Постанова

від 17.11.2015 по справі 2а-5868/11/2070

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 201 5 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоМаринченка В.Л., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства «Теплоелектроцентраль-3» (далі - Товариство) до спеціалізованої державної податкової iнспекцiї з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державноп фiскальноп служби Украпни (далi - ДПI) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ від 28 жовтня 2010 року №№ 0001620854/0, 0001630854/0 та 23 грудня 2010 року №№ 0001620854/1, 0001630854/1, якими Товариству донараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 6 425 461 грн 50 коп. та з податку на прибуток підприємств у сумі 10 140 708 грн 90 коп.

Оскаржувані рішення ДПІ прийняла на підставі акта від 13 жовтня 2010 року № 3686/23-1/30657701 про результати перевірки Товариства за період з 1 квітня 2009 року по 30 червня 2010 року, у якому вказано на порушення останнім пункту 1.32 статті , пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті та підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1. пункту 7.5, пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинних на час виникнення спірних відносин).

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 7 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 липня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. Ухвалюючи таке рішення, касаційний суд дійшов висновку про дотримання Товариством встановлених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту. При цьому касаційний суд виходив із того, що, як установили суди попередніх інстанцій, спірний обсяг придбаного у НАК «Нафтогаз України» газу (5470,374 тис.м.куб. на суму 6 249 874 грн 83 коп.) фактично був поставлений Товариству та оприбуткований у бухгалтерському обліку, роботи із обстеження та оцінки технічного стану основних фондів товариством «Кельма Плюс» виконані, доведено також і реальний характер робіт з технічного обслуговування та поточного ремонту основних фондів та робіт з аналізу можливості підвищення ефективності роботи насосного обладнання за укладеними з ТОВ «ВБК Інвестбуд» і ТОВ «Латем Плюс» договорами, докази укладення Товариством таких угод з метою незаконного отримання податкової вигоди чи обізнаності останнього щодо певних протиправних дій контрагентів не надано.

Перевищення ж собівартості виробленої електроенергії (внаслідок включення до неї вартості газу) над доходом від реалізації цієї електроенергії, на думку касаційного суду, не свідчить про здійснення таких операцій Товариством поза межами господарської діяльності, оскільки господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. При цьому підстав вважати, що Товариство реалізовувало електроенергію за визначеними цінами з метою штучного завищення валових витрат та податкового кредиту задля заниження об'єкту оподаткування, немає.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ДПІ, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пункту 1.32 статті , пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті та підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1. пункту 7.5, пункту 7.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2015 року та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2015 року К/9991/75304/12, у якій суд касаційної інстанції дійшов висновку про безпідставність формування податкового кредиту та валових витрат за наслідками договору перевезення на підставі лише первинних документів за відсутності у контрагента необхідних ресурсів для здійснення транспортних перевезень та відсутності доказів залучення для цього третіх осіб, а також встановлення, крім наведеного, підписання акта приймання-передачі послуг до часу їх надання.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за наслідками спірних господарських операцій з огляду на встановлення судами попередніх інстанцій їх реального виконання та використання результатів їх здійснення у власній господарській діяльності.

Водночас у справі, на рішення в якій посилається ДПІ, обґрунтовуючи наявність інакшого правозастосування, суд касаційної інстанції, вказуючи на правомірність рішень податкового органу про донарахування ПДВ та податку на прибуток підприємств, виходив із наявності обставин, які свідчать про відсутність фактичного виконання господарських операцій згідно з договором перевезення, за наслідками яких платник податків сформував податковий кредит і валові витрати.

Отже, наведені рішення суду касаційної інстанції ухвалені за різних фактичних обставин справ, установлених судами, тому підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Державноп фiскальноп служби Украпни відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.В. КривенкоП.В. Панталієнко І.Л. СамсінО.О. Терлецький