Ухвала

від 17.11.2015 по справі 826/540/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" листопада 2015 р. м. Київ К/800/43527/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі: Бруй О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Денім і К»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року

у справі №826/540/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Денім і К» (надалі - ТОВ «Денім і К»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення перевірки та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №4571702 від 17.10.2013р., №0005562208 від 15.10.2013р., №0005572208 від 15.10.2013р., №0005582208 від 15.10.2013р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2014р. позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2014р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, на підставі наказу ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №546 від 20.08.2013р, згідно з пп.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.79.1, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України та постанови СВ ДПІ у Деснянському районі міста Києва від 31.05.2013р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Денім і К» з питань нарахування та сплати податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2010р. по 28.05.2013р., за результатами якої складено акт №788/22-80/30301957 від 30.08.2013р.

За наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.187.1 ст.187, п.137.1 ст.137, пп.138.10.2, пп.138.10.4 п.138.10 ст.138, пп.14.1.162, пп.14.1.180 п.14.1 ст.14, ст..129, пп.168.1.1, пп.168.1.2, п.168.1, ст.168, п.171.1 пп.«а» п.171.2 ст.171, підпунктів 164.2.1, 164.2.11, 164.2.17, 164.2.19 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, пп.«а» п.19.2 ст.19, пп.4.2.15 п. 4.2 ст.4, пп. «а» п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №4571702 від 17.10.2013р., згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 1546077,70 грн. в т.ч. за основним платежем - 1272440,05грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 273637,65 грн.;

- № 0005562208 від 15.10.2013р., згідно з яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 434026,00грн.;

- №0005572208 від 15.10.2013р., згідно з яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2541871,00 грн.;

- №0005582208 від 15.10.2013р., згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на загальну суму 377882,00грн., в т.ч. за основним платежем - 302306,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 75576,00 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, що стали підставою для нарахування грошових зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток згідно спірних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються на матеріалах досудового слідства у кримінальному провадженні №32013110030000009 за фактом придбання з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів - алкогольних напоїв за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 Кримінального кодексу України. Підставою для нарахування зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб став висновок відповідача про те, що позивачем грубо порушується законодавство про працю (виплата заробітної плати без оформлення трудових відносин) з огляду на матеріали досудового слідства.

Надаючи оцінку обставинам у справі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної/контрактної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін та складається з сум податків, нарахованих/сплачених платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів, у тому числі при їх імпорті, та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Виходячи з наведених правових норм, можливо зробити висновок, що вони дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. «а» п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату перерахування до бюджету податку з оподатковуваних доходів з джерелом їх походження в України, є податковий агент.

Відповідно до пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з урахуванням приписів ч.2 ст.71 КАС України, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийняття ним спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

В обґрунтування протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень щодо нарахування зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, суд першої інстанції зазначає, що у відповідача було витребувано необхідні первинні документи (договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі тощо), проте в матеріалах справи відсутні такі факти.

Крім того, використання праці фізичних осіб без оформлення трудових відносин не підтверджені належними засобами доказування. Так, протокол допиту свідків, згідно яких фізичні особи надавали свідчення про те, що працювали у ТОВ «Денім і К», в межах кримінального провадження, не є належним доказом у адміністративні справі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд погодився з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, які в свою чергу відображають матеріали кримінального провадження, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно, з додержанням вимог чинного законодавства.

Разом з тим, розглядаючи спірні правовідносини ані судом першої, ані судом апеляційної інстанції не було перевірено наслідки розслідування або розгляду кримінальної справи.

У зв'язку з чим, слід зазначити, що доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази (ч.3 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи судам попередніх інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу, який міститься в матеріалах справи, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Виходячи з положень ст.220 КАС України , суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Разом з тим, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Денім і К» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року - скасувати та направити справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

Ю.І.Цвіркун