Ухвала

від 22.03.2016 по справі 361/5899/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/5899/15-ц Головуючий у І інстанції Шинкар А. О. Провадження № 22-ц/780/886/16 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І. Категорія 18 22.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

22 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді Олійника В.І.,

суддів: Дмитрієвої Л.Д., Волохова Л.А.,

при секретарі Бобку О.В.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Житловий комплекс Зелений квартал на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Житловий комплекс Зелений квартал про визнання договору частково недійсним, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року позивач ОСОБА_3звернувся до суду з вказаним позовом до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Житловий комплекс Зелений квартал про визнання договору частково недійсним, посилаючись на те, що 18 жовтня 2013 року між ним та відповідачем укладено договір №2/20 про пайову участь у кооперативі, відповідно до якого він, як асоційований член, зобов'язався здійснити пайовий внесок до кооперативу, а останній зобов'язався забезпечити набуття ним права власності на квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, вказував на те, що пунктом 6.1.3 цього договору на нього покладено зобов'язання у термін, визначений кооперативом у повідомленні про введення об'єкту будівництва в експлуатацію, укласти договір міни паю на зазначену вище квартиру.

Посилаючись на вимоги ст.ст.15, 16 та 203 ч.1 ЦК України, позивач просив визнати недійсним цей договір в оспорюваній частині.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неврахування сторонами під час укладання спірного договору того, що порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно встановлено законодавством України, яке не передбачає зміну цього порядку домовленістю сторін.

Позивачем також посилався на п.50 постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року за №868 Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень , відповідно до якого для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на збудовані в результаті діяльності житлового, житлово-будівельного кооперативу, заявник подає до органу державної реєстрації права власності на нерухоме майно довідку кооперативу про членство в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі.

Після уточнення позовних вимог позивач пояснив, що постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року за №868 дійсно набрала чинності лише 11 лютого 2014 року, тобто після укладення зазначеного договору. Посилання на цю постанову у первинній позовній заяві пояснив тим, що з її прийняттям постанова Кабінету Міністрів України №703 від 22 червня 2011 року, яка до цього регулювала ці правовідносини, втратила чинність.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсним пункт 6.1.3 договору про пайову участь у кооперативі №2/20, укладеного 18 жовтня 2013 року між Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Житловий комплекс Зелений квартал та ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 жовтня 2013 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Житловий комплекс Зелений квартал укладено договір про пайову участь у кооперативі №2/20, предмет якого визначено у п.1.1, за яким позивач як асоційований член зобов'язувався здійснити пайовий внесок до кооперативу, а кооператив зобов'язувався забезпечити набуття асоційованим членом прав власності на квартиру в порядку та на умовах, визначених цим договором.

З додатку №2 до цього договору, оглянутого судом у судовому засіданні за ініціативою представника відповідача, але не приєднаного до матеріалів справи через відсутність такого клопотання з боку сторін, слідує, що на момент його укладення позивачем зроблено перший внесок у розмірі 100% пайового внеску, який дорівнюється вартості зазначеної у договорі квартири - 423 680 грн.

Згідно п.6.1.3 договору асоційований член зобов'язаний у термін, зазначений Кооперативом у повідомленні про введення об'єкту будівництва в експлуатацію, укласти договір міни паю на квартиру.

Дотримуючись цієї вимоги договору, відповідач 10 лютого 2015 року надіслав позивачу інформаційний лист про введення в експлуатацію об'єкту будівництва та запропонував протягом 10 календарних днів з моменту отримання цього повідомлення укласти договір міни паю на квартиру. Це повідомлення позивачем отримано 13 лютого 2015 року.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, після отримання цього повідомлення він відвідував кооператив, де його представникам пояснив положення діючого законодавства, що регулює питання реєстрації права власності на нерухоме майно, створене внаслідок діяльності житлово-будівельного кооперативу, а саме про відсутність необхідності у нотаріальному засвідченні договору міни паю на квартиру та обов'язок кооперативу видати йому передбачені законодавством документи для реєстрації права власності ним самим.

23 квітня 2015 року відповідач направив позивачу письмове повідомлення про виключення його з членів кооперативу на тій підставі, що протягом 60 календарних днів з моменту отримання повідомлення кооперативу про введення об'єкту будівництва в експлуатацію з вини позивача, як асоційованого члена, не підписано договір міни паю на квартиру. Це повідомлення відповідача позивачем отримано 23 квітня 2015 року.

З цього приводу позивач пояснив, що після цього він мав декілька перемовин з групою юристів, які представляли інтереси відповідача, під час яких намагався переконувати у незаконності вимоги укладати договір міни паю на квартиру.

Рішенням загальних зборів Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Житловий комплекс Зелений квартал від 22 квітня 2015 року позивача виключено з числа асоційованих членів кооперативу за порушення п.6.1.3, тобто за не укладання з кооперативом договору міни паю на квартиру.

З листа відповідача від 26 серпня 2015 року на ім'я позивача слідує, що позивач звертався до відповідача з вимогою видати йому документи, але йому у цьому було відмовлено. Ніхто із сторін не став ініціатором приєднання цього звернення позивача до кооперативу, тоді як у судовому засіданні сторони погодились з тим, що позивач звертався до відповідача із вимогою видати йому довідку про внесення ним усіх коштів на будівництво квартири АДРЕСА_1, але у видачі позивачу цього документа було відмовлено з мотивів виключення його з асоційованих членів кооперативу та припинення дії договору в односторонньому порядку через відмову позивача укласти договір міни паю на квартиру, передбачений оспорюваним пунктом договору.

Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Житловий комплекс Зелений квартал (ідентифікаційний номер 38336306) функціонує на підставі Статуту, нова редакція якого пройшла державну реєстрацію 02 червня 2015 року.

Суд першої інстанції вірно застосував нормативно-правові акти та їх окремі положення, а саме:

- ч.3 ст.384 ЦК України, згідно з якою у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником;

- ч.2 ст.19-1 Закону України Про кооперацію , яка передбачає, що у разі викупу квартири член житлово-будівельного кооперативу стає власником цього майна;

- ст.18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , яка встановлює, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається уповноваженим на це державним органом членам житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески;

- ст.18 Закону Про захист прав споживачів , відповідно до якої продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, а умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача;

- п.п. 46, 48 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22 червня 2011 року, згідно з якими для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані об'єкти нерухомого майна, збудовані в результаті діяльності житлово-будівельного кооперативу, заявник подає, зокрема, довідку житлово-будівельного кооперативу про членство в кооперативі та внесення таким членом кооперативу пайового внеску в повному обсязі, а також технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Судом вірно зазначено, що цей Порядок втратив чинність з прийняттям нової редакції Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17 жовтня 2013 року, але його застосування обумовлено роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України у п.8 постанови №9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними про те, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Також суд вірно вважав, що зі зміною редакції цього Порядку у питанні способу державної реєстрації права на квартиру, збудовану в результаті діяльності житлово-будівельного кооперативу, ніяких змін не відбулось.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, так як встановлено, що спірний пункт договору порушує права та інтереси позивача як асоційованого члена кооперативу, а при розгляді справи по суті встановлено обставини недійсності правочину з підстав заявлених позивачем.

Крім того, відповідач не спростував твердження позивача щодо встановлення законодавством України іншого порядку реєстрації права власності на квартиру, збудовану в результаті діяльності житлово-будівельного кооперативу, ніж це встановлено договором, і не довів, яким чином може бути порушено права та інтереси кооперативу у разі реєстрації права власності на квартиру без укладання договору міни, у спосіб, визначений Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Суд також вірно вважав, що доводи представника відповідача про те, що виключення позивача з числа асоційованих членів кооперативу та припинення договору про пайову участь у ньому в односторонньому порядку виключає саму можливість оспорювати цей договір не ґрунтуються на законі. Так, ч.3 ст.55 Конституції України гарантує кожному будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а ч.1 ст.3 ЦПК України наділяє кожного правом в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Тому само по собі виключення позивача з числа асоційованих членів кооперативу та припинення договору про пайову участь у ньому в односторонньому порядку не може стати перешкодою для відстоювання ним у суді свого права, яке він вважає порушеним.

Крім цього, п.9.2 договору про пайову участь у кооперативі сторонами передбачено, що всі спори за цим договором, якщо ними не досягнуто згоди, вирішуються судом згідно із законодавством України. Ця норма договору узгоджується з положеннями ст.ст.15, 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Довід представника відповідача про те, що позивач не виконав всі умови договору про пайову участь у кооперативі теж не може служити підставою для відмови у задоволенні позову. Так, як пояснив у судовому засіданні представник відповідача, під не виконанням позивачем умов договору сторона відповідача має на увазі несплату позивачем усієї вартості квартири. У чому полягає ця несплата, представник відповідача не пояснив, хоча з додатку №2 до договору, як було зазначено вище, слідує, що на момент його укладення позивачем зроблено перший внесок у розмірі 100% пайового внеску, який дорівнюється вартості зазначеної у договорі квартири - 423 680 грн. Цей довід представника відповідача судом вірно не взято до уваги, оскільки питання сплати чи несплати повної вартості квартири не є предметом цього позову, а від встановлення чи спростування цього факту не може залежати правильне вирішення питання недійсності оспорюваного положення договору про пайову участь №2/20 від 18.10.2013 року, і кожна із сторін може захистити свій інтерес чи порушене право у будь-який інший спосіб, передбачений цивільним процесуальним законодавством.

Крім того, у ч.4 п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз'яснено, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відтак, суд погоджується з обґрунтуванням позивача про те, що за таких обставин немає будь-якої необхідності укладати з кооперативом договір міни паю на квартиру з метою набуття права власності на квартиру, вартість якої повністю оплачена членом/асоційованим членом кооперативу, через відсутність такої вимоги у законодавстві України.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того судом першої інстанції було вірно зазначено, що згідно з ч.5 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Пункт 3 ч.3 цієї статті несправедливою умовою договору визнає, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Оспорюване позивачем положення договору про пайову участь у кооперативі (п.6.1.3) суд вважає несправедливим через встановлення жорстких обов'язків споживача укласти з кооперативом договір міни паю на квартиру, тоді як законодавством України передбачено інший, більш м'який спосіб набуття права власності на квартиру у подібних випадках, що суперечить принципу добросовісності і створює істотний дисбаланс прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Зазначений висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" викладений у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, який відповідно до вимог ст.367-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи.

Враховуючи вищенаведене. суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, задовольнивши позовні вимоги.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Житловий комплекс Зелений квартал відхилити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду Київської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Олійник В.І.

Судді: Дмитрієва Л.Д.

Волохов Л.А.