Постанова

від 17.11.2015 по справі 804/12906/13-а

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

(далі - відділення ФДМУ, ФДМУ відповідно) до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про скасування вимоги,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року відділення ФДМУ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати вимогу Інспекції від 12 липня 2013 року № 04-08-05-15/8702.

На обґрунтування позовних вимог вказало, що відділення ФДМУ вжило всіх передбачених законодавством заходів для захисту права власності державного майна, в тому числі продовжується робота зі стягнення заборгованості з орендної плати та пені з товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Норт», а висновки відповідача, викладені в акті ревізії, є необґрунтованими та не відповідають дійсності.

Суди встановили, що Інспекція з 25 квітня по 28 травня 2013 року провела ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності відділення ФДМУ за період з

1 лютого 2007 року по 1 квітня 2013 року, за результатами якої склала акт від 4 червня 2013 року № 08-33/1.

За результатами проведеної ревізії відповідач листом від 12 липня 2013 року

№ 04-08-05-15/8702 на адресу позивача направив вимоги щодо усунення порушень, виявлених ревізією.

Із оскаржуваної вимоги вбачається, що внаслідок невиконання відділенням ФДМУ вимог пункту 1.5 статті , пункту 1.4 статті 5 Закону України від 9 грудня 2011 року №4107-VІ «Про Фонд державного майна України» та абзаців четвертого, шостого пункту 5.3 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, затвердженого головою ФДМУ 16 липня 2012 року та невиконання орендарем (ТОВ «Норт») вимог пункту 1 статті 785 Цивільного кодексу України , статті 27 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна» , пунктів 2.4, 5.10 договору оренди цілісного майнового комплексу від 1 лютого 2007 року № 12/02-2864-ОД (далі - Договір), пункту 1 Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого

наказом ФДМУ від 7 серпня 1997 року № 847 , в частині неповернення цілісного майнового комплексу державного підприємства «Дніпропетровський державний дослідний завод» (далі - Завод) орендодавцю (відділенню ФДМУ), державі в особі Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України як власнику майна завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 5 467 809 грн, у зв'язку з чим відповідач вимагає їх відшкодувати. Крім того, внаслідок порушення ТОВ «Норт» умов Договору та несвоєчасної сплати орендної плати за користування цілісним майновим комплексом - Заводом, державним бюджетом за період з 1 січня 2011 року по 12 січня 2013 року недоотримана орендна плата, чим завдані збитки на загальну суму 306 429 грн 74 коп. [(орендної плати - 288 557 грн 24 коп.

(2011 рік - 39 451 грн 25 коп., 2012 рік - 249 105 грн 99 коп.; пеня - 17 872 грн 50 коп.)].

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 19 грудня

2013 року позовні вимоги задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від

20 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 травня 2015 року скасував рішення суду апеляційної інстанції, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року залишив у силі.

31 липня 2015 року Інспекція звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У своїй заяві Інспекція просить скасувати ухвалу касаційного суду, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року залишити в силі.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 листопада 2014 року (справа № К/800/49053/14), яка, на думку Інспекції, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 10, 15 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-ХІІ) у подібних правовідносинах.

У цій справі суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, зокрема, вказав про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки. При цьому збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов.

До того ж Інспекція посилається на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України від 13, 20 травня 2014 року, 10 лютого 2015 року (справи №№ 21-89а14, 21-93а14, 21-632а14 відповідно) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вже неодноразово висловлювала свій правовий висновок у спорах цієї категорії. Зокрема, у постановах, на які посилається у своїй заяві Інспекція, а також постановах від

9 червня 2015 року (справа № 2а/2570/614/2012, 21-54а15) та 23 червня 2015 року

(справа № 818/1858/14, 21-358а15) вона зазначила, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом як власне Інспекції, так і юридичної особи, яку перевіряли.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.

Зважаючи на те, що збитки чи інші суми, які підлягають стягненню, відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю чи господарюючого суб'єкта, правильність їх обчислення та обґрунтованість вимог перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не адміністративний позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

У справі, що розглядається, суди встановили, що оспорювана вимога вказує на виявлені збитки, їхній розмір та необхідність їх відшкодування.

За таких обставин, оскільки Вищий адміністративний суд України, скасувавши рішення апеляційного суду, погодився із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, то таке рішення суду касаційної інстанції не ґрунтується на правильному правозастосуванні, що призвело до неправильного вирішення спору.

До того ж таке рішення суду касаційної інстанції не відповідає висновку, викладеному у вказаних вище постановах Верховного Суду України, щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 243 КАС суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 237 цього Кодексу.

За правилом підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судові рішення та залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин порушення судом касаційної інстанції норми матеріального права є підставою для скасування постановленого у справі судового рішення суду касаційної інстанції із залишенням в силі постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2015 року скасувати, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. Панталієнко Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко В.Л. Маринченко І.Л. Самсін О.О. Терлецький