Постанова

від 24.05.2016 по справі 804/7551/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 травня 2016 рокусправа № 804/7551/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Шелепова Ю.О.

за участю представників:

позивача: - Сушко В.П. - наказ від 30.05.1995,

Сушко В.І. дов від 20.05.2016

Батуєв О.В. дов від 20.05.2016

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року

у справі № 804/7551/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лінкольн, ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінкольн, ЛТД» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.01.2015 № 0000202201 про сплату орендної плати в розмірі 599653,90 та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 149913,48, а всього 749567,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю нарахування податковим органом грошового зобов'язання з орендної плати у розмірі, визначеному у податковому повідомленні-рішенні, оскільки орендна плата своєчасно сплачувалось товариством у розмірі, встановленому в договорі оренди, і жодної іншої форми встановлення розміру орендної плати, ніж договір оренди, не існує.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2015 адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано неоднозначним тлумаченням розділу ХІІІ ПК України і тільки з прийняттям Верховним судом України постанови від 02.12.2014 у справі № 21-274а14 Державна фіскальна служба України своїм листом від 03.02.2015 № 3340/7/99-99-10-02-02-17 змінила позицію про визначення розміру орендної плати, тобто платник протягом з грудня 2011 року по жовтень 2014 року не мав недвозначно визначеного обов'язку сплачувати оренду плату у розмірі трикратного розміру земельного податку. Також суд взяв до уваги судові рішення господарських судів у справі №17/5005/2114/2012, яким було відмовлено у задоволенні позову Дніпропетровського міжрайонного прокурора, пред'явленого в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ТОВ «Лінкольн ЛТД» про зміну договору оренди землі від 30.01.2006.

Крім того, суд взяв до уваги те, що аналогічна перевірка відповідачем вже була проведена у 2012 році (червень-серпень 2012) і порушень, за висновками перевірки не встановлено, і у даному випадку відсутні передбачені положеннями ПК України підстави для проведення повторної документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лінкольн, ЛТД» за період червень-серпень 2012 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не досліджено всі обставини справи, що призвело до невірного вирішення справи по суті, наполягає на тому, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України та є підставою перегляду встановленого розміру орендної плати. Стосовно рішень господарських судів у справі № 17/5005/2114/2012 відповідач зазначає, що відмова прокурору у вимогах про внесення змін до договору оренди землі була мотивована тим, що запропонована прокурором редакція п.4.1 договору не містить розміру орендних платежів та встановлює лише розмір орендної плати на рівні мінімального (трикратного) розміру, що встановлено ПК України, без визначення конкретного розміру орендної плати, і Вищим господарським судом України в постанові від 18.09.2012 вказано, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що законодавча зміна розміру плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є підставою для перегляду розміру орендної плати, обумовленої договором, проте, не спростував доводів суду першої інстанції стосовно невідповідності наведеної прокурором редакції п.4.1 договору приписам чинного законодавства.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції обґрунтованою та правомірною, зазначає, що зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати, але не тягне автоматичні зміни орендної плати, та, відповідно, донарахування податковим органом сум податкового зобов'язання з орендної плати із застосування штрафних санкцій.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, між Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Лінкольн, ЛТД» (Орендар) укладено договори оренди землі:

- від 15.07.2005, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення міської ради за № 279/26 від 20.04.05 надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,1315 га, яка знаходиться за адресою: пр.Воронцова, б.9, та зареєстрована в державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:080:0002 (а. с.17-19);

- від 30.01.2006, за умовами якого Орендодавець на підставі рішення міської ради за № 216/31 від 30.11.05 надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,2109 га, яка знаходиться за адресою: вул.Верстова, 36-Д, та зареєстрована в державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:01:205:0077 (а. с.20-22).

Згідно ідентичних умов пункту 4.1 Договорів річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1 % від її нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Лінкольн, ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та своєчасності сплати орендної плати за землю за період з грудня 2011 року по жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт № 3722/04-61-22-01/23072143 від 15.12.2014 (а. с.9-15).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Лінкольн, ЛТД» пп. 54.3.2. п.54.3 ст. 54 глави 4 розділу II Податкового кодексу України, що призвело до заниження розміру податкового зобов'язання по орендній платі за землю в розмірі за період що перевірявся, в загальному розмірі 604781,97 грн.

Суть виявленого порушення полягає в тому, що згідно поданих підприємством податкових декларацій з плати за землю за вказані періоди розмір орендної плати визначався всупереч вимогам Податкового кодексу України - 1% грошової оцінки земельної ділянки (як передбачено укладеними договорами оренди земельної ділянки), тоді як виходячи з пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 ПК України, до моменту внесення до договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України.

Не погодившись з висновками проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки, позивач оскаржив акт перевірки № 3722/04-61-22-01/23072143 від 15.12.2014 та надав заперечення (вих.№ 15 від 15.01.15) про невідповідність висновків акту перевірки приписам чинного законодавства.

За результатами розгляду заперечень відповідач повідомив позивача листом №1365/10/01-61-22-01 від 23.01.2015, що за розрахунком контролюючого органу відхилення у визначенні розміру орендної плати за вказаний вище період грудень 2011 року - жовтень 2014 року складає суму 599653,90 грн. (а.с.27)

За результатами проведеної перевірки з урахуванням результатів розгляду заперечень на акт перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000202201 від 27.01.2015, яким визначено суму грошового зобов'язанні по орендній платі всього у загальному розмірі 749567,38 грн., з яких 599653,90 грн. - за основним платежем, 149913,48 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с.32). .

Також матеріали справи містять рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2012 у справі № 17/5005/2114/2012, яким відмовлено у позові Дніпропетровського міжрайонного прокурора, пред'явленого в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ТОВ «Лінкольн ЛТД» про зміну п.4.1 Договору оренди землі від 30.01.2006, виклавши його в такій редакції: «п.4.1 Річна орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі (у гривнях). Розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України» (а. с.33, 34).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.06.2012 позов Дніпропетровського міжрайонного прокурора задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2012 у справі №17/5005/2114/2012 постанову апеляційної інстанції скасовано, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2012 залишено без змін (а. с.35, 36).

Постанова Вищого господарського суду України мотивована тим, запропонована прокурором редакція п.4.1 договору не містить розміру орендних платежів, а вказує, що плата вноситься у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України, яким не передбачено конкретного розміру орендної плати за землю, а лише порядок її визначення та граничні розміри.

При цьому господарським судом касаційної інстанції зазначено, що суд апеляційної інстанції, на думку колегії, дійшов правильного висновку, що законодавча зміна розміру плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є підставою для перегляду розміру орендної плати, обумовленої договором, проте, не спростував доводів суду першої інстанції стосовно не відповідності наведеної прокурором редакції п. 4.1 договору приписам чинного законодавства.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд не погоджується з судом першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Спір між сторонами з приводу арифметичних розрахунків відповідача при визначенні суми заниження розміру орендної плати відсутній. Спірним в межах даної справи є правове регулювання обчислення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За визначенням, наведеним у статті 13 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.98 № 161-XIV, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар - використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

На час укладення позивачем договорів оренди діяв Закон України «Про плату за землю» від 03.07.92 №2335-ХІІ, який втратив чинність з 01.01.2011 згідно з Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про плату за землю» контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюють органи державної податкової служби.

З 01.01.2011 питання оподаткування земельних ділянок та сплати орендної плати за землю урегульоване Податковим кодексом України.

Згідно п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до ст.9 Податкового кодексу України в редакції, що діяла на час спірних правовідносин (до 01.01.2015), плату за землю віднесено до загальнодержавних податків та зборів.

При цьому відповідно до ст.14 ПК України в редакції, що діяла до 01.01.2015, плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України).

земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу) - пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України.

орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата) - пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України.

З наведених норм вбачається, що орендна плата за землю за своєю правовою природою є податком, контроль за справлянням якого, а отже і відповідністю розміру чинному законодавству, покладено на податкові органи.

Відповідно до п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду (п.288.3 ст.288 ПК України).

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (п.288.4 ст.288 ПК України).

Одночасно, за правилами пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України в редакції, що діяла до 01.04.2014, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Згідно пп.288.5.1, 288.5.2 п.288.5 ст.288 ПК України (в редакції Закону України № 1166 від 27.03.2014, чинній з 01.04.2014) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки;

не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п.288.7 ст.288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

З огляду на викладені правові норми в їх сукупності, враховуючи, що плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку статті 9 ПК України, вбачається, що розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами.

Тобто, починаючи з 01.01.2011 на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Таким чином, з аналізу наведених норм випливає, що положення договору оренди земельної ділянки, які не відповідають Податковому кодексу України в частині визначення розміру орендної плати, не можуть мати пріоритет над нормами вказаного Кодексу, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями Податкового кодексу України.

У відповідності до п.286.2 ст.286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає вірною позицію відповідача, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати на поточний рік з урахуванням встановлених п.288.5 ст.288 ПК України меж та розміру грошової оцінки земельних ділянок.

В ході проведеної відповідачем перевірки правильності обчислення підприємством плати за землю в період грудень 2011 року - жовтень 2014 року контролюючий орган вірно виходив з даних щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок на 2011-2014 роки та вимог п.288.5 ст.288 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові № 21-274а14 від 02.12.2014, прийнятій з підстав неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права.

При цьому висновок суду першої інстанції, що Верховний Суд України визначився з правовою позицію в постанові від 02.12.2014, а до зазначеного терміну судова практика у більшості випадків складалась на користь платника, та, відповідно, не існувало однозначного тлумачення розділу ХІІ ПК України, і тому платник протягом з грудня 2011 року по жовтень 2014 року не мав недвозначно визначеного обов'язку сплачувати оренду плату у розмірі трикратного розміру земельного податку, колегія суддів вважає таким, що не є законодавчо визначеною підставою для звільнення позивача, як платника податків, від обов'язку виконання вимог Податкового кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що правова позиція апеляційного суду у даній справі ґрунтується виключно на нормах діючого на час спірних правовідносин податкового законодавства з урахуванням закріпленого в ст. 5 ПК України принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, і в даному випадку лише узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 02.12.2014.

В свою чергу, у ч.ч.1, 2 ст.244-2 КАС України встановлено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проте, як зазначено вище, мотиви, зазначені судом першої інстанції, не можуть бути підставою для звільнення платника податків від застосування відповідних положень Податкового кодексу України при визначенні розміру орендної плати за землю.

При цьому апеляційний суд не вбачає підстав для застосування положень п. 56.21 ст.56 ПК України, згідно якому у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

В даному випадку, враховуючи правову природу орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності та наведені вище норми в їх сукупності, апеляційний суд вважає відсутнім неоднозначне трактування обов'язку платника податків в частині визначення суми грошового зобов'язання з орендної плати за землю відповідно до встановлених Податковим кодексом України меж.

Щодо посилань позивача на лист Міністерства доходів і зборів України від 30.09.2013 № 12217/6/99-95-25-50-09-15-01 та положення статті 53 ПК України, в силу якої не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована, апеляційний суд зазначає наступне.

За приписами п.п.52.1, 52.2, 52.6 ст.52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню, у тому числі за допомогою Інтернет-ресурсів.

З листа Міністерства доходів і зборів України від 30.09.2013 №12217/6/99-95-25-50-09-15-01 (а. с.37) вбачається, що цим листом Міністерство повідомляло платників, що суб'єкт господарювання буде сплачувати орендну плату за земельні ділянки згідно з новими умовами - з моменту внесення змін до договору оренди (переукладання договору оренди), проте даний лист не є податковою консультацією, наданою позивачу, чи узагальнюючою податковою консультацією в розумінні наведених вище норм, тому колегія суддів вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що платник податків не може нести відповідальності в силу прямих приписів ст.53 ПК України.

Наявність постанови Вищого господарського суду України від 18.09.2012 у справі №17/5005/2114/2012 також на думку колегії суддів не впливає на суть спірних відносин, оскільки вказане судове рішення не мотивоване відсутністю обов'язку платника податків виконувати вимоги Податкового кодексу України при визначенні розміру орендної плати за землю, з взяттям до уваги того розміру, що визначений умовами договору оренди.

Також не є підставою для задоволення позовних вимог про скасування спірного податкового повідомлення-рішення наведені позивачем доводи, підтримані судом першої інстанції, про відсутність у відповідача підстав для проведення повторної документальної невиїзної перевірки ТОВ «Лінкольн, ЛТД» за період червень-серпень 2012 року, оскільки перевірка цього періоду вже здійснювалась і за її результатами ДПІ в АНД районі м.Дніпропетровська складено довідку № 2477/15-4/23072143 від 05.10.2012 (а. с.23, 24).

Дії відповідача з проведення повторної перевірки періоду червень-серпень 2012 року при здійсненні перевірки, за результатами якої складено акт № 3722/04-61-22-01/23072143 від 15.12.2014, відповідачем не оскаржувались, питання правомірності проведення перевірки предметом оскарження в межах даної справи не є.

Вбудь-якому випадку за правилами пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідача були наявними законні підстави для збільшення ТОВ «Лінкольн, ЛТД» грошових зобов'язань за платежем орендна плата з юридичних осіб, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог товариства щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000202201 від 27.01.2015 є помилковим.

Відповідно до положень ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача - задоволенню.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2015 року у справі № 804/7551/15 скасувати, прийняти нову постанову.

В позові відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко