Ухвала

від 01.12.2015 по справі 813/3286/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2015 року м. Київ К/800/66971/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014

та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2013

у справі № 813/3286/13-а

за позовом Державного підприємства «Санаторно-курортний центр «Шкло»

до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Санаторно-курортний центр «Шкло» звернулось до суду, з урахуванням уточнень позовних вимог, з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.04.2013 № 0000392200, № 0000402200 та № 0000412200 Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Городоцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2013, яка залишена без змін ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, складено акт №525/22-0/32673458 від 08.04.2013, в якому встановлені порушення: п. 5.1 пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , п. 138.8, пп. 138.10.2, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 , п. 139.1 ст. 139 , п. 146.11 ст. 146 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 143 660 грн.; пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3 , п. 4.5. ст. 4 , пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1. п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 184.5 ст. 184 , п. 185.1 ст. 185 , п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 161 401 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 17.04.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000392200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 179 575 грн., в т.ч.: 143 660 грн. основного платежу та 35 915 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000402200 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 213 419 грн.;

- № 0000412200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 186 636 грн., в т.ч.: 161 401 грн. основного платежу та 25 235 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами також встановлено, що в межах своєї господарської діяльності позивачем укладені договори:

- № 60 від 13.09.2010 з ПП «Аеромакс-сервіс» (продавець), за умовами якого продавець зобов'язується передавати товар у власність позивача, а позивач відповідно зобов'язується приймати та оплачувати отриманий товар на умовах, визначених у договорі;

- з ТОВ «Мануфактура» договір поставки на суму 906,52 грн.;

- № 320/ПГ від 01.05.2010 з ТОВ «Приват-енерго» (постачальник) укладено договір на постачання природного газу, відповідно до умов якого постачальник поставляє, а споживач ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» приймає для промислових потреб природний газ на умовах договору.

- № 326734358/1/96/1 від 01.07.2012 з ТОВ «Фінанс пан трейд» укладено договір поставки, відповідно до умов якого продавець ТОВ «Фінанс пан трейд» зобов'язується постачати покупцеві ДП «Санаторно-курортний лікувальний центр «Шкло» товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Факт виконання вказаних договорів в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: податковими та видатковими накладними, подорожнім листом вантажного автомобіля, матеріальним звітом виконавця робіт ТОВ «Мануфактура» за листопад 2010 року, актом прийому-передачі прийому природного газу, актами здачі-прийому виконаних послуг, довідками використання закупленого газу, платіжними дорученнями.

На момент укладення правочинів підприємства-контрагенти були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Також, в судовому порядку встановлено, що всі податкові накладні внесені в реєстр податкових накладних та задекларовані в податковій звітності у відповідних звітних періодах отриманих податкових накладних.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з абз. 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми податкового законодавства можна зробити висновок про наявність декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

За встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ПП «Аеромакс-сервіс», ТОВ «Мануфактура», ТОВ «Фінанс пан трейд», ТОВ «Приват-енерго», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Також, відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 цього Кодексу собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Щодо неправомірності включення позивачем до Декларації з податку на прибуток підприємств за 2012 рік від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих звітних періодів у сумі 1 116 414 грн. всупереч нормам Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24.05.2012, слід зазначити наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24.05.2012 внесені зміни до Податкового кодексу України , а саме пп. 3 п. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПК України доповнений певними обмеженнями щодо порядку урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування, що утворилось у платників податку станом на 01.01.2012 в наступних податкових періодах.

Відповідно до п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

При цьому, платники податку на прибуток ведуть окремий облік показника від'ємного значення об'єкта оподаткування, що склався станом на 01.01.2012 та включається до витрат наступних податкових періодів і сум, не погашених протягом 2012 - 2015 років, таке від'ємне значення погашається в першу чергу, в другу чергу погашається від'ємне значення об'єкта оподаткування, що виникло після 01.12.2011 року.

Пунктом 3 Підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено особливості застосування у 2011 році пункту 150.1 статті 150 цього Кодексу.

Зазначена законодавча норма застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

При цьому, платникам податку на прибуток слід вести окремий облік показника від'ємного значення об'єкта оподаткування, що склався станом на 1 січня 2012 року та включається до витрат наступних податкових періодів і сум, не погашених протягом 2012 - 2015 років. Таке від'ємне значення погашається в першу чергу. В другу чергу погашається від'ємне значення об'єкта оподаткування, що виникло після 31 грудня 2011 року.

Враховуючи наведені норми, та декларування позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих звітних періодів в рядку 06.7 податкової декларації з податку на прибуток за ІІ-ІV квартали 2011 року та відповідно включення в І кварталі 2012 року в рядку 06.5 Декларації з податку на прибуток підприємства, спростовано висновок податкового органу про зайве віднесення до складу витрат від'ємного значення минулих звітних податкових періодів.

Зважаючи на вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Городоцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2014 та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний