Рішення

від 24.11.2015 по справі 921/942/15-г/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" листопада 2015 р.Справа № 921/942/15-г/15

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Галамай О.З.

при секретарі Сиротюк К.В.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегрос", вул. Збаразька, 16, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46000

до ОСОБА_1 підприємства "Авербуд", вул. С. Бандери, 56, м. Чортків, Чортківський район, Тернопільська область, 46500

про cтягнення заборгованості в сумі 83 980,29 грн ( з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

В судове засідання з"явились:

від позивача: ОСОБА_2 - представник, довіреність №01 від 01.02.2014р.;

від відповідача: не зявився

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу технічними засобами в порядку ст. 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Суть спору : На розгляд господарського суду Тернопільської області Товариством з обмеженою відповідальністю "Тегрос" подано позов до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Авербуд" про cтягнення заборгованості в сумі 96 980,29 грн.

Ухвалою суду від 10.09.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30.09.2015 р.

В судовому засіданні 30.09.2015р. суд перейшов до розгляду справи по суті та оглянув оригінали документів, доданих до позовної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 30.09.2015 р. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні. Також через канцелярію суду подав ряд документів, які витребовувались ухвалою суду (вх.№ 20825).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду від 10.09.2015р. не виконав, причин неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 15.10.2015р.

Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду та продовжено строк розгляду справи на 15 днів в порядку ст.69 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 24.11.2015 р. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та письмових пояснень (вх.№ 24719).

Представник відповідача в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечив з підстав, викладених в відзиві на позовну заяву (вх. № 22855) та доповнень до відзиву на позовну заяву ( вх. № 22895). Зокрема зазначив, що ОСОБА_1 підприємством «Авербуд» авансом оплачено 29 000 грн. за матеріали, поставлені ТОВ»Тегрос» згідно видаткових накладних №РН-0000132 від 26.12.2013 р. на суму 52 794,16 грн. та №РН-0000133 від 26.12.2013 р. на суму 80 332,55 грн, про що свідчать платіжні доручення №612 від 12.12.2013 р. та №622 від 13.12.2013 р.

В судовому засіданні 24.11.2015р. представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог в розмірі 13 000 грн. в зв'язку зі сплатою їх відповідачем. Відтак просить суд стягнути з відповідача 83 980,29 грн. (платіжні доручення від 04.08.2015 р. на 3 000 грн; від 10.09.2015 р. на 2 000 грн; від 16.10.2015 р. на 3 000 грн; від 04.11.2015 р. на 2 000 грн; від 19.11.2015 р. на 3 000 грн).

Відповідно до ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог. Дана заява подана згідно вимог ст.22 ГПК України, яку суд приймає до розгляду.

Отже, предметом позову є стягнення боргу в розмірі 83 980,29 грн.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

02.01.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (Постачальник) та ОСОБА_1 підприємством "Авербуд" (Покупець) укладено договір поставки №1-П, відповідно до умов якого сторони домовились про те, що Постачальник зобов'язується продати (передати у власність) та поставити Покупцю товар в кількості, асортименті та на умовах, зазначених у цьому правочині, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього ціну, визначену відповідно до його умов ( п.1.1 Договору).

У відповідності до п.2.1 Договору, вид, кількість товару, що повинен бути поставлений Постачальником Покупцю, визначається сторонами відповідно до умов Додатків до цього Договору, якими сторони визначають обсяг поставок товару на певний строк, вказаний в такому Додатку.

Товар вважається поставленим Постачальником Покупцю з моменту передачі автомобіля з товаром Постачальником в пункті призначення та засвідчується складанням 2-х екземплярів видаткової накладної на товар, які підписуються представниками сторін і скріпляються печатками сторін або підписом уповноваженої особи Покупця та належним чином оформленою довіреністю на отримання товару (п.3.2 Договору).

Згідно п.п.5.1, 5.2, 5.4, 5.7 Договору, ціна, кількість та порядок оплати товару, а також загальна вартість товару, що буде поставлятися Постачальником протягом терміну дії Договору встановлюється в Додатку до нього; Додаток складається окремо на кожну партію товару, якщо інше не передбачено сторонами окремо. Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом безготівкового переказу грошових коштів на рахунок Постачальника. При здійсненні оплати за товар згідно умов цього договору, Покупець зобов'язаний у графі призначення платежу в платіжному дорученні на перерахування відповідних сум, робити посилання на даний договір із зазначенням його номеру і дати укладення. Підтвердженням факту оплати товару є банківська виписка з поточного рахунку Постачальника.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та скріплення їх печатками (п.8.1 Договору).

02 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (Постачальник) та ОСОБА_1 підприємством "Авербуд" (Покупець) укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №1-П від 02.01.2013р., якою погодили п.8.2 Договору викласти в наступній редакції: "сторони погодилися, що цей договір є чинним до 31.12.2014р.".

26.12.2013 р. позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 133 126,71 грн., про що свідчать видаткові накладні №РН-0000132 на суму 52794,16 грн. та №РН-0000133 на суму 80332,55 грн., які скріплені підписами та печатками обох сторін (належно завірені копії містяться в матеріалах справи).

Даний товар отриманий відповідачем на підставі довіреності №387 від 26.12.2013р. (копія міститься в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, відповідачем також частково погашено заборгованість в розмірі 36 146,42 грн., про що свідчать банківські виписки: від 12.12.2013р. на суму 24000,00 грн. частково у розмірі 1146,42 грн.; від 13.12.2013р. на суму 5000,00 грн. повністю; від 06.06.2014р. на суму 10 000,00 грн. повністю; від 25.06.2014р. на суму 10 000,00 грн. повністю; від 04.07.2014р. на суму 5 000,00 грн. повністю; від 11.07.2014р. на суму 5000,00 грн. повністю (пояснення вх.№24443 від 18.11.2015р.).

Однак відповідач порушив зобов'язання щодо оплати поставленого товару, заборгувавши позивачу 83 980,29 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 ГК України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні

виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (Постачальник) та ОСОБА_1 підприємством "Авербуд" (Покупець) 02.01.2013 р. укладено договір поставки №1-П, відповідно до умов якого сторони домовились про те, що Постачальник зобов'язується продати (передати у власність) та поставити Покупцю товар в кількості, асортименті та на умовах, зазначених у цьому правочині, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього ціну, визначену відповідно до його умов ( п.1.1 Договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та скріплення їх печатками (п.8.1 Договору).

02 січня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (Постачальник) та ОСОБА_1 підприємством "Авербуд" (Покупець) укладено додаткову угоду №1 до договору поставки №1-П від 02.01.2013р., якою погодили п.8.2 Договору викласти в наступній редакції: "сторони погодилися, що цей договір є чинним до 31.12.2014р.".

У відповідності до п.2.1 Договору, вид, кількість товару, що повинен бути поставлений Постачальником Покупцю, визначається сторонами відповідно до умов Додатків до цього Договору, якими сторони визначають обсяг поставок товару на певний строк, вказаний в такому Додатку.

Товар вважається поставленим Постачальником Покупцю з моменту передачі автомобіля з товаром Постачальником в пункті призначення та засвідчується складанням 2-х екземплярів видаткової накладної на товар, які підписуються представниками сторін і скріпляються печатками сторін або підписом уповноваженої особи Покупця та належним чином оформленою довіреністю на отримання товару (п.3.2 Договору).

26.12.2013 р. позивачем посталено відповідачеві товар на загальну суму 133 126,71 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000132 на суму 52794,16 грн. та №РН-0000133 на суму 80332,55 грн., які скріплені підписами та печатками обох сторін (належно завірені копії містяться в матеріалах справи).

Даний товар отриманий відповідачем на підставі довіреності №387 від 26.12.2013р. (копія міститься в матеріалах справи).

Факт отримання товару підтверджується підписами уповноважених осіб відповідача та відтиском печатки підприємства на відповідних видаткових накладних та представниками сторін не заперечується.

Згідно п.п.5.1, 5.2, 5.7 Договору, ціна, кількість та порядок оплати товару, а також загальна вартість товару, що буде поставлятися Постачальником протягом терміну дії Договору встановлюється в Додатку до нього; Додаток складається окремо на кожну партію товару, якщо інше не передбачено сторонами окремо. Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом безготівкового переказу грошових коштів на рахунок Постачальника. Підтвердження факту оплати товару є банківська виписка з поточного рахунку Постачальника.

Однак відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, заборгувавши позивачу 83 980,29 грн.

На час виникнення спірних правовідносин порядок розрахунків за укладеним між сторонами договором регламентувався Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою НБУ від 21.01.2004р. 22. та зареєстрована 29.03.2004р. в Мін'юсті України (далі - Інструкція НБУ).

Пунктом 3.8 даної Інструкції визначено, що реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Як вбачається із п.5.4 договору, при здійсненні оплати за товар згідно умов даного Договору, Покупець зобов'язаний у графі призначення платежу в платіжному дорученні на перерахуванні відповідних сум, робити посилання на даний договір, із зазначенням його номеру та дати укладення.

Однак відповідачем в платіжних дорученнях, які долучені до матеріалах справи, у графах "Призначення платежу" не вказано на підставі якого договору чи видаткової накладної здійснюється розрахунок, а внесена у них інформація - "оплата за матеріали" «оплата за матеріали зг. рах.» тощо не встановлює факту оплати видаткових накладних №РН-0000132, №РН-0000133.

