Постанова

від 01.09.2015 по справі 804/7551/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2015 р. Справа № 804/7551/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участю: представників позивача представник відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкольн, ЛТД" до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Лінкольн, ЛТД" (далі - позивач, ТОВ "Лінкольн, ЛТД") звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № НОМЕР_1 від 27.01.2015 про сплату орендної плати в розмірі 599 653,90 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 149 913,48 грн., всього 749567,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначене податкове повідомлення-рішення, на думку позивача, не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав. За позицією позивача, при збільшенні ставки податку відповідно до Закону, необхідність сплати земельного податку у новому розмірі не виникає у платника податку автоматично.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Лінкольн, ЛТД» зареєстровано Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 07.06.1995. Видами діяльності є: 46.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарним обладнанням; 16.29 - виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт; 47.52 - роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

15.07.2005 між Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) та ТОВ «Лінкольн, ЛТД» (орендарем) було укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець на підставі рішення міської ради за №279/26 від 20.04.05 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,1315 га, яка знаходиться за адресою: пр. Воронцова, буд. 9, та зареєстрована в державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:080:0002.

За умовами пункту 4.1 вказаного договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1% від її нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

30.01.2006 між Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) та ТОВ «Лінкольн, ЛТД» (орендарем) було укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець на підставі рішення міської ради за № 216/31 від 30.11.05 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,2109 га, яка знаходиться за адресою: вул. Верстова, 36-Д, та зареєстрована в державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:205:0077.

За умовами пункту 4.1 вказаного договору річна орендна плата за земельну ділянку також встановлюється в грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1% від її нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

Як вбачається з матеріалів справи. відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Лінкольн, ЛТД», за результатами якої складено Акт перевірки №3722/04-61-22-01/23072143 від 15.12.2014 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Лінкольн, ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та своєчасності сплати орендної плати за землю за період з грудня 2011 року по жовтень 2014 року» (далі - Акт перевірки №3722/04-61-22-01/23072143).

Відповідно до висновків вказаного акту відповідачем встановлено порушення ТОВ «Лінкольн, ЛТД» податкового законодавства, а саме: п.п. 54.3.2. п.54.3 ст. 54 глави 4 розділу II Податкового кодексу України (далі - ПКУ), що призвело до заниження розміру податкового зобов'язання по орендній платі за землю в розмірі 749567,38 грн., з яких орендна плата складає 599 653,90 грн., штрафні санкції - 149 913,48 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000202201 від 27.01.2015 на зазначені суми.

Вказане донарахування було здійснене відповідачем на підставі п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ, за яким розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Не погодившись з висновками проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки, позивач оскаржив акт перевірки № 3722/04-61-22-01/23072143 від 15.12.2014 та надав заперечення (вих.№ 15 від 15.01.15) про невідповідність висновків Акту перевірки приписам чинного законодавства на ім'я в.о. начальника ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська ОСОБА_6

У відповідь на заперечення від ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська 10.02.15 позивачем було отримано лист №1365/10/01-61-22-01 від 23.01.2015 «Про розгляд заперечення», відповідно до якого висновки Акту перевірки №3722/04-61-22-01/23072143 залишено без змін.

Скориставшись процедурою адміністративного оскарження, позивач звернувся до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, яке своїм рішенням залишило оскаржуване податкове повідомлення - рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом «в» статті 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про плату за землю» № 2535-ХІІ (далі - Закон №2535), чинний на час укладення договору оренди використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Положеннями статті 13 Закону № 2535 підставою нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру з орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності,- договір оренди такої земельної ділянки.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі» № 161-ХІV від 06.10.1998 (далі - Закон № 161) та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 161 орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України

Частиною 4 статті 21 Закону № 161 було встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

З 01.01.2011 набрав чинності ПК України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПКУ визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону № 161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХII ПК України.

У відповідності до пункту 274.1 статті 274 ПК України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 ПКУ.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХII ПК; для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року N 1166-VII підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу «не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки».

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Тотожна правова позиція викладена в постанові Верховного ОСОБА_4 України від 02.12.2014 у справі № 21-274а14, у відповідності до якої з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Відповідно до вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного ОСОБА_4 України.

В той же час, Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року N 192-VIII статтю 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції - «висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного ОСОБА_4 України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного ОСОБА_4 України, з одночасним наведенням відповідних мотивів».

Отже, згідно з підпунктом 16.1.4 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Європейський Суд в своїй судовій практиці характеризує якість закону:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи [1];

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні [2];

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право [3], [4];

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання [5];

5) якість закону пов'язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи [6];

6) жодна норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики [7];

7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах [8];

8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування [9].

Будь-який національний закон, в контексті сприйняття його Європейським судом при розгляді конкретних справ, аналізується ним на предмет відповідності верховенства права, яке міститься в кожній нормі Конвенції та Протоколів до неї.

У відповідності з Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ОСОБА_4 як джерело права.

Згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського ОСОБА_4 з прав людини.

Верховний Суд України визначився з правовою позицію в постанові від 2 грудня 2014 року № 21-274а14.

До зазначеного терміну судова практика у більшості випадків складалась на користь платника, та, відповідно, не існувало однозначного тлумачення розділу ХIII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI.

Так, Міністерство доходів і зборів України своїм листом від 30 вересня 2013 року N 12217/6/99-95-25-50-09-15-01, який публікувався Бизнес - Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации, 2014, 06, № 22, Баланс - Агро, 2014, 06, № 23, Баланс, 2014, 06, № 49-50, повідомляло платників, що суб'єкт господарювання буде сплачувати орендну плату за земельні ділянки згідно з новими умовами - з моменту внесення змін до договору оренди (переукладання договору оренди).

Відповідно до вимог статті 53 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N2755-VI не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Тільки з прийняттям Верховним судом України постанови від 2 грудня 2014 року №21-274а14 вже Державна фіскальна служба України своїм листом від 03 лютого 2015 року N 3340/7/99-99-10-02-02-17 змінила позицію про визначення розміру орендної плати.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що платник протягом з грудня 2011 року по жовтень 2014 року не мав недвозначно визначеного обов'язку сплачувати оренду плату у розмірі трикратного розміру земельного податку.

Відповідно, відсутнє порушення підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI.

На думку суду, платник податків не може нести відповідальності в силу прямих приписів статті 53 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI.

Крім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2012 у справі №17/5005/2114/2012 за позовом Дніпропетровського міжрайонного прокурора, пред'явленого в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ТОВ «Лінкольн ЛТД» про зміну договору оренди землі від 30.01.2006, в якому позивач просив змінити п. 4.1 договору оренди землі від 30.01.06, укладеного між позивачем та відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 586, державна реєстрація якого відбулась 22.03.06 за № 040610400313, виклавши його в такій редакції: «п. 4.1 Річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі (у гривнях). Розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України» - у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2012 прийнято нове рішення, яким позов Дніпропетровського міжрайонного прокурора задоволено. 18.09.2012 Вищий господарський суд України постанову апеляційної інстанції скасував, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2012 - залишив в силі, як законне і обґрунтоване.

Також, судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, що аналогічна перевірка відповідачем вже була проведена у 2012 році (червень-серпень 2012) і порушень, за висновками перевірки не встановлено. Ревізором ОСОБА_7, який склав Акт №3722/04-61-22-01/23072143 від 15.12.2014 та виявив порушення за результатами перевірки з питань щодо повноти нарахування та своєчасності сплати орендної плати за землю за період з грудня 2011 року по жовтень 2014 року, при донарахуванні суми податкового зобов'язання, не були взяті до уваги висновки попередньої перевірки, яку ОСОБА_7 здійснював згідно з повідомленням №21520/10/15-418 від 21.09.2012. За Довідкою ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська №2477/15-4/23072143 від 05.10.2012 (вих. № 000674) «Про результати документальної невиїзної перевірки з питання достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати орендної плати за землю», державним податковим інспектором Соболевим Є.С. зроблено висновок: «За результатами перевірки наданих документів та пояснень підприємства, суми заниження розміру податкового зобов'язання по орендній платі за землю за червень-серпень 2012... згідно з договорами оренди землі... по ТОВ «Лінкольн, ЛТД» не встановлено».

Положеннями ПК України передбачено проведення повторної перевірки платника податку з тих же самих питань за той же самий період лише у випадку, коли органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 ПКУ).

При цьому рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Як свідчать матеріали справи, у даному випадку відсутні підстави для проведення повторної документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лінкольн, ЛТД» за період червень-серпень 2012 передбачені Положеннями ПК України.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Метою дотримання принципу пропорційності є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи, зокрема, вказаний принцип передбачає, що здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідало б цілям, яких заплановано досягти.

На необхідності дотримання принципу пропорційності при прийнятті рішень органами державної влади наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Йорданова та інші проти Болгарії» та «Ліндхайм та інші проти Норвегії».

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презумує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Розподіл судових здійснюється згідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкольн, ЛТД" до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № НОМЕР_1 від 27.01.2015 про сплату орендної плати в розмірі 599653,90 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 149913,48 грн., всього 749567,38 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лінкольн, ЛТД" судові витрати в розмірі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2015 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 04.09.2015 р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_1 ОСОБА_1 ОСОБА_8