Постанова

від 03.12.2015 по справі 910/15769/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. Справа№ 910/15769/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

від позивача - Ігнатенко О.В.

від відповідача - Гуцал М.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Аркада» на рішення Господарського суду м. Києва від 17.09.2015 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс»

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Аркада»

про стягнення коштів -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Моноліт Плюс» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ПАТ АКБ «Аркада» про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 17.09.2015 позовні вимоги задоволені частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду прийняте при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, з порушенням норма матеріального права, а тому просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник позивача та відповідача в судове засідання з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

01.08.2007 ТОВ "Моноліт Плюс" (забудовник) та Банком було укладено Договір, за умовами якого забудовник зобов'язувався організувати спорудження об'єктів будівництва у встановлені строки та належної якості, ввести об'єкти будівництва в експлуатацію та оформити право власності довірителів на закріплені за ними об'єкти інвестування, а Банк зобов'язувався своєчасно здійснювати фінансування будівництва на умовах Договору.

07.08.2007 сторонами було укладено Угоду № 1-Ф на об'єкт будівництва до Договору, відповідно до якої Банк замовляв забудовнику організувати спорудження об'єкта будівництва - житловий будинок за адресою м. Київ, Дарницький район, ж/м Позняки, мікрорайон 4-А, житловий будинок №1 (секції 1, 2) з вбудованими нежитловими приміщеннями (об'єкт).

24.12.2008 Державною приймальною комісією було видано акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, а саме житлового будинку по вул. Олени Пчілки, 2-А (ж/м "Позняки", мікрорайон 4-А, житловий будинок № 1 з вбудованими приміщеннями), зареєстрований Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в місті Києві 31.12.2008 та затверджений розпорядженням Дарницької РДА в м. Києві 30.12.2008.

Позивач листами від 14.10.2009 №237, від 14.09.2009 № 218, від 13.11.2009 №269, від 05.02.2010 №17, від 20.08.2010 №116, від 31.08.2010 №120 надав відповідачу копії актів приймання-передачі квартир інвестору (170 квартир у житловому будинку по вул. Олени Пчілки, 2-А).

Відповідачем було сформовано оперативний резерв у розмірі 5% залучених забудовником коштів, що складає 5 018 197,67 грн.

ПАТ АКБ "Аркада" перерахувало ТОВ "Моноліт Плюс" частину коштів оперативного резерву у сумі 1636457,37 грн.

У зв'язку з несплатою ПАТ АКБ "Аркада" залишку оперативного резерву у сумі 3381740,30 грн. ТОВ "Моноліт Плюс" звернулося до господарського суду міста Києва з вимогами про сплату залишку оперативного резерву, втрат від інфляції та 3 % річних за прострочення виконання основного зобов'язання за період з 01.10.2010 по 26.09.2011.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував грошове зобов'язання зі сплати заборгованості у сумі 3381740,30 грн. згідно з договором, а тому, відповідно, позивач має право на вимогу стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат нарахованих за період з 01.07.2011 по 31.05.2015 включно.

Відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, подав суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій зазначив, що позивач намагається стягнути 3% річних та інфляційні втрати майже за 3 роки 10 місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 24/235 за позовом ТОВ "Моноліт Плюс" до ПАТ АКБ "Аркада" позов був задоволений повністю та стягнуто з ПАТ АКБ "Аркада" на користь ТОВ "Моноліт Плюс" 3 381740,30 грн. оперативного резерву, 97 339,82 коп. 3% річних, 196 548,94 грн. втрат від інфляції, державне мито у сумі 25500 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 24/235 скасовано; прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ "Моноліт Плюс" до ПАТ АКБ "Аркада" про стягнення 3 675629,06 грн. відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 по справі № 24/235 скасовано; рішення Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 по справі № 24/235 залишено в силі.

Згідно зі ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

19.05.2015 Господарським судом міста Києва було видано наказ про примусове виконання рішення від у справі № 24/235.

02.06.2015 відповідач добровільно сплатив заборгованість у сумі 3701365,06 грн. на виконання рішення господарського суду міста Києва від 27.10.2014 у справі № 24/235 що підтверджується меморіальним ордером від 02.06.2015 № 008 та випискою з особового рахунку від 02.06.2015 та не заперечувалося представниками сторін в судовому засіданні.

Позивач, посилаючись на неналежне виконання грошового зобов'язання щодо повернення залишку оперативного резерву в сумі 3381740,30 грн., строк виконання якого настав 30.09.2010, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача відповідно до вимог статті 625 ЦК України втрати від інфляції у сумі 1978 317,91 грн. та 3% річних у сумі 372 176,73 грн. розрахованих за період з 01.10.2011 по 01.06.2015 (по день фактичного виконання зобов'язання).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

В силу частини 1 статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 229 ГК України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Як визначено частиною 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям провадження з його примусового виконання.

Згідно з пунктом 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, враховуючи, що відповідач виконав зобов'язання, передбачене Договором, строк виконання якого за рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.2014 встановлено 30.09.2010, виконано лише 02.06.2015, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних за період, не охоплений зазначеним рішенням суду, до повного виконання грошового зобов'язання, тобто до 02.06.2015.

Звертаючись із позовом до суду, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період з 01.10.2011 по 01.06.2015 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Як зазначалося вище, відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та не погоджуючись із прийнятим рішенням судом першої інстанції, зазначає, що вказані вимоги не підлягають задоволенню, в зв`язку із спливом позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Частиною четвертою статті 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, позивач заявив про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.10.2011, в той час як із відповідним позовом звернувся до суду лише 19.06.2015, що підтверджується відбитком штампу канцелярії Господарського суду міста Києва, на позовній заяві,

Отже, місцевим судом вірно був здійснений висновок, що позовна давність сплила лише до частини вимог позивача, а саме за період з 01.10.2011 по 18.06.2012, та оскільки позивачем подано позов 19.06.2015, то трирічний строк позовної давності, в межах якого може бути стягнуто 3 % відсотки річних та втрат від інфляції, розпочинається з 19.06.2012.

Згідно з пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Таким чином, з урахуванням вище зазначеного, з відповідача на користь позивача судом першої інстанції правомірно та арифметично вірно визначено до стягнення 3% річних в розмірі 299631,46 грн. (3381740,30 грн. - сума основного боргу *1078 днів прострочення (з 19.06.2012 по 01.06.2015) *3/100/365).

Крім того, Господарським судом міста Києва також арифметично вірно, з дотриманням усіх приписів нормативно-правових актів в частині розрахунку інфляційних втрат, був визначений розмір таких втрат в сумі 2547812,43 грн., розрахований за період з 01.07.2012 по 01.06.2015, та законно, з урахуванням ч.2 ст. 83 ГПК України присуджено до стягнення інфляційні втрати саме в розмірі 1978317,91 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем по справі не було належним чином спростовано доводи позивача, не обґрунтовано відсутності у нього обов`язку щодо сплати коштів відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України, та враховуючи те, що вісі доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі спростовуються всім вище викладеним, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Моноліт Плюс» (з урахуванням позовної давності), а тому апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Аркада» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Аркада» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк «Аркада» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі № 910/15769/15 - без змін.

Матеріали справи № 910/15769/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко