Рішення

від 30.11.2015 по справі 908/5283/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/138/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2015 Справа № 908/5283/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«КРІСТАЛСТІЛВ» , (49010, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, буд. 97, прим. 44)

до відповідача ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2, (69002, АДРЕСА_1)

про стягнення 497855,48 грн. заборгованості

Суддя Зінченко Н.Г.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_3, довіреність б/н від 12.11.2015 р.;

від відповідача - не з'явився.

06.10.2015 р. до господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю В«КРІСТАЛСТІЛВ» , м. Дніпропетровськ з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2, м. Запоріжжя про стягнення 478738,56 грн. заборгованості, з яких: 289434,70 грн. сума основного боргу за договорами поставки № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. 66772,14 грн. пені, 115702,77 грн. інфляційного нарахування на суму боргу та 6828, 95 грн. 3 % річних.

Ухвалою від 06.10.2015 р. порушено провадження у справі № 908/5283/15, справі присвоєно номер провадження 4/138/15, судове засідання призначено на 09.11.2015 р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для вирішення спору по суті. У зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача розгляд справи, на підставі ст. 77 ГППК України, відкладався до 30.11.2015 р.

В судовому засіданні 30.11.2015 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено, на підставі ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовими клопотаннями представника позивача, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

20.11.2015р. на адресу суду від позивача надійшла письмова заява про збільшення позовних вимог, якою, посилаючись на ст. 22 ГПК України, позивач просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_2 за неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за договорами поставки № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. 295434,70 грн. основного боргу, 61793,43 грн. пені, 131726,96 грн. інфляційного нарахування на суму боргу та 8900, 39 грн. 3 % річних.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України в цій частині, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

Враховуючи викладене, розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог, та матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява про збільшення позовних вимог подана позивачем у відповідності до приписів ст. 22 ГПК України, відповідає вимогам чинного процесуального законодавства, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів сторін, а тому приймається судом до розгляду.

Таким чином, в судовому засіданні 30.11.2015 р. судом розглянуті позовні вимоги про стягнення з ФОП ОСОБА_2 за неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за договорами поставки № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. 295434,70 грн. основного боргу, 61793,43 грн. пені, 131726,96 грн. інфляційного нарахування на суму боргу та 8900, 39 грн. 3 % річних.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог на підставі договорів поставки № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р., ст., ст. 509, 625, 526, 610 ЦК України та ст. 193, 224 ГК України просить позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2, м. Запоріжжя 497855,48 грн. заборгованості, з яких: 295434,70 грн. сума основного боргу за договорами поставки № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р., 61793,43 грн. пені, 131726,96 грн. інфляційного нарахування на суму боргу та 8900, 39 грн. 3 % річних.

Відповідач в жодне судове засідання не прибув, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребуваний ухвалами суду по справі документи і матеріали суду не надав, про поважність причин неявки уповноваженого представника суд не попереджав.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Позивачем надано суду Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 06.11.2015р. за №1000387213, станом на 06.11.2015р., згідно з яким, юридичною адресою ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 є: 69002, АДРЕСА_1, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

Ухвала суду від 06.10.2015 р. про порушення провадження у справі № 908/5283/15 та ухвала суду від 09.11.2015 р. про відкладення розгляду справи, які направлялися на зазачену адресу відповідача, на адресу господарського суду Запорізької області не поверталися.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 908/5283/15.

У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що вся відповідальність за несвоєчасне повідомлення органів реєстрації про зміну місцезнаходження покладається на юридичну особу, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

21.06.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю В«КРІСТАЛСТІЛВ» (позивачем у справі - продавець) та ОСОБА_1 особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідачем у справі - покупець) був укладений Договір поставки № 68 (далі за текстом - Договір № 68).

Відповідно до п. 1.1. Договору № 68, Продавець передає у власність Двері (товар), а Покупець приймає і оплачує товар на умовах, що визначаються в п.4.1 у кількості в асортименті відповідно до видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

23.06.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю В«КРІСТАЛСТІЛВ» (позивачем у справі - продавець) та ОСОБА_1 особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідачем у справі - покупець) був укладений Договір поставки № 121 (далі за текстом - Договір № 121).

Відповідно до п. 1.1. Договору № 121, Продавець передає у власність профнастіл в асортименті (товар), а Покупець приймає і оплачує товар на умовах, що визначаються в п.4.1 у кількості в асортименті відповідно до видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

23.06.2014 р. Товариством з обмеженою відповідальністю В«КРІСТАЛСТІЛВ» (позивачем у справі - продавець) та ОСОБА_1 особою-підприємцем ОСОБА_2 (відповідачем у справі - покупець) був укладений Договір поставки № 122 (далі за текстом - Договір № 121).

Відповідно до п. 1.1. Договору № 122, Продавець передає у власність «Радіатори» (виробництва Китай) (товар), а Покупець приймає і оплачує товар на умовах, що визначаються в п.4.1 у кількості в асортименті відповідно до видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Приписами ст. 58 ГПК України позивачу надано право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

При цьому, в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Приймаючи до уваги, що Договори № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. за своїм змістом є ідентичними, суд визнав за доцільне спір про стягнення заборгованості за Договорами № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. розглядати в межах даної справи.

Згідно до п.п. 1.2, 1.3 Договорів №68, №121 та №122 ціни на товар встановлюються у рахунках-фактурах в національній валюті України. Загальна сума договору складається із сум, зазначених у видаткових накладних кожної партії переданого товару.

Пунктом 5.1 Договорів №68, №121 та №122 сторони визначили, що продавець зобов'язується поставити товар, що відповідає вимогам ГОСТів і ТУ, а також вимогам зазначеним у поданій на товар документації.

Відповідно до розділу 4 Договору №68 покупець зобов'язався оплатити товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця зазначений у рахунках-фактурах, протягом 60-ти календарних днів з моменту поставки або іншим чином, не заборонених законодавством України.

Відповідно до розділу 4 Договорів №121 та №122 покупець зобов'язався оплатити товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця зазначений у рахунках-фактурах, протягом 65-ти банківських днів з моменту поставки або іншим чином, не заборонених законодавством України.

Згідно п.п. 8.1, 8.2 Договору №68 договір набуває чинності з дня підписання його сторонами і діє до 31.12.2013р. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна сторона не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, він автоматично подовжується на наступний календарний рік з послідуючою автоматичною пролонгацією на кожен послідовний календарний рік.

Згідно п.п. 8.1, 8.2 Договорів №121 та №122 договір набуває чинності з дня підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна сторона не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, він автоматично подовжується на наступний календарний рік з послідуючою автоматичною пролонгацією на кожен послідовний календарний рік.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на виконання умов Договору №68 позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна № 50 від 03.02.2014р., на суму 71774, 00 грн.;

- видаткова накладна №101 від 13.02.2014р., на суму 300000, 00 грн.;

- видаткова накладна №266 від 17.04.2014р., на суму 250000, 00 грн.;

- видаткова накладна №499 від 13.06.2014р., на суму 300000, 00 грн.;

- видаткова накладна №101 від 13.02.2014р., на суму 300000, 00 грн.;

- видаткова накладна № 1017 від 23.10.2014р., на суму 169239, 08 грн.;

- видаткова накладна № 696 від 04.08.2014р., на суму 340975,00 грн.,

а всього на загальну суму 1431988,08 грн.

Крім того, на виконання умов Договору №121 позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, а саме:

- видаткова накладна № 521 від 23.06.2014р., на суму 18746,66 грн.;

- видаткова накладна № 575 від 09.07.2014р., на суму 15692,66 грн.,

а всього на загальну суму 34439,32 грн.

Також, на виконання умов Договору №122 позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною, а саме:

- видаткова накладна № 522 від 23.06.2014р., на суму 14209,30 грн.

Вище зазначені видаткові накладні за спірний період підписані та скріплені печатками позивача і відповідача без жодних претензій та зауважень. (Оригінали зазначених документів досліджувалися судом в судовому засіданні, належним чином посвідчені копії - залучені до матеріалів справи).

При цьому, відповідно до вимог діючого законодавства відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Тобто, зазначене обумовлює презумпцію, в силу якої печатка на любому документі вважається поставленою з відома її керівника або суб'єкта господарської діяльності без створення юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи товар отримано особисто ОСОБА_2А, про що свідчить його підпис та печатка на зазначених накладних, крім того, факт отримання товару підтверджується товарно-транспортними накладними, копії зазначених документів долучені до матеріалів справи, оригінали оглянуті в судовому засіданні.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договорів № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. доведений відповідними накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи сторін на вказаних накладних.

При цьому підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» і яка фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов Договорів поставки №68, №121 та №122 виконав у повному обсязі та належним чином.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать, що в порушення умов Договорів відповідач у встановлені строки та в повному обсязі з позивачем не розрахувався. Оплату за поставлений товар, що поставлявся позивачем за умовами Договорів № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. сплатив частково.

Так, відповідач частково розрахувався за поставлений позивачем товар, а саме: за договором поставки № 68 від 21.06.2013 р. в сумі 1177942, 00 грн., за договором поставки №121 від 23.06.2014р. в сумі 7260, 00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе за умовами Договорів поставки №68, №121 та №122 зобов'язання та вимоги чинного законодавства, у зв'язку із чим станом на час вирішення справи в судовому засіданні за ним рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 295434,70 грн.

10.09.2015 р. позивачем на адресу відповідача направлялася претензія б/н з вимогою про погашення заборгованості за поставлений товар за умовами Договорів № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р.

Відповідачем вказана претензія була отримана 26.07.2013 р., про що свідчить фіскальний чек №0659 від 10.09.2015р. та опис вкладення до цінного листа, скріплений відбитком поштового зв'язку за 10.09.2015р., однак залишена без відповіді та задоволення.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 68 Конституції України закони України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

Таким чином, факт наявності заборгованості ФОП ОСОБА_2 перед Товариством з обмеженою відповідальністю В«КРІСТАЛСТІЛВ» за поставлений товар за Договорами поставки № 68 від 21.06.2013 р., №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. у розмірі 295434,70 грн. підтверджується фактичними обставинами справи, а тому вимоги в частині стягання 295434,70грн. суми основного боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання малу бути виконано, що передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

Вимоги щодо стягнення пені, за договором №68 від 21.06.2013р. позивач обґрунтовує п. 6.2 Договору, який передбачає, що за несвоєчасну оплату товару покупець виплачує продавцю пеню у розмірі 0, 1 % від вартості товару, за кожний день несплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Пеня починає нараховуватися при затримці оплати партії товару понад трьох банківських днів від обумовленої дати оплати.

За невиконання грошових зобов'язання за Договором №68 від 21.06.2013р. позивачем пред'явлена до стягнення пеня в розмірі 55781, 57 грн., яка розрахована, по видатковій накладній № 696 від 04.08.2014р., за період з 07.10.2014р. по 06.04.2015р., в сумі 14635,60 грн. та по видатковій накладній № 1017 від 23.10.2014р., за період з 23.12.2014р. по 22.06.2015р., в сумі 41145,97 грн.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання грошових зобов'язань за договором №68 від 21.06.2013р. є обґрунтованою, але розрахунок виконаний не вірно, а саме позивачем допущено помилку при визначенні періоду, за який нараховується пеня, а саме не враховано, що в п.6.2 Договору, за яким нараховується пеня, зазначено, що пеня починає нараховуватися при затримці оплати партії товару понад трьох банківських днів від обумовленої дати оплати, а також та арифметичні помилки при підрахунку розміру пені.

Фактично, Договором №68 від 21.06.2013р. , стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 55693,51 грн. пені , яка розрахована по видатковій накладній № 696 від 04.08.2014р., за період з 09.10.2014р. по 06.04.2015р., в сумі 14658,83 грн. та по видатковій накладній № 1017 від 23.10.2014р., за період з 26.12.2014р. по 22.06.2015р., в сумі 41034,68 грн.

Крім того, позивачем заявлена до стягнення пеня за договорами №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. в загальній сумі 6011,86 грн.

Вимоги щодо стягнення пені, за договорами №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р., позивач обґрунтовує посиланням на норми ст. 611 ЦК України та Законом України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» .

Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 6011,86 грн. пені задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Пеня, за визначенням частини 3 статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Законом України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до приписів ст. 231 ГК України розмір штрафних санкцій визначається законом або передбачається договором.

Однак, умовами №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. сторонами не передбачено такої відповідальності покупця як сплата пені за несвоєчасну оплату товару. Крім того, Договорами №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р. не передбачено розміру та порядку нарахування пені, що підлягає стягненню з відповідача, отже, відсутні підстави для стягнення пені.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення 6011,86 грн. пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, за договорами №121 від 23.06.2014р. та №122 від 23.06.2014р., відмовляється як необґрунтовано заявлених.

Отже, за неналежне виконання зобов'язань, стягненню підлягає пеня в розмірі 55693,51 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені судом відмовляється в задоволенні позову.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.

Статтю 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, за Договором №68 від 21.06.2013р., згідно розрахунку позивача, становить 7406,41 грн., яка розрахована по видатковій накладній № 696 від 04.08.2014р., за період з 07.10.2014р. по 16.11.2015р., в сумі 2830,00 грн. та по видатковій накладній № 1017 від 23.10.2014р., за період з 23.12.2014р. по 16.11.2015р., в сумі 4576,41 грн.

Розрахунок 3 % річних, за невиконання грошового зобов'язання за Договором №68 від 21.06.2013р., судом перевірений та визнаний таким, що виконані вірно.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних, за Договором №68 від 21.06.2013р. , підлягає задоволенню - в сумі 7406,41 грн .

Сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання, за Договором №68 від 21.06.2013р., згідно розрахунку позивача, становить 109252,94 грн., яка розрахована по видатковій накладній № 696 від 04.08.2014р.,за період з жовтня 2014р. по жовтень 2015р. та по видатковій накладній № 1017 від 23.10.2014р. з січня 2015р. по жовтень 2015р.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів за неналежне виконання грошових зобов'язань за Договором №68 від 21.06.2013р. є обґрунтованою, але розрахунок інфляційних втрат позивачем виконаний не вірно, стягненню підлягають інфляційні нарахування в розмірі 109261,04 грн. Однак, оскільки відповідно до ст. 83 ГПК України судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, а позивачем за невиконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором №68 від 21.06.2013р . заявлено до стягнення 109252,94 грн. втрат від інфляції грошових коштів , то судом позовні вимоги в цій частині задовольняються в межах суми, заявленої позивачем.

Сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, за Договором №121 від 23.06.2013р., згідно розрахунку позивача, становить 973,11 грн., яка розрахована по видатковій накладній № 575 від 09.07.2014р., за період з 15.09.2014р. по 16.11.2015р., в сумі 552,04 грн. та по видатковій накладній № 521 від 23.06.2014р., за період з 28.08.2014р. по 16.11.2015р., в сумі 421,07 грн.

Розрахунок 3 % річних, за невиконання грошового зобов'язання за Договором №121 від 23.06.2013р., судом перевірений та визнаний таким, що виконані не вірно, оскільки позивачем не враховано, що відповідно до 4 Договору №121 покупець зобов'язався оплатити товар протягом 65-ти банківських днів з моменту поставки, однак як вбачається з розрахунку позивача, нарахування річних здійснюється з урахуванням 65 календарних днів .

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних за порушення строків оплати за Договором №121 від 23.06.2013р. підлягає задоволенню частково в сумі 914,43 грн. , яка розрахована по видатковій накладній № 575 від 09.07.2014р., за період з 10.10.2014р. по 16.11.2015р., в сумі 519,79 грн. та по видатковій накладній № 521 від 23.06.2014р., за період з 25.09.2014р. по 16.11.2015р., в сумі 394,64 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних судом відмовляється в задоволенні позову.

Сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання, за Договором №121 від 23.06.2013р., згідно розрахунку позивача, становить 14758,37 грн., яка розрахована видатковій накладній № 575 від 09.07.2014р., за період з вересня 2014р. по жовтень 2015р., в сумі 8521,11 грн. та по видатковій накладній № 521 від 23.06.2014р., за період з вересня 2014р. по жовтень 2015р., в сумі 6237,26 грн.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів за неналежне виконання грошових зобов'язань за Договором №121 від 23.06.2013р. є обґрунтованою, але розрахунок інфляційних втрат позивачем виконаний не вірно, оскільки позивачем також не враховано, положення п. 4 Договору, стягненню підлягають інфляційні нарахування в розмірі 13578,02 грн. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат судом відмовляється в задоволенні позову.

Сума 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, за Договором №122 від 23.06.2013р., згідно розрахунку позивача, становить 520,87 грн., які розраховані за період з 28.08.2014р. по 16.11.2015р.

Розрахунок 3 % річних, за невиконання грошового зобов'язання за Договором №122 від 23.06.2013р., судом перевірений та визнаний таким, що виконані не вірно, оскільки позивачем також не враховано, п. 4 Договору.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних за порушення строків оплати за Договором №122 від 23.06.2013р. підлягає задоволенню частково в сумі 488,18 грн. , яка розрахована за період з 25.09.2014р. по 16.11.2015р. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних судом відмовляється в задоволенні позову.

Сума втрат від інфляції грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов'язання, за Договором №122 від 23.06.2013р., згідно розрахунку позивача, становить 7715,65 грн., яка розрахована за період з вересня 2014р. по жовтень 2015р.

Суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача втрат від інфляції грошових коштів за неналежне виконання грошових зобов'язань за Договором №122 від 23.06.2013р. є обґрунтованою, але розрахунок інфляційних втрат позивачем виконаний не вірно, оскільки позивачем також не враховано, положення п. 4 Договору, стягненню підлягають інфляційні нарахування в розмірі 7098,57 грн. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат судом відмовляється в задоволенні позову.

Згідно зі ст., ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, письмових пояснень не надав, проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості у повному обсязі суду не надав.

З урахуванням зазначеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково, в частині стягнення з ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«КРІСТАЛСТІЛВ» 295434,70 грн. основного боргу, 55693, 51 грн. пені, 129929, 53 грн. інфляційного нарахування на суму боргу та 8809, 02 грн. 3 % річних. В іншій частині в задоволенні позову відмовляється.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати присуджуються до стягнення з відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки спір доведено до суду з його вини.

На підставі викладеного, керуючись ст., ст. 22, 44, 49, 75, 78, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю В«КРІСТАЛСТІЛВ» , м. Дніпропетровськ до ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2, м. Запоріжжя задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 особи-підприємця ОСОБА_2, (69002, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«КРІСТАЛСТІЛВ» , (49010, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, буд. 97, прим. 44, код ЄДРПОУ 37900809) 295434 (двісті дев'яносто п'ять чотириста тридцять чотири) грн. 70 коп. основного боргу, 55693 ( п'ятдесят п'ять тисяч шістсот дев'яносто три) грн. 51 коп. пені, 129929 (сто двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 53 коп. інфляційного нарахування, 8809 (вісім тисяч вісімсот дев'ять) грн. 02 коп. 3 % річних та 7 348 (сім тисяч триста сорок вісім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України В« 02В» грудня 2015 р.

Суддя Н.Г.Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.