Отже, у разі, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період визначається одержувачем відповідно до умов договору між платником та особою, на користь якої проведено оплату.

Сплачені відповідачем без призначення платежу кошти відносяться на погашення боргу в хронологічному порядку, починаючи з заборгованості, що виникла у найдавніший період, до повної її сплати.

Враховуючи викладене, спростовуються твердження відповідача про відсутність простроченої заборгованості по договору поставки №1-П від 02.01.2013р. та видаткових накладних №РН-0000132 від 26.12.2013р. на суму 52794,16 грн. та №РН-0000133 від 26.12.2013р. на суму 80332,55 грн. із посиланням на невірне зарахування позивачем сплачених коштів (доповнення до відзиву, вх. №23895 від 11.11.2015р.).

Крім того, зарахування коштів без чіткого посилання платника на призначення платежу в погашення заборгованості за минулі періоди не заборонено нормами законодавства.

За таких обставин, позивач правомірно зараховував сплачені йому кошти в рахунок погашення заборгованості за поставки товару, які були здійснені в попередні періоди.

Такої ж правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постановах від 14.04.2005р. у справі №11/274 (12/5), від 25.12.2003р. у справі № 10/172 та Верховний Суд України в ухвалі від 23.06.2005р. у справі №11/274 (12/5).

Щодо твердження відповідача про те, що зобов'язання сторін, які виникли за період діяльності з 05.10.2010 р. виходять за межі трьохрічного строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а предметом розгляду даного спору є стягнення боргу згідно видаткових накладних від 26.12.2013р.

Ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Пунктом 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Із наведеного вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Як вбачається із договору поставки №1-П від 02.01.2013р. сторонами не встановлено терміну виконання зобов'язання, а вимогу про оплату товару відповідач не отримував, отже обов'язку проведення грошового розрахунку немає з огляду на те, що згідно з вищенаведеними нормами права у відповідача виник обов'язок оплатити товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, що останнім виконано не в повному обсязі та не у встановлені строки (правова позиція у постанові Вищого господарського суду України від 23.04.2015р. у справі №921/1213/14-г/14).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

А тому, твердження відповідача про те, що сторонами у договорі не було узгоджено терміну виконання зобов'язання, а вимогу про оплату товару відповідач не отримував, а отже обов'язку проведення грошового розрахунку немає, спросовується вище викладеним.

Видаткові накладні є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року № 9/252-10).

Оскільки інший строк оплати товару сторонами у договорі поставки №1-П від 02.01.2013р. та видаткових накладних №РН-0000132 від 26.12.2013р., №РН-0000133 від 26.12.2013р. встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з позивачем після отримання товару.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар не виконав належним чином, заборгувавши позивачу 83 980,29 грн, які підлягають до стягнення.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1259,70 грн. покладаються на відповідача.

Крім того, суд зазначає наступне:

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України "Про судовий збір".

Так, пунктом 1 ст. 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2.2.1 п. 2.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (редакція чинна з 01.09.2015 р.).

Згідно зі ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" від 28.12.2014, № 80-VIII, з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн 00 коп.

Предметом судового розгляду у справі №921/942/15-г/15 є вимога майнового характеру: стягнення з відповідача заборгованості в загальній сумі 83 980,29 грн, за яку належить до сплати 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1218,00 грн.) , що складає 1259,70 грн.

Як вбачається із матеріалів справи при зверненні до суду з даним позовом (09.09.2015 р.) позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 939,61 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 243 від 02.09.2015р. Таким чином, сума зайво сплаченого судового збору становить 679,91 грн.

Згідно п. 7 Закону України "Про судовий збір", в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом,сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Представником позивача в судовому засіданні 24.11.2015р. подано заяву (вх. №24824), в якій просить суд повернути зайво сплачену суму судового збору в розмірі 679,91 грн.

Отже, 679,91 грн. зайво сплаченого судового збору позивачем підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, суд повертає позивачу з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 679,91 грн. на підставі п.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" в зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом .

Керуючись ст. ст. 3, 4, 41, 42, 43,44, 45,46,12,22, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Авербуд" (вул.С.Бандери,56, м.Чортків, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 36164626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (вул.Збаразька,16, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 36318154) - 83 980 (вісімдесят три тисячі дев'ятсот вісімдесят) грн. 29 коп., 1 259 (одну тисячу двісті п'ятдесят девять) грн. 70 коп. судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Тегрос" (вул.Збаразька,16, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 36318154) з Державного бюджету України 679 (шістсот сімдесят девять) грн. 91 коп. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №243 від 02.09.2015р.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний "01 " грудня 2015р.

Суддя Галамай О.З.