Постанова

від 28.03.2007 по справі 36/529

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/529

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

28 березня 2007 р.                                                                                   № 36/529  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю “Укрвторсировина”

на постанову Київського апеляційного господарського суду від  26.12.2006 року

у справі№36/529 господарського суду міста Києва

за позовомЗаступника прокурора Подільського району м.Києва в інтересах держави в особі  Подільської районної у місті Києві ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укрвторсировина”

прозвільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,

за участю представників сторін від:

позивача:не з'явились

відповідача:Салій С.В. –керівник, Сєкан А.І. –за довіреністю від 07.11.2006р.

прокуратури:Баклан Н.Ю. –прокурор відділу ГП України (посвідчення №7 від 05.01.2005р.)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2006р. (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2006р. (судді Моторний О.А. –головуючий, Кошіль В.В., Вербицька О.В.), позов задоволено повністю; зобов'язано ТОВ “Укрвторсировина ” звільнити земельну ділянку за адресою: м.Київ, пр.Правди, 96, площею 40кв.м. шляхом знесення збудованих споруд та привести зазначену земельну ділянку у придатний для використання стан; стягнуто з відповідача в доход держаного бюджету України 85грн. державного мита; стягнуто з відповідача на користь ДП “Судовий інформаційний центр” 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач в касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, 29.10.2002р. між Подільською районною у місті Києві радою та ТОВ “Укрвторсировина” укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), відповідно до умов якого відповідачу надано в короткострокову оренду земельну ділянку за адресою: м. Київ, пр-т. Правди, 96 площею 40 кв.м. строком на один рік для встановлення, обслуговування та експлуатації приймального пункту вторсировини.

Термін дії договору закінчився 29.10.2003. На новий термін договір укладений не був.

Відповідно до актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства Управління з контролю за використанням та охороною земель у м. Києві № 245/43 від 15.02.2005, № 367/43 від 07.03.2005 було встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 40кв.м, по просп. Правди, 96 у м. Києві під розміщення МАФ (кіоску) на підставі договору на право тимчасового користування землею від 29.10.2002р. № 85-6п-0043. Станом на 15.03.2006р. строк дії договору закінчився. Документи передбачені ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, що посвідчують право власності та право користування земельною ділянкою, в тому числі на умовах оренди, відсутні.

Рішенням Київської міської ради № 164/885 від 08.06.2000р. “Про передачу окремих повноважень районнім у місті Києві радам з питань регулювання земельних відносин” районним у місті Києві радам передано повноваження щодо надання в оренду земельних ділянок для розміщення кіосків.

Також зобов'язано районні у м. Києві ради здійснювати контроль за використанням та охороною земель, додержанням земельного законодавства, та приймати рішення про звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок та знесення самовільно збудованих будівель і споруд без відшкодування витрат, здійснених за час незаконного користування.

Рішенням Подільської районної у місті Києві ради №27 III сесії V скликання від 22.06.2006р. “Про звільнення тимчасово зайнятої ТОВ “Укрвторсировина” земельної ділянки на просп. Правди, 96” зобов'язано відповідача звільнити тимчасово зайняту земельну ділянку розміром 40 кв.м., яка розташована по проспекту Правди, 96 у м. Києві для обслуговування та експлуатації кіоску; знести тимчасово збудовані будівлі, споруди на тимчасово зайнятій земельній ділянці за час незаконного користування без відшкодування витрат; привести територію тимчасово зайнятої земельної ділянки у попередній стан, придатний для подальшого використання за власний рахунок без відшкодування витрат.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про зобов'язання відповідача звільнити спірну земельну ділянку відповідно до ст.212 Земельного кодексу України.

Однак, зазначений висновок господарських судів не є таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.

В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського процесуального кодексу України господарський суд не встановив обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень  сільських, селищних,  міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача  земельних  ділянок   комунальної   власності   у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно приписів ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права  власності  та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

Статтею 125 цього Кодексу визначено підстави виникнення права користування земельної ділянки, а саме - одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, і виникнення права оренди земельної ділянки, а саме - укладення договору оренди і його державна реєстрація.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право   власності  та  право  постійного  користування  на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Як встановлено ст.212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

При цьому згідно ст.1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Між тим, ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, які саме дії відповідача свідчать про фактичне самовільне використання ним земельної ділянки, не встановлено протягом якого часу здійснюється таке використання. Матеріалами, які б засвідчували факт порушення, зокрема, є планово-картографічні матеріали з нанесенням меж самовільно зайнятої земельної ділянки і дані натуральних обмірів, дані земельно-кадастрової документації, тощо. Суди не встановили, чи містять матеріали справи такі докази.

Суди, дійшовши висновку про  самовільне зайняття земельної ділянки на підставі актів перевірок дотримання вимог земельного законодавства, не дали їм правової оцінки і залишили поза увагою посилання у даних актах на те, що відповідач спірну земельну ділянку використовує на підставі договору на право тимчасового користування землею від 29.10.2002р. Отже, висновок суду щодо зайняття відповідачем спірної земельної ділянки без достатніх підстав є передчасним і зробленим без врахування всіх обставин у справі.

Враховуючи вимоги наведеного законодавства, суди не встановили обставини щодо здійснення відповідачем дій, які б свідчили про фактичне використання не наданої йому земельної ділянки (самовільне зайняття ділянки), а тому висновок судів щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки на підставі ст.212 Земельного кодексу України є передчасним.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2006р. та рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2006р. у справі №36/529 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя                                                                      Д.Кривда

          Судді                                                                                         Г.Жаботина

     А.Уліцький