Ухвала

від 19.11.2015 по справі 821/4613/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року м. Київ К/800/42679/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014

у справі № 821/4613/13-а

за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми „Маркет"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління

Міндоходів у Херсонській області

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватна виробничо-комерційна фірма „Маркет" звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень: № 0005162200 від 25.07.2013; № 0005172200 від 25.07.2013.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкові повідомлення - рішення № 0005162200 від 25.07.2013; № 0005172200 від 25.07.2013, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських відносин зокрема з ТОВ „Лігран" та ТОВ „Шоковіта" за період з 01.01.2010 по 31.01.2013 та їх відображення у податковій звітності по податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств за період з 01.01.2010 по 31.01.2013 та складено акт № 2846/21292863 від 03.06.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0005162200 від 25.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 1124356, 50 грн.; № 0005172200 від 25.07.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на 1180630, 50 грн.: основний платіж 787087 грн., штрафні санкції 393543, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, перевіркою не підтверджено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за перевіряємий період, та як наслідок доходи від подальшої реалізації в межах придбання на загальну суму 2772847 грн.; пп. 138.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток у загальній сумі 787087 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, відсутні об'єкти оподаткування по податку на додану вартість по операціях з придбання товарів та подальшої реалізації на загальну суму 554569 грн. по правочинах, здійснених ПВКФ „Маркет" з постачальниками ТОВ „Лігран" та ТОВ „Шоковіта"; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України внаслідок документування отриманих послуг від ТОВ „Лігран" та ТОВ „Шоковіта", занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на 749571 грн.

Висновки відповідача про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток ґрунтуються на визнанні безтоварними операцій, здійснених позивачем з його контрагентами - ТОВ „Лігран", ТОВ „Шоковіта" у 2012 році.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 цього Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пп. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 зазначеного Кодексу платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

З огляду на викладені норми Закону України „Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, зменшення показника валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції з поставки товарів між позивачем та контрагентами: ТОВ „Лігран" та ТОВ „Шоковіта" фактично мали реальний характер.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Факт здійснення господарських операцій позивача ТОВ „Лігран" та ТОВ „Шоковіта" підтверджується наявними в справі первинними документами, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, виписками про рух грошових коштів за поточним рахунком, товарно-транспортними накладними.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ „Лігран" та ТОВ „Шоковіта", що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищезазначеними контрагентами.

Крім того, судами встановлено, що ТОВ „Лігран" та ТОВ „Шоковіта" на час спірних відносин був зареєстрований як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 у справі № 821/4613/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.12.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 у справі № 821/4613/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С .Е. Острович О.І. Степашко