Постанова

від 17.11.2015 по справі 826/19050/14

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 7 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоПанталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ)

«Таргет Груп» - Сосніна В.М. та представника державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві - Деревцова С.І., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТОВ «Таргет Груп» до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України м. Києві (в подальшому реорганізовано в державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві; далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ТОВ «Таргет Груп» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від

4 листопада 2014 року № 0015092206.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що висновки акта ДПІ від

23 жовтня 2014 року № 1545/26-59-22-06/32985469, складеного за результатами проведенні документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання

ТОВ «Таргет Груп» вимог податкового законодавства при проведення фінансово-господарських операцій з контрагентом ТОВ «Технік-ТРК» за період квітень 2014 року, а саме: в частині заниження податкового кредиту з податку на додану вартість, сформованого за наслідками господарських взаємовідносин з виконавцем маркетингових і мерчандайзингових послуг - ТОВ «Технік-ТРК», згідно з контрактами від 24 березня

2014 року №№ 1403-01, 1404-02, за твердженнями представника позивача, документально і нормативно не підтверджуються.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від

14 травня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 23 липня 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.

31 серпня 2015 року ДПІ звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС).

На обґрунтування заяви додано копію постанови Вищого адміністративного суду України від 14 серпня 2013 року (справа № 2а-11528/11/2670, К/800/21949/13), яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинний на час виникнення спірних відносин), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС однією із підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Так, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що позивач підтвердив належним чином фактичне виконання господарських операцій з його контрагентом.

Натомість, у рішенні, наданому для порівняння на підтвердження наведених у заяві доводів, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в позові з тих мотивів, що операції позивача та його контрагента мали фіктивний характер.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення в якій додано на підтвердження наведених у заяві доводів, підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийП.В. Панталієнко Судді:О.Ф. Волков О.А. КороткихМ.І. Гриців О.В. Кривенда В.В. КривенкоВ.Л. Маринченко І.Л. СамсінО.О. Терлецький