Постанова

від 19.10.2015 по справі 814/3437/15

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

19 жовтня 2015 року Справа № 814/3437/15

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Князєва В.С., розглянув в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон», (пр. Героїв Сталінграду, 113/1, м. Миколаїв, 54025) до відповідача:Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників, (вул. Леваневського, 2, м. Київ, 03058) провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеннь від 19.06.2015р. № 0000233920, № 0000223920, № 0000253920, № 0000273920, № 0000243920, № 0000263920, в с т а н о в и в:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон», звернувся до суду із цим позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - Відповідач, контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 19 червня 2015 року № 0000233920, 0000223920, 0000253920, 0000273920, 0000243920, 0000263920, від 24 вересня 2015 року №0000513920.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову в судовому засіданні заперечував, крім того надав суду письмові заперечення проти позову.

В подальшому за клопотанням сторін справа розглянута і вирішена в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та докази, якими сторони обґрунтовували свої вимоги і заперечення, суд приходить до такого.

Судом встановлено, що посадовими особам відповідача за результатами проведеної перевірки було складено Акт від 05.06.2015р. №594/28-10-39-20/31764816 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Техноторг-Дон» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року (далі - акт перевірки).

На підставі зазначеного акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення згідно яких позивачу були визначені наступні грошові зобов'язання:

- згідно податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 0000233920 - грошове зобов'язання за основним платежем за податком на прибуток у сумі 10 321 881,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 633 353,50 грн.;

- згідно податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 0000223920 - грошове зобов'язання за основним платежем за податком на додану вартість у сумі 9 868 339,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 934 169,50 грн.;

- згідно податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 0000253920 - грошове зобов'язання за штрафом за порушення порядку розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 10 657 338,66 грн.;

- згідно податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 0000273920 - грошове зобов'язання за основним платежем за податком на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 452 604,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 256 275,75 грн.;

- згідно податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року №0000243920 - грошове зобов'язання за пенею за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 194 831,82 грн.;

- згідно податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року №0000263920 - грошове зобов'язання за штрафом за порушення порядку розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 170,00 грн.

В подальшому рішенням ДФС України від 01.09.2015 року №18641/6/99-44-10-01-04-25 за результатами розгляду скарги позивача залишено без змін податкові повідомлення-рішення відповідача від 19 червня 2015 року № 0000233920, 0000223920, 0000253920, 0000273920, 0000263920, скасоване податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 року №0000243920 в частині застосування штрафних санкцій на суму 0,15 грн.

Після цього відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2015 року №0000513920, згідно з яким позивачу було нараховане грошове зобов'язання за пенею за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 194 831,82 грн.

У Акті перевірки зазначено, що перевіркою було встановлено порушення ТОВ «Техноторг-Дон» п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137 з урахуванням п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14, п.138.1, п.138.2, п.п.138.10.5. п.138.10 ст.138, п.п.139.1.5 п.139.1.9 ст.139, п.п.153.1.3. п.153.1 ст.153 Розділу III Податкового кодексу України (із змінами і доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 10 322 881,00 грн. На думку контролюючого органу позивачем було занижено інші доходи за 2014 рік на загальну суму 33 463 080,00 грн. безнадійної заборгованості за кредитним договором від 22.02.2008 б/н з «NLB INTERFINANZ Praha s.r.o» (Чеська Республіка). В акті зазначено, що у ТОВ «Техноторг-Дон» з 14.04.2011 року обліковується кредиторська заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 4 200 000,00 дол. США (7 274 300,00 дол. США - 3 074 300,00 дол. США) перед нерезидентом «NLB INTERFINANZ Praha s.r.o.» (Чеська Республіка) за кредитним договором від 22.02.2008 року б/н, що відповідає даним бухгалтерського рахунку №502 «Довгострокові кредити банку в іноземній валюті», строк позовної давності (три роки згідно ст.257 ЦК України) стосовно якої сплинув 14.04.2014 року, тобто станом на 14.04.2014 року у ТОВ «Техноторг-Дон» наявна безнадійна заборгованість у розмірі 4 200 000,00 дол. США (балансовий еквівалент 33 463 080,00 грн.). Крім того, з 26.01.2011 року у ТОВ «Техноторг-Дон» обліковується кредиторська заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за кредитним договором від 22.02.2008 року б/н з «NLB INTERFINANZ Praha s.r.o.» (Чеська Республіка) у розмірі 354 702,43 дол. США (1 976 860,86 дол. США - 1 622 157,43 дол. США), що відповідає даним бухгалтерського рахунку №6842 «Розрахунки за нарахованими відсотками в іноземній валюті», строк позовної давності (три роки згідно ст.257 ЦК України) стосовно якої сплинув 26.01.2014 року, тобто станом на 26.01.2014 року у ТОВ «Техноторг-Дон» наявна безнадійна заборгованість у розмірі 354 702,43 дол. США (балансовий еквівалент 2 835 136,52 грн.).

Позивач зазначає, що контролюючим органом було помилково обраховано позовну давність строком 3 роки, яка існує за законодавством України, оскільки, в зовнішньоекономічному контракті позовна давність була визначена за законодавством Швейцарії, в якому такий строк визначений у 10 років. Зокрема позивач відзначає, що у розділі 14 кредитного договору від 22.02.2008 року б/н, що був укладений між ТОВ «Техноторг-Дон» та нерезидентом «NLB INTERFINANZ Praha s.r.o.» (Чеська Республіка), його сторони передбачили, що даний договір регулюється у відповідності із законами Швейцарії. Питання позовної давності у Швейцарії регламентуються Цивільним кодексом 1907 року та Зобов'язальним Законом 1911 року (у редакції 1936 року), який вважається п'ятою частиною Цивільного кодексу. Згідно ст.127 Зобов'язального Закону загальний строк позовної давності складає 10 років. За загальним правилом, перебіг строку позовної давності починається з дати настання строку виконання зобов'язання (ст.130 Зобов'язального Закону).

Відповідач заперечує таке твердження позивача із посиланням на строк позовної давності, визначений статтею 256 Цивільного кодексу - 3 роки. Зазначив, що відповідно до графіку погашення заборгованості за кредитним договором, останньою датою погашення визначено - 27 лютого 2011 року, а отже позовна давність сплинула 27.02.2014 року, а тому вважав заборгованість безнадійною та такою, що має бути віднесена до інших доходів позивача.

Відповідно до п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (в діючий на час виникнення спірних правовідносин редакції) інші доходи включають в себе, зокрема, суми безнадійної кредиторської заборгованості.

Згідно з частиною 1 статті 35 Закону України «Про міжнародне приватне право» позовна давність визначається правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.

Відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України, сторони у договорі можуть збільшити позовну давність, визначену законом.

За таких умов суд погоджується із доводами позивача про те, що позовна давність по вимогам із кредитного договору від 22.02.2008 року, що був укладений між ТОВ «Техноторг-Дон» та нерезидентом «NLB INTERFINANZ Praha s.r.o.», на час перевірки не сплинула, оскільки сторони у зовнішньоекономічному договорі передбачили інший строк позовної давності, ніж визначений законодавством України.

Крім того, перевіркою встановлено, що ТОВ «Техноторг-Дон» до рядку 6.4 «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» включено від'ємне значення курсових різниць згідно з пунктом 153.1.3 ст.153 Податкового кодексу України, визначених за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року на заборгованість, яка обліковувалась за кредитним договором від 22.02.2008 року б/н з нерезидентом «NLB INTERFINANZ Praha s.r.o.» (Чеська Республіка) в сумі 32 675 335 грн., замість визначення курсових різниць за період з 01.07.2012 року по 14.04.2014 року (визнання заборгованості безнадійною) у сумі 20 933 178,00 грн. На думку контролюючого органу у даному випадку ТОВ «Техноторг-Дон» в порушення п.138.5 ст.138, п.п. 153.1.3. п.153.1. ст.153 Податкового кодексу України завищено інші витрати на суму 11 724 157,00 грн. курсових різниць, нарахованих на безнадійну заборгованість.

Позивач заперечує безнадійність вказаної заборгованості на підставах, що зазначалися вище.

Відповідно до п.п.153.1.3 п.151.1 ст.151 Податкового кодексу України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Оскільки, як зазначалося вище, заборгованість позивача за кредитним договором від 22.02.2008 року перед нерезидентом - компанією «NLB INTERFINANZ Praha s.r.o.» не вважається наразі безнадійною заборгованістю у розумінні п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, суд погоджується з доводами позивача що висновок відповідача про завищення ТОВ «Техноторг-Дон» інших витрат на суму 11 724 157,00 грн. курсових різниць є безпідставним.

У акті перевірки зазначено, що на порушення п.п. 14.1.27, пп.14.1.36, п.14.1 ст.14, п.138.2, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138., п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, п. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ТОВ «Техноторг-Дон», завищено витрати по рядку 05.1 Декларації з податку на прибуток у розмірі 9 173 207,00 грн. На думку відповідача до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (рядок 04 Декларацій), в т.ч. до складу витрат відображених у рядку 05.1 Декларацій «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за період з 01.07.12 по 31.12.14 у загальній сумі 9 173 207,00 грн. позивачем включено вартість товарів та матеріалів, отриманих від підприємств, по яким в ході перевірки встановлено порушення в частині оформлення первинних документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а саме: ТОВ «Союз-Лед НВП» (код за ЄДРПОУ 35919818), ТОВ «Гард Фінанс» (код за ЄДРПОУ 39079984), ТОВ «Астра Трей Лайн» (код за ЄДРПОУ 38972612), ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» (код за ЄДРПОУ 38123047) ТОВ «Нові Технології ТПВ» (код за ЄДРПОУ 35921869), ТОВ «ТК «СІМПЛЕКС» (код за ЄДРПОУ 38548199), ТОВ «Профінструмент-Україна» (код за ЄДРПОУ 34319308), ТОВ «ДНІПРОСФЕРА» (код за ЄДРПОУ 38964910), ТОВ «Промтехелектро-Юг» (код за ЄДРПОУ 33797817), ТОВ «Оптоторг» (код за ЄДРПОУ 39168597), ТОВ «СПЕЦМОНТАЖ-СВ» (код за ЄДРПОУ 34707148), ТОВ «Оптімус-МТ» (код за ЄДРПОУ 38984649), ТОВ «Анкомтех Сервис» (код за ЄДРПОУ 38337980), ТОВ «Дизель Плюс» (код за ЄДРПОУ 33853841), ТОВ «АГРО ВАТ» (код за ЄДРПОУ 38934870), ТОВ «Фест-Груп» (код за ЄДРПОУ 38866020), ПП «АЛЬФА.-КОМ» (код за ЄДРПОУ 33598927), ТОВ «АККОРД АГРО» (код за ЄДРПОУ 37191362), ТОВ «КОМЕЛЬ.ЮА» (код за ЄДРПОУ 37310271), ПП «Фірма «Укрпромтрейд» (код за ЄДРПОУ 34734302), ТОВ «БУДАГРОМАШ» (код за ЄДРПОУ 36264963), ПП «НВК «МААП» (код за ЄДРПОУ 37960150), ТОВ «Спецагроресурс» (код за ЄДРПОУ 38112611), ТОВ «ФОРТУНА ІНКОРПОРЕЙШН» (код за ЄДРПОУ 38987524), ОСОБА_3 (код НОМЕР_7), ТОВ «І.Г.Л.» (код за ЄДРПОУ 34824762), ТОВ «Каміла Транс Сервіс» (код за ЄДРПОУ 38915491), ТОВ «Агрос-Днепр» (код за ЄДРПОУ 35740537), ТОВ «ТПодаткового кодексу ГРУП» (код за ЄДРПОУ 38148831), ТОВ «Промфінінвест-Груп» (код за ЄДРПОУ 37701856). Також, у акті перевірки зазначено, що перевіркою було встановлено порушення ТОВ «Техноторг-Дон» п.187.1. ст. 187, абз.1 п.188.1 ст.188, п.192.1 ст.192, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п. 201.1, п. 201.4, абз.1 п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 9 868 339,00 грн. Також на думку відповідача за результатами перевірки податкових зобов'язань встановлено, що на порушення п.187.1. ст. 187, абз.1 п.188.1 ст.188, п.192.1 ст.192, абз.1 п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, з урахуванням п.102.5 ст.102 гл.9 р.ІІ Податкового кодексу України, статей 256, 257 ЦК України, позивачем було занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 155 574,00 грн.

Крім того, на думку контролюючого органу, на порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, п.2.4, п.2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95р., ТОВ «Техноторг-Дон» завищено суму податкового кредиту внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по відносинам з ТОВ «Союз-Лед НВП» (код за ЄДРПОУ 35919818), ТОВ «Гард Фінанс» (код за ЄДРПОУ 39079984), ТОВ «Астра Трей Лайн» (код за ЄДРПОУ 38972612), ТОВ «ГРАНТ ТАЙМ» (код за ЄДРПОУ 38123047) ТОВ «Нові Технології ТПВ» (код за ЄДРПОУ 35921869), ТОВ «ТК «СІМПЛЕКС» (код за ЄДРПОУ 38548199), ТОВ «Профінструмент-Україна» (код за ЄДРПОУ 34319308), ТОВ «ДНІПРОСФЕРА» (код за ЄДРПОУ 38964910), ТОВ «Промтехелектро-Юг» (код за ЄДРПОУ 33797817), ТОВ «Оптоторг» (код за ЄДРПОУ 39168597), ТОВ «СПЕЦМОНТАЖ-СВ» (код за ЄДРПОУ 34707148), ТОВ «Оптімус-МТ» (код за ЄДРПОУ 38984649), ТОВ «Анкомтех Сервис» (код за ЄДРПОУ 38337980), ТОВ «Дизель Плюс» (код за ЄДРПОУ 33853841), ТОВ «АГРО ВАТ» (код за ЄДРПОУ 38934870), ТОВ «Фест-Груп» (код за ЄДРПОУ 38866020), ПП «АЛЬФА.-КОМ» (код за ЄДРПОУ 33598927), ТОВ «АККОРД АГРО» (код за ЄДРПОУ 37191362), ТОВ «КОМЕЛЬ.ЮА» (код за ЄДРПОУ 37310271), ПП «Фірма «Укрпромтрейд» (код за ЄДРПОУ 34734302), ТОВ «БУДАГРОМАШ» (код за ЄДРПОУ 36264963), ПП «НВК «МААП» (код за ЄДРПОУ 37960150), ТОВ «Спецагроресурс» (код за ЄДРПОУ 38112611), ТОВ «ФОРТУНА ІНКОРПОРЕЙШН» (код за ЄДРПОУ 38987524), ОСОБА_3 (код НОМЕР_7), ТОВ «І.Г.Л.» (код за ЄДРПОУ 34824762), ТОВ «Каміла Транс Сервіс» (код за ЄДРПОУ 38915491), ТОВ «Агрос-Днепр» (код за ЄДРПОУ 35740537), ТОВ «ТПодаткового кодексу ГРУП» (код за ЄДРПОУ 38148831), ТОВ «Промфінінвест-Груп» (код за ЄДРПОУ 37701856), ТОВ «Акта-стар» (код за ЄДРПОУ 38610257), ТОВ «ПОЛТАВА ТЕХНО-ТРЕЙД» (код за ЄДРПОУ 39061893), ТОВ «Колд-Фрост» (код за ЄДРПОУ 39060014), не підтверджених первинними документами, які б відповідали визначенню «первинних документів», наведеному в нормативно-правових актах, на загальну суму 9 687 648,00 грн.

Зокрема з приводу цих обставин відповідач зазначає, що деякі первинні документи (видаткові накладні), що складалися ТОВ «Техноторг-Дон» зі своїми контрагентами не містять ідентифікації осіб, що їх склали (ТОВ «Спецмонтаж-СВ тощо); у деяких випадках, за наявності інших первинних документів, що розкривають зміст господарської операції (договір, видаткова накладна), відсутні документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні) (ТОВ «Союз-Лед НВП», ТОВ «Гард Фінанс», ТОВ «Астра Трей Лайн» тощо); у деяких випадках існують акти зустрічних звірок податкових органів, якими встановлена відсутність у контрагентів трудових ресурсів, виробничого обладнання, сировини, матеріалів, об'єктів оподаткування (ТОВ «Союз-Лед НВП», ТОВ «Астра Трей Лайн» тощо); у деяких випадках зазначається про те, що товари, поставлені контрагентами на адресу ТОВ «Техноторг-Дон» є такими, що імпортовані на територію України, проте в деклараціях контрагента є відсутніми дані про здійснений імпорт товарів (ТОВ «Союз-Лед НВП»,ТОВ «Астра Трей Лайн» тощо); деякими контрагентами не подані декларації за певний період (ПП «НВК «МААП», ТОВ «Будагромаш», ТОВ «І.Г.Л.» тощо) або у поданій податковій звітності за певний період зазначається про відсутність фінансово-господарської діяльності (ОСОБА_3).

Отже на думку відповідача, яка була викладена в акті перевірки та підтримана їм під час розгляду справи у суді, операції, при яких були складені зазначені дефектні первинні документи не мають ознак реальності, а тому позивачем завищена сума податкового кредиту та занижені витрати, які враховуються при оподаткуванні.

Позивач з цього приводу у позові зазначає, що під час проведення перевірки відповідачу в повному об'ємі були надані всі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ «Техноторг-Дон» та вказаними контрагентами. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Платник податків не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі, якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі по декларуванню податкових зобов'язань чи по їх сплаті, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Відсутність достатніх матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, не має своїм наслідком нікчемність укладених ними право чинів. Відсутність у деяких випадках товарно-транспортних накладних на доставку товару не свідчить про безтоварність відповідної операції, оскільки закон на ставить в залежність від цього можливість формування видатків та податкового кредиту.

З приводу цього суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Із п.138.2 Податкового кодексу України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.139.1.9 Податкового кодексу України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз правових норм, які регулюють правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах.

Крім того, відповідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Приписами п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України визначено, що платник податку - це будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Згідно приписів п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналіз зазначених правових норм, вказує на те, що для формування платником податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Вказані правові норми визначають, що до складу витрат, які дають право формувати податковий кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. В цьому випадку також визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту з ПДВ не передбачається умова відстеження та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем надані первинні документи, які підтверджують факт реальної поставки на його адресу послуг (робіт, товарів) від безпосередніх контрагентів.

Видані позивачеві контрагентами податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальник послуг був зареєстрований платником ПДВ, а отже, мав право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ.

Інформація контролюючого органу про незнаходженням контрагента за юридичною адресою та неможливість здійснення його перевірки не є підставою для визнання правочинів недійсними, а господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на податковий кредит та на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Таким чином, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

Отже в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а саме необхідно визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 0000233920 та № 0000223920.

Крім того, у акті перевірки зазначено, що перевіркою було встановлено порушення ТОВ «Техноторг-Дон» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме здійснення 27.11.2012 року переказування валютних цінностей в сумі 1333334,0 доларів США на користь нерезидента «NLB INTERFINANZ Praha s.r.o.» (Чехія) без отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Позивач зазначає, що відповідно до пп.«а» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії не потрібні у разі вивезення, переказу і пересилання за межі України валютних цінностей, зокрема, у разі здійснення платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя. Відповідно до п.1.4 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 р. №49, майновими правами є права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором. Згідно з рішення господарського суду Миколаївської області №5016/459/2012 (13/36) від 11.05.2012 року з ТОВ «Техноторг-Дон» стягнуто на користь компанії «NLB Inter Finanz Praha s.r.o.» заборгованість за кредитом згідно кредитного договору від 29.08.2007 року № 19/КВ-07 у загальній сумі 1 333 334,00 доларів США. Ця сума була перерахована позивачем на користь компанії «NLB INTERFINANZ Praha s.r.o.».

Також позивач зазначав, що контролюючий орган вийшов за межі своєї компетенції, застосувавши до позивача штраф, передбачений п.2 ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки відповідно до зазначеної норми такі санкції застосовуються виключно органами Національного банку України.

Щодо цього відповідач зазначав, що пунктом 4 ст. 5 Декрету передбачено отримання резидентами і нерезидентами від Національного банку України індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Представник відповідача вважав, що і даному разі отримання такої ліцензії було необхідним.

Аналізуючи вимоги позову в цій частині, суд відзначає наступне.

Суд не погоджується з твердженням позивача про відсутність у відповідача компетенції застосовувати відповідну штрафну санкцію за таке порушення, оскільки відповідно до п.3.1 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Національного банку України №49 від 08.02.2000 року, санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, застосовуються Національним банком до банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв'язку, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

В той же час, відповідно до п. «а» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії не потрібні у разі вивезення, переказу і пересилання за межі України валютних цінностей, зокрема, у разі здійснення платежів в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя. Відповідно до п.1.4 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 року №49, майновими правами є права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором.

Договір кредитування по суті є договором позики, під якою розуміється передача позикодавцем позичальнику майна, визначеного родовими ознаками, з обов'язком повернення цього майна позикодавцеві. Обов'язок боржника (позичальника) по поверненню отриманого ним кредиту є майновим, а відповідно право кредитора (позикодавця) на отримання суми позики є суб'єктивним майновим правом.

Отже повернення кредиту нерезиденту є виконанням зобов'язання по передачі майнового права, а отже, враховуючи вказану норму законодавства, така операція не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Зважаючи на викладене позов в цій частині також підлягає задоволенню, а саме слід визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 19 червня 2015 року № 0000253920.

Крім того, у акті перевірки зазначено, що перевіркою було встановлено порушення ТОВ «Техноторг-Дон» п.160.2 ст.160 з урахуванням п.103.2, п.103.4, п.103.10 ст.103 Податкового кодексу України щодо заниження утриманого та перерахованого до бюджету податку під час виплати доходу нерезидентам з джерелом походження з України на загальну суму 452 995,45 грн. Зокрема, на думку відповідача, ТОВ «Техноторг-Дон» на порушення п.160.2 ст.160 Податкового кодексу України під час виплати нерезиденту Республіканському унітарному підприємству «Мінський тракторний завод» (Білорусь) доходу з джерелом походження з України по Ліцензійним договорам №903/217-02-2011-11 від 23.09.11р.; №903/217-02-2011-12 від 23.09.11р.; №903/217-02-2011-13 від 23.09.11р., не утримано та не перераховано до бюджету податок з таких доходів на загальну суму 307 230,94 грн. Окрім того, на порушення п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України ТОВ «Техноторг-Дон» під час виплати нерезиденту Республіканському унітарному підприємству «Мінський тракторний завод» (Білорусь) доходу з джерелом походження з України по Ліцензійному договору №903/217-02-2011-15 від 23.09.11р., не утримано та не перераховано до бюджету податок з таких доходів на загальну суму 145 372,69 грн.

З приводу цього позивач зазначав, що відповідно до ч.1 ст.12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно від 24.12.93 року роялті, які виникають в одній Договірній Державі і виплачуються резидентові другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі. Під час проведення перевірки контролюючому органу було надано усі необхідні та достатні документи, які підтверджували статус та резидентство контрагента - «Мінський тракторний завод», як це передбачено нормами Податкового кодексу України.

Заперечуючи ці твердження, представник відповідача зазначив, що позивачем було порушено вимоги п. 160.2 ст. 160 з урахуванням п. 103.2, п. 103.4, п.103.10 ст. 103 Податкового кодексу України ТОВ «Техноторг-Дон» занижено утриманий та перерахований до бюджету податок під час виплати доходу нерезидентам з джерелом походження з України - занижені показники у поданій звітності, а саме: не відображення доходу нерезидентів РУП «Мінський тракторний завод» Білорусь у загальній сумі 3 017 357,50 грн. та податку за ставкою 15% в сумі 452 603,62 грн.

На підтвердження своїх позицій сторони також послалися на різну за правовими позиціями практику Вищого адміністративного суду України.

Положення пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України передбачають, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Відповідно до частини 1 статті 12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно від 24.12.1993 року, роялті, які виникають в одній Договірній Державі і виплачуються резидентові другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.

Згідно з частиною 2 статті 12 цієї ж міжнародної угоди, роялті можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави; але якщо одержувач фактично має право на роялті, податок, що сплачується, не повинен перевищувати 15 відсотків.

Отже норма зазначеної міжнародної угоди є диспозитивною та дає можливість платнику податків обрати державу оподаткування роялті.

Частиною 4 статті 12 зазначеної міжнародної угоди визначено, що положення пункту 1 цієї угоди не застосовуються, якщо фактичний власник роялті, виступаючи резидентом однієї Договірної Держави, провадить комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають роялті, через розміщене там постійне представництво або надає в цій другій Договірній Державі незалежні індивідуальні послуги з розміщеної там постійної бази, і право або майно, стосовно яких виплачуються роялті, дійсно пов'язані з ним постійним представництвом чи постійною базою. В такому разі застосовуються положення статті 7 або 14, залежно від обставин.

Таких обставин по справі не встановлено, отже позивач мав право застосовувати положення частини 1 статті 12 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно від 24.12.1993 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з пунктом 103.1 статті 103 Податкового кодексу України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Відповідно до пункту 103.2 статті 103 Податкового кодексу України особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

З огляду на це, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 0000273920 підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 0000243920 ТОВ «Техноторг-Дон» за порушення положень ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» було визначено грошове зобов'язання за: контрактом від 18.03.2014 року №02/2014/4/119 з нерезидентом - ООО «Торговый дом «Кама» (Росія) та нараховано пені згідно ч.1 ст.4 зазначеного Закону у загальній сумі 161 490,00 грн.; контрактом від 23.10.2012 року №112/05786206/01-1206-925 з нерезидентом - РУП «Минский тракторный завод», Республіка Білорусь, та нараховано пені згідно ч.1 ст.4 зазначеного Закону у загальній сумі 89, 27 грн.; контрактом від 05.11.2013 року №2013-0511 з нерезидентом - компанією Federal-Mogul Global Aftermarket EMEA BVBA, Бельгія, та нараховано пені згідно ч.1 ст.4 зазначеного Закону у загальній сумі 0, 52 грн.; контрактом від 29.01.2013 року №43039/156-08-13 з нерезидентом - ОАО «МИНСКИЙ АВТОМОБИЛЬНЫЙ ЗАВОД» - управляющая компания холдинга «БЕЛАВТОМАЗ», Республіка Білорусь, та нараховано пені згідно ч.1 ст.4 зазначеного Закону у загальній сумі 33 252,04 грн.

Відповідач протягом розгляду справи відзначив, що за зазначеними договорами мало місце прострочення здійснення імпортної операції понад строк, встановлений ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 16 листопада 2012 року №475 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті», яка набрала чинності з 19.11.2012 року та діяла протягом 6 місяців з моменту набрання чинності, розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачених в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Узагальнюючи позицію відповідача, вона зводяться до того, що відповідач вважає датою здійснення імпортної операції дату оприбуткування відповідних товарів позивачем. Відповідно відповідачем зроблено висновок про те, що, оскільки після сплину 90 днів після перерахування коштів контрагентам-нерезидентам за вказаними контрактами товари не були обліковані по складу позивача то наявні прострочення терміну поставки, передбачені законом, за що була правомірна застосована фінансова санкція.

Позиція позивача по справі зводиться ж до того, що моментом здійснення імпортної операції є момент перетину товаром митного кордону України та надходження його під митний контроль митних органів України.

Зокрема позивач зазначає, що імпортований товар за контрактом від 18.03.2014 року №02/2014/4/119 надійшов на територію України 16 квітня 2014 року, імпортований товар за контрактом від 23.10.2012 року №112/05786206/01-1206-925 надійшов на територію України 24.05.2014 року, імпортований товар за контрактом від 05.11.2013 року №2013-0511 року надійшов на територію України 10.04.2014 року та 28.06.2014 року, імпортований товар за контрактом від 29.01.2013 року №43039/156-08-13 надійшов на територію України 18.05.2013 року, про що свідчать штампи «Під митним контролем» відповідних митних органів.

Згідно з частиною 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до абзацу 14 статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» імпорт (імпорт товарів) - це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Моментом здійснення імпорту, відповідно до абзацу 38 ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», є момент перетину товаром митного кордону України або переходу прав власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до частини 2 статті 321 Митного кодексу України у разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

З урахуванням викладеного суд погоджується з позицією позивача щодо моменту здійснення імпортних операцій та щодо відсутності у позивача порушень строків розрахунків в іноземній валюті.

Крім того судом встановлено, що рішенням ДФС України від 01.09.2015 року №18641/6/99-44-10-01-04-25 за результатами розгляду скарги позивача скасоване податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 року №0000243920 в частині застосування штрафних санкцій на суму 0,15 грн.

Після цього відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2015 року № 0000513920, згідно з яким позивачу було нараховане грошове зобов'язання за пенею за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 194 831,82 грн.

Тобто, на час розгляду справи за те саме порушення були застосовані дві санкції на підставі податкового повідомлення-рішення від 19.06.2015 року № 0000243920 та податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2015 року № 0000513920.

