Постанова

від 01.12.2015 по справі 914/1998/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2015 р. Справа № 914/1998/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

Головуючого судді Давид Л.Л.

суддів Галушко Н.А.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Оштук Н.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства В«Фірма В«ІсткомВ» б/н від 07.09.2015 року (вх. № ЛАГС 01-05/4196/15 від 17.09.2015 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 25.08.2015 року

у справі №914/1998/15 (суддя - Пазичев В.М.)

за позовом Приватного підприємства В«Фірма В«ІсткомВ» , м. Львів

до відповідача Державного підприємства В«Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститутВ» , м. Львів

про визнання незаконними дії щодо розірвання договору оренди приміщення від 09.08.2002 року

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Львів

до відповідача-1: Приватного підприємства В«Фірма В«ІсткомВ» , м. Львів

до відповідача-2: Державного підприємства В«Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститутВ» , м. Львів

про визнання недійсними (нікчемним) доповнення №1 від 08.02.2011 року до договору оренди приміщення від 09.08.2002 року та виселення ПП В«Фірма В«ІсткомВ» із приміщення

за участю представників сторін:

від ПП В«Фірма В«ІсткомВ» : не з»явились;

від ДП В«Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститутВ» : ОСОБА_3 - представник (довіреність №904/2-37 від 23.06.2015 р.)

від ФОП ОСОБА_2: ОСОБА_4 - представник (довіреність №1681 від 10.07.15 р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.08.2015 р. у справі №914/1998/15 відмовлено в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства В«Фірма В«ІсткомВ» , м. Львів до Державного підприємства В«Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститутВ» , м. Львів про визнання незаконними дії щодо розірвання договору оренди приміщення від 09.08.2002 року. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ФОП ОСОБА_5 про визнання недійсним (нікчемним) доповнення №1 від 08.02.2011 р. до договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. та виселення ПП. «Фірма «Істком» із приміщення задоволено частково. Виселено ПП «Фірму «Істком» (79060 м. Львів, вул.. Наукова, 7 коє ЄДРПОУ 14316244) із приміщення побудови корпусу 1А , яке розміщене за адресою: 79060, м. Львів, вул.. Наукова, 7 на першому поверсі будівлі В задоволенні решти позовних вимог третьої особи - відмовлено.

ПП «Фірма «Істком», не погодившись з винесеним рішенням,Ю подала апеляційну скаргу, б/н від 07.09.2015 р. (вх. № апеляційного суду 01-05/4196/15 від 17.09.2015 р.), в якій посилається на те, що останнє в частині задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про виселення ПП «Фірма «Істком» із приміщення побудови корпусу 1А за адресою: м. Львів, вул.. Наукова 7, прийнято з порушенням норм чинного законодавства та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

Скаржник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми ст. 764 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Вказує, що п.11.7 Договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця , він вважається продовженим на той самий термін і на тих саме умовах, які були передбачені договором. Вказує, що він протягом визначеного законодавством одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. (15.09.2012 р.) жодних заперечень (заяв) щодо припинення такого договору чи зміну його умов не висловив, тому такий договір в силу ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна») вважається продовженим на той самий термін (10 років) на тих самих умовах і в даному випадку, не доцільним є укладання додаткової угоди про продовження договору. Також вказує, що ані ст. 764 Цивільного кодексу України, ані ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ані жодний інший нормативно-правовий акт не містить винятків щодо правового регулювання пролонгації договорів оренди приміщення, що були укладенні відповідно до раніше діючого ЦК УРСР.

Також Скаржник вважає невірним висновок суду щодо необхідності проведення нової оцінки об»єкта оренди при автоматичній пролонгації договору оренди приміщення. Також вказує на те, що відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в разі продовження договору оренди у зв»язку з відсутністю заяв орендаря про припинення договору , такий договір продовжується на тих же умовах , в тому числі на тій же умові щодо розміру орендної плати, а оскільки оцінка об»єкта оренди робиться для розрахунку орендної плати, то що оцінка об»єкта оренди є необхідною виключно у випадку укладення договору оренди або у випадку продовження (поновлення) договору оренди за угодою сторін, а не у випадку автоматичної пролонгації договору оренди на підставі ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Також, Скаржник вказує, що судом прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, а саме: у його відсутності, не врахувавши клопотання про відкладення розгляду справи.

Дані обставини Скаржник вважає підставою для скасування рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про виселення ПП «Фірма «Істком» із приміщення побудови корпусу 1А за адресою: м. Львів, вул. Наукова, 7 на першому поверсі будівлі і в цій частині просить прийняти нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ФОП ОСОБА_2 у відзиві за вих.. №09/10-1 від 09.10.2015 р. (вх. № апеляційного суду 01-04/6388/15 від 09.10.2015 р.) заперечує доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що договір оренди від 09.08.2002 р. не підлягає автоматичному продовженню на той самий строк і на тих самих умовах, з підстав недотримання сторонами вимог ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України. Станом на момент укладення ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» та ПП «Фірма «Істком» вищевказаного договору оренди , правовідносини майнового найму регулювалися Цивільним кодексом УРСР в редакції 1963 р. Даний договір діяв з 15.09.2002 р. та був укладений строком на 10 років, тобто до 15.09.2012 р. Відтак, на момент закінчення дії договору оренди, а саме -15.09.2012 р. діяв ЦК України в редакції, що набрала чинності з 13.06.2012 р. Вважає, що оскільки договір оренди приміщення від 09.08.2002 р. укладений ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» та ПП «Фірмою «Істком» строком на 10 років, тому для продовження його дії на підставі ст. 764 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вимагалось нотаріальне посвідчення та державна реєстрація такого договору у відповідності до вимог ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України (в редакції чинній з 13.06.2012 р.). Вважає, що оскільки станом на 15.09.2012 р. вимог Закону не виконано, тому такий договір оренди припинив свою дію 15.09.2012 р. Щодо проведення нової оцінки об»єкта оренди при автоматичній пролонгації договору оренди приміщення, вказує, що остання оцінка орендованого майна проводилась у 2002 р. перед укладення договору оренди 09.02.2002 р. Згідно вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об»єкта оренди була зроблена більше, ніж як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об»єкта майна. Вважає, що проведення нової оцінки об»єкта оренди є обов»язковою умовою для поновлення договору оренди державного та комунального майна, якщо остання оцінка була зроблена більше як три роки тому. Відповідно до цього, вважає вірним висновок суду про те, що договір оренди приміщення припинив свою дію 15.09.2012 р., будь-яких інших доказів, які б свідчили про користування належним третій особі приміщення на законних підставах ПП «Фірмою «Істком» не надано. Таким чином судом зроблено вірний висновок, що ефективним способом захисту порушеного права третьої особи, який забезпечить реальне відновлення порушеного права є виселення ПП «Фірми «Істком» із приміщення прибудови корпусу 1А по вул. Науковій, 7 у м. Львові. Відповідно до цього, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» у відзиві №904/2-67 від 09.10.2015 р. (вх. № апеляційного суду 01-04/6426/15 від 12.10.2015 р.) заперечує доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, що договір оренди від 09.02.2002 р. не підлягав автоматичному продовженню на той самий строк і на тих самих умовах, з підстав недотримання сторонами вимог ст. ст. 793, 794 Цивільного кодексу України. Крім цього вказує, що сторонами на виконання обов»язкових вимог, необхідних для продовження дії договору оренди, встановлених ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не було проведено нової оцінки орендованого майна, отже вважає, що договір оренди припинив свою дію 15.09.2012 р. Відповідно до цього, рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.09.2015 прийнято апеляційну скаргу Приватного підприємства В«Фірма В«ІсткомВ» б/н від 07.09.2015 року (вх. № ЛАГС 01-05/4196/15 від 17.09.2015 року) на рішення господарського суду Львівської області від 25.08.2015 року у справі №914/1998/15 та призначено до розгляду в судове засідання на 12.10.2015 р. в складі колегії: головуючого судді Давид Л.Л., суддів Гриців В.М. та Кордюк Г.Т. (Т-1, а.с.226-227). Зобов»язано Скаржника подати докази зарахування суми сплаченого судового збору за даною апеляційною скаргою до Державного бюджету України.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи в судовому засіданні 12.10.2015 р., судова колегія ухвалила оголосити перерву до 26.10.2015 р. з метою повного та всестороннього дослідження всіх обставин справи.

26.10.2015 р. представником Скаржника долучено до матеріалів справи довідку з УДКСУкраїни у Личаківському районі міста Львова Львівської області від 16.10.2015 р. №03-58/112, з якої вбачається, що судовий збір згідно квитанції №18 від 04.09.2015 р. в сумі 1339,80 грн. сплачено та зараховано в дохід Державного бюджету України 04.09.2015 р. на рахунок 31216206782006 за кодом бюджетної класифікації доходів 22030001 (Т-2, а.с.2).

26.10.2015 р. представником третьої особи в канцелярію суду подано письмові пояснення по справі за вих. №26/10-1 від 26.10.2015 р. (вх. № апеляційного суду 01-04/6696/15 від 26.10.2015 р.), в яких зазначено, що Тимчасове положення «Про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна» затверджене наказом Міністерства юстиції України №68/5 від 27.10.1999 р., не встановлює обов»язку в інформації про лот та в повідомленні про торги публікувати відомості щодо чинних договорів оренди майна, яке виставлене на торги . Таким чином , в інформації про лот у повідомленні про результати торгів №545432 з реалізації нерухомого майна: приміщення їдальні бару площею 1008,00 кв. м. за адресою: м. Львів, вул.. Наукова, 7 відсутня інформація про орендаря частини цього приміщення ПП «Фірма «Істком», що підтверджується витягами з офіційного-інтернет сайту Системи реалізації конфіскованого та арештованого майна. Відповідно до цього, третя особа не могла не знала та не могла знати про договір оренди щодо частини цього приміщення, а саме прибудови корпусу 1А, площею 157,35 кв. м. від 09.08.2002 р. укладеного між ДП «ЛНДРІ» та ПП «Фірмою «Істком». Також вказує, що разом із правовстановлюючими документами на придбане з торгів нерухоме майно не було передано договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. та додатків до нього. Із спірним договором оренди приміщення від 09.08.2002 р. ФОП ОСОБА_2 ознайомився лише після залучення його господарським судом Львівської області в якості третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у справі №914/1998/15. Відповідно до цього, керуючись ст. 26 ГПК України ФОП ОСОБА_2 було подано позовну заяву у справі №914/1998/15 до ПП «Фірми «Істком» та ДП «ЛНДРІ» про визнання недійсними доповнень №1 від 08.02.2011р. до договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. та виселення ПП «Фірма «Істком» із приміщення прибудови корпусу 1А, яке розміщене за адресою: м. Львів, вул. Наукова,7. Вважає, що його позов стосується правомірності користування ПП «Фірмою «Істком» приміщення прибудови корпусу 1А, яке розміщене за адресою: 79060, м. Львів, вул.Наукова, 7 на першому поверсі будівлі, відтак вважає, що місцевим господарським судом правомірно прийнято до спільного розгляду із позовом ПП «Фірми Істком» позовну заяву ФОП ОСОБА_2

26.10.2015 р. заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, з врахування поданих письмових пояснень представником останньої, з метою повного та всестороннього дослідження обставин справи оголошено перерву до 05.11.2015 р. (Т-2, а.с.9, 11-13).

04.11.2015 р. представником Скаржника через канцелярію суду долучено, супровідним листом б/н від 04.11.2015 р. постанову Вищого господарського суду України від 20.10.2015р. у справі №916/1298/15-г, яка, як вказує представник Скаржника, підтверджує його позицію щодо продовження строку дії договору оренди державного майна (пролонгації) відповідно до ст. 764 ЦК України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (Т-2, а.с.15-20).

Розпорядженням в.о. голови суду від 05.11.2015 р. у зв»язку з перебуванням судді Гриців В.М. у відрядженні та тимчасовою непрацездатністю судді Кордюк Г.Т. в склад колегії по розгляду справи №914/1998/15 введено суддів - Галушко Н.А. та Юрченка Я.О. (Т-2, а.с.21).

05.11.2015 р. в канцелярію суду від представника третьої особи поступило клопотання за вих. №04/11-1 від 04.11.2015 р. (вх. № апеляційного суду 01-04/6937/15 від 05.11.2015 р.) про відкладення розгляду справи в з»язку із зайнятістю в іншому судовому процесі (Т-2, а.с.22-25).

Враховуючи зміну складу колегії та клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розгляд справи №914/1998/15 відкласти в судове засідання на 23.11.2015 р. в складі колегії: головуючого судді Давид Л.Л., суддів - Галушко Н.А. та Юрченка Я.О. (Т-2, а.с.27-28).

23.11.2015 р. в канцелярію суду від представника Скаржника поступило клопотання б/н від 23.11.2015 р. (вх. № апеляційного суду 01-04/74440/15 від 23.11.2015 р.) про відкладення розгляду справи у зв»язку із зайнятістю в іншому судовому процесі (Т-2, а.с.30-31).

Враховуючи клопотання Скаржника розгляд справи 23.11.2015 р. відкладено на 30.11.2015 р. в складі колегії: головуючого судді Давид Л.Л., суддів Галушко Н.А. та Юрченка Я.О. (Т-2,а.с.34-35).

30.11.2015 р. в канцелярію суду від представника Скаржника - ОСОБА_6 поступило клопотання б/н від 30.11.2015 р. (вх. № апеляційного суду 01-04/7657/15 від 30.11.2015 р.), в якому він просить відкласти розгляд справи у зв»язку із його вступом в дану справу та для ознайомленням з матеріалами справи і забезпечення належного здійснення представництва і захисту прав та інтересів ПП «Фірми «Істком», керуючись ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Т-2,а.с.36). До даного клопотання додано повідомлення ПП «Фірми «Істком» б/н від 26.11.2015 р., в якому зазначено про відкликання довіреності на представництво інтересів ПП «Фірми Істком» ОСОБА_7 (Т-2, а.с.37).

В судове засідання 30.11.2015 р. з»явились усі учасники процесу. Представник Скаржника - ОСОБА_6 підтримав клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене клопотання представника Скаржника, з метою забезпечення рівності сторін у справі та надання можливості представнику Скаржника - ОСОБА_6, ознайомитись з матеріалами справи, судова колегія оголосила перерву до 01.12.2015 р., 09 год. 45 хв. в складі колегії: головуючого судді Давид Л.Л., суддів - Галушко Н.А. та Юрченка Я.О., про що представники сторін ознайомились під розписку (Т-2, а.с.40, 41)

В судове засідання 01.12.2015 р. з»явились представники ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» - ОСОБА_3 та представник ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_4

З ініціативи суду 01.12.2015 р. розгляд справи №914/1998/15 здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Представники Скаржника в судове засідання 01.12.2015 р. не з»явився.

Під час виготовлення повного тексту постанови у відповідності до вимог ст.105 ГПК України, судова колегія, вважає за необхідне вказати на те, що клопотання представника ПП «Фірма «Істком» ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи поступило в канцелярію Львівського апеляційного господарського суду 01.12.2015 р. о 10 год. 20 хв., тобто після закінчення розгляду справи та оголошення вступної та резолютивної частини постанови, а тому не могло бути враховане під час розгляду справи.

В судовому засідання 01.12.2015 р. представник третьої особи та ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» просили розглядати справу за наявними у ній доказами у відсутності представника ОСОБА_6, оскільки, позиція Скаржника викладена в апеляційній скарзі і доповнень чи змін до такої не надходило.

Враховуючи те, що справа в апеляційній інстанції розглядається вже тривалий час і ПП «Фірма «Істком» неодноразово висловлювала свою позицію як в апеляційній скарзі, так і в додаткових поясненнях, враховуючи, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а згідно ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, судова колегія , ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Представники ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» та ФОП ОСОБА_2 в судовому засіданні 01.12.2015 р. заперечили проти доводів апеляційної скарги з мотивів наведених у своїх відзивах, просять рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою, відзивами на неї та письмовими поясненнями, оцінивши зібрані у справі докази, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення господарського суду Львівської області від 25.08.2015 р. нормам чинного матеріального та процесуального права, обставинам та матеріалам справи , виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу Української РСР договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.

Строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством (ч. 1 ст. 258 ЦК Української РСР). При цьому, Законом України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» іншого щодо строку договору майнового найму не встановлював, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону (в чинній на момент укладення договору оренди приміщення редакції) термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Інших вимог щодо форми договору найму будівлі та виникнення права користування предметом найму законодавством, чинним на момент укладення договору оренди приміщення, не ставилось.

09.08.2002 р. ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» («Орендодавець») та ПП «Істком» (Орендар) укладено договір оренди приміщення (Т-1, а.с.12-15), згідно п.1.1.якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування індивідуально-визначене майно - приміщення прибудови корпусу 1А , площею 157,35 м. кв., яке розміщене за адресою : 79060, м. Львів , вул. Наукова, 7 на першому поверсі будівлі, що знаходиться на балансі ЛНДРТІ, вартість якого визначена в звіті про експертну оцінку і становить 31419 грн. станом на 31.05.2002 р. Майно передається в оренду з метою розміщення бару (п.1.2. Договору).

Згідно п.11.1.Договору такий діє з 15 вересня 2002 р. строком на 10 років. В разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця , він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах (п.11.7. Договору).

08.02.2011 р. до вищевказаного Договору, як вказує Позивач, були внесені зміни шляхом підписання та скріплення печатками сторін Доповнення №1 до Договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. між ЛНДРТІ та ПП «Фірма «Істком» (Т-1,а.с.16), відповідно до якого, строк Договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. був продовжений до 15.09.2022 року.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» листами №910/4-344 від 02.12.2014 р. (Т-1, а.с.19) №910/4-197 від 20.05.2015 р. (Т-1, а.с.21) повідомив ПП «Фірма «Істком» про те, що Договір оренди приміщення від 09.08.2002 р. є розірваним, у зв»язку з тим, що приміщення їдальні-бару площею 1008,00 кв. м. за адресою : м. Львів, вул. Наукова, 7 де знаходиться частина прибудови корпусу 1А площею 157,35 кв. м. здається в оренду ПП «Фірма «Істком» було реалізоване на прилюдних торгах і, на даний час, власником цього майна є ОСОБА_2.

ПП «Фірма «Істком» у відповіді №18 від 12.12.2014 р. повідомила ЛНДРТІ про незаконність такого одностороннього розірвання договору і ненадання своєї згоди на таке розірвання (Т-1, а.с.20).

18.06.2015 р. на розгляд господарського суду Львівської області подано позовну заяву ПП «Фірмою «Істком» до ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» про визнання незаконними дії останнього щодо розірвання договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. Як на підставу позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач протягом місяця після закінчення строку дії Договору оренди не висловив заперечень щодо користування позивачем орендованим приміщенням, навпаки, 08.02.2011 року між ПП В«Фірмою В«ІсткомВ» та ДП В«ЛНДРІВ» підписано Доповнення № 1 до Договору оренди приміщення, якою продовжено термін дії договору оренди до 15.09.2022 року на той самий строк та на тих самих умовах. Таким чином, ПП В«Фірма В«ІсткомВ» вважає, що станом на момент подання ним позову, користується приміщенням прибудови корпусу 1А, яке розміщене за адресою: 79060, м. Львів, вул. Наукова, 7 на першому поверсі будівлі за достатніх правових підстав, а саме - на підставі Доповнення №1 від 08.02.2011 року до Договору оренди приміщення від 09.08.2002 року (Т-1, а.с.6-8).

06.08.2015 р. третьою особою із самостійними вимогами на предмет спору ФОП - ОСОБА_2С подано в даній справі позовну заяву до відповідачів ПП «Фірма «Істком» та ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» про визнання недійсним (нікчемним) доповнення №1 від 08.02.2011 р. до договору оренди приміщення від 09.08.2002 р., укладеного ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» та ПП «Фірмою «Істком»; виселення ПП «Фірми «Істком» (код ЄДРПОУ 14316244) із приміщення побудови корпусу 1А, яке розміщене за адресою: 79060, м. Львів, вул. Наукова, 7 на першому поверсі будівлі. Даний позов мотивовано тим, що згідно протоколу №1414183-1 від 26.05.2014 р. про реалізацію майна на прилюдних торгах , ФОП ОСОБА_2 набув право власності на приміщення їдальні-бару площею 1008,0 кв. м., яке знаходиться за адресою м. Львів , вул. Наукова, 7 та включає частину прибудови корпусу 1А , площею 157,35 кв. м., що здавалась в оренду ПП «Фірмі «Істком» на підставі Договору оренди від 09.08.2002 р. (Т-1, а.с.78-84)

Як встановлено Львівським апеляційним господарським судом в процесі перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, укладаючи 09.08.2002 р. ПП «Істком» та ДП «Львівський науково-дослідний радіотехнічний інститут» договір оренди приміщення (прибудови корпусу 1А, площею 157,35 м. кв., яке розміщене за адресою : 79060, м. Львів , вул. Наукова, 7 на першому поверсі будівлі), сторонами такого договору дотримано вимог, зокрема, щодо форми цього Договору, які ставились до такого виду договорів Цивільним кодексом Української РСР та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Однак, до закінчення терміну дії Договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. сторонами за цим Договором шляхом підписання Доповнення №1 від 08.02.2011 р. погоджено змінити, зокрема, п.11.1. Договору, виклавши його в наступній редакції: «Цей договір діє до 15 вересня 2022 р.»

Судова колегія зазначає, що внесення змін до Договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. шляхом підписання вищевказаного Доповнення №1 від 08.02.2011 р. мало місце вже в період дії Цивільного кодексу України в редакції 2003 року.

У відповідності до п.9 перехідних положень Цивільного кодексу України до договорів, що були укладені до 01.01.2004 р. і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України , застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

У відповідності до вимог ст.759 Цивільного кодексу України, що кореспондується ст. 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов»язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 2 ст. 793 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Крім цього, право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди /(їх окремої частини), укладеного на строк не менше як три роки , підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч.1 ст. 794 ЦК України).

У відповідності до змін, внесених до ст.ст. 793, 794 Цивільного кодексу України Законом України від 20.12.2006 р. № 501-У В«Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору наймуВ» , обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягали договори найму будівлі або іншої капітальної споруди строком на три роки і більше, а набрання такими договорами чинності пов'язувалося з їх державною реєстрацією.

Відтак, якщо сторони мали намір продовжити строк дії договору на той самий строк і тих самих умовах, внести зміни до основного договору - договору найму будівлі, який був укладений за правилами Цивільного кодексу Української РСР та у разі, якщо нові відносини між ними містили ознаки, закріплені у статті 793 та 794 Цивільного кодексу України, то сторони повинні були укласти додатковий договір, який підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в Державному реєстрі правочинів, що також відображено в постанові Вищого господарського суду України від 30 листопада 2010 р. у справі № 15-30/146-09-3621.

У п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 12 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майнаВ» зазначено, що немає підстав для нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), який неодноразово пролонговувався на підставі статті 764 ЦК України чи частини другої статті 17 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , за умови якщо строк дії такого договору менший трьох років. При цьому, якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного менше ніж на три роки, його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним, у зв'язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він відповідно до частини другої статті 215 ЦК України відповідав вимогам частини другої статті 793 та статті 794 ЦК України.

Відтак, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те, що якщо строк дії договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного до 10.01.2007 року (набрання чинності Законом №501-16 від 20.12.2006 року В«Про внесення змін до ЦК України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівліВ» ) більший, аніж три роки, то для його пролонгації на той самий строк і на тих же умовах необхідно здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору або укласти додаткову угоду стосовно продовження строку дії договору, яка підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в Державному реєстрі правочинів.

Відтак, якщо строк дії договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного до 10.01.2007 року (набрання чинності Законом №501-16 від 20.12.2006 року В«Про внесення змін до ЦК України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору найму будівліВ» ) більший, аніж три роки, то для його пролонгації на той самий строк і на тих же умовах необхідно здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію договору або укласти додаткову угоду стосовно продовження строку дії договору, яка підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації в Державному реєстрі правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору , такий договір є нікчемним.

У абз. 2 п. 3.2, п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 В«Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійснимиВ» (із змінами та доповненнями) зазначено, що у зв'язку з недодержанням вимоги щодо нотаріального посвідчення правочинів нікчемними є лише такі правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню чи такі, умовами яких передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

Договір оренди приміщення діяв протягом строку, встановленого Договором оренди від 09.08.2002 року, тобто до 15.09.2012 року, відтак враховуючи вищенаведене доповнення №1 від 08.02.2011 року до Договору оренди приміщення є нікчемними, оскільки суперечать положенням ст.ст. 793, 794 Цивільного кодексу України.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ФОП ОСОБА_2 просить визнати недійсними Доповнення №1 від 08.02.2011 р. до Договору оренди приміщення від 09.08.2002 р.

У роз»ясненнях п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, у зв»язку із чим необхідно правильно визначити момент вчинення правочину (ст.ст.. 205-210, 640 ЦК України). Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину необхідна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України, не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Доповнення №1 від 08.02.2011 року до Договору оренди приміщення від 09.08.2002 року не є укладеними та не створюють прав та обов'язків для сторін, у зв'язку із чим не можуть бути визнані судом недійсним.

Крім цього, у відповідності до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення оцінки майна є обов»язковим, зокрема, у випадку оренди державного майна.

Як вбачається з обставин справи, оцінка орендованого майна приміщення прибудови корпусу 1А, яке розміщене за адресою :79060 , м. Львів , вул. Наукова , 7 на першому поверсі будівлі проводилась в 2002 році перед укладенням договору оренди від 09.08.2002 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , у разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш ніж як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 762 ЦК України, договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Враховуючи, що станом на момент закінчення строку дії договору -15.09.2012 року, з моменту останньої оцінки минуло більше як три роки, для продовження (поновлення) договору оренди повинна бути проведена оцінка об'єкта оренди, однак, сторонами така оцінка проведена не була.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 року № 629 В«Про затвердження Методики оцінки вартості об'єктів оренди. Порядку викупу орендарем оборотних матеріальних засобів та Порядку надання в кредит орендареві коштів та цінних паперівВ» (в редакції від 20.09.2011 року) встановлено, що оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів, згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою, з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати.

З обставин та матеріалів справи вбачається, що до 15.09.2012 р. попередня оцінка орендованого майна була проведена лише перед укладенням сторонами Договору оренди приміщення від 09.08.2002 р., тобто більше як три роки тому. В матеріалах справи відсутні та не подані такі суду апеляційної інстанції докази, що оцінка об»єкта оренди у межах дії договору оренди проводилась повторно.

Відповідно до цього, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що для продовження дії договору оренди від 09.08.2002 р., окрім мовчазної згоди сторін, вимагалася також відповідна оцінка об»єкту оренди, яка на момент продовження дії договору зроблена була більше як три роки тому.

З огляду на нікчемність Доповнень №1 від 08.02.2011 р., строк дії Договору оренди закінчився 15.09.2012 р. Крім цього, даний договір укладено строком на 10 років в простій письмовій формі без його нотаріального посвідчення та державної реєстрації , відтак його продовження в силу ст. ст. 640, 793, 794 Цивільного кодексу України є неможливим. Також сторонами протягом строку дії договору до 15.09.2012 р. не проведено оцінку орендованого майна. З огляду на наведене вище, договір припинив свою дію 15.09.2012 р.

Також, судова колегія вказує, що Позивачем обрано спосіб захисту - визнання незаконними дії щодо розірвання договору оренди приміщення від 09.08.2002 року - , який не передбачено ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

У відповідності до п.11.9 Договору оренди приміщення від 09.08.2002 р. чинність даного договору оренди припиняється внаслідок - закінчення строку , на який його було укладено.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що у разі припинення цього договору, майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно Орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцеві з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності . Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950) учасником яких є Україна. Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є міжнародним договором , який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб»єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення. Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

З наявного в матеріалах справи свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 19.09.2014 р. зареєстрованого в реєстрі за №4080 ФОП ОСОБА_2 набув право власності на приміщення їдальні-бару площею 1008,0 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Наукова 7 та включає частину прибудови корпусу 1А, площею 157,35 кв. м. що здавалась в оренду ПП В«Фірмі В«ІсткомВ» на підставі договору оренди від 09.08.2002 року. Державна реєстрація права власності ФОП ОСОБА_2 на вищевказане нерухоме майно проведена 19.09.2014 року, номер запису про право власності 7058464, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №27040729 від 19.09.2014 року.

У відповідності до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним . Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку , встановленому Законом.

Як вбачається з обставин справи, позов ПП В«Фірми В«ІсткомВ» і апеляційна скарга (рішення оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 про виселення Позивача із приміщення побудови корпусу 1А за адресою: м. Львів, вул. Наукова 7 на першому поверсі будівлі) спрямовані на захист права користування вищевказаним нерухомим майном.

Відповідно до цього, вбачається невизнання і заперечення ПП В«Фірмою В«ІсткомВ» наявності у третьої особи суб'єктивного права на користування даним нерухомим майном та відповідно створює невпевненість у правовому статусі ФОП ОСОБА_2 як носія суб'єктивного права на користування майном. При цьому, підставою такого невизнання і заперечення ПП В«Фірма В«ІсткомВ» в суді першої інстанції вказує на доповнення №1 від 08.02.2011 року та автоматичну пролонгацію строку дії договору оренди на 10 років на підставі ст. 17 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» . Разом з тим, станом на момент підписання Доповнення №1 від 08.02.2011 року до договору оренди, а також станом на дату закінчення строку дії договору оренди 15.09.2012 року третя особа не була власником спірного нерухомого майна, відтак її суб'єктивне право на користування спірним нерухомим майном на той час не було порушене.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що доповнення №1 від 08.02.2011 року та пролонгація строку дії договору оренди, на момент пред'явлення позову, є підставою невизнання, заперечення права користування третьою особою спірним нерухомим майном, власником якого він є та призводить до обмеження у здійсненні такої правомочності права власності як право користування, а відтак пред'явлення третьою особою позовної вимоги про визнання недійсними доповнення №1 від 08.02.2011 року до договору оренди спрямована на захист свого охоронюваного законом інтересу.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу ( 1501-06 ) та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що охоронюваний законом інтерес третьої особи, полягає в тому, що визнання недійсним доповнення №1 від 08.02.2011 р. до договору оренди та встановлення обставин непролонгування договору оренди від 09.08.2002 р. на той самий строк і на тих самих умовах дасть можливість ФОП ОСОБА_2 користуватися належним йому на праві власності приміщення прибудови корпусу 1А яке знаходиться за адресою м. Львів , вул. Наукова 7 на першому поверсі будівлі.

Відтак, станом на час подання позову 06.08.2015 р. третьою особою у даній справі , право на пред»явлення позовної вимоги про виселення ПП «Фірми «Істком» із приміщення належить власнику цього майна, а саме - ФОП ОСОБА_2 Відповідно до цього, вірним є висновок суду про те, що третя особа вправі звернутися із позовом про визнання недійсними доповнень №1 від 08.02.2011 р. до договору оренди від 09.08.2002 р. з підстав їх невідповідності вимогам законодавства, незважаючи на те, що не є стороною цього правочину та відповідно вимагати виселення ПП «Фірми «Істком» із належного на праві власності третій особі приміщення з підстав непролонгування договору оренди з 15.09.2012 р.

Стаття 16 ЦК України, стаття 20 ГК України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, зокрема, передбачено: примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі, і якщо колишній орендар не звільняє орендовані приміщення після закінчення строку дії договору оренди, то позовна вимога про його виселення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

Однак, як вбачається з вимог третьої особи, щодо захисту на здійснення в повному обсязі , права власності спірним приміщення (його частиною), здійснення якого обмежене протиправним перебуванням в приміщенні (його частині) ПП «Фірми Істком», така покликається на ст. ст. 16, 785 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 291 Господарського кодексу України та ст. 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і просить захистити право шляхом виселення ПП «Фірма «Істком» з займаного приміщення (його частини) тобто фактично вимагаючи усунення перешкод у здійсненні нею права користування своїм майном. Відтак, вірно зауважено місцевим господарським судом , що третя особа з самостійними вимогами на предмет спору в обґрунтування своїх вимог посилається не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до роз'яснень пункту 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Згідно ч. 1ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судова колегія зазначає, що в матеріалах справи відсутні та не подані такі суду апеляційної інстанції докази, які б свідчили про користування належним третій особі з самостійними вимогами ФОП ОСОБА_2 приміщенням на законних підставах Приватним підприємством В«Фірмою В«ІсткомВ» .

Таким чином, місцевим господарським судом зроблено вірний висновок, що вимога щодо виселення Приватного підприємства В«Фірми В«ІсткомВ» із займаного приміщення, яке належить на праві власності третій особі з самостійними вимогами на предмет спору ФОП ОСОБА_2 є законною та такою, що ґрунтується на нормах чинного законодавства України, а відтак правомірно задоволена місцевим господарським судом.

У відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку статтей 33, 34 ГПК України, апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на Скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України,

Львівський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 25.08.2015 р. у справі №914/1998/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства В«Фірми В«ІсткомВ» б/н від 07.09.2015 року - без задоволення

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 07.12.2015 р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Судді Галушко Н.А.

ОСОБА_1