Ухвала

від 01.12.2015 по справі 808/7510/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2015 р. м. Київ К/800/50989/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Запорізький алюмінієвий комбінат» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014

у справі № 808/7510/13-а за позовомПублічного акціонерного товариства «Запорізький алюмінієвий комбінат» доДержавної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області проскасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000022214/72 від 07.06.2013.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2013 позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2013 скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ПП «Енотек» за період вересень 2012 року, їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт №152/22-14/00194122 від 24.05.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.14.1.36, пп.14.1.181 ст.14, п.44.1, п. 44.3, п.44.6, ст.44, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, ст.201 Податкового кодексу України, в результат чого позивачем завищено податковий кредит на суму 329 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000742214/72 від 07.06.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 493,5 грн. (з яких: 329 грн. за основним платежем та 164,5 грн. за штрафними санкціями);

Задовольняючи позов, суд першої інстанції не погодився з доводами відповідача щодо безтоварності спірних операцій, оскільки наданими позивачем доказами підтверджено факт здійснення господарських операцій позивача з ПП «Енотек».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків з огляду на матеріали перевірки контрагента позивач та наявність недоліків окремих первинних документів.

Колегія суддів касаційної інстанції такі висновки суду апеляційної інстанції вважає помилковими. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції помилково поклав в основу мотивувальної частини свого рішення висновки акту перевірки контрагента позивача, оскільки такі висновки помилково судом апеляційної інстанції не були досліджені та перевірені на підставі наявних у справі доказів у їх сукупності.

При цьому, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника податку в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, а позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з позицією суду апеляційної інстанції шодо того, що недоліки в оформлені первинних документів є свідченням безтоварності спірних операцій, оскільки лише факт наявності недоліків первинного документа сам по собі не є беззаперечною підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Енотек», суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ними підтверджено факт здійснення спірних операцій, факт оплати товару, його транспортування та подальшого використання в господарській діяльності платника податків.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Окрім того, судами попередніх інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Енотек» у періоді, який підлягав перевірці.

Відповідно до ст.226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на вищевикладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький алюмінієвий комбінат» задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2014 скасувати та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2013 у даній справі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний