Постанова

від 02.12.2015 по справі 918/1118/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа № 918/1118/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Сініцина Л.М. ,

судді Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність в справі;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність в справі; ОСОБА_3, керівник.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Приватного підприємства "Костопільський маргариновий завод"

на рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.15 р. у справі № 918/1118/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДПА"

до Приватного підприємства "Костопільський маргариновий завод"

про стягнення 132 771 грн. 67 коп., з яких 44 178 грн. 55 коп. - пеня, 31 773 грн. 74 коп. - штраф, 2 755 грн. 17 коп. - 3% річних, 54 064 грн. 21 коп. - інфляційних втрат

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.10.2015 р. у справі № 918/1118/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДПА" до Приватного підприємства "Костопільський маргариновий завод" про стягнення 132 771 грн. 67 коп., з яких 44 178 грн. 55 коп. - пеня, 31 773 грн. 74 коп. - штраф, 2 755 грн. 17 коп. - 3% річних, 54 064 грн. 21 коп. - інфляційних втрат задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "Костопільський маргариновий завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДПА" 22 000 грн. 00 коп. - штрафу, 21 000 грн. 00 коп. - пені, 54 015 грн. 35 коп. - інфляційних втрат, 2 742 грн. 12 коп. - 3 % річних та 1 995 грн. 02 коп. судового збору. Відмовлено в решті позовних вимог.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що згідно вимог ст. ст. 616 - 617 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Однак, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що обставини у справі не є такими, що свідчать, що зобов'язання порушено з вини кредитора, або внаслідок випадку чи непереборної сили

Також, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки пунктом 1.3 договору асортимент продукції визначається специфікацією та/або в накладній, які є невід'ємною частиною договору, а тому у даній справі накладна прирівнюється до специфікації.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню). Суд першої інстанції прийшов до висновку, що до стягнення з відповідача підлягають пеня - 44 178 грн. 55 коп.; штраф - 31 773 грн. 74 коп.; 3 % річних - 2 742 грн. 12 коп.; інфляційні - 54 015 грн. 35 коп.

Однак, суд першої інстанції зменшив розмір штрафу до 22 000 грн. 00 коп., пені до 21 000 грн. 00 коп. Місцевий господарський суд при цьому врахував наступні обставини: основне зобов'язання згідно Договору виконане відповідачем повністю ще до звернення позивача із позовною заявою до суду (згідно платіжних доручень № 2055 від 28.08.2015 року та № 2058 від 01.09.2015 року позивачу перерахована заборгованість у розмірі 158 869 грн. 69 коп., а провадження у справі порушено лише 22.09.2015 року.); відсутність збитків, завданих позивачу зі сторони відповідача, відсутні будь-які економічно обґрунтовані документи на підтвердження цього; відповідач провів оплату по договору на першу вимогу позивача - після направлення претензії, у якій позивач вказав свій новий розрахунковий рахунок; складне майнове, фінансове становище відповідача (станом на 01.01.2015 року дебіторська заборгованість контрагентів перед відповідачем складала 2 839 000 грн. 00 коп., на 01.08.2015 року 1 568 000 грн. 00 коп.), скорочення виробничого персоналу у 2015 році через різке зростання цін на сировину та палива, та падіння купівельної спроможності населення, що призвело до зменшення замовлень на продукцію відповідача і відповідно неможливості відповідача своєчасно акумулювати кошти для оплати заборгованості; неспіврозмірність штрафних санкцій, розрахованих позивачем у позовній заяві у порівнянні із розміром заборгованості.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Приватне підприємство "Костопільський маргариновий завод" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.2015 р. у справі № 918/1118/15 у частині розмірів стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат, зменшивши кожен з них до 1 % від їх заявленого розміру.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не повною мірою з'ясував усі обставини справи які мають значення для справи, що призвело до неповної відповідності висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи, а саме:

- судом недостатньо враховані причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем. Скаржник зазначає, що відповідач негайно провів оплату боргу на першу письмову вимогу позивача, переконавшись, що позивач реально існує і працює на території України;

- судом недостатньо врахована поведінка винної сторони, адже відповідач багаторазово намагався встановити контакт із позивачем і як тільки позивач "вийшов на зв'язок", повідомивши у претензії від 25.08.2015 р. свої нові реквізити, - новий розрахунковий рахунок, прізвище нового директора, відповідач негайно виконав свої зобов'язання;

- вважає розміри штрафних санкцій надмірними: загальний розмір боргу відповідача складав 158 869 грн., а розмір санкцій - майже 102 000 грн., тобто 2/3 до розміру первинного боргу відповідача. При цьому належно не враховано, що стороною борг було заплачено негайно, на першу ж вимогу, ще до звернення позивача до суду.

- судом при прийнятті рішення не достатньо з'ясовано, а позивачем жодним чином не доведено обставин, які б свідчили про завдання збитків позивачу;

- між сторонами спору існують багаторічні довготривалі господарсько-фінансові стосунки (з 2011 р.), в ході яких позивач, виконував аналогічні замовлення з постачання (а також і виготовлення) плівки для запаковування майонезу;

- судом недостатньо враховані інтереси сторін, зокрема, відповідача, який є невеликим виробником продуктів харчування (майонезу, оцту, повидла), які виготовляє на невеликих власних виробничих площах у м. Костопіль, своєчасно та повністю сплачує податки до бюджету, але у 2015 р. є збитковим підприємством;

- різке зростання цін на сировину та паливо, падіння купівельної спроможності населення призвело до різкого зменшення замовлень на продукцію відповідача і відповідно різко зменшило можливості відповідача своєчасно акумулювати кошти для своєчасного виконання зобов'язання, в т.ч. по даному договору.

Скаржник зазначає, що викладені вище обставини є виключними, що дає можливість для суттєвого зменшення розмірів неустойки (штрафу та пені).

В апеляційній скарзі, скаржник посилається на ст. 207, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 181, 233 ГК України, ч. 3 ст. 83, 103, 104 ГПК України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та при значено її розгляд на 02.12.2015 р.

26.11.2015 р. на адресу суд від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.2015 р. у справі № 918/1118/15 - без змін.

Представник позивача в судовому засіданні 02.12.2015 р. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 28.07.2015 р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники відповідача в судовому засіданні 02.12.2015 р. підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважають, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, а тому просять її скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.2015 року у справі № 918/1118/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім ДПА" та Приватним підприємством "Костопільский маргариновий завод" укладено договір поставки № 27 (далі - Договір) (а.с. 7-10).

Розділами 1 - 5 Договору визначено, що постачальник зобов'язується у встановлений строк передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується вчасно прийняти продукцію й сплатити за неї певну грошову суму. Найменування продукції: упаковка - пакети й плівка з поліетилену, інша упаковка, у тому числі ламінована, з нанесенням на неї кольорового малюнку (флексодруку) (далі - продукція) (п. 1.1., 1.2 Договору).

Відповідно до п. 1.3 Договору асортимент продукції визначається в специфікації (далі - Специфікація) та/або в накладній, які є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що одиниця виміру й кількості кожної окремої партії продукції встановлюється сторонами в Специфікації та/або в накладній (з урахуванням положень передбачених п. 2.2. Договору). Загальна кількість поставленої за Договором продукції встановлюється шляхом підсумування кількості продукції, фактично поставленої покупцеві згідно накладних.

Претензії й повідомлення щодо поставленої продукції у т.ч. щодо її якості й кількості, можуть бути пред'явлені протягом 10 календарних днів з дати поставки. Після закінчення цього строку продукція вважається прийнятою за відсутності будь-яких претензій, якщо сторони не домовлялись про інше (п. 2.5 Договору).

Ціна продукції узгоджується сторонами в специфікації та/або в накладній та вказується в національній валюті України. Остаточна вартість партії продукції визначається в накладній (з урахуванням положень п. 2.2. Договору). У погоджену сторонами ціну продукції входять всі витрати, які несе постачальник при виконанні договірних зобов'язань.

Днем здійснення платежу вважається день, у якому сума, що підлягає до сплати зараховується на рахунок постачальника. Повна оплата продукції за Договором здійснюється покупцем протягом 30 календарних днів з дати поставки продукції (п. 5.2 договору).

Згідно п. 5.3. Договору відповідач зобов'язаний здійснити оплату за передану плівку ламіновану протягом 30 днів з моменту їх поставки.

За порушення строків оплати продукції покупець сплачує постачальникові пеню від суми невиконаних грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, за кожний день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості , що не звільняє його від виконання зобов'язань за Договором (п. 9.3).

За порушення строків оплати продукції більш ніж на 7 банківських днів покупець додатково на вимогу постачальника виплачує останньому штраф у розмірі 20 % від вартості партії продукції, узгодженої сторонами у Специфікації, щодо якої допущено порушення зобов'язань (прострочення платежу) (п. 9.4).

Відповідно до ч. 2 п. 11.1 Договору у випадку зміни банківських реквізитів постачальника, останній повідомляє про це покупця в письмовій формі. Зміни банківських реквізитів постачальника набувають чинності із моменту отримання покупцем повідомлення про зміну банківських реквізитів, що є невід'ємною частиною договору. З моменту набрання чинності вказаних змін, покупець зобов'язується оплачувати продукцію на зазначений у повідомленні поточний рахунок постачальника.

Договір набуває чинності з моменту його підписання й діє до 31.12.2016 р. (включно), а в частині невиконаних зобов'язань - до повного їх виконаня (п. 11.7 Договору).

Відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки № 27 від 21.07.2014 року відповідачу за видатковою накладною № 94 від 30.12.2014 року (а.с. 11) на підставі довіреності № 203 від 29.12.2014 р. (а.с. 12) була передана плівка ламінована на загальну суму 158 868 грн. 69 коп.

21.08.2015 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 2508 від 25.08.2015 р., що підтверджується фіскальним чеком від 21.08.2015 р. та не заперечується сторонами, в якій позивач просить перерахувати на поточний рахунок суму боргу із врахуванням індексу інфляції, пені, штрафу, 3 % річних, що разом складає 300 108,40 грн. (а.с. 13, 14).

Відповідачем вимоги претензії задоволено та перераховано на розрахунковий рахунок позивача заборгованість за поставлений товар в сумі 158 868,69 грн., зокрема, платіжними дорученнями № 2055 від 28.08.2015 року в сумі 80 068 грн. 69 коп. та № 2058 від 01.09.2015 року в сумі 78 800 грн. 00 коп., в яких зазначено призначення платежу: за плівку згідно накладної № 94 від 30.12.2014 р., в т.ч. ПДВ 20% - 13 133,33 грн. (а.с. 15).

18.09.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім ДПА" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Костопільський маргариновий завод" про стягнення 44 178 грн. 55 коп. - пені, 31 773 грн. 74 коп. - штрафу, 2 755 грн. 17 коп. - 3% річних, 54 064 грн. 21 коп. - інфляційних втрат в зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язання за поставлену продукцію.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб'єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар або надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 202 ГК України та ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, 21.07.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім ДПА" та Приватним підприємством "Костопільский маргариновий завод" укладено договір поставки № 27 (а.с. 7-10).

Відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки № 27 від 21.07.2014 року відповідачу за видатковою накладною № 94 від 30.12.2014 року (а.с. 11) на підставі довіреності № 203 від 29.12.2014 р. (а.с. 12) була передана плівка ламінована на загальну суму 158 868 грн. 69 коп.

Згідно п. 5.3. Договору відповідач зобов'язаний здійснити оплату за передану плівку ламіновану протягом 30 днів з моменту їх поставки, тобто строк оплати настав ще 30.01.2015 року.

Однак, в матеріалах справи наявні платіжні доручення № 2055 від 28.08.2015 року на суму 80 068 грн. 69 коп. та № 2058 від 01.09.2015 року на суму 78 800 грн. 00 коп., в яких зазначено призначення платежу: за плівку згідно накладної № 94 від 30.12.2014 р., в т.ч. ПДВ 20% - 13 133,33 грн., що свідчить, що відповідач здійснив оплату за передану плівку ламіновану не в строки, передбачені Договором (а.с. 15, 16).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що основне зобов'язання згідно Договору виконане відповідачем повністю ще до звернення позивача із позовною заявою до суду (провадження у справі порушено 22.09.2015 року): згідно платіжних доручень № 2055 від 28.08.2015 року та № 2058 від 01.09.2015 року позивачу перерахована заборгованість у розмірі 158 869 грн. 69 коп. (а.с. 15, 16).

Як вбачається із відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги, відповідач зазначає, що причиною недоплати отриманої продукції є зміна позивачем розрахункового рахунку, про який зазначено у претензії від 25.08.2015 р.

Статтею 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих простроченням кредитора, якщо кредитор доведе, що прострочення не є наслідком його вини або осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Згідно вимог ст. ст. 616 - 617 ЦК України якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення. Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 п. 11.1 Договору у випадку зміни банківських реквізитів постачальника, останній повідомляє про це покупця в письмовій формі. Зміни банківських реквізитів постачальника набувають чинності із моменту отримання покупцем повідомлення про зміну банківських реквізитів, що є невід'ємною частиною договору. З моменту набрання чинності вказаних змін, покупець зобов'язується оплачувати продукцію на зазначений у повідомленні поточний рахунок постачальника.

Однак, відповідно п. 5.3 Договору строк оплати настав ще 30.01.2015 року, тобто до зміни рахунку, а доказів перерахування коштів до отримання претензії відповідачем до суду не надано.

А тому, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками місцевого господарського суду, що зміна позивачем розрахунку, не є такою обставиною, що тягне за собою припинення зобов'язання передбачене умовами ст. ст. 598 - 609 ЦК України, а обставини справи не свідчать, що зобов'язання порушено з вини кредитора, або внаслідок випадку чи непереборної сили.

У відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідач зазначає, що оскільки специфікація відповідачем не погоджувалась то відповідальність у даній справі наступити не може, з такими висновками колегія суддів апеляційної інстанції погодитись з огляду на таке.

Відповідно до п. 1.3 Договору асортимент продукції визначається в специфікації (далі - Специфікація) та/або в накладній, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 2.1. Договору одиниця виміру й кількості кожної окремої партії продукції встановлюється сторонами в Специфікації та/або в накладній (з урахуванням положень передбачених п. 2.2. Договору). Загальна кількість поставленої за Договором продукції встановлюється шляхом підсумування кількості продукції, фактично поставленої покупцеві згідно накладних.

Таким чином, відповідно до умов укладеного сторонами Договору накладна прирівнюється до Специфікації, а в матеріалах справи відсутні заперечення з боку відповідача щодо кількості та асортименту продукції.

Як свідчать матеріали справи, відповідач здійснив оплату основного боргу за продукцію, що підтверджується платіжними дорученнями № 2055 від 28.08.2015 року в сумі 80 068 грн. 69 коп. та № 2058 від 01.09.2015 року в сумі 78 800 грн. 00 коп., в яких зазначено призначення платежу: за плівку згідно накладної № 94 від 30.12.2014 р., в т.ч. ПДВ 20% - 13 133,33 грн. (а.с. 15, 16), однак. не строки, передбачені, договором.

Пунктами 9.3, 9.4 Договору сторони передбачили що за порушення строків оплати продукції покупець сплачує постачальникові пеню від суми невиконаних грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення, за кожний день прострочення, до моменту повного погашення заборгованості , що не звільняє його від виконання зобов'язань за Договором; за порушення строків оплати продукції більш ніж на 7 банківських днів покупець додатково на вимогу постачальника виплачує останньому штраф у розмірі 20 % від вартості партії продукції, узгодженої сторонами у Специфікації, щодо якої допущено порушення зобов'язань (прострочення платежу).

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що в силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесений штраф, пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч.2 ст.549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків пені, штрафу, 3 % річних, інфляційних втрат (розрахунок додається, а.с. 101-105), погоджується із висновком суду першої інстанції, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 44 178 грн. 55 коп.; штраф у розмірі 31 773 грн. 74 коп..; 3 % річних у розмірі 2 742 грн. 12 коп.; інфляційні у розмірі 54 015 грн. 35 коп.

Разом з тим, відповідно до ст. 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Крім того, згідно п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Враховуючи вказане, суд констатує, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

У зв'язку з погашенням відповідачем основної заборгованості у повному розмірі до подачі позовної заяви, а також, враховуючи відсутність збитків, завданих позивачу зі сторони відповідача, відсутність будь-яких економічно обґрунтованих документів на підтвердження цього; відповідач провів оплату по договору на першу вимогу позивача - після направлення претензії, у якій позивач вказав свій новий розрахунковий рахунок; складне майнове, фінансове становище відповідача (станом на 01.01.2015 року дебіторська заборгованість контрагентів перед відповідачем складала 2 839 000 грн. 00 коп., на 01.08.2015 року 1 568 000 грн. 00 коп.), скорочення виробничого персоналу у 2015 році через різке зростання цін на сировину та палива, та падіння купівельної спроможності населення, що призвело до зменшення замовлень на продукцію відповідача і відповідно неможливості відповідача своєчасно акумулювати кошти для оплати заборгованості; неспіврозмірність штрафних санкцій, розрахованих позивачем у позовній заяві у порівнянні із розміром заборгованості, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку щодо зменшення розміру штрафу на 30,76 % - до 22 000 грн. 00 коп., пені на 52,46 % - до 21 000 грн. 00 коп.

Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про заподіяння тяжких наслідків позивачу через неналежне виконанням зобов'язання.

Окрім того, судова колегія відзначає, що до апеляційної скарги, в якій відповідач просить змінити рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.2015 р. у справі № 918/1118/15 у частині розмірів стягнення пені, штрафу, інфляційних втарт, зменшеншивши кожен з них до 1 % від їх заявленого розміру, долучено баланси підприємства станом на 31.01.2015 р., січень 2015 р., 28.02.2015 р., січень-лютий 2015 р., 30.06.2015 р., перше півріччя 2015 р., 30.09.2015 р., дев'ять місяців 2015 р.

Судом апеляційної інстанції вказані додаткові докази долучені до матеріалів справи, але не прийняті до уваги, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 101 ГПК України та абз. 1, 2, 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 17.05.2011 р. (із змінами і доповненнями) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Однак, подаючи додаткові докази, апелянтом не обґрунтовано причини, з яких вони не могли бути подані до суду першої інстанції. З протоколів судових засідань у суді першої інстанції від 05.10.2015 р. та 19.10.2015 р. вбачається, що представники відповідача брали участь у судових засіданнях, клопотань щодо долучення вказанних додаткових доказів в обґрунтування зменшення сум штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3 % річних до 1 % суду першої інстанції не подавали. Окрім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що не є поважною причиною те, що в судовому процесі апелянт брав участь вперше, оскільки як вбачається із довіреності № 86 від 05.10.2015 р. на представлення інтересів підприємства остання видана юрисконсульту ОСОБА_4 (а.с. 45).

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 19.10.2015 р. року у справі № 918/1118/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - Приватного підприємства "Костопільський маргариновий завод" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 918/1118/15 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Олексюк Г.Є.