Постанова

від 25.11.2015 по справі 53/324-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2015 р. Справа № 53/324-08

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Тарасова І.В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 24.11.2015 р.

відповідача - не з'явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 закладу охорони здоров'я В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» - ОСОБА_4, за довіреністю б/н від 05.10.15 р., ОСОБА_5, за довіреністю № 173 від 10.11.15 р., ОСОБА_6 (головний лікар), розпорядження № 2026/2 к від 28.11.13 р.

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 міської ради - ОСОБА_7, за довіреністю №08-11/4637/2-14 від 24.12.14 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні ОСОБА_3 апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 закладу охорони здоров'я В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» , м. Харків (вх.№4981 Х/3-12)

на рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2008 року по справі №53/324-08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Євроконсалтингінвестбуд-груп 2В» , м. Харків

до Приватного підприємства В«РуноВ» , м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :

1. ОСОБА_2 заклад охорони здоров'я В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» , м. Харків

2. ОСОБА_3 міська рада, м. Харків

про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю В«Євроконсалтингінвестбуд - груп 2В» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства В«РуноВ» та просило визнати за позивачем право власності на нежитлові будівлі літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м., розташовані по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що згідно договору підряду на виконання будівельних робіт (реконструкції) від 24.07.2008 р., укладеного між ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» (замовник) та ПП „РУНОВ» (підрядник), відповідачем були виконані роботи по реконструкції зазначених нежитлових будівель, які знаходяться у користуванні ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» . Як зазначав позивач, реконструкція нежитлових будівель літ. „Б-1В» , „А-2В»по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові була здійснена за кошти ТОВ „Євроконсалтингінвестстрой-груп 2В» , разом з тим, на даний час позивач не має можливості користуватися вказаними нежитловими будівлями, оскільки ПП „РУНОВ» відмовляється здати реконструйовані будівлі. На письмову вимогу позивача від 22.09.2008 р., в якій він просив ПП „РУНОВ» передати об'єкт реконструкції, а саме: нежитлові будівлі літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові в порядку, передбаченому договором підряду на виконання будівельних робіт (реконструкції) від 24.07.2008 р., ПП „РУНОВ» надіслало відповідь від 02.10.2008 р., в якій відмовилось передавати об'єкт реконструкції, посилаючись на той факт, що будівлі належать ПП „РУНОВ» на праві приватної власності.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.11.2008 року по справі №53/324-08 (суддя Прохоров С.А.) позовні вимоги задоволено. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю В«Євроконсалтингінвестбуд-груп 2В» право власності на нежитлові будівлі літ. В«Б-1В» загальною площею 131,4 кв. м, літ В«А-2В» загальною площею 1210.9 кв. м по вул. Жовтневої революції, 61 у м. Харкові.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не брало законної сили.

20.10.2015 ОСОБА_2 заклад охорони здоров'я В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» , м. Харків, звернувся до ОСОБА_3 апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2008 року по справі №53/324-08 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги заявник зазначав, що ОСОБА_2 заклад охорони здоров'я В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» не було залучено до участі у справі, разом з тим, оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2008 року по справі №53/324-08 стосується прав та обов'язків КЗОЗ В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» , оскільки вказаним рішенням порушуються права комунального закладу як користувача спірних нежитлових будівель. Отже, як вважав скаржник, визнання за іншим підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю В«Євроконсалтингінвестбуд - груп 2В» права власності на нерухоме майно, безпосередньо впливає на права та обов'язки КЗОЗ В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» .

Розпорядженням секретаря третьої судової палати ОСОБА_3 апеляційного господарського суду від 23.10.2015, у зв'язку з закінченням повноважень судді Горбачової Л.П. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Потапенко В.І., суддя Тарасова І.В.

Ухвалою ОСОБА_3 апеляційного господарського суду від 23.10.2015 клопотання ОСОБА_2 закладу охорони здоров'я В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги було задоволено, апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12.11.2015.

Розпорядженням в.о. голови ОСОБА_3 апеляційного господарського суду від 12.11.2015, у зв'язку з хворобою судді Потапенко В.І. та закінченням повноважень судді Горбачової Л.П. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Тарасова І.В.

12.11.2015 року до ОСОБА_3 апеляційного господарського суду з клопотанням звернулась ОСОБА_3 міська рада та, посилаючись на приписи ст. 27 ГПК України, просила залучити її до участі у справі в якості третьої сторони, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, ОСОБА_3 міська рада зазначала, що нежитлові приміщення ОСОБА_2 закладу охорони здоров'я В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» (будівлі літ. В«Б-1В» загальною площею 131,4 кв.м., літ. В«А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м.) по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова на підставі рішення XII сесії ОСОБА_3 міської ради народних депутатів І скликання від 28.09.1992р. та відображаються на балансі КУОЗ В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» згідно до рішення ОСОБА_3 міської ради від 11.02.1998р. № 80 та договору про передачу в оперативне управління від 11.02.1998р. №856. Посилаючись на той факт, що вказані приміщення є об'єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова, ОСОБА_3 міська рада вважала, що її безпідставно не було залучено до участі у справі №53/324-08 в якості відповідної сторони.

За приписами ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Відповідно до п. 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у вирішенні цього питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Відповідно до абзацу сьомого п. 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі повторного розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі за клопотанням сторони, прокурора або з ініціативи апеляційного господарського суду; відповідні дії можуть мати місце до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи.

З урахуванням доводів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, а також обставин, зазначених в клопотанні ОСОБА_3 міської ради, ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.11.2015 КЗОЗ В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» та ОСОБА_3 міська рада були залучені до участі у справі в якості 3-х осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Розгляд справи відкладено на 25.11.2015 року.

19.11.2015 КЗОЗ В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» через канцелярію суду апеляційної інстанції надав додаткові документи, які долучені до матеріалів справи.

25.11.2015 ОСОБА_3 міською радою надано відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа спростовує наведені позивачем доводи та підтримує повністю вимоги, викладені в апеляційній скарзі, вважає рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2008 по справі №53/324-08 таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» у задоволенні позовних вимог.

Позивач та відповідач відзивів на апеляційну скаргу не надали.

В судове засідання 25.11.2015 представник відповідача не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується витягом із офіційного сайту ДП «Укрпошти», що міститься в матеріалах справи. Ухвала ОСОБА_3 апеляційного господарського суду від 12.11.2015, направлена ПП „РУНОВ» за адресою, що міститься в ЄДРПОУ, повернулась на адресу суду із позначкою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції в порядку вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

До початку розгляду справи по суті, представник позивача звернувся до суду апеляційної інстанції з усним клопотанням про залучення до участі у справі ОСОБА_8, який на даний час є власником нежитлової будівлі літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 09.04.2009 року, право власності за яким 10.04.2009 зареєстровано ОСОБА_3 бюро технічної інвентаризації.

Також представником позивача було заявлено усне клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду іншим судом справи за позовом ОСОБА_3 міської ради до ОСОБА_8 про визнання права власності, результати розгляду якої, на думку позивача, можуть вплинути на оцінку доказів по справі №53/324-08.

Заслухавши викладені в обґрунтування заявлених клопотань доводи представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення їх без задоволення, оскільки позивачем не було надано будь-яких обґрунтованих доводів, яким чином рішення по даній справі може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_8, який не являється стороною правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем. Крім того, колегія суддів вважає, що позивачем належними доказами не доведено, що предмет спору по справі, що розглядається іншим судом знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку зі спірними правовідносинами у даній справі, а результати розгляду справи можуть вплинути на встановлення дійсних обставин та оцінку доказів по справі №53/324-08.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги КЗОЗ В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників позивача та третіх осіб, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2008 року між ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» (замовник, позивач у справі) та ПП „РУНОВ» (підрядник, відповідач у справі) було укладено договір підряду на виконання будівельних робіт (реконструкції), відповідно до умов якого, підрядник зобов'язався за дорученням замовника виконати роботи з реконструкції громадської нежитлової будівлі літ. „Б-1В» загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові, ввести об'єкт в експлуатацію та передати його замовнику у встановлений договором строк, а замовник зобов'язується надати підряднику об'єкт, прийняти закінчений реконструкцією об'єкт та здійснити оплату виконаних робіт.

На замовлення ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» ПП «Модулор Сервіс» було виконано технічний висновок (АРХ.№888/10.08-с), у п. 5 висновку якого зазначено, що за результатами візуального дослідження нежитлових будівель за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 61, літ. А-2, літ. Б-1 у м. Харкові, технічний стан конструкцій забезпечує надійну їх експлуатацію та безпеку для життя та здоров'я персоналу та відвідувачів. Будівельні конструкції будівель з позиції жорсткості та надійності відповідають вимогам ДБН України, стандартам і нормам та можуть експлуатуватись за цільовим призначенням, а саме, в якості нежитлових приміщень.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначав, що реконструкція нежитлових будівель літ. „Б-1В» , „А-2В»по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові була здійснена за кошти ТОВ „Євроконсалтингінвестстрой-груп 2В» , разом з тим, на даний час позивач не має можливості користуватися вказаними нежитловими будівлями, оскільки ПП „РУНОВ» відмовляється здати реконструйовані будівлі.

22.09.2008 р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою та просив ПП „РУНОВ» передати об'єкт реконструкції, а саме: нежитлові будівлі літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові в порядку, передбаченому договором підряду на виконання будівельних робіт (реконструкції) від 24.07.2008 р. (а.с. 90 т. 1)

02.10.2008 р. ПП „РУНОВ» надіслало відповідь в якій відмовилось передавати об'єкт реконструкції, посилаючись на той факт, що будівлі належать ПП „РУНОВ» на праві приватної власності, всі питання, пов'язані із визнанням за ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» права власності на об'єкт просило вирішувати в судовому порядку. (а.с. 91 т. 1)

За таких обставин, ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» звернулось до місцевого господарського суду з позовом та, посилаючись на норми ст. ст. 321, 331, 392 ЦК України, просило визнати за позивачем право власності на нежитлові будівлі літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові, посилаючись на те, що його право на користування будівлями не визнається іншою особою - ПП „РУНОВ» , оскільки останній відмовляється передати реконструйований об'єкт в порядку, встановленому договором підряду на виконання будівельних робіт (реконструкції) від 24.07.2008 року та вважає, що вказані нежитлові будівлі належать ПП „РУНОВ» на праві приватної власності.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд Харківської області визнав доведеним той факт, що відповідач незаконно обмежує право власності ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» на реконструйовані нежитлові будівлі літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові, у зв'язку з чим, керуючись нормами ст.ст. 321, 331, 392 ЦК України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Нормами статті 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права у судовому порядку.

В силу ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб

Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України)

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

У відповідності до приписів ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

В якості правових підстав позовних вимог позивач посилається на приписи ч. 2 ст. 331 ЦК України, за змістом положень якої встановлено підстави набуття права власності на новостворене нерухоме майно, а також на приписи ст. 392 ЦК України, якою встановлено право власника майна на пред'явлення позову про визнання його права власності в разі оспорення або не визнання такого права іншою особою.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що нежитлові приміщення будівлі літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові, знаходяться у його користуванні. Відповідач, який на замовлення позивача здійснив реконструкцію за договором підряду (реконструкції), відмовляється передати позивачу вказані приміщення в порядку, передбаченому вказаним договором підряду, чим позбавляє позивача можливості користуватися зазначеними приміщеннями.

Ч. 2 ст. 331 право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на приписи ч. 2 ст. 331 ЦК України, отже виходив з того, що з моменту завершення підрядних робіт (реконструкції нежитлових приміщень) позивач набуває права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що посилання місцевого господарського суду на положення ст. 331 ЦК України не можна вважати обгрунтованим, оскільки нормами ст. 331 ЦК України встановлено правові підстави набуття права власності саме на новостворене нерухоме майно.

Так, відповідно до будівельних норм Державного комітету з будівництва та архітектури («Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва» ДБН А.2.2-3-2004 від 20.01.2004 №8) реконструкцією є перебудова вже існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості виробленої продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).

При цьому, як свідчать матеріали справи, позивачем не було створено нову річ, що в даному випадку виключає застосування до спірних правовідносин положень ст. 331 Цивільного кодексу України.

Крім того, положеннями ст. 331 Цивільного кодексу України встановлено такий першопочатковий спосіб виникнення права власності як створення нової речі, який передбачає відсутність при створенні нової речі відносин правонаступництва, оскільки на цій підставі виникає право власності на річ, яка раніше не існувала, тобто виникає на цю річ вперше, тоді як в даному випадку, як було наведено вище, позивач зазначає про здійснення саме реконструкції нерухомих приміщень, тобто речі, яка вже існувала на момент проведення робіт з реконструкції. Докази того, що спірний об'єкт був саме збудований позивачем, в матеріалах справи відсутні.

До того ж, в позовній заяві позивач зазначає, що реконструкція нежитлових приміщень на підставі договору підряду (реконструкції) проводилась ПП „РУНОВ» , тобто підтверджує той факт, що не свідчить про створення нової речі саме позивачем та прийняття її в експлуатацію, як цього вимагає частина 2 ст. 331 ЦК України. При цьому, обставини, на які посилається позивач, зводяться до факту здійснення реконструкції нерухомого майна за його замовленням іншою особою - підрядником (відповідачем) за договором підряду. Разом з тим, такі обставини в якості підстав набуття права власності чинним законодавством не передбачені.

Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити на тому, що виходячи із змісту частин 1, 2 статті 331 ЦК України, частини 1 статті 182 ЦК України та пункту 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було досліджено, а позивачем належними доказами не підтверджено виконання всіх умов, які є обов'язковими для набуття, а отже, і для визнання права власності на новостворене нерухоме майно, а тому, враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності в порядку ч. 2 ст. 331 ЦК України.

Також, як на правову підставу правомірності заявлених позовних вимог позивач посилався на норми ст. 392 Цивільного кодексу України.

За приписами частини першої статті 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Відповідно до ст. 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:

1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права);

2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів.

Позивачем позову про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб'єктом права повного господарського відання або права оперативного управління) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб, претензіями на це майно третіх осіб, необхідністю одержати правовстановлювальні документи. Відповідачем даного позову може бути будь-яка особа, яка сумнівається у приналежності майна позивачу, або не визнає за позивачем права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно, право на яке оспорюється або не визнається іншою особою.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами, які це право не визнають або оспорюють.

Таким чином, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним судовим актом, і спрямоване на захист вже наявного у позивача права власності.

За змістом ст. 392 ЦК України цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання або невизнання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Отже, як свідчить аналіз чинного законодавства і практики його застосування, лише власники майна можуть заявляти позов про визнання права власності. Це означає, що ним є особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).

Отже, з наведених вище норм вбачається, що умовами визнання судом права власності за особою, яка звертається з відповідним позовом є доведення такою особою належними та допустимими доказами наявності обставин, які відповідно до норм законодавства є підставами виникнення у нього права власності і оспорення чи невизнання такого права іншою особою. Інакше кажучи, особа, яка вважає що її право оспорюється або не визнається іншою особою повинна довести, що на момент звернення до суду з позовом право власності у нього вже виникло на підставах, передбачених законом.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст. 33, ст. 34 ГПК України, які б належним чином підтверджували наявність у ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» будь-яких правовстановлюючих документів, що підтверджують приналежність нежитлових приміщень будівель літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові, позивачу, матеріали справи не містять і таких доказів позивачем не надано ані до суду першої, ані апеляційної інстанції.

Зі змісту ст. 392 ЦК України також випливає, що необхідними умовами її застосування є наявність фактів оспорювання цього права іншими особами.

Між тим, задовольняючи вимоги позову місцевий господарський суд не навів будь-яких обставин, що підтверджують порушення або невизнання відповідачем права позивача на спірне майно, а також не встановив, в чому саме полягають відповідні порушення відповідача. Разом з тим, наявні матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач у справі не визнавав або оспорював право власності позивача на нежитлові будівлі літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові.

При цьому, лист ПП „РУНОВ» від 02.10.2008, на який позивач посилається як на підставу оспорення та невизнання відповідачем права власності ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» на реконструйовані нежитлові будівлі не може бути прийнятий колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджує наявність обставин, які б свідчили про обмеження прав позивача щодо володіння, користування або розпорядження спірними нежитловими будівлями.

У відповідності до правової позиції, викладеної Верховним судом України у «Аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

Так, Верховний суд України зазначає, що часто позови про визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК подаються, коли особа не є власником, але бажає ним стати, наприклад, на безхазяйну річ, на об'єкт самочинного будівництва, за набувальною давністю, в порядку спадкування.

Також має місце пред'явлення позовів про визнання права власності на новостворене чи реконструйоване нерухоме майно, щоб спростити чи уникнути встановленої законодавством досить тривалої в часі та фінансово затратної процедури оформлення прав на це майно.

Оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами і зазначені вище позови заявляються формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи, що позивачем належними доказами не доведено, що він є особою, у якої виникло право власності на спірний об'єкт, а відповідач є особою, яка не визнає або оспорює таке право, посилання суду на приписи ст. 392 ЦК України як на підставу задоволення позовних вимог ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» про визнання права власності на нежитлові приміщення будівель літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові, є безпідставним.

Відтак, встановлені по справі обставини свідчать про відсутність предмета спору про право власності між сторонами, а сам позов направлений не на визнання права як такого, а на його набуття.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій".

Згідно статей 12, 23 Закону України В«Про планування та забудову територійВ» , статті 9 Закону України В«Про архітектурну діяльністьВ» будівництво (в даному випадку реконструкція ) об'єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

З урахуванням приписів ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» та ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій», самочинним будівництвом є як нове будівництво, так і реконструкція, реставрація або капітальний ремонт вже існуючих об'єктів нерухомості, преобладнання нежитлової будівлі в житлову, а також розширення й технічне переоснащення підприємств.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту наведених норм, самочинним є будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ст. 376 ЦК України.

Відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об'єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1.Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації № 146).

Поняття реконструкції об'єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2- 2- 2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об'єкта нерухомості, у результаті якої об'єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Виключення з цієї норми визначено частиною 3 зазначеної статті ЦК України, якою встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відтак, для визнання за позивачем права власності суд має встановити, що самовільно збудовані приміщення завершені будівництвом, а також те, що земельна ділянка, надана йому в установленому законом порядку.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

З вищевикладених положень чинного законодавства вбачається, що визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду можливе за наявності певних умов, а саме: надання забудовнику земельної ділянки у встановленому порядку, відсутність порушень будівельних норм і правил, заперечень з боку власника земельної ділянки, відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Як свідчать матеріали справи, посилаючись на існування у нього права користування та розпорядження спірними нежитловими будівлями, позивач здійснив реконструкцію нежитлових будівель літ. «Б-1» загальною площею 131,4 кв.м. літ. «А-2» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61.

Також, на замовлення позивача ПП «Модулор Сервіс» було виконано технічний висновок (АРХ.№888/10.08-с), у п. 5 висновку якого зазначено, що за результатами візуального дослідження нежитлових будівель за адресою: м. Харків, вул. Жовтневої Революції, 61, літ. А-2, літ. Б-1 у м. Харкові, технічний стан конструкцій забезпечує надійну їх експлуатацію та безпеку для життя та здоров'я персоналу та відвідувачів. Будівельні конструкції будівель з позиції жорсткості та надійності відповідають вимогам ДБН України, стандартам і нормам та можуть експлуатуватись за цільовим призначенням, а саме, в якості нежитлових приміщень.

Разом з тим, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів.

Таким чином, вимагаючи визнати право власності на нежитлові будівлі літ. «Б-1» загальною площею 131,4 кв.м. літ. «А-2» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові, позивач мав довести та підтвердити належними і допустимими доказами дотримання ним вимог, встановлених законодавством щодо правомірності здійснення будівництва (реконструкції) спірних будівель, а також прийняття їх в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Разом з тим, позивачем не було надано доказів, а судом першої інстанції не з'ясовано правовий статус земельної ділянки, на якій здійснено будівництво (проведено реконструкцію нежитлових будівель), не досліджено, чи надавалась позивачу земельна ділянка, на якій здійснено реконструкцію нежитлового приміщення, у встановленому порядку під уже збудоване майно; не досліджено обставин стосовно прийняття спірного об'єкту до експлуатації в установленому порядку; не досліджено питання відповідності реконструйованого нерухомого майна, на які позивач просить визнати право власності, будівельним нормам, правилам і стандартам (за умови, що в технічному висновку АРХ.№888/10.08-с лише вказано, що технічний стан конструкцій забезпечує надійну їх експлуатацію та безпеку для життя та здоров'я персоналу та відвідувачів. Будівельні конструкції будівель з позиції жорсткості та надійності відповідають вимогам ДБН України, стандартам і нормам та можуть експлуатуватись за цільовим призначенням, а саме, в якості нежитлових приміщень.)

Обґрунтовуючи правомірність заявлених вимог, позивач у позовній заяві також стверджував, що нежитлові приміщення будівель літ. „Б-1В»загальною площею 131,4 кв.м., літ. „А-2В» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові, знаходяться в користування ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» , отже, відмова ПП „РУНОВ» у здаванні реконструйованих будівель порушує право позивача на його користування вказаними приміщеннями.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.ї

Так, дослідженням документів, наданих заявником апеляційної скарги в обґрунтування її доводів та вимог, а також письмових доказів, наданих третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 міською радою, колегією суддів встановлено наступне.

Згідно рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради народних депутатів від 08.10.1986р. № 312 «Про організацію в м. Харкові косметологічної лікарні» на виконання Постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 22.09.1977р. № 870 «Про заходи щодо подальшого поліпшення народної охорони здоров'я», виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів вирішено організувати до 01.01.1987р. косметологічну лікарню в будинку по вул.Жовтневої Революції, 61.

Наказом ОСОБА_3 міського відділу охорони здоров'я від 11.05.1987р. «Про відкриття в м. Харкові госпрозрахункової косметологічної лікарні» визначено з 25.05.1987р. відкрити госпрозрахункову косметологічну лікарню по вул. Жовтневої революції, 61 в м.Харкові.

Відповідно до акту від 01.09.1987р. - на підставі рішення ОСОБА_3 міської ради народних депутатів від 08.10.1986р. № 312 «Про організацію в м.Харкові косметологічної лікарні» в колишній будівлі 10 дитячої поліклініки, по вул. Жовтневої революції, 61, було здійснено передачу двоповерхової будівлі, гараж, для організації косметологічної лікарні.

05.11.1991 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" за якою було затверджено Перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та до якого було віднесено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів.

На підставі рішення X сесії міської Ради народних депутатів від 19.03.1992 року, рішення облвиконкому ОСОБА_3 обласної Ради народних депутатів від 12.03.1992 року №68, рішення ОСОБА_3 міської ради народних депутатів Харківської області від 28.09.1992 року до переліку об'єктів комунальної власності міста увійшли міські лікарні, диспансери, міські санаторії, молочні кухні, родильні будинки, медичне училище №1, ОСОБА_3 будинок ветеранів.

Наказом ОСОБА_3 міського управління охорони здоров'я № 20 від 05.02.1997р «Про приведення назв установ охорони здоров'я у відповідність з переліком установ охорони здоров'я» перейменовано госпрозрахункову косметологічну лікарню в косметологічну лікарню з 1 січня 1997р.

На підставі розпорядження представництва Фонду державного майна ОСОБА_3 міської ради народних депутатів від 14.10.1997р. № 1629, у відповідності з рішенням виконкому ОСОБА_3 обласної Ради народних депутатів № 68 від 12.03.1992р. «Про розмежування комунальної власності між адміністративно-територіальними одиницями Харківської області», за розпорядженням Представника Президента України по Харківській області № 85 від 08.06.1992р. і розпорядженням виконкому ОСОБА_3 міської ради народних депутатів № 82 від 13.07.1992р. з цього питання, засновано комунальну установу охорони здоров'я косметологічну лікарню м.Харкова, затверджено Статут і зразки печатки та штампу комунальної установи охорони здоров'я косметологічної лікарні м.Харкова.

Відповідно до Статуту комунальної установи охорони здоров'я косметологічної лікарні м.Харкова, зареєстрованого виконкомом Жовтневої районної Ради м.Харкова 10.10.1997р. за № 60799, юридична адреса КУОЗ Косметологічна лікарня м.Харкова значится: м.Харків, вул. Жовтневої Революції, 61.

Згідно рішення ОСОБА_3 міської ради від 11.02.1998р. № 80 та договору про передачу в оперативне управління від 11.02.1998р. № 856. нежитлові будівлі літ. «Б-1» загальною площею 131,4 кв.м., літ. «А-2» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 у м. Харкові передано в оперативне управління КУОЗ косметологічна лікарня м.Харкова.

Рішенням 49 сесії 5 скликання ОСОБА_3 міської ради від 27.10.2010р. № 323/10 вирішено перейменувати комунальну установу охорони здоров'я «Косметологічна лікарня» у комунальний заклад охорони здоров'я «ОСОБА_3 міська косметологічна лікарня, (додаток 2 до рішення).

25.02.2011р. укладено додаткову угоду до договору про передачу майна в оперативне управління № 856 від 11.02.1998р., відповідно до якої користувачем за даним договором є комунальний заклад охорони здоров'я «ОСОБА_3 міська косметологічна лікарня».

Згідно з наявною в матеріалах справи довідки управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна ОСОБА_3 міської ради від 10.11.2014р., нежитлові приміщення ОСОБА_3 міської косметологічної лікарні (інв. №38) та гаражі (інв. №61) по вул. Жовтневої Революції, 61 є об'єктами комунальної власності територіальної громади м. Харкова на підставі рішення 12 сесії ОСОБА_3 міської ради народних депутатів І скликання від 28.09.1992 р. «Про комунальну власність міста» та за договором про передачу в оперативне управління від 11.02.1998р. № 856 перебувають на балансі КЗОЗ «ОСОБА_3 міська косметологічна лікарня». (а.с. 143 т. 1)

Разом з тим, доказів, що спірні нежитлові будівлі літ. «Б-1» загальною площею 131,4 кв.м. літ. «А-2» загальною площею 1210,9 кв.м. по вул. Жовтневої Революції, 61 на момент виникнення спірних правовідносин знаходились у користуванні ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» , позивачем до суду не надано і такі докази в матеріалах справи відсутні.

В судовому засіданні 25.11.2015 представник ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» також не надав будь-яких обґрунтованих пояснень з приводу отримання ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» у користування спірних нежитлових приміщень, а також не підтвердив належними доказами наявність обставин, які б підтверджували правомірність набуття позивачем у користування вказаних нежитлових будівель.

Згідно статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, не використовуючи при цьому своє право на шкоду правам, свободам та гідності громадян.

Разом з тим, судом першої інстанції не було досліджено питання щодо правового статусу спірних нежитлових будівель, а також не надано оцінки обставинам, що підтверджують доводи позивача про знаходження нежитлових будівель літ. «Б-1» загальною площею 131,4 кв.м. літ. «А-2» загальною площею 1210,9 кв.м., розташовані по вул. Жовтневої Революції, 61, у м. Харкові у користуванні ТОВ „Євроконсалтингінвестрой - груп 2В» .

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2008 року по справі №53/324-08 прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Враховуючи положення статей 44, 49 ГПК України, а також приймаючи до уваги результати розгляду даної справи, судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись статтями 22, 25, 49, 99, 101, 102, п. 2 статті 103, п. п. 1, 4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 закладу охорони здоров'я В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» , м. Харків задовольнити.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 10.11.2008 року по справі №53/324-08 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Євроконсалтингінвестбуд-груп 2В» , м. Харків (61023, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 120, код 35070925) на користь ОСОБА_2 закладу охорони здоров'я В«ОСОБА_3 міська косметологічна лікарняВ» , м. Харків (61004, Харківська обл., м. Харків, вул. Жовтневої Революції, буд. 61, код 02003356) 1961,20 грн. за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Тарасова І. В.