Постанова

від 24.11.2015 по справі 906/654/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року Справа № 906/654/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (керівник) (в судовому засіданні від 03.11.15р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (керівник), ОСОБА_3 (дов. від 02.03.15 р.)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 19.08.15 р. у справі № 906/654/15 (суддя Машевська О.П.)

за позовом Селянського господарства"Великохайчанське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Великохайчанське"

про витребування майна з чужого незаконного володіння та документів

ВСТАНОВИВ :

СГ «Великохайчанське» (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (т. 1, а.с. 4-12) до ТОВ «Великохайчанське» (надалі -відповідач), в якій просить витребувати у відповідача на підставі ст. ст. 387, 1212 та 1213 ЦК України спірне майно (насіння озимих зернових та кормових культур врожаю 2011року), згідно переліку, визначеного у прохальній частині позову загальною кількістю 355819 кг та загальною вартістю 150 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.08.15 р. (т. 2, а.с. 171-176) в позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що станом на 01.0.1.2012р. відомості про відповідача, як землекористувача до державної статистичної звітності не були внесені. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження права користування земельними ділянками для вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур у 2011 році товариство не подало.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, про незаконність збереження (набуття у володіння) відповідачем у 2011 році спірного майна, яке на праві власності належало позивачу. Встановлення факту володіння спірним майном відповідачем, станом на дату звернення позивача з цим позовом до суду не має юридичного значення, оскільки предметом віндикаційного позову є речі, визначені родовими ознаками, а тому останні є замінними. Тому обов'язок повернути безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України) для відповідача зберігається, допоки не буде встановлено неможливість такого повернення.

Судом встановлено, що право позивача, про захист якого він звернувся в суд, відповідачем порушено, однак загальний строк позовної давності тривалістю у три роки пропущено, при цьому, заяву (клопотання) про визнання поважними причин пропущення позовної давності, позивач не подав. За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що строк позовної давності пропущено позивачем без поважних причин, а відтак в позові слід відмовити.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (т. 2, а.с. 186-190) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 19.08.15 року у даній справі скасувати, в позові відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що на підставі рішення загальних зборів від 21.08.11 р., відповідачем на підставі укладених договорі оренди та позики майна отримано від співвласників за актами приймання-передачі майно пайового фонду; майно, яке є предметом позову, відповідачем не приймалось, на балансі відповідача не перебуває.

Скаржник стверджує, що відмовляючи в задоволенні позову у зв»язку з пропущенням строку позовної давності, суд першої інстанції порушив вимоги частини першої ст.. 4-7 ГПК України. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його права відповідачем.

В судовому засіданні представник відповідача, підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати оскаржуване рішення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні від 03.11.15 р., стверджував, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача не підтверджені будь-якими належними та допустимими доказами.

Позивач стверджує, що твердження відповідача викладені в апеляційній скарзі, ґрунтуються не на законі, а на припущеннях.

В судовому засіданні від 03.11.15 р. оголошено перерву до 24.11.15 р об 12:00 год.

В судове засідання від 24.11.15 р. представник позивача не з»явився. Водночас, 23.11.15р. представник позивача звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи. Клопотання обґрунтовано тим, що представник позивача не зможе прибути в судове засідання у зв'язку з призначенням чергового засідання першої сесії Овручської районної ради, явка на яку голови СГ "Великохайчанське" ОСОБА_1 є обов"язковою.

Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з хворобою і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Відтак, з урахуванням п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 суд відхиляє письмове клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку голови СГ в судове засідання.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.причини неявки не повідомив.

Заслухавши пояснення представників позивача (в судовому засіданні від 03.11.15 р.), відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 03.03.2000 р. на підставі Указу Президента В«Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економікиВ» від 03.12.1999 року N 1529/99, відбулись звітні збори КСП В«МирВ» , що підтверджується протокол № 1 від 03.03.2000року (т. 1, а.с.13-14).

Як вбачається з Протоколу № 1, на базі реформованого КСП «Мир» вирішено, створити нове господарське формування на приватній основі господарювання - СГ «Великохайчанське», засновником якого обрано ОСОБА_4

При цьому, на зборах вирішено укласти договори оренди земельних паїв строком на 5 років, за користування якими СГ «Великохайчанське» мало проводити розрахунок частково в натуральній формі шляхом надання послуг та частково в грошовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що 09.03.2000 року за реєстраційним № 12951200000000276 зареєстровано Селянське господарство В«ВеликохайчанськеВ» , як юридичну особу (код ЄДРПОУ 05532138), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (т. 1, а.с. 15).

Відповідно до витягу з ЄДР від 06.03.15р. № 20223999, основним видом економічної діяльності Господарства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (клас 01.11 за КВЕД 2010) (т. 1, а.с. 25).

З Статуту СГ «Великохайчанське» (зареєстрованого державним реєстратором 15.08.11 р.) вбачається, що СГ «Великохайчанське» створено на підставі чинного на той час законодавства України та рішення засновника, є правонаступником КСП «Мир» в порядку та на умовах визначених чинним законодавством України (п. 1.1 Статуту; т. 1, а.с. 16-21).

Пунктом 2.1 статуту передбачено, що господарство створено з метою забезпечення високоефективного виробництва продукції сільського господарства, забезпечення раціонального використання та збереження земель.

Основним напрямом діяльності господарства, зокрема є виробництво товарної продукції галузей рослинництва, тваринництва та інших видів (п. 2.2).

Згідно п.п. 3.7, 3.8 Статуту, господарство має право брати у тимчасове користування, в тому числі, і на умовах оренди, майно та земельні ділянки у громадян, а також продавати і передавати громадянам належне йому на праві власності майно.

Пунктом 11.1 Статуту передбачено, що господарство веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи за господарський рік і подає відповідним органам статистичну звітність.

14 березня 2001 року на підставі договору позики співвласники майна в особі уповноваженого ОСОБА_5 передали, а позивач в особі голови ОСОБА_4 прийняв в позику виробничі запаси, що обліковувались на рахунках №№ 05,06,07,08, 10 та 12 загальною вартістю 283300,0 грн. (т. 1, а.с. 240-242).

Пунктом 1.1 Договору погоджено, що корми та насіння повертаються в такій самій кількості за їх видами (а.с.240-242,т.1).

На підставі договору передачі майна колективом співвласників юридичній особі від 14.03.2001 року (т. 1, а.с. 244-248), позивач отримав в оренду основні засоби за переліком, визначеним у додатку № 2 до договору для використання у сільськогосподарському виробництві, переробці сільгосппродукції та для здійснення інших видів діяльності, передбачених Статутом господарства.

Умовами Договору передбачено, що господарство зобов'язувалось сплачувати співвласникам майна орендну плату сільгоспродукцією, зокрема, зерном та грошима (п.3.3).

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що 01.06.2011 року позивачем заведено ОСОБА_6 складського обліку матеріалів (за доводами позивача - В«комора зернофураж), у якій вчинені записи про надходження та вибуття протягом 2011 року насіння пшениці сортів В«СтоличнаВ» та В«АртемідаВ» , редьки маслянистої, жита сорту В«КличВ» , трави, конюшини , вівса сортів В«ЧернігівськийВ» та В«НептунВ» , суміші В«віко-овесВ» , фуражних жита, вівса та пшениці, суміші фуражної (т. 1, а.с. 28-43).

Як вбачається з ОСОБА_6 складського обліку, станом на 01.09.11року насіння пшениці сорту В«СтоличнаВ» обліковувалось в кількості 27424 кг, насіння пшениці сорту В«АртемідаВ» - 19050 кг, насіння редьки маслянистої - 256 кг, насіння жита сорту В«КличВ» -23935 кг, насіння трави - 2560 кг, насіння конюшини -4050 кг, насіння вівса сорту В«ЧернігівськийВ» та В«НептунВ» - 38080 кг, насіння суміші В«віко-овесВ» - 23610 кг, насіння фуражного жита - 74841 кг, насіння фуражного вівса - 20750 кг, насіння фуражної пшениці - 29273 кг, насіння суміші фуражної -91890 кг ( далі- спірне майно).

Наказом № 184 від 23.09.08 р. у зв»язку з лікуванням голови СГ «Великохайчанське» призначено на цей період головою господарства заступника голови ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 220).

16.08.11року засновник Господарства ОСОБА_4 видав наказ № 2 «Про повернення до виконання обов»язків голови господарства», яким передбачено, що відповідно до п. 6.2.2 Статуту повертається до виконання обов'язків голови Господарства з 23.08.11р., у зв'язку з чим того ж дня втрачає силу дія наказу № 184 від 23.09.2008 року (т. 1, а.с. 219).

21.08.11року відбулись збори співвласників майнових та земельних паїв реформованого КСП В«МирВ» , рішення яких оформлено протоколом №1 (т. 1, а.с. 44-50).

З Протоколу від 21.08.11 р. вбачається, що на зборах вирішено створити на базі майна співвласників СГ«Великохайчанське» (розпайованого КСП «Мир») - «ТОВ «Великохайчанське» та обрати директором товариства ОСОБА_2

Крім того, Рішенням загальних зборів, оформленим у п.2.6 протоколу № 1 від 21.08.11р., зобов'язано Господарство до 01.09.2011року віднайти та передати уповноваженій співвласниками особі - ОСОБА_5 відсутні станом на 21.08.11р. посіви, які були отримані Господарством в позику згідно договору позики від 14.03.2001 року ( різницю між кількістю посівів на дату паювання - 03.03.2000р. та на момент проведення зборів співвласників - 21.08.11р.) кількістю 246 га вартістю 222740,00 грн.

Водночас, 21.08.11 р. відбулись загальні збори засновників товариства, рішення яких оформлені протоколом №1 (т. 1, а.с. 52).

На даних зборах товариства, вирішено: затвердити Статут товариства, розподілити статутний капітал між засновниками у рівних частках, обрати директором товариства ОСОБА_2

23.08.2011року за реєстраційним № 12951020000000581 зареєстровано товариство, як юридичну особу (код ЄДРПОУ 37774793), з основним видом економічної діяльності за класом 01.11 КВЕД 2010 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, а ОСОБА_2 - його керівником (т. 1, а.с. 87-88).

01.09.11 року на підставі договору позики № 2, співвласники майна в особі уповноваженого ОСОБА_5 передали, а товариство в особі директора ОСОБА_2 прийняло посіви площею 57 га вартістю 61560 грн. на строк до 01.09.16р. (т. 1, а.с.115-117).

В подальшому, Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 13.03.2012 року у справі № 2-1441/11 позов ОСОБА_4 до ТОВ «Великохайчанське», ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання нечинним та скасування протоколу № 1 від 21.08.11 р. загальних зборів СГ «Великохайчанське» та про зобов»язання повернути фінансово-господарські документи господарства, в позові відмовлено. При цьому, 20.06.2012року Апеляційним судом Житомирської області вказане рішення скасоване та прийнято нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Зокрема, рішенням апеляційного суду Житомирської області від 20.06.2012року, яке набрало законну силу, встановлено, що загальні збори співвласників майнових та земельних паїв, рішення яких оформлені протоколом № 1 від 21.08.11р., в силу ч.2 ст. 98 ЦК України , правомочні; позов до Товариства є безпідставним, оскільки останнє рішень з приводу розпорядження майном ОСОБА_4 , як фізичної особи, не приймало; позов до Товариства є безпідставним, оскільки не доведено, що Товариство створено на базі майна Господарства; позов до Товариства про повернення фінансово-господарських документів Господарства не пред'являвся, хоча факт їх знаходження у бухгалтерії Товариства керівником останнього визнано (т. 1, а.с. 96-99).

02.01.13року за вих. № 36 позивачем надіслало відповідачу претензію з вимогою, повернути спірне майно у строк, встановлений чинним законодавством. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Крім того, рішенням господарського суду Житомирської області від 09.04.13р. у справі № 7/5007/1178/12, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.06.13р, зобов'язано Товариство повернути Господарству фінансово-господарські документи останнього, в тому числі, ОСОБА_6 складського обліку матеріалів (комора зернофураж) за 2011 рік, з посиланням на факти, встановлені рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 20.06.2012року (т. 1, а.с. 58).

Як зафіксовано в акті державного виконавця від 19.09.13р. станом на дату його складання відповідач не повернув позивачу ОСОБА_6 складського обліку матеріалів (комора зернофураж) за 2011 рік (т. 1, а.с. 59). При цьому, судом першої інстанції встановлено, що на час звернення з позовом до суду, позивач володів зазначеним документом в оригіналі.

Під час розгляду даного спору, судом встановлено, що позивач немає зареєстрованих на праві власності у встановленому законодавством порядку об'єктів нерухомого майна, у яких зберігалось спірне майно станом на 01.09.11року. Однак, спірне майно зберігалось у картоплесховищі-зерносховищі 1971 року побудови, зерносховищах 1956 та 1965 років побудови, які по даний час існують в натурі (а.с. 154-194, т.1), що підтверджується ОСОБА_6 основних засобів виробництва за 2011рік.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.04.13р.№ 7/5007/1178/12 також зобов'язано Товариство повернути Господарству ОСОБА_6 основних засобів виробництва за 2011рік, однак, як підтверджено актом державного виконавця від 19.09.13р., відповідач останню не повернув. На час звернення з позовом до суду першої інстанції, позивач не володіє зазначеним документом в оригіналі.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно державної статистичної звітності (форми 6-зем) станом на 01.01.11року та 01.01.12року за позивачем обліковувались земельні ділянки загальною площею 50,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на умовах оренди (т. 1, а.с. 209).

У період з листопада 2009 року по січень 2011року Господарство уклало з Інститутом сільського господарства В«ПоліссяВ» ліцензійні договори № 221, 256, 257 на використання озимого жита сорту В«КличВ» , вівса сортів В«Чернігівський-28В» та В«НептунВ» , а у період з жовтня 2009року по січень 2011 року - з ННЦ В«Інститут землеробства УААНВ» на використання озимої пшениці сортів В«СтоличнаВ» та "Артеміда" ( ліцензійний договір № 325-09 , № 71-11) (т. 1, а.с. 225 -230, т.2, а.с. 92-94).

Згідно державної статистичної звітності ( ф.№ 29-сг (річна) В«Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та виноградуВ» станом на 1 грудня 2010року, Господарство із загальної посівної площі 596,0 га одержало 5475,0 ц у початково оприбуткованій вазі та 4957,0 ц у вазі після доробки врожаю озимих зернових (пшениця озима, жито озиме, овес, вика і викові суміші) та зернобобових культур, а на площі 49,0га зібрано кормові культури (т. 1, а.с. 214-215).

Згідно державної статистичної звітності, позивач станом на 1 грудня 2010року посіяло озимі пшеницю та жито на площі 85, 0 га та 243,0 га, відповідно, під урожай наступного 2011 року (т. 2, а. с. 163).

З матеріалів справи вбачається, що 2 серпня 2011року між позивачем та Міжгосподарським сортонасінницьким підприємством укладено договір № 5 про надання послуг з очистки насіння жита в кількості 181,200 т (т. 2, а.с. 3) .

На виконання умов даного договору Міжгосподарське сортонасінницьке підприємство у серпні 2011 року отримало від позивача на очистку зерно жита сорту В«КличВ» у кількості 181200кг. Однак станом на 01.09.11року залишків зерна не було, що не заперечується підприємством (т. 1, а.с. 210).

27 квітня 2011 року господарство уклало контракт на поставку зерна майбутнього врожаю № МУ 0834 з ТОВ "Хліб Інвестбуд" про поставку останньому у власність жита 1 класу ( ДСТУ 4522-2006) кількістю 100,000 тонн. у строк до 15 вересня 2011 року (т. 1, а. с. 249-252).

На підставі накладної № 2 від 09.09.11 року за підписом голови ОСОБА_4 Господарство відпустило ТОВ "Хліб Інвестбуд" через представника ОСОБА_7 (довіреність №09/09/11-18 від 09.09.11р.) жито 2 та 3 сорту загальною кількістю 105, 557 тонн.

Головою господарства ОСОБА_4 підписано відомості на видачу заробітної плати в натуральній формі зерном пшениці у 2011 році шоферам за вивезення зерна з поля, сівачам за сівбу зерна, комбайнерам за збирання зернових, трактористам за комплекс сільськогосподарських робіт, а також іншим працівникам ( ковалю, слюсарям, електрику, сторожам, зварювальнику) (т. 2, а.с. 9-15).

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметами права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України), сукупності речей та майнових прав (стаття 190 ЦК України) ( постанова ВСУ від 05.11.2014 р. у цивільній справі 6-135цс14, № в реєстрі судових рішень 41849915).

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 139 ГК України, ст.ст. 181, 184 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття речі, майна та оборотних засобів.

Згідно з ч. 1 ст. 144 ГК України майнові права суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, внаслідок створення майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ (складова поняття майна), яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач за організаційно - правовою формою є фермерським господарством (т. 1, а. с. 25), а тому відповідно до ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство" має право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суду приходить до висновку, що позивач внаслідок посіву озимих зернових та кормових культур у 2010 році, виростив спірне майно в результаті збору врожаю 2011року, та в силу ч.1 ст.144 ГК України, ч.1 ст.331 ЦК України та ст. 14 Закону України "Про фермерське господарство", набув на нього право власності.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що факт документального оформлення права власності на спірне майно тим чи іншим документом, не є визначальним, оскільки момент виникнення права власності на це майно пов'язується з моментом його створення, в даному випадку, збором врожаю посівів в натурі.

Водночас, колегія суду враховує те, що відповідач за організаційно - правовою формою є товариство з обмеженою відповідальністю (т.1, а.с. 88) , тому відповідно до статті 12 Закону України "Про господарські товариства" є власником продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності.

При цьому, основним видом економічної діяльності відповідача, яке набуло прав юридичної особи лише 23.08.11року, є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (класом 01.11 КВЕД 2010).

У ч.1 ст. 151 ГК України передбачено, що суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).

Згідно довідки відділу Держземагентства в Овруцькому району від 03.07.15року, згідно державної статистичної звітності (форми 6-зем) за відповідачем станом на 01.07.2012року рахувалися земельні ділянки площею 5,8864 га (т. 1, а.с. 142).

Форма державної статистичної звітності N 6-зем "Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності" (річна) складається сільськими радами за станом на 1 січня кожного року Інструкція з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми NN 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем, затверджена наказом Державного комітету статистики України 05.11.98 N 377).

Враховуючи вказане, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на 01.01.12року відомості про відповідача, як землекористувача до державної статистичної звітності (форми 6-зем) не були внесені.

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження права користування земельними ділянки для вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур у 2011 році відповідачем не надано.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст. 145 ГК України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 145 ГК України, суб'єкти господарювання зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

В частині 1 ст. 18 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що товариство веде бухгалтерський облік, складає і подає статистичну інформацію та адміністративні дані у порядку, встановленому законодавством.

Оскільки, ТОВ «Великохайчанське» створене, як юридична особа 23.08.11року, тому не могло набути право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію до настання цієї дати, однак подало від свого імені державну статистичну звітність форми № 29-сг (річна) "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 2011 року" про те, що посіяло озимих культур восени минулого року (тобто, 2010) на зерно та зелений корм на 328,0 га посівної площі; з них, зібрало врожай озимої пшениці із 85,0 га посівної площі, озимого жита із 243,0 га посівної площі, вівса із 78,0 га посівної площі, інших зернових культур із 93,0 га посівної площі. Загалом, прозвітувало, що із 499,0 га посівної площі було зібрано врожай 2011року (т. 2, а. с. 143-146).

Як вбачається з листа відділу статистики в Овруцькому районі, позивач станом на 01.12.11 року не було включено до каталогу звітуючих підприємств за формою № 29-сг (річна) "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду" на 01.12.2011 року, тому не подавало цю звітність (т. 2, а.с. 164).

При цьому, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача, що дані державної статистичної звітності не відповідають дійсності, оскільки, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження їх недійсності.

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (стаття 317 ЦК України)

Стаття 1212 ЦК України визначає, що особа, яка набула майно без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Обов'язковою умовою для застосування наслідків ст. 1212 ЦК України є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Наслідки безпідставно набутого майна є обов'язок повернути безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України).

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про збереження (набуття у володіння) відповідачем у 2011 році спірного майна, яке на праві власності належало позивачу.

При цьому, встановлення факту володіння спірним майном відповідачем станом на дату звернення позивача з цим позовом до суду не має юридичного значення, оскільки предметом негаторного позову є речі, визначені родовими ознаками, а тому останні є замінними.

А відтак, обов'язок повернути безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 ЦК України) для відповідача зберігається, допоки не буде встановлено неможливість такого повернення.

Водночас, апеляційний суд не бере до уваги доводи відповідача про те, що посіяло у жовтні 2011 року під урожай 2012 року насіння конюшини, трави, жита (першої репродукції та сорту еліта), пшениці (першої репродукції), придбаного на умовах позики у СТОВ В«Нове життяВ» , СТОВ В«БондарівськеВ» та ФГ Павлецького, оскільки, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не подало докази наявності станом на жовтень 2011 року посівних площ загальною площею 303 га, зокрема договорів оренди земельних ділянок (земельних часток (паїв).

Разом з тим, відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України).

У частині 5 ст. 267 ЦК України встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд України у постанові від 11.12.2007 у справі №17-255-15/389 дотримується наступної правової позиції: при застосуванні позовної давності (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і у випадку, коли на підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд установить, що право позивача, про захист якого він просить порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України постановляє рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності".

Враховуючи вказане, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача, про захист якого він звернувся в господарський суд порушено відповідачем, однак загальний строк позовної давності тривалістю у три роки пропущено, оскільки днем початку його перебігу за правилом ч.1 ст. 261 ЦК України є 23.08.2011 року (дата реєстрації відповідача, як юридичної особи), а не 02.01.13року (дата звернення позивача до відповідача з претензією).

Оскільки, позивач правом подати заяву (клопотання) про визнання поважними причин пропущення позовної давності, не скористався, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності пропущено позивачем без поважних причин.

Окрім того, апеляційним судом не встановлені обставини щодо вчинення відповідачем у період після з 23.08.11року дій, для застосування правила ч.1 ст. 264 ЦК України про переривання перебігу позовної давності.

Апеляційний суд враховує, що ОСОБА_4 (засновник позивача) з 23.08.11року приступив до виконання обов'язків голови господарства, про що повідомив ОСОБА_2, який тимчасово виконував обов'язки голови Господарства під розписку 17.08.11року (т. 1, а.с. 219-220).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 приймав участь у зборах, на яких, серед іншого, вирішено створити ТОВ В«ВеликохайчанськеВ» , обрати його засновників, в тому числі, ОСОБА_2 та призначити його директором новостворюваного товариства (т. 1, а.с. 47).

А відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що засновнику господарства ОСОБА_4 було відомо, що ОСОБА_2 призначено директором товариства з 23.08.11 року, одночасно з державною реєстрацією останнього, як юридичної особи.

Крім того, 23.08.11 року ОСОБА_4, приступив до виконання обов'язків голови Господарства, не прийняв в порядку та спосіб, що встановлені чинним законодавством, майнові активи Господарства від ОСОБА_2, який до 23.08.11р. виконував обов'язки керівника Господарства та ніс відповідальність за їх збереження.

Частина 1 ст. 145 ГК України встановлює, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

Так, у ч. 1 ст. 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції станом на 23.08.11 року) встановлено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону встановлено, що об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.

Відповідно до п. 12 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. №419 "Про затвердження Порядку подання фінансової звітності" (в редакції чинній станом на 23.08.11р.) проведення інвентаризації обов'язкове у разі зміни матеріально - відповідальних осіб (на день приймання-передачі справ).

Відповідно до Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Мінфіну України від 11 серпня 1994 р. №69 (що була чинна станом на 23.08.11року), встановлено єдині для всіх суб'єктів господарювання правила проведення інвентаризації (далі - Інструкція).

Згідно з п.2 Інструкції, відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства, який повинен створити необхідні умови для її проведення у стислі строки, визначити об'єкти, кількість і строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим.

Оскільки ч.2 ст. 10 Закону України " Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції станом на 23.08.11 року) категорію "керівник" трактує в ширшому розумінні, ставлячи при цьому на перше місце власника (іншими словами, засновника юридичної особи), то з огляду на підзаконний характер Інструкції, що не враховувала на той час зміни чинного законодавства, відповідальність за організацію обов'язкової інвентаризації станом на 16.08.11року покладалась на засновника Господарства ОСОБА_4, який прийняв рішення приступити до виконання обов'язків голови Господарства з 23.08.11р., а не на ОСОБА_2, який підлягав звільненню з цієї посади з 23.08.11року, про що був повідомлений під розписку 17.08.11року.

Окрім того, в контексті спірного майна як сукупності речей, визначених родовими ознаками, та які є замінними, та щодо яких можуть існувати права третіх осіб, зокрема, співвласників майнових та земельних паїв реформованого КСП "Мир", апеляційний суд враховує, що п.5 Інструкції встановлював, що у випадках, коли проведення інвентаризації є обов'язковим, інвентаризації підлягають також майно і матеріальні цінності, що не належать підприємству, та облік яких ведеться на позабалансових рахунках.

Однак, матеріалами справи не підтверджено, що засновник Господарства ОСОБА_4 виконав вимоги вищенаведеного законодавства станом на 23.08.11року, тоді як правило ч.1 ст. 261 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності починається не тільки від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила, але й від дня, коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача про те, що спірне майно за найменуванням (видом, сортом, класом) та кількістю існувало станом на 01.09.11року виключно за записами ОСОБА_6 складського обліку матеріалів (комора зернофураж), не мають юридичного значення для наслідків вирішення цього спору.

Крім того, колегія суддів враховує пояснення позивача, що після проведення загальних зборів співвласників майнових та земельних паїв 21.08.11року доступу до приміщень, де зберігалося насіння у засновника Господарства ОСОБА_4 не було (т. 2, а.с. 72 ,114).

Враховуючи вказане, апеляційний суд приходить до висновку, що 23.08.11 року є датою початку перебігу строку позовної давності, оскільки саме з цієї дати відповідач є юридичною особою, а тому правомірно визначене, як відповідач за цим позовом, а не раніше.

Водночас, апеляційний суд оцінює критично твердження позивача, що початок перебігу позовної давності є дата звернення позивача до відповідача з претензією (02.01.13року), оскільки відповідно до ч.1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Тобто, наведена правова норма чітко і недвозначно розділяє в часі момент порушення права або інтересу та момент пред'явлення претензії, про їх поновлення в досудовому порядку. При цьому, пред'явлення претензії не перериває та не зупиняє перебіг позовної давності.

Відповідно до п. 4.4.1 Постанови ВГСУ № 10, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати визнання пред'явленої претензії. Бездіяльність боржника не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Враховуючи Рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі N 1-2/2002 , апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач не був позбавлений права звернення до господарського суду з негаторним позовом до відповідача в межах перебігу строку позовної давності без вжиття будь-яких заходів щодо досудового врегулювання спору у речових правовідносинах.

А відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в позові слід відмовити за спливом строку позовної давності, а не безпідставністю матеріально - правової вимоги (п.2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.13р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова ВГСУ № 10 ), а тому залишає оскаржуване рішення без змін.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ "Великохайчанське" на рішення господарського суду Житомирської області від 19.08.15 р. у справі № 906/654/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 19.08.15 р. у справі № 906/654/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/654/15 повернути господарському суду Житомирсько області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.