Тому в цій частині позов також підлягає задоволенню, а саме слід визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 19 червня 2015 року № 0000243920 та податкове повідомлення-рішення відповідача від 24 вересня 2015 року № 0000513920.

Крім того, контролюючим органом було застосовано до позивача штраф в сумі 170,0 грн. за порушення порядку розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності відповідно до податкового повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 0000263920.

Так, у акті перевірки зазначено, що перевіркою було встановлено невідображення ТОВ «Техноторг-Дон» дебіторської заборгованості за імпортним контрактом від 18.03.2014 року №02/2014/4/119 з нерезидентом ООО «Торговый дом «Кама», Росія в сумі 1584780,00 рос.руб. у Деклараціях про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, що є порушенням ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Оспорюючи це рішення, позивач зазначав, що Форма декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, яка була затверджена наказом Міністерства фінансів України від 25 грудня 1995 року №207, передбачає, що декларуванню підлягають, зокрема, лише ті суми коштів, що перераховані за кордон по імпортним контрактам, по яких на звітну дату перевищено встановлені законодавством терміни здійснення цих контрактів. Оскільки позиція позивача полягає в тому, що підприємство не перевищувало 90-денний строк згідно Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» під час здійснення імпортної операції за імпортним контрактом від 18.03.2014 року №02/2014/4/119 з нерезидентом ООО «Торговый дом «Кама» (Росія), відповідно позивач не мав правових підстав відображати дебіторську заборгованість за цим контрактом у відповідній декларації.

До того ж позивач наполягав на тому, що контролюючий орган не має компетенції для нарахування штрафу на підставі ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки такі санкції застосовуються виключно Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначав, що зазначений штраф застосовано контролюючим органом відповідно до вимог законодавства.

Суд не погоджується з твердженням позивача про відсутність у відповідача компетенції застосовувати відповідну штрафну санкцію за таке порушення, оскільки відповідно до п.3.1 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою Національного банку України №49 від 08.02.2000 року, санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету, застосовуються Національним банком до банків, інших фінансових установ та національного оператора поштового зв'язку, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Відповідно до п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Пунктом 3 наказу Міністерства фінансів України від 25 грудня 1995 року №207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» було встановлено, що обов'язкове декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за наведеною формою щоквартально в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності, починаючи з підсумків за 1995 рік, а спільними підприємствами з іноземними інвестиціями - щоквартально до 20 числа наступного місяця за звітним кварталом і у терміни, встановлені для подання річної звітності, починаючи з підсумків діяльності за 1995 рік.

Зазначеним нормативним актом затверджена форма Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, які містить графи щодо видів майна, які підлягають внесенню у декларацію. Серед видів такого майна, яке повинно вноситися до декларації у п.13 розділу ІІ зазначеної декларації дійсно наявна графа для внесення відомостей про суми коштів, що перераховані за кордон по імпортним контрактам, по яких на звітну дату перевищено встановлені законодавством терміни здійснення цих контрактів.

Графа для внесення суми коштів, що перераховані за кордон по імпортним контрактам, по яких на звітну дату не перевищено встановлені законодавством терміни здійснення цих контрактів у Декларації немає, що свідчить про те, що законодавець не визначив таке майно як майно, що підлягає декларування у зазначеному вище порядку.

Як зазначалося вище, суд прийшов до висновку, що, оскільки, позивачем не допущено прострочення здійснення за імпортним контрактом від 18.03.2014 року №02/2014/4/119 з нерезидентом ООО «Торговый дом «Кама» (Росія), відповідні валютні цінності не підлягали декларуванню.

Отже, в цій частині позов також підлягає задоволенню, а саме необхідно визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 червня 2015 року № 0000263920.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 71, 94, 128, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення №№ 0000233920, 0000223920, 0000253920, 0000273920, 0000243920, 0000263920, прийняті Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників 19 червня 2015 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000513920, прийняте Міжрегіональним головним управлінням ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників 24 вересня 2015 року.

4. Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон» код ЄДРПОУ 31764816) понесені ним судові витрати (судовий збір) в сумі 925,68 грн., що був сплачений по платіжному дорученню № 3070 від 31.08.2015 року з Державного бюджету України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому проваджені апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Князєв В.С.