Рішення

від 04.12.2015 по справі 361/5899/15-ц

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/5899/15-ц

Провадження № 2/361/2808/15

04.12.2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2015 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Шинкаря А.О.

при секретарі - Брейкіній Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс Зелений квартал» про визнання договору частково недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому зазначає, що 18.10.2013 р. між ним та відповідачем укладено договір № 2/20 про пайову участь у кооперативі, відповідно до якого він, як асоційований член, зобов'язався здійснити пайовий внесок до кооперативу, а останній зобов'язався забезпечити набуття ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, вказує на те, що пунктом 6.1.3 цього договору на нього покладено зобов'язання у термін, визначений кооперативом у повідомленні про введення об'єкту будівництва в експлуатацію, укласти договір міни паю на зазначену вище квартиру.

Посилаючись на вимоги ст.ст.15, 16 та 203 ч.1 ЦК України, позивач просить визнати недійсним цей договір в оспорюваній частині.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неврахування сторонами під час укладання спірного договору того, що порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлено законодавством України, яке не передбачає зміну цього порядку домовленістю сторін.

Так, у первинній позовній заяві позивач посилався на п.50 постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на збудовані в результаті діяльності житлового, житлово-будівельного кооперативу, заявник подає до органу державної реєстрації права власності на нерухоме майно довідку кооперативу про членство в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, уточнив, що погоджується зі стороною відповідача у тому, що постанова Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 дійсно набрала чинності лише 11.02.2014 року, тобто після укладення зазначеного договору. Посилання на цю постанову у первинній позовній заяві пояснив тим, що з її прийняттям постанова Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011 р., яка до цього регулювала ці правовідносини, втратила чинність.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на його безпідставність. Зокрема, у своїх письмових запереченнях, підтриманих у судовому засіданні, не заперечуючи факт укладання зазначеного договору, пояснив, що спірний з точки зору позивача пункт договору «не суперечило діючому на дату укладання договору та не суперечить діючому на сьогоднішню дату законодавству з питань державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», сторонами у договорі «передбачена певна етапність отримання права власності позивачем на квартиру», яка позивачем не дотримується.

У додаткових письмових поясненнях представник відповідача заперечує проти заяви позивача у судовому засіданні про причину не укладення договору міни паю на квартиру, якою «є те, що він не знав, не був обізнаний та не був готовий до сплати будь-яких платежів, що пов'язані із набуттям права власності на квартиру».

Підсумовуючи свої доводи проти позову, представник відповідача вважає, що «позивач в своєму позові не довів те, що: 1) він є асоційованим членом кооперативу; 2) він виконав всі умови договору про пайову участь у кооперативі №2/20 від 18.10.2013 р.; 3) сторонами під час укладання договору не були враховані норми законодавства з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно; 4) на сьогоднішній день у нього є правові підстави звертатись до відповідача з позовними вимогами, викладеними в позові, при умові, що договір про пайову участь у кооперативі №2/20 від 18.10.2013 р. припинили свою чинність.

Посилаючись на зазначені обставини, представник відповідача вважає позовні вимоги позивача безпідставними і просить відмовити в їх задоволенні.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що 18.10.2013 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс Зелений квартал» укладено договір про пайову участь у кооперативі №2/20, предмет якого визначено у п.1.1, за яким позивач як асоційований член зобов'язується здійснити пайовий внесок до кооперативу, а кооператив зобов'язується забезпечити набуття асоційованим членом прав власності на квартиру в порядку та на умовах, визначених цим договором.

З додатку №2 до цього договору, оглянутого судом у судовому засіданні за ініціативою представника відповідача, але не приєднаного до матеріалів справи через відсутність такого клопотання з боку сторін, слідує, що на момент його укладення позивачем зроблено перший внесок у розмірі 100% пайового внеску, який дорівнюється вартості зазначеної у договорі квартири - 423.680,00 грн.

Згідно п.6.1.3 договору асоційований член зобов'язаний у термін, зазначений Кооперативом у повідомленні про введення об'єкту будівництва в експлуатацію, укласти договір міни паю на квартиру.

Дотримуючись цієї вимоги договору, відповідач 10.02.2015 р. надіслав позивачу інформаційний лист про введення в експлуатацію об'єкта будівництва та запропонував протягом 10 календарних днів з моменту отримання цього повідомлення укласти договір міни паю на квартиру. Це повідомлення позивачем отримано 13.02.2015 р.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, після отримання цього повідомлення він відвідував кооператив, де його представникам пояснив положення діючого законодавства, що регулює питання реєстрації права власності на нерухоме майно, створене внаслідок діяльності житлово-будівельного кооперативу, а саме про відсутність необхідності у нотаріальному засвідченні договору міни паю на квартиру та обов'язок кооперативу видати йому передбачені законодавством документи для реєстрації права власності ним самим.

23.04.2015 р. відповідач направив позивачу письмове повідомлення про виключення його з членів кооперативу на тій підставі, що протягом 60 календарних днів з моменту отримання повідомлення кооперативу про введення об'єкта будівництва в експлуатацію з вини позивача, як асоційованого члена, не підписано договір міни паю на квартиру. Це повідомлення відповідача позивачем отримано 23.04.2015 р. З цього приводу позивач пояснив, що після цього він мав декілька перемовин з групою юристів, які представляли інтереси відповідача, під час яких намагався переконувати у незаконності вимоги укладати договір міни паю на квартиру.

Рішенням загальних зборів ОСОБА_2 кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс Зелений квартал» від 22.04.2015 р. позивача виключено з числа асоційованих членів кооперативу за порушення п.6.1.3, тобто за не укладання з кооперативом договору міни паю на квартиру.

З листа відповідача від 26.08.2015 р. на ім'я позивача слідує, що позивач звертався до відповідача з вимогою видати йому документи, але йому у цьому було відмовлено. Ніхто із сторін не став ініціатором приєднання цього звернення позивача до кооперативу, тоді як у судовому засіданні сторони погодились з тим, що позивач звертався до відповідача із вимогою

видати йому довідку про внесення ним усіх коштів на будівництво АДРЕСА_2, але у видачі позивачу цього документа було відмовлено з мотивів виключення його з асоційованих членів кооперативу та припинення дії договору в односторонньому порядку через відмову позивача укласти договір міни паю на квартиру, передбачений оспорюваним пунктом договору.

ОСОБА_2 кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс Зелений квартал», ідентифікаційний номер 38336306, функціонує на підставі Статуту, нова редакція якого пройшла державну реєстрацію 02.06.2015 р.

Наведені обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Аналізуючи положення діючого законодавства України у галузі реєстрації права власності на нерухоме майно, збудоване в результаті діяльності житлово-будівельного кооперативу, суд застосовує наступні нормативно-правові акти та їх окремі положення, а саме:

- ч.3 ст.384 ЦК України, згідно з якою у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником;

- ч.2 ст.19-1 Закону України «Про кооперацію», яка передбачає, що у разі викупу квартири член житлово-будівельного кооперативу стає власником цього майна;

- ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яка встановлює, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається уповноваженим на це державним органом членам житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески;

- ст.18 Закону «Про захист прав споживачів», відповідно до якої продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, а умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача;

- п.п. 46, 48 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011 р., згідно з якими для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані об'єкти нерухомого майна, збудовані в результаті діяльності житлово-будівельного кооперативу, заявник подає, зокрема, довідку житлово-будівельного кооперативу про членство в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі, а також технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Суд зазначає, що цей Порядок втратив чинності з прийняттям нової редакції Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановоюКабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 р., але його застосування обумовлено роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України у п.8 постанови №9 від 06.11.2009 р.«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» про те, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Крім того, суд вважає, що зі зміною редакції цього Порядку у питанні способу державної реєстрації права на квартиру, збудовану в результаті діяльності житлово-будівельного кооперативу, ніяких змін не відбулось.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Оцінюючи в сукупності всі докази, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки встановлено, що спірний пункт договору порушує права та інтереси позивача як асоційованого члена кооперативу, а при розгляді справи по суті встановлено обставини недійсності правочину з підстав заявлених позивачем.

Відповідач не спростував твердження позивача щодо встановлення законодавством України іншого порядку реєстрації права власності на квартиру,збудовану в результаті діяльності житлово-будівельного кооперативу, ніж це встановлено договором, не довів, яким чином може бути порушено права та інтереси кооперативу у разі реєстрації права власності на

квартиру без укладання договору міни, у спосіб, визначений Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суд вважає, що не ґрунтуються на законі доводи представника відповідача про те, що виключення позивача з числа асоційованих членів кооперативу та припинення договору про пайову участь у ньому в односторонньому порядку виключає саму можливість оспорювати цей договір. Так, ч.3 ст.55 Конституції України гарантує кожному будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а ч.1 ст.3 ЦПК України наділяє кожного правом в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Тому само по собі виключення позивача з числа асоційованих членів кооперативу та припинення договору про пайову участь у ньому в односторонньому порядку не може стати перешкодою для відстоювання ним у суді свого права, яке він вважає порушеним.

Крім цього, п.9.2 договору про пайову участь у кооперативі сторонами передбачено, що всі спори за цим договором, якщо ними не досягнуто згоди, вирішуються судом згідно із законодавством України. Ця норма договору узгоджується з положеннями ст.ст.15, 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Довід представника відповідача про те, що позивач не виконав всі умови договору про пайову участь у кооперативі теж не може служити підставою для відмови у задоволенні позову. Так, як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, під не виконанням позивачем умов договору сторона відповідача має на увазі несплату позивачем усієї вартості квартири. У чому полягає ця несплата, представник відповідача не пояснив, хоча з додатку №2 до договору, як було зазначено вище, слідує, що на момент його укладення позивачем зроблено перший внесок у розмірі 100% пайового внеску, який дорівнюється вартості зазначеної у договорі квартири - 423.680,00 грн. Цей довід представника відповідача суд не бере до уваги, оскільки вважає, що питання сплати чи несплати повної вартості квартири не є предметом цього позову, а від встановлення чи спростування цього факту не може залежати правильне вирішення питання недійсності оспорюваного положення договору про пайову участь №2/20 від 18.10.2013 р., кожна із сторін може захистити свій інтерес чи порушене право у будь-який інший спосіб, передбачений цивільним процесуальним законодавством.

Крім того, у ч.4 п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відтак, суд погоджується з обґрунтуванням позивача про те, що за таких обставин немає будь-якої необхідності укладати з кооперативом договір міни паю на квартиру з метою набуття права власності на квартиру, вартість якої повністю оплачена членом/ асоційованим членом кооперативу, через відсутність такої вимоги у законодавстві України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, згідно із ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Пункт 3 ч.3 цієї статті несправедливою умовою договору визнає, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Оспорюване позивачем положення договору про пайову участь у кооперативі (п.6.1.3) суд вважає несправедливим через встановлення жорстких обов'язків

споживача укласти з кооперативом договір міни паю на квартиру, тоді як законодавством України передбачено інший, більш «м'який» спосіб набуття права власності на квартиру у подібних випадках, що суперечить принципу добросовісності і створює істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи.

На підставі викладеного та керуючись ст..ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним недійсним пункт 6.1.3 договору про пайову участь у кооперативі № 2/20, укладеного 18 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс Зелений квартал» та ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Житловий комплекс Зелений квартал» в доход держави судовий збір у сумі 1218 гривень .

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: А. О. Шинкар