Постанова

від 02.12.2015 по справі 925/1291/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року Справа № 925/1291/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Мареллі" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. у справі господарського суду№925/1291/14 Черкаської області за позовомприватного підприємства "М.В.Будсервіс Стиль" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Мареллі" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 170 424, 69грн. не з'явився пр. Кириченко М.О. - дов. б/н від 24.11.14р.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року приватне підприємство "М.В.Будсервіс Стиль" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Мареллі" про стягнення з відповідача на користь позивача 170424,69грн., з яких 162823,30грн. сума основного боргу за додатковим договором №20-11/12 від 20.11.2012р. та 7601,39грн. 3% річних, а також 16282,33грн. витрат на послуги адвоката.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.09.2014р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2015р. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.03.2015р. вказані судові рішення скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач у квітні 2015 року звернувся до суду першої інстанції з заявою про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення 3% річних, в якій просив 3% річних в розмірі 11321,79грн. за період з 02.01.2013р. по 22.04.2015р.

Під час нового розгляду справи, рішенням господарського суду Черкаської області від 22.05.2015р. (суддя Спаських Н.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. (судді Шаптала Є.Ю., Скрипка І.М., Гончаров С.А.) позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 162823,30грн. основного боргу за виконані роботи, 11241,49грн. як 3% річних, 3482,91грн. судового збору та 6000,00грн. на відшкодування адвокатських витрат.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, товариство з обмеженою відповідальністю "Мареллі" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 22.05.2015р. і постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р., а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 20.11.2012р. було укладено додатковий договір №20-11/12 до договору №26/06-12 від 26.06.2012р., за умовами якого позивач зобов'язався за замовленням відповідача виконати роботи по демонтажу стрічкового трьохроликового транспортеру, фільтру складу смол, насосів смоляної кухні, привід стрічкового транспортеру на змішувачі, ДМ-8 (з барабанами та вентилятором); ДС-7 (укомплектований барабанами та крильчаткою); по сушильному відділенню : катки, підп'ятника бандажа, шестерні, плаваючий механізм передній та задній на ТОВ "Берегометський ДОК" в смт. Берегомет Чернівецької області.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що замовник зобов'язується прийняти результати вказаних робіт та сплатити підрядникові їх вартість.

Відповідно до розділу 3 договору, вартість робіт визначено у розмірі 195930,00грн. Оплата здійснюється за наступним графіком: 1) авансовий платіж 30% від суми договору протягом 5ти банківських днів після підписання договору; 2) остаточний розрахунок протягом 5 днів після підписання акту виконаних робіт.

Судами встановлено, що за своїм правовим змістом укладений сторонами договір є договором підряду.

Згідно із ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Крім додаткового договору від 20.11.2012р. між сторонами було підписано також локальний кошторис, договірну ціну, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року на суму 162823,30грн.

В суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції відповідач підтвердив підписання сторонами додаткового договору від 20.11.2012р. та локального кошторису до нього, проте категорично заперечив проти підписання акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року.

Відповідно до умов п.3.3 додаткового договору, остаточний розрахунок повинен бути проведений відповідачем протягом 5 днів після підписання акту виконаних робіт.

Позивача подано до господарського суду нотаріально засвідчені копії договору №26/06-12 на виконання робіт від 26.06.2012р., додаткового договору від 20.11.2012р., локального кошторису станом на 18 листопада 2012 року, договірної ціни станом на 18 листопада 2012 року, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року, акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року.

Однак, оригіналів даних документів на вимогу суду першої та апеляційної інстанції позивачем не надано. Проте, матеріали справи містять письмову відмову позивача надавати оригінали вказаних документів з мотивів запобігання їх втраті і через наявність у справі нотаріально посвідчених копій документів.

Згідно із ст.36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Доказів, що норми законодавства, які регулюють відносини підряду, визначають єдиним належним і допустимим доказом для оплати виконаних робіт лише оригінал акту приймання-передачі робіт за підписами обох сторін, відповідачем не надано.

Нотаріальне посвідчення є доказом належного посвідчення документів, про що йдеться у ст.36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки такий спосіб посвідчення копій документів встановлений та визнається державою.

Копії документів, які містяться у справі та надані до місцевого господарського суду нотаріусом Гивель Г.М. Жидачівського районного нотаріального округу м. Жидачів Львівської області вказано, що нотаріус засвідчує вірність всіх копій із оригіналом документів.

Відповідно до положень Закону України "Про нотаріат", нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Відповідно до ст.34 вказаного Закону, нотаріуси вчиняють в т.ч. такі нотаріальні дії, зокрема, засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них.

Беручи до уваги наведене, суди дійшли до висновку про відсутність підстав не приймати в якості належного і допустимого доказу для підтвердження обставин справи, нотаріально посвідчені копії акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 року та інших документів, наданих позивачем в обґрунтування позовних вимог.

Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", що копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003р. №55.

Правила нотаріального засвідчення копій документів встановлюються чинним законодавством.

В разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Також в п. 2.4 цієї ж постанови Пленуму Вищого господарського суду України зазначено, що у разі неподання оригіналів документів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказами, оцінка яких здійснюється відповідно до вимог статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу.

Розглядаючи справу по суті, судами встановлено, що в тексті акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2012 вказано, що його складено на виконання договору №20-11/12 від 20 листопада 2012 року, що відповідає реквізитам додаткового договору.

Виконання позивачем на користь відповідача більшого та частково іншого обсягу робіт, ніж було передбачено умовами п.1.1 цього договору, що вбачається із порівняння акту виконаних робіт за грудень 2012 року та умов п.1.1 договору, на думку судів не є безспірним свідченням того, що роботи за додатковим договором не виконувалися.

Згідно із ч.ч.2 та 3 ст.844 Цивільного кодексу України, кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

У п.3.2 договору сторонами передбачено можливість зміни договірної ціни при збільшенні (зменшенні) об'ємів робіт. Тобто, тим самим у договорі передбачено можливість вносити корективи до переліку робіт.

Інших умов про незмінність переліку робіт, які виконуються за п.1.1 додаткового договору від 20.11.2012р., вказаний договір не містить.

Підписання сторонами акту виконаних робіт з посиланням на додатковий договір від 20.11.2012р., із більшим чи частково іншим обсягом виконаних робіт, ніж було передбачено додатковим договором, свідчить про прийняття цих робіт замовником і саме за вказаним договором.

Щодо доводів відповідача про те, що додатковий договір від 20.11.2012р. сторонами не виконувався і знаходився у сторін в нереалізованому вигляді, то такі доводи відхилені судами , оскільки відповідач не вчинив зі свого боку жодних дій по розірванню цього договору чи направленню позивачу офіційної відмови від прийняття виконання робіт за цим договором, якщо відповідач стверджує, що позивач навіть не приступав до виконання робіт.

Також, судами встановлено, що позивач просив стягнути з відповідача, за прострочення розрахунків за виконані роботи у відповідності до збільшених позовних вимог 11321,79грн. як 3% річних за період з 02.01.2013р. по 22.04.2015р.

Згідно із ст.625 Цивільного кодексу України, у випадку прострочення грошового зобов'язання за вимогою кредитора боржник повинен сплатити суму боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, якщо більший розмір процентів не встановлено сторонами у договорі.

Проте, судами перевірено та встановлено, що за належним розрахунком 3% річних за вказаний позивачем період складають 11254,88грн., в той час як позивач надав розрахунок лише на суму 11241,49грн. (хоча просить стягнути 11 321,79грн.) і своїх вимог у бік збільшення не змінив, тому суди дійшли до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 11241,49грн., як 3% річних, а в решті вимог у цій частині позивачу відмовлено.

Також, апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції, про те, що за умовами додаткового договору від 20.11.2012р. для проведення остаточного розрахунку між сторонами повинен бути підписаний акт виконаних робіт (копія якого наявна в матеріалах справи, яка засвідчена нотаріально), тому позивач довів правомірність своїх позовних вимог, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача стягнуто вартість виконаних робіт в сумі 162823,30грн. і нарахованих 3% річних за прострочення розрахунків.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 16282,33грн. адвокатських витрат, то суди виходили з того, що згідно із ст.44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

На підтвердження здійснення витрат на послуги адвоката матеріали справи містять договір про надання юридичних послуг від 21.07.2014р., копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю №1095, довіреність на адвоката Янклевича Я.Є., платіжне доручення на сплату послуг за договором від 21.07.2014р. на суму 16282,33грн.

При цьому, суди дійшли до висновку про те, що предмет спору не є особливо складним, а тому стягнули 6000,00грн. на відшкодування адвокатських витрат.

Щодо клопотання представника відповідача про призначення експертизи, то таке клопотання відхилено, оскільки представники обох сторін відмовилися від призначення судом експертизи на предмет встановлення факту проведення робіт із демонтажу обладнання, оскільки погодилися з тим, що за сплином часу це взагалі зробити неможливо, а у справі, на їх думку, є інші докази для вирішення спору по суті і без проведення експертизи. Крім того, на думку місцевого господарського суду, експертиза не дасть відповіді на питання, ким було проведено демонтаж, якщо кожна із сторін в ході розгляду справи вже стверджує, що роботи проводили її працівники, а не інша сторона.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Мареллі", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мареллі" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. у справі №925/1291/14 господарського суду Черкаської області залишити без змін.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 04.11.2015р. про зупинення виконання рішення господарського суду Черкаської області від 22.05.2015р. і постанови Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р., вважати такою, що втратила силу.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова