ч.1 ст.11 Закону України «Про приватизацію державного майна», ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування», ч.1 ст.658 ЦК України і відповідно до вимог ч.2 ст.4 ГПК України не застосовується господарським судом.

Тому сумнівним є дотримання законодавства при прийнятті позивачем послідуючих після рішення від 23.01.2015 р., рішень щодо відчуження нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору. Позивач не надав доказів опублікування в державних виданнях, місцевій пресі інформації про список об'єктів, які підлягають приватизації, в тому рахунку нерухомого майна яке є предметом оспорюваного договору; і зокрема рішення 58 (позачергової) сесії 6 скликання від 23.01.2015 р. про включення цього майна до переліку об'єктів, що підлягають приватизації в 2015 р..

Твердження позивача про те, що майно, яке є предметом оспорюваного договору, було безхазяйним спростовується матеріалами інвентарної справи Комунального підприємства «Барське районне БТІ» № 2920, а саме копією нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу від 25.03.2006 р. (а.с.10 інвентарної справи) яким стверджується придбання гр. ОСОБА_1 в Барської міської ради у власність нерухоме майно - групу нежитлових приміщень НОМЕР_1 вбудованих в будинку АДРЕСА_3 який згідно законодавства є правоустановлювальним документом для державної реєстрації права власності, Витягу з Державного реєстру правочинів № 2213384 від 25.03.2006 р. (а.с.8 інвентарної справи) яким стверджується державна реєстрація вказаного договору купівлі - продажу, Реєстраційним посвідченням (а.с.9 інвентарної справи) про реєстрацію за гр.ОСОБА_1. на праві приватної власності нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору, про що зроблено запис в реєстраційну книгу № 2 за реєстровим № 79/78 об'єкт 1.

Зі змісту ч.1 ст.335 ЦК України вбачається, що лише те майно, яке не має власника або власник якого невідомий може вважатися безхазяйним. В такому контексті поняття «не має власника» та «власник невідомий» об'єднує одна спільна категорія - відсутня особа, яка б могла оспорити право власності на нерухоме майно . З огляду на зміст ст.335, 347, 182 ЦК України таке поняття як «немає власника» застосовується тільки в тому випадку якщо певна річ має статус нерухомого майна, права щодо якого виникли у його власника й були зареєстровані в реєстрі прав власності на нерухоме майно, однак з певних причин право власності у відповідної особи на зазначене майно припинилося . Тобто, при фактичному існуванні об'єкта нерухомого майна його власник відсутній.

Так, згідно зі ст.347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру. Тобто, у разі прийняття власником рішення про відмову від права власності на нерухоме майно (право власності на яке згідно зі ст.182 ЦК України підлягає державній реєстрації) він має підтвердити факт припинення свого права власності шляхом звернення з відповідною заявою про припинення права власності на об'єкт нерухомого майна до органу, що здійснює державну реєстрацію прав. З моменту внесення реєстратором відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно таке майно не має власника, а отже саме з цього моменту може вважатися безхазяйним .

Зі змісту ст.335 ЦК України вбачається, що поняття «власник невідомий» може застосовуватися тільки у випадку, якщо має місце фактичне існування об'єкта нерухомого майна при відсутності будь-якої документації щодо нього та інформації про його власника .

Як вказано вище, матеріалами інвентарної справи № 2920 і зокрема нотаріально посвідченим договором купівлі - продажу від 25.03.2006 р., реєстраційним посвідченням від 28.03.2006 р., Витягом з Державного реєстру правочинів № 2213384 від 25.03.2006 р. (а.с.10, 9, 8 інвентарної справи № 2920) стверджується набуття відповідачем - ОСОБА_1. у приватну власність нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору, державна реєстрація вказаного правочину, і державна реєстрація власності за нею на це майно.

Тому, позивач безпідставно 29.10.2013 р. звернувся із заявою до державного реєстратора (реєстраційний № 3667027), а державний реєстратор безпідставно вніс запис до Державного реєстру речових прав про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору і видав позивачеві витяг із вказаного Державного реєстру за № 11771747 від 29.10.2013 р. (т.1 а.с.182).

Позивач не надав суду доказів, а саме витяг із відповідного Державного реєстру про те, що станом на 29.10.2013 р. вказане нерухоме майно ні за ким не було зареєстровано на праві власності. Окрім того, на дату реєстрації права власності за ОСОБА_1.- 28.03.2006 р. повноваження згідно закону, щодо реєстрації права власності на нерухоме майно належало органам БТІ і здійснювалося не в електронному вигляді, а шляхом запису в реєстраційну книгу № 2 за реєстровим № 79/78.

Таким чином, позивач міг легко переконатися в тому, що нерухоме майно не є безхазяйним, звернувшись до органу БТІ про інформацію щодо того чи зареєстроване право власності на вказане нерухоме майно і якщо зареєстроване то за ким і на підставі чого.

Також і Барський районний суд вирішуючи справу № 125/240/15-ц за заявою Барської міської ради про прийняття у власність нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору і до прийняття 05.02.2015 р. рішення у названій справі, зобов'язаний був витребувати від державного реєстратора витяг, від органу БТІ інвентаризаційну справу щодо названого майна, і переконатися, що нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору , належить на праві власності гр.ОСОБА_1. і не є безхазяйним, і в зв'язку з цим відмовити Барській міській раді в задоволенні її заяви в частині передання у її власність нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору. До прийняття рішення у цивільній справі, Барський районний суд, переконавшись на те, що із матеріалів інвентарної справи № 2920 вбачається, що є власник майна яке Барська міська рада вважає безхазяйним, в силу вимог ч.2 ст.35 ЦПК України зобов'язаний був залучити ОСОБА_1 до участі в справі в якості 3-ї особи, надати їй можливість наводити свої міркування, надавати пояснення з приводу поданої Барською міською радою заяви про передачу їй нерухомого майна, як безхазяйного, захищати свої права, але не зробив цього.

Тим самим Барський районний суд приймаючи рішення у справі № 125/240/15-ц від 05.02.2015 р., в частині передання у власність територіальної громади в особі Барської міської ради нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору, припустився порушення процесуального законодавства - ч.2 ст.35 ЦПК України і це порушення призвело до неправильного вирішення цивільної справи № 125/240/15-ц.

Вказане порушення призвело до неповного з'ясування фактичних обставин справи.

Згідно ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального законодавства можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на те, що майно що є предметом оспорюваного договору відчужено на підставі вказаного рішення Барського районного суду, то воно вибуло від ОСОБА_1 помимо її волі.

Відповідач неодноразово у своїх відзивах на позов, в судовому засіданні 03.11.2015 р. особисто заперечував проти позову посилаючись на пропуск строку позовної давності, що розцінюється судом як заява про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.257 ЦК України до спорів про визнання правочинів недійсними застосовується загальна позовна давність - в три роки. Згідно ч.1 ст.261, ч.4 ст.267 ЦК України - строк позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права . Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору, є підставою для відмови в позові.

Оспорюваний договір між позивачем і відповідачем 25.03.2006 р. і нотаріально посвідчений і цієї ж дати о 12 год. 50 хв. внесений до Державного реєстру правочинів. 30.05.2006 р. Барська міська рада на 4 сесії 5 скликання розглянула про розгляд протесту прокурора і про скасування свого попереднього рішення 31 сесії 4 скликання від 23.03.2006 р. про надання дозволу на відчуження нерухомого майна відповідачу з підстав його незаконності.

З огляду на те, що Барська міська рада була стороною оспорюваного договору (продавцем) і 30.05.2006 р. на сесії розглядала питання про і прийняла рішення про скасування свого попереднього рішення від 23.03.2006 р. з мотивів його суперечності закону, то Барська міська рада знала або могла взнати про порушення свого права саме 30.05.2006 р., оскільки приймаючи рішення про скасування свого попереднього рішення від 23.03.2006 р. щодо відчуження нерухомого майна ОСОБА_1. з підстав його незаконності мала з'ясувати чи укладався на підставі рішення від 23.03.2006 р. договір купівлі - продажу, зробивши запити до Державного реєстру правочинів, до органу БТІ.

Тому суд не бере до уваги доводи позивача про поновлення строку позовної давності і щодо поважності причин пропуску строку позовної давності і те, що йому стало відомо про оспорюваний договір тільки 10.09.2015 р. із апеляційної скарги ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду.

Позивач звернувся з позовом тільки 23.09.2015 р. тобто більше ніж через 6 років після збігу строку позовної давності, який закінчився 30.05.2009 р., і пропущений позивачем без поважних причин. Тому не підлягає задоволенню клопотання позивача в листі від 09.10.2015 р. про поновлення строку позовної давності.

Всі вказані мотиви прийняття даної ухвали наведені господарським судом в силу вимог п.3 ч.2 ст. 86, ч.6 ст.22 ГПК України згідно яких ухвала суду про припинення провадження у справі має містити мотивування прийняття господарським судом відмови від позову і не суперечності такої відмови законодавству і непорушення чиїх-небудь прав.

Позивач безпідставно не виконав вимоги ухвали суду від 23.09.2015 р. про надання суду оригіналу чи належним чином засвідченої копії оспорюваного договору та вимог ухвали від 13.10.2015 р. про явку в судове засідання представника позивача.

Належним чином завірена копія надана позивачем тільки 30.10.2015 р. на вимогу другої ухвали суду від 13.10.2015 р..

Суд не бере до уваги пояснення позивача щодо причин неявки в судове засідання 03.11.2015 р. його представника з причин хвороби його представника Соловей М.Ю. оскільки позивач є юридичною особою і відповідно до вимог ст.28 ГПК України при неможливості представляти інтереси позивача в суді одним із працівників, з'явитися в судове засідання мав керівник або будь-яка інша вповноважена ним довіреністю особа.

Окрім того, позивача представляли за довіреностями дві особи.

З огляду на вказане, суд приймає відмову позивача від позову, але не з мотивів і підстав вказаних в заяві про відмову позивача від позову, а з мотивів і підстав наведених судом в даній ухвалі.

Ст.7 Закону України «Про судовий збір» не передбачено повернення судового збору із бюджету при припинені провадження у справі з підстав відмови від позову. Тому на підставі ст.49, ч.3 ст.80 ГПК України судові витрати на судовий збір в сумі 1 218 грн. підлягають віднесенню на позивача.

Позивачем в заяві про відмову від позову надане клопотання про скасування забезпечення позову встановленого ухвалою від 03.11.2015 р. у вигляді заборони державному реєстратору вчиняти дії щодо реєстрації нерухомого майна, що є предметом оспорюваного договору. Це клопотання мотивоване тим, що це перешкоджає врегулювати в позасудовому порядку спору шляхом укладення договору про розірвання оспорюваного договору і подання відповідачем заяви про відмову від права на нерухоме майно. Суд залишає це клопотання без розгляду оскільки вказане забезпечення не позбавляє позивача і відповідача у встановленому законом - ст.654 ЦК України - порядку укладати договір про розірвання оспорюваного договору, в тому числі і в нотаріальному порядку і внесення нотаріусом такого договору до Державного реєстру правочинів. Це стверджується інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав від 12.11.2015 р. згідно якої приватний нотаріус Діброва Л.О. 06.11.2015 р. вчинила внесення в державний реєстр інформації, тобто після 03.11.2015 р. - дати винесення судом ухвали про забезпечення позову.

Окрім того, скасування забезпечення позову тепер, при згоді відповідача на позасудовий спосіб вирішення спору, в тому числі і шляхом розірвання договору за умови виконання всіх домовленостей досягнутих між сторонами може призвести до порушення прав відповідача внаслідок невиконання позивачем вказаних відповідачем домовленостей.

Залишення даною ухвалою без розгляду клопотання позивача про скасування забезпечення позову встановленого ухвалою від 03.11.2015 р. не позбавляє права позивача, відповідача в подальшому на звернення до суду із відповідною заявою про це на підставі ст.68 ГПК України надавши і підтвердити цією заявою виконання всіх домовленостей досягнутих між сторонами.

Керуючись викладеним, ч.6 ст.22, ст.28, 33, 49, 78, п.4 ч.1 ст.80, ч.3 ст.80, ст.86, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України,-

У Х В А Л И В :

1. Провадження у справі № 902/1329/15 за позовом Барської міської ради до ОСОБА_1 за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - КП "Бар - Благоустрій", Державна інспекція сільського господарства у Вінницькій області, Регіональне відділення фонду державного майна у Вінницькій області, ОСОБА_2, Приватне підприємство "Альфа - V" про визнання договору недійсним припинити.

2. Судові витрати на судовий в сумі 1 218 грн. покласти на позивача - Барську міську раду.

3. Ухвала набирає законної сили з дня проголошення.

4. Копії ухвали надіслати позивачеві, відповідачеві, третім особам №1, №2, №3, №4, №5, рекомендованими листами.

Суддя Білоус В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (23000, Вінницька обл., м.Бар, вул.Героїв Майдану, 6)

3 - відповідачу (23000, АДРЕСА_1)

4 - КП "Бар - Благоустрій" (м.Бар, вул.Пролетарська, 18)

5 - Державній інспекції сільського господарства у Вінницькій області (21050 м. Вінниця, вул. Келецька, 53)

6 - Регіональному відділенню фонду державного майна у Вінницькій області (21100, м.Вінниця, вул. Гоголя, 10)

7 - ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

8 - Приватному підприємству "Альфа - V" (21050, Вінницька обл., м.Вінниця, вул.Червонохрестівська, буд.6, кв.1)