Постанова

від 02.12.2015 по справі 910/15199/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 910/15199/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Рудченка С.Г.

секретар судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Борисенко Ю.В. (дов. №б/н від 30.11.2015 року); ;

від відповідача - Бас А.В. (директор);

Джус О.Я. (дов. №06/15 від 16.07.2015 року);

Бас С.В. (дов. №08 від 24.07.2015 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року

у справі №910/15199/15 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполло", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн", м. Київ

про стягнення заборгованості в розмірі 18 803,68 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аполло" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою №155 від 04.06.2015 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн" про стягнення заборгованості в розмірі 18 803,68 грн.

10.07.2015 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, прийнята судом до розгляду, в якій останній просив суд стягнути з ТОВ "ІМПРОВІЖН" на користь ТОВ „АПОЛЛО" суму в розмірі 22 534,50грн. в тому числі: заборгованість по сплаті за отримані в грудні 2014 року, січні, лютому, березні та квітні 2015 року послуги, по договорам оренди, в сумі 15 408,01 грн.; неустойку, у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної ціни отриманих, але не сплачених послуг по договорам оренди, в сумі 1 750,35 грн.; неустойку, у вигляді штрафу, в розмірі 15% від загальної ціни отриманих, але не сплачених Продукції, за несвоєчасний розрахунок, в сумі 2 311,20 грн.; 15 процентів річних (ст. 625 ЦКУ) за користування чужими коштами, від своєчасно несплачених грошових коштів в сумі 449,58 грн.; інфляційні збитки в сумі 2 615,36 грн. та судовий збір.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполло" заборгованість 15 408, 01 грн., 15% річних у розмірі 449, 58 грн., інфляційні у розмірі 401, 96 грн., пеню у розмірі 1 750, 35 грн., штраф у розмірі 2 311, 20 грн. та судовий збір у розмірі 1 647, 55 грн. В іншій частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання умов договору оренди нежилих приміщень №812/01 від 01.09.2014 року в частині своєчасного внесення грошових коштів. Здійснивши перерахунок стягуваної суми, судом частково задоволено позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 401,96 грн. за період травень 2015 року - липень 2015 року.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року у справі №910/15199/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність та невідповідність висновків обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 року у справі №910/15199/15 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ропій Л.М. (доповідач), судді: Рябуха В.І., Калатай Н.Ф.) вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2015 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 09.11.2015 року.

09.11.2015 року, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Ропій Л.М. у відпустці, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50, підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн" передано на розгляд головуючому судді Агриковій О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 року у справі №910/15199/15 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн" на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року у справі №910/15199/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

В судовому засіданні 09.11.2015 року було оголошено перерву до 18.11.2015 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 року відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн" на рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року у справі №910/15199/15 на 02.12.2015 року.

В судове засідання, призначене на 02.12.2015 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представники відповідача просили задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковій зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.09.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аполло" (далі за текстом - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПРОВІЖН" (далі за текстом - орендар) було укладено Договір оренди нежилих приміщень №812/01 (далі за текстом - договір оренди) (а.с. 13-16).

У відповідності до п.1.1. вказаного договору оренди Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове орендне користування нежилі приміщення за адресою: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, корпус Г, що належить Орендодавцю на праві свідоцтва про право власності від 20.02.2013 року, загальною площею 36 кв.м., для ведення господарської діяльності.

Згідно з п.1.4 договору оренди передача і повернення Приміщення з орендного користування здійснюється на підставі даного Договору з обов'язковим підписанням Сторонами Акту прийому-передачі приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору між сторонами було укладено Акт прийому-передачі нежилих приміщень від 01.10.2014 року (а.с. 17), у відповідності до якого ТОВ «Аполло» передав, а ТОВ «Імпровіжн» додатково прийняв в орендне користування за адресою: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, корпус «Г», 6 поверх, приміщення площею 36 кв.м. для ведення господарської діяльності (а.с. 17).

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що Орендар оплачує компенсацію за комунальні послуги (витрати на опалення, витрати на постачання електроенергії, витрати на використання води, водовідведення, витрати на вивіз сміття, витрати на утримання прилеглих територій та інші) згідно виставлених рахунків, всі збори за забруднення навколишнього середовища на підставі рахунків, або акту наданих послуг, що виставляються Орендодавцем.

У п.3.3 Договору передбачено, що Орендодавець зобов'язується виставляти Орендарю, не пізніше 20-го числа кожного поточного місяця, рахунок на сплату орендної плати, та не пізніше 30-го числа кожного поточного місяця рахунок на сплату компенсації за комунальні послуги, збори та інші платежі. Рахунки на оплату штрафних санкцій виставляються Орендодавцем не пізніше 30-го числа кожного поточного місяця. Орендар зобов'язаний в строк 7 (семи) робочих днів сплатити виставлені рахунки, шляхом перерахування зазначених сум платежів на розрахунковий рахунок Орендодавця, та підписати акти наданих послуг. Оплата штрафних санкцій проводиться Орендарем до 7-го числа наступного місяця, що слідує за звітним. В разі несплати Орендарем до 10-го (десятого) числа наступного місяця, що слідує за звітним, рахунків як-то по орендній платні, або/та компенсації за комунальні послуги, або/та штрафних санкцій Орендодавець має право застосувати до Орендаря оперативно-господарські санкції: відключення електроенергії, відключення водопостачання, відключення теплопостачання, блокування вхідних дверей Приміщення, не допускати Орендаря та його працівників на територію Орендодавця. В разі несплати Орендарем до 10-го (десятого) числа наступного місяця, що слідує за звітним, рахунку/ів що до оплати штрафу (штрафних санкцій) Орендодавець має право застосовувати до Орендаря оперативно-господарські санкції; не запускати на територію ТОВ "Аполло" як власні автомобілі Орендаря, так і автомобілі, що прибули до Орендаря. Якщо 20-те (Двадцяте) число місяця або/та 30 (Тридцяте) число місяця, в якому виставляються рахунки на сплату орендної плати, та компенсацію за комунальні послуги, збори та інші платежі припадає на вихідний, чи святковий день, то вищевказаний рахунок виставляється в наступний робочий день, що слідує за вихідними, святковими.

Пунктом 7.1. Договору визначено, що додаткові послуги, що надаються орендодавцем, оплачуються орендарем по рахунках, що виставляються, у терміни, обговорені в п.3.3. даного договору, про що складається додаткова угода.

Договір набирає сили з дати підписання Сторонами Акту прийому передачі приміщення і діє до 31.12.2017 року. Строк дії Договору припиняється, якщо Орендар та/або Орендодавець отримав будь - якого роду письмове повідомлення, до закінчення строку дії Договору про його припинення у зв'язку з закінченням строку дії даного Договору. Строк дії Договору вважається припиненим за умови - Сторонами підписано Акт прийому передачі приміщення (де Орендар передає - повертає, а Орендодавець приймає приміщення, що знаходилось в оренді) (п.6.1 Договору).

Спір у справі, на думку позивача, виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди нежилих приміщень №812/01 від 01.09.2014 року в частині своєчасного внесення грошових коштів по оренді приміщення та комунальним послугам, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного договору, колегія суддів дійшла висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

У відповідності до п. 3.1 Договору орендна плата за користування приміщенням, обумовлених п.1.1 даного Договору, установлюється з розрахунку 80,04 грн., разом з ПДВ за 1 кв.м. Орендна плата за користування приміщенням, обумовлених в п.1.1 даного Договору, загальною площею 36 кв.м., за повний календарний місяць становить 2 401 грн. 20 коп. та ПДВ 480 грн. 24 коп., загальна сума орендної плати становить 2 881 грн. 44 коп. разом з ПДВ. В загальну суму орендної плати, що має сплачувати Орендар за цим Договором, включена сума компенсації платежів за землю, пропорційно займаній площі.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 від 05.02.2015 року (а.с. 18) до Договору оренди нежилих приміщень №812/01 від 01.09.2014 року. Сторони дійшли згоди, що у зв'язку з індексацією орендної плати за землю, розмір орендної плати за 1 кв.м. приміщень згідно з п.3.6 Договору, починаючи з 01.01.2015 р. збільшується на 2,00 грн. разом з ПДВ. Орендна плата за користування приміщенням установлюється з розрахунку з 01.01.2015 р.: 36 кв.м. - 82,04 грн. за 1 кв.м.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем, на виконання умов договору, було надано на користь відповідача послуги з оренди приміщення на загальну суму 8 932,32 грн., а Відповідачем в свою чергу прийняті вказані послуги, що підтверджується наступними актами надання послуг: №565 від 28.02.2015 року (а.с. 21) на суму 2 953,44 грн.; №873 від 28.02.2015 року (а.с. 23) на суму 72,00 грн.; №1502 від 20.04.2015 року (а.с. 26) на суму 2 953,44 грн.; №1069 від 20.03.2015 року (а.с. 28) на суму 2 953,44 грн.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем було також надано відповідачу комунальні послуги на загальну суму 6 475,69 грн., що підтверджується наступними Актами надання послуг: №3816 від 31.12.2014 року (а.с. 19) на суму 1 519,30 грн.; №267 від 31.01.2015 року (а.с. 20) на суму 1 432,26 грн; №699 від 28.02.2015 року (а.с. 22) на суму 1 451,30 грн.; №1680 від 30.04.2015 року (а.с. 25) на суму 567,60 грн.; №1238 від 31.03.2015 року (а.с. 27) на суму 1 505,23 грн.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що в порушення умов Договору та норм чинного законодавства України рахунки за надані послуги по оренді за період з січня 2015 року по квітень 2015 року на суму 8 932,32 грн. та за комунальні послуги за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року на суму 6 475,69 грн. не були сплачені відповідачем.

Щодо тверджень відповідача про відсутність обов'язку сплати заборгованості у зв'язку з розірванням договору, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 6.3 договору визначено, що про дострокове розірвання договору, за виключення п.п. 4.4. та п.4.9. договору, орендар повинен сповістити письмово орендодавця не менше ніж за 30 календарних днів до дати дострокового розірвання.

Однак, в порушення умов договору, відповідачем не надано доказів на виконання п.6.3. договору.

В обґрунтування тверджень про розірвання договору Відповідачем надано лист №02 від 02.02.2015 року, направлений на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполло" про розірвання Договору оренди нежилих приміщень №812/01 від 01.09.2014 року (а.с. 95).

Однак, судом першої інстанції обгрунтовано відхилено вказаний лист, як такий, що не відповідає нормам ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю доказів його надсилання та отримання Орендодавцем.

Крім того, як вже зазначалось вище, п.1.4. договору визначено, що передача і повернення приміщення з орендного користування здійснюється на підставі даного договору з обов'язковим підписанням сторонами акту прийому-передачі приміщення.

Колегія суддів наголошує на тому, що доказів повернення орендованого приміщення та підписання відповідного акта приймання-передачі приміщення станом на час розгляду справи відповідачем не надано. В судовому засіданні наведене було підтверджено представниками сторін.

Щодо посилань апелянта на п.4.9. договору, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 4.9. договору визначено, що невиконання узятих на себе зобов'язань, а саме, несвоєчасну оплату до 10 числа місяця, що слідує за звітним, згідно з п.3.3 Договору, орендного платежу, або/та компенсації комунальних платежів, Договір автоматично вважається достроково розірваним.

У відповідності до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

З аналізу наведених норм вбачається, що чинне законодавство України передбачає можливість автоматичної пролонгації договору оренди в разі відсутності заперечень як зі сторони орендодавця, так і орендаря. При цьому бажання орендаря продовжувати відносини за договором оренди висловлюється конклюдентними діями - шляхом продовження користування майном після закінчення строку дії договору оренди. Отже, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

В силу ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, чинним законодавством передбачено обов'язок орендаря повернути орендодавцю предмет договору найму у встановленому законом порядку, а саме шляхом підписання акту приймання-передачі приміщень.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази припинення дії Договору оренди нежилих приміщень №812/01 від 01.09.2014 року шляхом оформлення акту прийому-передачі приміщення, оскільки у п. 6.1 Договору Сторонами визначено, що строк дії Договору вважається припиненим за умови - Сторонами підписано Акт прийому передачі приміщення (де Орендар передає - повертає, а Орендодавець приймає приміщення, що знаходилось в оренді).

Крім того, Відповідачем не надано доказів звернення до Позивача з вимогою підписати такий акт, а тому посилання Орендаря на звільнення орендованого приміщення саме 27.02.2015 року є недоведеними належними доказами.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Відповідач, відповідно до норм чинного законодавства України та умов Договору оренди нежилих приміщень №812/01 від 01.09.2014 року зобов'язаний сплачувати орендну плату та комунальні платежі у період дії Договору або до фактичного повернення майна з оренди шляхом оформлення акту прийому передачі приміщення.

Посилання апелянта на відсутність обов'язку сплати коштів за спожиті комунальні послуги у зв'язку з відсутністю документального підтвердження надання таких послуг, спростовуються наявними матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що особа, яка орендує приміщення зобов'язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а власника будинку наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів.

Твердження апелянта про недійсність спірного правочину відхиляються колегією суддів, оскільки докази визнання договору недійсним у судовому порядку відсутні, а також відсутні докази наявності такого спору між сторонами.

Отже, беручи до уваги відсутність доказів розірвання договору та повернення майна станом на час розгляду справи, а також зважаючи на встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за надані послуги з оренди за період з січня 2015 року по квітень 2015 року на суму 8 932,32 грн. та за надані комунальні послуги за період з грудня 2014 року по квітень 2015 року на суму 6 475,69 грн., що разом складає 15 408,01 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Перевіривши розрахунок пені за період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 01.05.2014 року по 10.07.2015 року, колегія суддів не погоджується з таким розрахунком враховуючи наступне.

Пунктом 4.6. договору передбачено право вимагати у орендаря сплати неустойки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України.

Колегією суддів встановлено факт прострочення грошового зобов'язання в частині сплати грошових коштів за надані послуги оренди у сумі 8 9332,32 грн. за загальний період з січня 2015 року до квітня 2015 року.

Враховуючи, що станом на момент розгляду справи відповідачем не підписано акт приймання-передачі приміщення, то штрафні санкції слід нараховувати починаючи з моменту прострочення грошових зобов'язань, а саме з 01.01.2015 року до 01.07.2015 року.

Однак, позивачем помилково нараховано пеню на суму заборгованості за період з травня 2015 року по липень 2015 року.

Здійснивши власний розрахунок пені за заборгованість по орендній платі, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 1 732,88 грн.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до п.4.7. договору, у випадку неповної сплати орендарем, виставлених рахунків обумовлених даним договором, орендодавець має право вимагати у орендаря сплати неустойки у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, за кожний день прострочення платежу, від суми несплаченої, згідно виставленого рахунку.

Здійснивши власний розрахунок пені колегія суддів зазначає, що підлягає стягненню з відповідача штрафні санкції у вигляді пені за прострочення сплати грошових коштів за надані комунальні послуги за період з січня 2015 року по липень 2015 року у сумі 1 465,49 грн.

Разом, підлягає стягненню з відповідача пеня у сумі 3 198,37 грн. за період з січня 2015 року по липень 2015 року.

Оскільки згідно з розрахунком колегії суддів пеня складає більшу від заявленої суму, враховуючи відсутність клопотання про вихід за межі позовних вимог, колегія суддів задовольняє в цій частині позов в межах заявлених позовних вимог у сумі 1 750,35 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 15% річних за загальний період прострочки з 01.05.2015 року по 10.07.2015 року у розмірі 449 грн. 58 коп. та інфляційних втрат у розмірі 2 615 грн. 36 коп., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів зазначає, що за додатковим підрахунком колегії суддів, інфляційні збитки за надані послуги з оренди за період з січня 2015 року по липень 2015 року, складають 2 482,37 грн.; за надані комунальні послуги за аналогічний період - 2 636,07 грн.

Пунктом 4.6. договору визначено, що у випадку порушення орендарем строку обумовленому в п.3.3. даного договору, орендодавець має право вимагати у орендаря сплати 15% річних, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, якщо дане порушення триває більше 10 календарних днів.

Аналогічна сума відсотків річних у випадку неповної сплати орендарем, виставлених рахунків, обумовлених даним договором, передбачена п.4.7. договору.

Враховуючи, що умовами договору передбачено інший розмір процентів, що не заборонено нормами чинного законодавства України, позивачем обґрунтовано заявлено позовні вимоги про стягнення 15% річних.

За додатковим підрахунком суду, підлягає стягненню з відповідача 15% річних за порушення грошового зобов'язання в частині сплати орендних платежів за період з січня 2015 року по липень 2015 року сумі 668,09 грн.; а також 322,90 грн. за аналогічний період за порушення грошового зобов'язання в частині сплати грошових коштів за надані комунальні послуги.

Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції помилково не взято до уваги, що за умовами договору (п.п.4.6-4.7) за прострочення виконання грошового зобов'язання в частині сплати грошових коштів за надані послуги оренди підлягає стягнення 15% річних, в той час як за прострочення виконання грошового зобов'язання за комунальні послуги підлягає стягненню 10% річних.

Враховуючи, що суд позбавлений права виходу за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання, а за додатковим підрахунком колегії суддів розмір річних та інфляційних втрат перевищує заявлені позовні вимоги, то підлягає задоволенню позовні вимоги в частині стягнення річних у сумі 449,58 грн., інфляційних втрат у сумі 2 615,36 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу на підставі п.4.6. Договору у розмірі 2 311 грн. 20 коп. враховуючи наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Аналогічна правова позиція щодо одночасного застосування до боржника відповідальності у вигляді штрафу та пені викладена в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі №06/5026/1052/2011.

Отже, вимога Позивача про стягнення штрафу в розмірі 2 311 грн. 20 коп. є обґрунтованою та підлягає задоволенню, про що правомірно зазначив суд першої інстанції.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила під час апеляційного провадження у справі, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, зроблені з неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні на підставі ст. ст. 103, 104 Господарського процесуального кодексу України.

Обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року у справі №910/15199/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року у справі №910/15199/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року у справі №910/15199/15 змінити частково.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2015 року у справі №910/15199/15 викласти в наступній редакції:

«1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполло" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпровіжн" про стягнення заборгованості в розмірі 18 803,68 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПРОВІЖН" (02068, м.Київ, ВУЛИЦЯ АХМАТОВОЇ, будинок 35, квартира 9, Ідентифікаційний код юридичної особи 39367005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аполло" (01032, м.Київ, ВУЛИЦЯ СТАРОВОКЗАЛЬНА, будинок 17, Ідентифікаційний код юридичної особи 24099262) заборгованість зі сплати орендних платежів у сумі 8 932 (вісім тисяч дев'ятсот тридцять дві) гривні 32 копійки; заборгованість за надані комунальні послуги у сумі 6 475 (шість тисяч чотириста сімдесят п'ять) гривень 69 копійок; 15% річних у розмірі 449 (чотириста сорок дев'ять) гривень 58 копійок; інфляційні втрати у розмірі 2 615 (дві тисячі шістсот п'ятнадцять) гривень 36 копійок; пеню у розмірі 1 750 (одна тисяча сімсот п'ятдесят) гривень 35 копійок, штраф у розмірі 2 311 (дві тисячі триста одинадцять) гривень 20 копійок та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок».

4. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Справу №910/15199/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

С.Г. Рудченко