Рішення

від 07.12.2015 по справі 417/504/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Фарятьєв С.О.

Справа № 417/504/15-ц

Провадження № 22ц/782/773/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - судді Фарятьєва С.О.

суддів: Коновалової В.А., Коротенка Є.В.,

за участю секретаря Козубської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області у місті Сєвєродонецьку цивільну справу по апеляційній скарзі Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвиткуВ» на заочне рішення Марківського районного суду Луганської області від 13 липня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвиткуВ» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2015 року позивач в особі Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» (надалі ПАТ «ВБР») звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3, обґрунтовуючи його тим, що 06 листопада 2013 року між ним (банком) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання йому грошових коштів на суму 75.326,83 грн., які ним було отримано, строком до 05 листопада 2020 року, з відсотковою ставкою за користування кредитом 16,99% річних, згідно якого він прийняв на себе зобов'язання сплачувати кожний місяць щомісячні платежі та відсотки за користування кредитом відповідно до графіку.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ним (позивачем) у цей же день, тобто 06 листопада 2013 року, було укладено договори поруки з ОСОБА_3, відповідно до якого вона прийняли на себе зобов'язання перед банком відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору.

Однак ОСОБА_4 умови кредитного договору не виконав, оскільки не повернув кредит та відсотки по ньому, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка склала 81.187,78 грн.

Тому позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь вищевказану грошову суму.

Заочним рішенням Марківського районного суду Луганської області від 13 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвиткуВ» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для вирішення справи по суті, допустив порушення норм матеріального і процесуального та надав належної оцінки наданим ним доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечень на апеляційну скаргу до матеріалів справи не надійшло.

Про місце та час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач та відповідачі (а.с. 161) були повідомлені своєчасно та належним чином, у своїй письмовій заяві до апеляційного суду представник позивача просив суд розглянути справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступного.

В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності із вимогами ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з вимогами ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

Чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інше.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані були не в повному обсязі.

Відповідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 06.11.2013 року між ПАТ «ВБР») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № IKAPNABG.190325.001 про надання йому у тимчасове платне користування грошових коштів в сумі 75.326,83 грн. на наступні цілі: 73.710,00 грн. на придбання позичальником автомобіля, 150,00 грн. на сплату комісії за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна і 1466,83 грн. на винагороду банку за надання фінансового інструменту (пункт 1.2. договору).

Пунктами 1.3. та 1.4. кредитного договору було передбачено, що термін користування Кредитом до 05 листопада 2020 року, а процента ставка за користування ним складає 16,99 процентів річних (а.с.12-17).

Відповідно до п.1.8. вищевказаного договору банк відкриває позичальнику рахунок для погашення кредиту, сплата процентів та комісій - 37394124871222. А згідно п.1.9 цього договору з урахуванням положень п.1.2., позичальник доручає Банку, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти з кредитного рахунку в сумі 73.710,00 грн. на поточний рахунок продавця №2600586928001 у ПАТ БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ Київ» м. Київ, МФО 31909, ЄДРПОУ 30596838, ПП «АТ Автоінвестстрой-Луганськ»; в сумі 150 грн. на сплату комісії за реї стацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на рахунок 29096000001002 в ПАТ «ВБР» і в сумі 1466,83 грн. на винагороду банку за надання фінансового інструменту на рахунок № 22068027879082 в ПАТ «ВБР».

Згідно п.2.3 договору моментом (днем) надання Кредиту вважається день видачі готівки з каси Банку або перерахування грошових коштів на відповідні рахунки визначені в заяві позичальника.

Пунктом 2.4. договору передбачено сплату кредиту, комісії та процентів у період з 1-го по 10-те число кожного місяця, починаючи з наступного місяця після дати підписання даного договору. При їх несплаті у зазначений строк вони вважаються простроченими.

За порушення строків погашення заборгованості Банк нараховує відсотки в розмірі 36% річних від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, з розрахунку 360 днів (п.6.1. договору).

У цей же день, тобто 06.11.2013 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір поруки за № РХ029031. 190331.001, згідно якого ОСОБА_3 зобов'язувалась відповідати за виконання зобов'язань ОСОБА_2

Згідно п.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій та винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. А згідно п.6 того ж договору у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Пунктом 13 вказаного договору передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами по справі виникли кредитні правовідносини, що забезпечені порукою.

Проте відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції послався на те, що він не надав доказів того, що відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі визначеному п.1.1. кредитного договору від 06.11.2013 року, як і не надав доказів того, що Банк виконав п. 1.9. цього договору, перерахувавши кошти в сумі 73.710,00 грн. на поточний рахунок №2600586928001 у ПАТ БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ Київ» м. Київ, МФО 31909, ЄДРПОУ 30596838, ПП «АТ Автоінвестстрой-Луганськ»; в сумі 150 грн. на сплату комісії за реї стацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на рахунок 29096000001002 в ПАТ «ВБР» і в сумі 1466,83 грн. на винагороду банку за надання фінансового інструменту на рахунок № 22068027879082 в ПАТ «ВБР».

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини справи колегія суддів вважає, що суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, але, поспішно дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідно до ст. ст. 2, 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і п. 1 ст. 46 Конвенції рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для виконання. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Судова колегія звертає увагу що поняття «майно» яке міститься у статті 1 Першого Протоколу Європейської Конвенції, є значно ширшим, ніж закріплено у ст.41 Конституції України та чинному ЦК України. Так до майна в контексті Європейської Конвенції належать і боргові вимоги відповідно до яких, заявник має право вимагати «законного очікування» фактичного користування власністю, зазначене положення висвітлено в рішенні «Гайдук та інші проти України» (ухвала щодо прийнятності від 02 липня 2002 року).

Отже, керуючись принципом restitutio in integrum, що полягає у відновленні настільки, наскільки це можливо, попереднього стану, який позивач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї відносно нього, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для задоволення законних вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання згідно приписів до кредитного договору № IKAPNABG.190325.001 від 06 листопада 2013 року про надання у тимчасове платне користування грошових коштів в сумі 75.326,83 грн. ОСОБА_2 грошових коштів на суму 75.326,83 грн. банк виконав у повному обсязі.

На підтвердження вищезазначеного та виконання позивачем умов п.1.9 кредитного договору, щодо перерахування, без додаткового узгодження з позичальником, тобто відповідачем ОСОБА_2, кредитних коштів у вищевказаній сумі він надав копію меморіального ордеру № 95938 від 06.11.2013 року, який свідчить про перерахування ним кредитних коштів з кредитного рахунку в сумі 73.710,00 грн. на поточний рахунок продавця №2600586928001 у ПАТ БАНК «КИЇВСЬКА РУСЬ Київ» м. Київ, МФО 31909, ЄДРПОУ 30596838, ПП «АТ Автоінвестстрой-Луганськ», копію меморіального ордеру №30089944 від 06.11.2013 року про перерахування банком з кредитного рахунку комісії за надання фінансового інструменту у розмірі 1466,83 грн. на рахунок № 22068027879082 в ПАТ «ВБР», копію меморіального ордеру №30089945 від 06.11.2013 року на сплату комісії за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в сумі 150 грн. на рахунок 29096000001002 в ПАТ «ВБР» (а.с.144-145).

Проте відповідачем ОСОБА_2 кредитна заборгованість у повному обсязі не погашалась, наміру щодо урегулювання спору або належного виконання кредитного зобов'язання з його боку не виявлено та не доведено.

Відповідно із вимогами ст.ст.57-58 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Тому посилання суду першої інстанції в своєму рішенні на неналежність доказів, які підтверджують видачу кредиту позичальнику, виходячи із вищезазначеного, є необґрунтованим.

У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1050 передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В силу ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з вимогами ч.3 ст.554 Цивільного кодексу, особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п.6. договору поруки від 06.11.2013 року, як зазначалось вище, у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Таким чином, у судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за укладеним між ним та позивачем кредитним договором за № IKAPNABG.190325.001 від 06.11.2013 року, відповідно до його умов, не виконує, як не виконує своїх зобов'язань за договором поруки № РХ029031. 190331.001 від 06.11.2013 року, і відповідач ОСОБА_3

Згідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості по кредитному договору, станом на 04.03.2015 року, вона складає 81.187,18 грн., з яких: 67.376,11 грн. заборгованість по тілу кредиту, 4.305,37 грн. прострочена заборгованість по тілу кредиту, 988,34 грн. поточна заборгованість по процентам, 8.359,05 грн. прострочена заборгованість по процентам і 158,91 грн. сума пені (а. с. 4-11).

Однак стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає не вся вищевказана сума виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» №1669-VII від 02.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання абзацу третього пункту 5Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням №1053 від 30 жовтня 2014 року, затвердив перелік населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція (АТО).

Відповідно до листа Управління Державної міграційної служби України у Луганській області від 23.05.2015 року №12/44-3681 здійснити перевірку та надати відомості відносно гр. ОСОБА_3 і ОСОБА_2В, щодо реєстрації (зняття з реєстрації) їх місця проживання та інші персональні дані за наявними обліками УДМС України у Луганській області можливості не має ((а.с.57), а як вбачається з паспорту на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_5, копії яких знаходяться в матеріалах справи, зареєстровані вони відповідно за адресами: м.Луганськ, пров. Добролюбова, 17 «б» і м.Луганськ, кв. Зарічний, 1 «б» кв.42 (а. с. 28-33).

Згідно з п.10 розпорядження КМУ №1053 від 30 жовтня 2014 року, щодо населених пунктів, м. Луганськ віднесено до зони АТО.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є суб'єктом Закону України №1669-VII від 02.09.2014 року, відносно яких, відповідно до ст.2 вищезазначеного Закону, встановлено мораторій щодо нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання кредитних зобов'язань.

Крім того, комерційним банкам Національним Банком України у листі за № 18-112/62138 від 27.10.2014 року були надані роз'яснення, згідно з якими банки зобов'язані у період проведення антитерористичної операції скасувати штрафні санкції за кредитами громадянам України, які проживають або переселилися з населених пунктів у зоні АТО, а також юридичним особам та підприємцям в зоні АТО. Національний банк України наголошує на необхідності суворого і неухильного дотримання банками положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» і повідомляє, що невиконання законних вимог є підставою для застосування для порушників адекватних заходів впливу.

Тобто, зазначені нарахування забороняються з 14 квітня 2014 року, а суми, що були нараховані до 14 квітня 2014 року підлягають стягненню.

За таких обставин судова колегія вважає, що оскільки факт наявності заборгованості відповідачів перед позивачем знайшов своє підтвердження та стягненню солідарно з них на його користь підлягає: 67.376,11 грн. заборгованості по тілу кредиту, 4.305,37 грн. простроченої заборгованості по тілу кредиту, 988,34 грн. поточної заборгованості по процентам і 8.359,05 грн. простроченої заборгованості по процентам, без урахування при цьому пені в розмірі 158.91 грн., яка була нарахована, починаючи з липня 2014 року, а всього підлягає стягненню грошова сума у розмірі 81.028,87 грн.

Посилання позивача про збільшення позовних вимог і стягнення на його користь з відповідачів витрат, пов'язаних з публікацією у пресі оголошення про їх виклик в сумі 420 грн., судовою колегією до уваги не приймається, оскільки такі вимоги були оформлені ПАТ «ВБР» в якості додаткових позовних вимог, які були заявлені вже після розгляду справи в суді першої інстанції і постановлення оскаржуваного рішення. При цьому документи, підтверджуючі сплату позивачем зазначеної суми, також були отримані судом першої інстанції 14 липня 2015 року, тобто вже після закінчення 13 липня 2015 року судового розгляду справи (а.с.75-81).

Згідно з ч.ч.1 і 2 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення по справі;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

З урахуванням вищезазначених обставин, переглянувши рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, тобто не застосовано закон, який підлягає застосуванню, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до вимог ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви позивача від сплати судового збору, на підставі п.22 ч.5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої від сплати судового збору звільняється, зокрема, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку, було звільнено.

Розмір судового збору при поданні позивачем позовної заяви складав 811 грн. 88 коп.

Однак при поданні позивачем апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції йому сплату судового збору, в сумі 893 грн. 06 коп., ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 25 листопада 2015 року, було відстрочено до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення по даній справі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що стягненню з відповідачів в дохід держави, підлягає судовий збір при поданні позивачем позовної заяви в сумі 811грн. 88 коп. і при поданні ним апеляційної скарги в сумі 893 грн. 06 коп., а всього 1704 грн. 94 коп., тобто по 852 грн. 48 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, ч.ч.1, 2 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвиткуВ» задовольнити частково.

Заочне рішення Марківського районного суду Луганської області від 13 липня 2015 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвиткуВ» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „Всеукраїнський банк розвиткуВ» заборгованість за кредитним договором № IKAPNABG.190325.001 від 06 листопада 2013 року в сумі 81.028 ( вісімдесят одна тисяча двадцять вісім) грн. 87 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 судовий збір в дохід держави по 852 (вісімсот п'ятдесят дві) грн. 48 коп. з кожного.

Рішення набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів після його проголошення.

Головуючий:

Судді: