Ухвала

від 01.12.2015 по справі 2а-11900/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11900/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

01 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів за участю секретаря представника відповідачаБорисюк Л.П., Ключковича В.Ю., Петрика І.Й. Приходько К.М. Стеценка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року у справі за позовом Спільного Українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2012 №0004302203, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2012 року Спільне Українсько-американське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.06.2012 №0004302202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 06.06.2012 № 0004302202.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року апеляційну скаргу відповідача було залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2015 року скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року, а справу направлено на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

Направляючи дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Вищим адміністративним судом України зазначено, що результат розгляду цієї справи прямо залежить від результату оскарження податкового повідомлення-рішення від 17.02.2012 № 0001242306, однак суд апеляційної інстанції при вирішенні справи залишив поза увагою постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 2а-9043/12/2670 та не з'ясував, чи набрала вона законної сили та чи є встановлені в ній обставини такими, що не підлягають доказуванню з огляду на вимоги ч. 1 ст. 72 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, співробітниками Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва) було проведено планову виїзну перевірку Спільного українсько-американського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»(код ЄДРПОУ 20057835), з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п.п. 7.2.3 п.п. 7.4.5 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження всього у сумі 1 830 592 грн., в тому числі за липень 2010 року в сумі 5 622 грн., за серпень 2010 року в сумі 38 975 грн., за жовтень 2010 року в сумі 46 280 грн., за січень 2011 року в сумі 1 727 330 грн., за липень 2011 року в сумі 12 385 грн., а також завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, всього у сумі 46 647 грн., в т.ч. за вересень 2011 року в сумі 46 647 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №29/23-6/20057835 від 26.01.2012 року на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0001242306 від 17.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 853 312,00 грн. в тому числі за основним платежем - 1 830 592,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22 720,00 грн.

Позивач, не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням №0001242306 від 17.02.2012, оскаржив його в адміністративному порядку до Державної податкової служби у м. Києві.

За результатом розряду первинних скарг, ДПС у м. Києві прийнято рішення від 23.04.2012 №2331/10/12-114, яким залишено без змін податкове повідомлення-рішення та збільшено суму застосованих штрафних санкцій по податку на додану вартість по податковому повідомленню-рішенню від 17.02.2012 №0001242306 в розмірі 3 096,00 грн.

На підставі акта перевірки №29/23-6/20057835 від 26.01.2012 та рішення про результати розгляду скарг ДПС у м. Києві від 23.04.2012 №3090/7/12-114 винесено оскаржуване податкове повідомлення рішення №0004302202 від 06.06.2012.

Позивач заперечує правомірність вищевказаного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується фактичне отримання товару позивачем та використання його у власній господарській діяльності.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість» (чинного в період, що підлягав перевірці), та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень зазначених норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України, який застосовується до спірних правовідносин, що виникли після 01 квітня 2011 року.

Так, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Вивченням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що в періоді який підлягав перевірці позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Справа наша», ТОВ «Компанія Прогрес», ТОВ «Альбатрос Компані».

Так, між СП ТОВ «ІТК» та ТОВ «Справа наша» було укладено договір поставки №0104 від 04.01.2011, згідно умов якого, Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар у кількості та в асортименті, згідно Специфікації (Додаток № 1) та Специфікації (Додаток № 2) (а.с.108-110).

На виконання умов вказаного договору позивачем надано акти приймання-передачі товару, видаткові накладні, податкові накладні, специфікації переліку номенклатури (а.с.111-119).

13.10.2010 між СП ТОВ «ІТК» та ТОВ «Альбатрос Компані» було укладено договір купівлі-продажу №1252/10, згідно умов якого, Продавець зобов'язується постачати (передавати) у власність Покупця мобільні телефони (термінали стандарту CDMA), а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його загальну вартість на умовах даного договору (а.с.86-88).

На виконання умов вказаного договору позивачем надано копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних (а.с.89-94).

Крім цього, між СП ТОВ «ІТК» та ТОВ «Компанія Прогрес» було укладено договір купівлі-продажу №596/10 від 13.10.2010 на виконання вимог якого Продавець поставив у власність покупця мобільні телефони (термінали стандарту CDMA) (а.с.95-97).

На виконання умов вказаного договору позивачем надано копії рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних (а.с.98-107).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, податкові накладні, отримані позивачем від контрагентів містили всі обов'язкові реквізити, передбачені законодавством, а відтак є належно оформленими.

Заперечуючи проти вимог даного позову, відповідач вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Так, судом першої інстанції встановлено, що податковий кредит СП ТОВ «ІТК» за січень 2011 року на суму 1 721 095 грн. сформовано за рахунок операцій з ТОВ «Справа наша».

За змістом акту перевірки ТОВ «Справа наша» має стан 0 - основний платник, згідно з додатком 5 до податкової декларації з ПДВ за січень 2011 року сформувало свій податковий кредит за рахунок ТОВ «Супреммум» в розмірі 1 847 363 грн.

Згідно акта перевірки від 10.01.2012 №51/23-3/37101957 ДПІ у Печерському районі міста Києва про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Супреммум» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.01.2011 по 28.12.2011 ТОВ «Супреммум» сформувало свій податковий кредит за рахунок ПП «ТД «Агро Імпект», яке обліковується в ДПІ у м. Херсоні.

За результатами перевірки, проведеної за період з 01.01.2011 по 28.02.2011 ПП «ТД «Агро Імпекс» встановлено, що останнє не звітує про наявність основних фондів, згідно з поданими реєстрами звітів 1-ДФ працюючих на підприємстві становить 1 особа, має стан « 8», до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. ПП «ТД «Агро Імпекс» анульовано свідоцтво платника ПДВ 07.06.2011. Останній до ДПІ подано за травень 2011 року, подана звітність визнана недійсною. Перевіркою встановлено відсутність господарської діяльності на підприємстві по укладених угодам та відсутність дій на виконання взятих на себе зобов'язань.

Отже, податковий орган дійшов висновку про фіктивний характер укладеної підприємством угоди, а тому фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Справа наша» та контрагентами є фіктивними правочинами.

Крім того, згідно з базою даних Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів, встановлено відхилення між сумами податкового кредиту СП ТОВ «ІТК» та податковими зобов'язаннями ТОВ «Компанія Прогрес» за липень 2010 року в сумі 42 490 грн., за серпень 2010 року в сумі 61 677 грн., а також між сумами податкового кредиту СП «ТОВ «ІТК» та податковими зобов'язаннями ТОВ «Альбатрос Компані» за жовтень 2010 року в сумі 46 280 грн., за листопад 2010 року в сумі 5 697 грн.

Таким чином, за результатами перевірки податковий орган в акті вказав, що суми ПДВ обчислені з вартості товарів (робіт, послуг), придбаних СП ТОВ «ІТК» у ТОВ «Компанія Прогрес» та ТОВ «Альбатрос Компані» не були включені постачальником до податкових зобов'язань та відповідно не задекларовані та не сплачені до Державного бюджету, а отже у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту на підставі договорів, укладених із зазначеними контрагентами.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено нікчемність господарських операцій позивача з ТОВ «Справа наша», ТОВ «Компанія Прогрес», ТОВ «Альбатрос Компані».

Відсутність у вказаних підприємств достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов'язань перед СП ТОВ «ІТК», оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори для забезпечення власної господарської діяльності.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Колегією суддів встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, та правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагентів позивача було зареєстровано як юридичних осіб та платниками податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб'єкта господарювання додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12).

Крім цього, враховуючи висновки Вищого адміністративного суду України викладені в ухвалі від 12 жовтня 2015 року, якою суд касаційної інстанції скасував ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, податкове повідомлення-рішення від 17.02.2012 №0001242306 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1 830 592 грн. та за штрафними санкціями в сумі 22 720 грн. та податкове повідомлення-рішення від 06.06.2012 №0004302202 про додаткове донарахування штрафних санкцій в сумі 3 096 грн. складені з одних і тих же самих підстав і результат розгляду цієї справи (№2а-11900/12/2670) прямо залежить від результату оскарження податкового повідомлення-рішення від 17.02.2012 №0001242306.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.09.2012 Окружним адміністративним судом м. Києва ухвалено постанову у справі №2а-9043/12/2670 за позовом СП ТОВ «ІТК» до ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.02.2012 №0001242306, якою позовні вимоги СП ТОВ «ІТК» задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 квітня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2012 року залишено без змін.

Згідно ч. 5 ст. 254 КАС України, постанова або ухвала суду апеляційної інстанції чи касаційної інстанції набирають законної сили з моменту проголошення.

Отже, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2012 року набрала законної сили 11.04.2013, тобто після її перегляду судом апеляційної інстанції та є чинною.

Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи те, що на даний час постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2012 року набрала законної сили, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню у зв'язку з визнанням протиправним та скасуванням податкового повідомлення-рішення від 17.02.2012 №0001242306, оскільки податкове повідомлення-рішення від 06.06.2012 №0004302202 є похідним від скасованого.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк В.Ю. Ключкович І.Й. Петрик

Повний текст ухвали складено та підписано - 04.12.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.