Ухвала

від 24.11.2015 по справі 815/1920/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 листопада 2015 року м. Київ К/800/32128/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Юрченко В.П.

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ДПІ) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року у справі № 815/1920/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бєлтранс» (далі - Товариство) до ДПІ,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2015 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0001112200, № 0001122200 від 21.10.2014 року щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.

19 травня 2015 року постановою Одеського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0001112200, № 0001122200 від 21.10.2014 року визнані протиправними та скасовані.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, з 9.09.2014 року до 22.09.2014 року ДПІ була здійснена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Снарт Лайн» за період з 1.10.2013 року до 30.11.2013 року та податку на прибуток підприємств за господарськими операціями із зазначеним контрагентом за 2013 рік, за наслідками якої 06.10.2014 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.,п. 138.2, 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 230 355,00 грн., а також п.,п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.10 ст. 200 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 258 944,00 грн.

21 жовтня 2014 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення № 0001112200 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, у розмірі 345 532,50 грн., № 0001122200 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 388 416,00 грн.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.

Суди встановили, що 2.09.2013 року між Товариством та ТОВ «Снарт Лайн» був укладений договір транспортного експедирування, відповідно до якого Експедитор взяв на себе зобов'язання за винагороду та за рахунок Клієнта здійснювати транспортне експедирування та перевезення експортного, імпортного або транзитного вантажу автомобільним транспортом на території України, СНД та інших зарубіжних країн.

На підтвердження виконання зазначеного договору Товариство надало рахунки на оплату, акти надання послуг, податкові накладні, платіжні доручення, картку рахунку 631 контрагента з 1.09.2013 року до 30.06.2015 року, товарно-транспортні накладні.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду, згідно вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу ) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Згідно з п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу , які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статусу первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України .

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п.,п. 198.1 , 198.2 , 198.3 , 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту, останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилами пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 , п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України .

Суди обґрунтовано зазначили, що Товариством були надані всі первинні документи, які підтверджують здійснення між Товариством та контрагентом господарських операцій та правомірність формування ним податкового кредиту і включення до складу валових витрат на придбання послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220 , 220-1, 223 , 224 , 230 , 231 Кодексу адміністративного судочинства України ,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Юрченко В.П.