Ухвала

від 12.11.2015 по справі 804/11559/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2015 року м. Київ К/800/49759/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014

у справі 804/11559/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр

Елвас»

до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.

Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській

області

про визнання протиправними дії, визнання недійсними та скасування

податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервісний металоцентр Елвас» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дії, визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 позов задоволено частково.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів відповідачем проведено камеральну перевірку податкових звітностей з ПДВ за січень та за лютий 2013 року, предметом перевірки є правомірність включення до складу податкового кредиту сум ПДВ згідно з податковими накладними, по яким порушено порядок заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та відображення в додатку 8 до відповідних декларацій з ПДВ, за результатами якої складено акт №1596/15-2.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження суми ПДВ на суму 52236 грн. за січень 2013 року та 363289 грн. за лютий 2013 року.

На підставі вищезазначеного акта фіскальним органом було винесено податкове повідомлення-рішення №0003061501, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на суму 77887 грн., та податкове повідомлення-рішення №0003071501, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 623287,50 грн., з яких за основним платежем 415525,00 грн. та за штрафними санкціями 207762,50 грн.

Згідно ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податку накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів / послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів / послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів / послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України подано заяву про відмову продавця товарів/послуг надати податкову накладну та/або порушено порядок її заповнення та порядок реєстрації в Єдиному реєстрі (додаток 8 до декларацій з ПДВ за січень 2013 року, лютий 2013 року).

Пунктом 21 Наказу Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №1490/20228 передбачено, що у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються Заява про відмову постачальника надати податкову накладну за формою згідно з (Д8) (додаток 8) та копії документів, передбачених п. 201.10 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Отже, станом на дату подачі заяви зі скаргою, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу не містив обмежень щодо звітного періоду, в якому повинна бути подана заява із скаргою на постачальника товару.

В той же час, згідно абз. 3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, за платником податку, який не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість, на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

При цьому, будь-яких інших обмежень щодо строків формування податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування за рахунок сплачених сум ПДВ по податковим накладним податковим законодавством не встановлено.

Крім того, позивачем надано первинні документи, що супроводжували господарські операції з контрагентами, які не внесли виписані ними податкові накладні до Єдиного реєстру.

З огляду на зазначене, відповідачем було безпідставно позбавлено позивача права на віднесення до складу податкового кредиту та до суми бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, що були ним сплачені в ході господарської діяльності.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 у справі 804/11559/13-а слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 у справі 804/11559/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Г.К. Голубєва О.І. Степашко